Ловушка для Петра Порошенко

Петро Порошенко вже дав свою першу обіцянку – розпустити Верховну раду і призначити дострокові парламентські вибори вже цього року. Важко сказати, що спонукало новообраного президента з першої ж миті своєї каденції ступити на слизький шлях великих обіцянок – бажання сподобатись мільйонам виборців, обурених відсутністю змін, чи справжнє прагнення переформатувати політичний ландшафт країни.

У Порошенка є всі шанси і можливості не опинитись в пастці, до якої потрапив Віктор Ющенко у 2005 році. Не наважившись оголосити дострокові парламентські вибори одразу після Помаранчевої революції, Ющенко став заручником протистояння з парламентом, а згодом потонув у кулуарних домовленостях між різними олігархічними кланами у сесійній залі.

Сьогодні вплив політичних та фінансово-промислових груп не дозволить Петру Порошенку змінити систему, будь-які ініціативи натикатимуться на необхідність компромісів з прихильниками старої системи, поступки призведуть до апатії, а згодом до рейтингових втрат.

Згідно з Конституцією, президент має право достроково припинити повноваження Верховної Ради в трьох випадках.

Якщо протягом шістдесяти днів після відставки Уряду не сформовано новий персональний склад Кабміну.

В разі неспроможності парламенту розпочати роботу протягом тридцяти днів.

І третя можлива умова – відсутність у Верховній раді коаліції депутатських фракцій протягом одного місяця.

Сподіватись на самогубство Верховної ради було б наївно – занадто велика кількість членів парламенту не встигла "відбити" ресурси, вкладені в свій мандат. Єдиний шанс для новообраного президента – самому ініціювати настання однієї з вищевказаних умов.

Найпростішою схемою для Петра Порошенка може стати штучний розпад парламентської більшості, повний склад якої до сьогоднішнього дня був невідомий.

ІНГРІДІЄНТИ "ЄВРОПЕЙСЬКОГО ВИБОРУ"

Як вже відомо, нинішня більшість у Верховній раді називається "Коаліція європейського вибору". "Українській правді" вдалося отримати текст коаліційної угоди та "живі" підписи народних депутатів, які приєдналися о більшості. 

Текст угоди складається з п’яти абзаців, в яких наведено лише загальні засади формування більшості. Втім найцікавіша частина угоди – прізвища депутатів, що увійшли до коаліції, скріпивши угоду своїми підписами.

"Українська правда" вперше публікує повний склад постмайданної більшості у Верховній раді.

Отже "Коаліція європейського вибору" складається з 257 народних депутатів зі складу трьох фракцій (Батьківщина, УДАР та Свобода), двох парламентських груп "Економічний розвиток" (очолює Віталій Хомутинник) та "Суверенна європейська Україна" (очолює Ігор Єремеєв) та півтора десятка депутатів, що не входять в жодне парламентське об’єднання.

Загалом кількісний склад більшості виглядає наступним чином.

Але зовсім інакше виглядає та сама картина, якщо проаналізувати склад двох депутатських груп та парламентську історію позафракційних депутатів, що увійшли до коаліції.

З 37 членів групи "Економічний розвиток", очолюваної Віталієм Хомутинніком, 33 – колишні члени фракції Партії регіонів. У "Суверенна європейська Україна" Ігоря Єремеєва 23 "регіонали" з 34-х членів групи. А з числа 15 позафракційних ще недавно за вказівкою Михайла Чечетова голосували 9 депутатів.

НОВЕ ЖИТТЯ СОРАТНИКІВ ВІКТОРА ЯНУКОВИЧА

Загалом до складу нинішньої коаліції, яка підтримала постреволюційний уряд входять 62 колишніх члена фракції Партії регіонів. Це майже чверть більшості.

Для розуміння: разом колишні "регіонали" мають більший вплив на голосування більшості, ніж УДАР та Свобода, які всі два роки свого парламентського життя знаходились в опозиції до Партії регіонів.

Більшість з тих "регіоналів", що увійшли до складу коаліції, брали участь у голосуванні диктаторських законів 16 січня, мовного закону 2012 року і майже без виключення підтримували узурпаторські кроки Віктора Януковича. Нижче ми коротко вказали "досягнення" найбільш одіозних депутатів з цього списку.

Віталій Хомутиннік – 23-й номер списку Партії регіонів на парламентських виборах 2012 року. Під час панування Сім’ї активно допомагав лобіював законодавчі ініціативи Сергія Арбузова. Крім іншого саме під керівництвом Хомутинніка парламентський комітет з питань податкової та митної політики приймав поправку, яка ставила хрест на балотуванні Віталія Кличка на посаду президента. 

Володимир Демішкан – один з трьох засновників "Товариства мисливців і рибалок "Кедр", який орендував 30 тисяч гектарів мисливського господарства Сухолуччя. Клуб КЕДР офіційно зареєстрований за адресою Межигір'я. 

Микола Джига – ще один потенційний фігурант справи про Межигір’я, який допоміг приховати матеріали про приватизацію резиденції. Саме пан Джига в якості голови слідчої комісії парламенту давав наказ про вилучення документів про оренду земельної ділянки на території "Межигір'я" з Вишгородської адміністрації. Що цікаво сама парламентська комісія не мала жодного стосунку до Межигір’я і розслідувала можливі правопорушень тодішнім головою МВС Юрієм Луценком.

Артем Щербань – 57-й номер списку Партії регіонів на парламентських виборах 2012 року. До обрання депутатом займав посаду заступника голови правління і представляв інтереси Сім’ї у державній компанії "УкрНафта", яку багато років контролює Ігор Коломойський.

Іван Фурсін – депутат групи Фірташа-Льовочкіна. Пан Фурсін - один з колишніх акціонерів РосУкрЕнерго, багаторічний партнер Сергія Львовчкіна і власник Місто-Банка, де раніше, до обрання депутатом працювала сестра колишнього голови адміністрації Віктора Януколвича – Юлія Львовчкіна. Крім того саме через латвійський банк Івана Фурсіна проводилася оборудка з купівлі "вишок Бойка" у ризьких бомжів. 

Сергій Кацуба  – також представник групи Фірташа-Льовочкіна, один з головних фігурантів справи по "вишках Бойка". Під час закупівлі вишок Сергій Кацуба працював заступником Євгена Бакуліна у НАК "Нафтогазі України", а його брат – Олександр Кацуба  очолював "Чорноморнафтогаз", яка і була покупцем скандальних вишок.

Після переходу Сергія Кацуби до парламенту, його місце у НАКу зайняв молодший брат Олександр. Коаліційну угоду підписав також батько сімейства - Володимир Кацуба.

Віктор Жеребнюк – ще один представник групи Фірташа-Львовчкіна, колишній керівник Деснянської районної адміністрації Києва, якого під патронатом Сергія Львовчкіна було переведено у столицю з Жмеринки Вінницької області.

Олександр Онищенко – регіонал, відомий колишнім опозиціонерам по численних бійках у сесійній залі, під час однієї з яких пан Онищенко разом с Вадимом Колесніченком ногами добивали лежачого колегу по нинішній коаліції – Олега Медуницю з "Батьківщини". 

Антон Яценко – хрещений батько тендерних схем, перебіжчик із стажем, потрапив у Верховну раду під прапорами БЮТ ще у 2007 році, а у 2012 році балотувався по одномандатному виборчому округу від Партії регіонів.

Ян Табачнік – 18-й номер списку Партії регіонів на парламентських виборах 2012 року, близький товариш Віктора Януковича та Йосипа Кобзона. Прославився своїм твердженням, що всі "журналісти холуї". 

Віталій Журавський – ініціатор сумнозвісного законопроекту про наклеп, який був написаний в адміністрації президента Віктора Януковича.

Олександр Єдін – партнер братів Клюєвих у в бізнесі сонячних електростанцій. 

Давид Жванія – один з головних посередників по переманюванню депутатів у більшість Віктора Януковча одразу після президентських виборів 2010 року. На парламентських виборах 2012 року попри всі наполягання свого партнера Миколи Мартиненка не зміг потрапити у список об’єднаної опозиції. Проти виступав особисто Арсеній Яценюк.

Володимир Зубик – перший перебіжчик з БЮТ до коаліції Партії регіонів, СПУ та КПУ у Верховній раді V скликання (2006 рік).

Василь Хмельницький – колишній соратник Юлії Тимошенко, 35-й номер списку Партії регіонів на парламентських виборах 2012 року. Фактично запустив на київський енергоринок Ріната Ахметова, продавши йому свій пакет акцій у "Київенерго".

Таріел Васадзе – перебіжчик з БЮТу, 36-й номер списку Партії регіонів на парламентських виборах 2012 року.

Віталій Барвіненко – ще один перебіжчик із стажем, у 2006-2010 роках очолював Одеську обласну організацію "Батьківщини" і за списками БЮТ був обраний до Верховної Ради. А вже на початку 2011 року, одразу після остаточного вироку Юлії Тимошенко, пан Барвіненко перейшов до лав фракції Партії регіонів.

Микола Баграєв – досвідчений перебіжчик: колись пан Баграєв займався масовими заходами для Юлії Тимошенко; під час президентства Віктора Януковича був керівником масових заходів для Партії регіонів.

Станіслав Березкін – ще один перебіжчик з великим досвідом, прийшов у парламент під прапорами "Батьківщини" 15 лютого 2011 року, а вже через два тижні – 1 березня того ж року опинився у фракції Партії регіонів.

Іштван Гайдош – 74-й номер списку Партії регіонів на парламентських виборах 2012 року. Колишній соратник Віктора Медведчука у СДПУ(о), колишній мер закарпатського міста Берегове, лідер місцевих угорців. На президентських виборах 2010 року округ у місті Берегове був єдиним на західній Україні, де завдяки голосам угорської діаспори Віктор Янукович набрав більше 50% голосів виборців.

Микола Круглов – екс-губернатор Миколаївської області. Ще два роки тому лідери УДАРу, "Батьківщини" та Свободи піддавали його нищівній критиці за фальсифікацію результатів виборів у 132 окрузі, де від об’єднаної опозиції висувався Аркадій Карнацький. Кадри силового захоплення окружної комісії у Первомайську облетіли численні світові ЗМІ і стали обличчям порушення виборчого права часів Віктора Януковича.

Геннадій Труханов – колишній керівник фракції Партії регіонів в одеській міськраді, а згідно з результатами останніх виборів 25 травня 2014 року – новообраний мер міста Одеса, якого інший член нинішньої більшості Едуард Гурвіц обвинувачує у брутальних фальсифікаціях під час виборчих перегонів.

Микола Сорока – один з підписантів сумнозвісного прохання до президента Віктору Януковичу щодо присудження звання народного артиста Олегу Гаврилюку – виконавцю шансона з нецензурною лексикою.

Юрій Благодир, Олег Зарубінський та Ігор Шаров – відповідно 78-й, 38-й та 16-й номери списку Партії регіонів на парламентських виборах 2012 року. Потрапили у список "регіоналів"  по квоті Володимира Литвина як вдячність Партії регіонів за прийняття так званого мовного закону напередодні парламентських перегонів.

Свій підпис під коаліційною угодою, до речі, поставив і сам Володимир Литвин. Внесок колишнього спікера парламенту у прийняття мовного законопроекту у 2012 році, який спричинив масові акції протесту, бійки в парламенті і голодування під Українським будинком, не завадив йому стати членом більшості.

Лариса Мельничук – 65-й номер списку Партії регіонів на парламентських виборах 2012 року по квоті Віктора Пінчука. У минулому пані Мельничук працювала директором департаменту із взаємодії з державними органами компанії EastOne.

Олександр Пресман – близький соратник партії "Родіна" Ігоря Маркова, власник паспорта громадянина Сполучених Штатів, який за його власними свідченнями "прострочений".

Калетнік Григорій – багаторічний член Партії регіонів, батько колишнього віце-спікера Ігоря Калетніка та дядько депутата компартії Оксани Калетнік.

ВИБІР ЗА НОВООБРАНИМ

Такий склад більшості у Верховній раді не снився навіть у самі буремні ночі стояння на Майдані. У новообраного президента є як юридичні так і моральні підстави для перезапуску парламенту.

З одного боку, цей склад Ради обирався при іншій Конституції, мав інші повноваження і відповідальність. З іншого – навряд чи правоохоронні органи знайдуть більш ефективний спосіб встановлення справедливості для тих, хто був причетний до подій останніх місяців.

Дострокові вибори мають стати інструментом понесення політичної відповідальності.

Для того, аби існуюча більшість розпалась, потрібен вихід принаймні 31 народного депутата зі складу коаліції. Якщо взяти за замовчуванням, що партнером новообраного президента є фракція УДАРу, цього може бути достатньо.

У коаліції – 40 соратників Віталія Кличка, відкликання підписів яких достатньо, аби почати зворотній відлік існування Верховної ради VII скликання.

Це сценарій має дві слабкі сторони.

Перша полягає в тому, що при виході одних депутатів, у коаліцію можуть увійти інші члени парламенту. Ступінь неприродності ситуативних домовленостей між різними політичними силами передбачити важко.

В новітній історії ми вже були свідками союзу Партії регіонів та БЮТ, а дива договороздатності комуністичної партії і мажоритарників залишають широке поле для фантазій.

Другий ризик пов'язаний з самим Петром Порошенком. Відсутність власної партії і обмежені часові рамки для її створення можуть змусити новообраного президента заради формування підконтрольної більшості вступити на слизький шлях домовленостей у вже існуючому складі парламенту.

Зрештою, підтримку парламенту він може й отримати. Але в очах виборців підтримка такої Ради неминуче обернеться крахом рейтингів. Вибір за новообраним.