Айдар. Впереди остальных

Дивіться також:

"Айдар". Передова біля Металіста

Айдар. З життя батальйону сміливих

Пуля. Батя. Дєд

На подвір'ї перед казармами батальйону "Айдар" стоїть чоловік у камуфляжному вбранні. На ньому – невеликий капелюх того ж кольору, у руках гвинтівка, у деяких місцях прикрита сіткою. Це – один із розвідників "Айдару", які вміють працювати в тилу ворога.

Максим (ім'я змінено – авт.) збирається виходити з території батальйону, до нього підходить хлопець у шортах і футболці й протягує на долоні кілька куль.

– Маркування по зовнішньому краю – це СВД-шка, маркування по внутрішньому кільці – це кулеметна. СВД-шний патрон не можна сувати в кулеметний, і навпаки, – пояснює хлопцеві розвідник.

– Ти щось знаєш, що таке твіст ствола? – питає його Максим. Хлопець киває, мовляв, не знаю точно, але приблизно розумію. Максим задає ще кілька уточнюючих питань і пояснює, що в куль навіть оболонка різна. Он якось кулемет заклинило, а коли його розібрали, з'ясувалось, що кулі були не ті.

– А у вас не проводили інструктаж, які боєприпаси як використовувати? – встрягаю в розмову чоловіків.

– А хто в нас може таке зробити? У своєму відділенні я проводжу. Але я не можу це робити для всіх. Я не служив у армії жодного дня, хоча знаю більше за військових, – каже Максим.

– Самоосвіта, – додає він і посміхається.

Інструктаж. Тут і далі усі фото - Дмитро Ларін, УП

У Максима є своє мисливське господарство, 12 одиниць нарізної зброї й ніякого досвіду служби в армії. Крім нього, у батальйоні є ще кілька добровольців – у мирному житті, наприклад, адвокатів – які виявились настільки здібними на передовій, що зараз теж виконують складніші завдання.

Комбат батальйону Сергій Мельничук своєю розвідкою пишається, говорить про них із гордістю: "Я домігся найкращого штату серед усіх батальйонів територіальної оборони. У жодному з них немає розвідки, у жодному батальйоні нема БТРів".

Комбат каже, що його бійці пробираються до Луганську. На момент нашої розмови це було ще секретом, а вже зараз Мельничук додає: "Ми оточуємо Луганськ" (станом на 21 липня – ред.).

Про "двохсотих" і "трьохсотих", як військові між собою називають загиблих і поранених, поки що не говорить. Але вже відомо про ще одного загиблого бійця, крім тих 13, про які комбат згадував раніше.

Від редакції: на момент публікації стало відомо, що деякі айдарівці-герої попередніх матеріалів зазнали важких поранень у боях під Луганськом. Серйозно поранений Саша "Щастя". Для тих, хто може йому допомогти, дивіться, будь ласка, номер реквізитів сім'ї. Також зазнав осколкового поранення в голову й ноги депутат міської ради й батько чотирьох дітей Петро Шкутяк.

Активних бойових дій бійці "Айдару" чекали давно. Вогневі "перепалки" між двома пагорбами біля селища Металіст втомили й розізлили добровольців. Хтось каже, що за одну ротацію – вихід на передову – не зробив жодного пострілу: працює артилерія.

За час такого протистояння сепаратисти так добре пристрілялись, що навіть влучили в палатку бійців; один з айдарівців не встиг вчасно з неї вистрибнути й був поранений.

"У нас тут нещодавно викрили секрет. Бійці, які в нього йдуть, не вступають у перестрілки, вони тихенько спостерігають. Та в нас не було тепловізора. Сепаратисти підійшли й тихенько забрали хлопців. Недалеко від них не було чутно пострілу, хоча він таки був, бо телефон виявився простреленим", – розповідає Дєд.

Так в "Айдарі" називають 55-річного афганця Іллю Василаша. У казарми він повертається лише помитися й трохи перепочити після 4-5 днів на передовій.

"Ми дєдушку першого пускаємо, бо він хоч в окулярах, але розтяжки бачить краще за нас усіх", – жартівливо каже Олег на прізвисько Серапатист. Він – кулеметник, на передову ходить у команді афганця.

55-річний афганець Ілля, який постійно ходить на передову

Ілля Василаш – досвідчений боєць, він був одним із перших на зайнятих під Металістом висотах, зараз не боїться заходити в тил ворога по інформацію, "аж туди за лінію", як він каже. В "Айдарі" Дєд із самого початку – ще тоді, коли бійці були в лісі. Як і більшість його товаришів по східному фронту, "родом" прямо з Майдану.

"Я прийшов у Київ після побиття студентів. Розумієте, ми вже починаємо звикати до того, що є офіційна версія, а є – правдива. Так не повинно бути. Раніше, коли офіцер приходив чи йшов, він казав "честь имею". От я з тих, хто може сказати "Честь имею". Я нікого не обманув, не обікрав", – додає Ілля.

У батальйоні бійці про нього кажуть з любов'ю: "наш Дєд".

Чоловік спокійний і зосереджений, постава видає добре фізично підготованого бійця. Хоча Дєд зізнається: носити на собі 30-35 кг розгрузки – бронежилет, зброя, боєприпаси – непросто. Іноді ще й повзати доводиться.

"Аби швидко реагувати на все, мені легше без бронежилета ходити", – розповідає афганець і бідкається, що багато з молодих добровольців спершу геть не розуміють, де вони опинились.

"Всі вони Рембо, Сталлоне, усе вони вміють. Але насправді це не контр-страйк, треба вміти сховатися в укриття, побудувати такий бліндаж, який витримає артобстріли. Це війна, тут вбивають.

У нас був один хлопець. 22 роки. Спав майже біля мене, хотів стати після повернення офіцером. Я пам'ятаю, як він збирався на перший бойовий вихід, вдягав обладунки, бронежилет. У нього потрапили із крупнокаліберного …"

53-річний афганець Пилип з Житомирщини. У мирному житті – будівельник, тут – доброволець. На запитання, як він долає страх вистрілювати в іншу людину, чоловік каже: "А ви уявіть, що вбивають вашу дитину. Що будете робити? Тепер розумієте?.."

В айдарівців бойового запалу багато. Серед тих, хто витримав тест на "переляк від куль і свисту снарядів", залишаються небайдужі. Якщо спитати їх, чому вони не намагаються уникнути війни, версії будуть майже однаковими: "Не хочу, аби Україну розірвали на шматки", "А як інакше? Це ж моя батьківщина?", "Я тут за себе і дітей".

У Дєда Іллі теж двоє синів, але вони не на фронті – війна це не їхнє.

"Я тут за них", – каже Дєд і довкола його очей збираються зморшки. Я киваю – дехто може бути значно ефективнішим у тилу, а не лізти під кулі.

"Батальйони Донбас, Дніпро, Айдар, Азов унікальні. Бо тут добровольці. Військовики, звісно, воюють, але вони воюють по старим міркам. Якби нас не було на цій ділянці (під Металістом– авт.), то взяти їх було б – раз плюнути. Вони хороші хлопці, нормально пуляють. Але в них нема того, що робимо ми – повзаємо на пузі, виглядаємо ворога. У них немає зацікавленості", – пояснює афганець.

Олег-Серапатист додає, що часто генерали навіть не розуміють реальної ситуації – поховались в білих будиночках із кондиціонерами за десятки кілометрів від передової й не бачать, що відбувається. Ці нарікання від айдарівців було чутно вже разів зо три ще до цієї розмови.

"От уявіть – вони розробляють план наступу, і на карті показують на наші позиції: "Треба вдарити тут". Аж наш капітан каже: "Так ми ж тут стоїмо!" "А, ну тоді ось тут" – і показує на іншу точку на карті", – розповідають бійці.

Пуля. Батя

Ілля каже, що спершу його не дуже хотіли пускати в бій: "Наш Батя казав: "Ну, ти ж сліпий, нічого не можеш". А Пуля, коли почула про мене, сказала: "Йди й більше вчи".

"Батя" – ветеран Афгану з десантно-штурмових військ Валентин, розшифровує мені Дєд. Саме Батя керував в "Айдарі" взяттям Щастя. Завдяки його плану місто вдалось взяти "саперними лопатками й кількома автоматами".

Під Металістом Батя був поранений і зараз не в батальйоні, хоча всі тут чекають його повернення – він дуже досвідчений військовий.

"Якось він нас зранку будив зрив пакетами", – розповідає один з айдарівців. Хлопці кажуть, що під час тренувань Батя стріляв понад їхніми головами – аби добровольці звикали до звуків пострілів і того, що "гасите не лише ви".

Пуля – Надя Савченко – найбільш відомий боєць "Айдару", яка потрапила в полон до росіян під час затяжного бою під Металістом.

У батальйоні розповідають, що Надя жорстка, але водночас людяна. Відчувалось, що вона людина військова. Хтось пригадує, як вона віддала бійцю лишнє армійське вбрання, хтось – як підходила до похнюплених і пробувала розвеселити. Навіть не полінувалась принести кави полоненим.

Анатолій на прізвисько Туча. Веселий місцевий фермер, вдень працює на комбайні, ввечері – приходить на базу під Старобільском. Жартома каже, що коли розповідав дружині про Надю Савченко, вона навіть приревнувала.

"Якось, спостерігаючи із тренуваннями, Надя нас "похвалила": Ну, хлопці, я не скажу, що ви лайно, ви вже не лайно, бо сюди приїхали, на відміну від інших – але солдати з вас, як із лайна. Тому в бій ви поки що не йдете, повчитесь трохи. Але війна довга, нас усіх переб'ють, а ви за той час щось навчитесь", – пригадує доброволець Євген Дикий, який був із Надею на базі під Старобільськом.

Чоловік зізнається, що льотчиці Савченко йому страшенно бракує.

"Я випадково став свідком телефонної розмови з її товаришем по службі, пілотом. Він цікавився, чи вона встигла отримати класні шкіряні пілотські курточки, які привезли якраз перед тим, як вона кинула рапорт на звільнення й подалась в "Айдар". Бо якщо ні, то може друг замість неї отримає. Що Надя розказала йому про цю курточку, я навіть не буду переказувати", – каже Дикий.

Ілля Василаш зізнається, що йому теж не вистачає військових із досвідом.

На боці противника в цій гібридній війні, де, з одного боку – партизанські формування, а із другого – важка артилерія й навіть ракети, які збивають літаки, – працюють як професіонали, так і найманці, і "шушера, як стволи подає", як їх описує Дєд.

"А в нас тут усякі є. І снайпера, які цілий день пристрілюються. Наймодніші, усі екіпіровані, виїжджають на передову, походили й потім тиждень відпочивають. А коли ти їх посилаєш перевірити блокпост, кажуть: "Ти мене на смерть посилаєш". Він боїться 200-300 метрів на пузі проповзти", – розповідає Дєд.

Хоча все ж більшість – дуже сміливі. "Якось жартували, що нашим слоганом могло б бути "дилетантство й відважність", – каже Ілля Василаш.

Він теж рветься до бою й каже, що можна було б "вже досягнути значно більшого, якби менше стримували". Комбат про запал своїх бійців знає. Але він чекав на підсилення.

На деяких бронежилетах айдарівців нашивки з назвами міст

64-річний Клаус Шваб теж прийшов у батальйон і хоче воювати. Поки що він співає у таборі під Старобільськом патріотичних пісень, розповідає про свого внука, який теж просить берці, аби йти на війну. Наразі Клаус несе лише караульну службу. Каже, що служив у армії, і є військовим рятівником. "У мене свій карабін нарізний, я постійно стріляю", - додає чоловік

Священик УГКЦ отець Іван з Тернополя приїхав в зону АТО, аби провести службу з вояками

Дискусії у таборі під Старобільськом про те, чи варто конфіскувати в сепаратистів зброю, чи віддавати її одразу правоохоронцям

Захисні барикади поблизу бази айдарівців у Половинкино

Блокпост

P.S. Повертаючись зі Щастя, по дорозі помічаємо великі колони військових машин. Прямо над авто пролетів МІ-24.

Уже наступного дня почались активні бої під Луганськом. 

Вертоліт Мі-24 над дорогою поблизу Щастя

Напередодні наступу. Дорогами у напрямку Луганську їздять чимало військових машин. Водії їх вітають сигналами машин або ж просто помахами рук

Так переможемо!

Фото – Дмитро Ларін, УП

Галина Титиш, УП

P.P.S. 22 липня стало відомо про те, що Айдар зазнав втрат: є загиблі і поранені. Зокрема, загинув Олег Серапатист, про якого йдеться у статті.

Редакція сумує…

Приносимо співчуття рідним і товаришам по службі, які знали доброго і хорошого Олега.

Герої не вмирають!