Святослав Пискун: Ющенко сказал, что надо что-то решить с делом Тимошенко
Зміна влади в Україні спричинила повернення додому високопосадовців, які були в бігах. Одним з таких є тричі генеральний прокурор Святослав Піскун, який останні півтора роки переховувався за кордоном.
Зараз Піскун шукає своє місце в нових українських реаліях, паралельно намагаючись зректися минулих політичних попутників - Партії регіонів.
Це - не вперше в житті Піскуна. Ставши генпрокурором в 2002 році, він бурхливо розслідував справу Тимошенко, робив подання на арешт та займався екстрадицією її родичів з Туреччини до української тюрми. Але стався Майдан 2004 року - і Піскун підписав постанови про закриття справи проти Тимошенко та її близьких. Наступний етап - Піскун опиняється у Партії регіонів, депутатом якої працював майже шість років. Але зараз називає їх не інакше, ніж "бандюками".
В інтерв'ю "Українській правді" та Громадське.tv колишній генпрокурор розповідає свою версію закриттям справи проти Юлії Тимошенко - а також тиск, який чинився на нього в зв'язку із цим після приходу Януковича на посаду президента.
Водночас сам Піскун, намагаючись постати борцем за справедливість, уникає питання про власні доходи та фактично виправдовує свого кума Петра Мельника, який втік з-під домашнього арешту після затримання на хабарі.
- Пане Піскун, вас давно не бачили в Україні. Скажіть, де ви були останній рік?
- Я був міжнародним туристом, відвідав Литву, Латвію, я був в Америці, у Швейцарії, у Франції, в Італії.
- Кажуть, що коли ви програли на парламентських виборах 2012 року, то жили у Франції на Лазурному узбережжі. Скільки часу ви там пробули?
- Я не рахував. Може, декілька місяців, може, місяць, може, п’ять. Я не пам’ятаю.
- Де колишній генпрокурор бере доходи, щоб жити на Лазурному узбережжі?
- Мої доходи вже давно всіма пораховані. У мене дружина займається бізнесом і декларує відповідні доходи, і я на них живу. Уже тридцять років.
- Тобто ви такий собі "альфонс" в політичному сенсі цього слова?
- Коли, не дай боже, щось станеться, і вона не захоче більше мене годувати, я буду вимагати компенсації за 32 роки сумісного життя.
- Чому ви вирішили повернутися?
- Тому що змінилася влада. Якби я залишився в Україні, у мене виникла би проблема, пов’язана з тим, що проти мене було би відкрите кримінальне провадження. У 2005 році генеральною прокуратурою України була закрита справа по ЄЕСУ, а мною затверджена відповідна постанова. Я вважаю, що зробив це законно.
Тому що, з’ясувавши матеріали справи, я зрозумів, що там просто навіть не було з чого її порушувати. У цій справі взагалі жодного підпису Тимошенко нема. По-друге, коли я вже не був генеральним прокурором, Тимошенко через свого адвоката Швеця звернулася до Верховного Суду з тим, щоб вони скасували постанову про порушення кримінальної справи або закрив цю кримінальну справу.
Три колегії Верховного Суду України відмовили в позові Швецю у зв’язку з тим, що рішення про закриття справи Тимошенко абсолютно законно було прийняте генеральним прокурором Піскуном. На цьому була поставлена крапка.
- А чому ви виїхали закордон?
- Пояснюю. Коли Пшонка і компанія знову порушили кримінальну справу по ЄЕСУ, стало питання про те, що справа вже закрита мною. І мені розповіли колеги-слідчі, що їм була поставлена задача будь-якою ціною добитися від Піскуна показів про те, що ця справа була мною закрита незаконно – або за вказівкою Ющенка, або з інших якихось причин. Тоді харківський суд одразу виніс би рішення щодо ЄЕСУ.
- Але те, що ви виїхали з країни, процесуальною мовою називається "переховуватися від органів слідства".
- Я би не сказав, бо у них не вистачило духу порушити проти мене кримінальну справу.
- Ви закрили справу Тимошенко тому що це було умовою вашого збереження на посаді генерального прокурора після помаранчевої революції 2005 року?
- В Україні люди можуть собі дозволити говорити відверто, тому що пройшов Майдан, пройшла революція. Можете запитати в Тимошенко, можете запитати в Ющенка, у кого завгодно. Ніхто до мене щодо закриття справи - "от прийди і закрий Тимошенко" - не звертався.
Була у мене розмова з президентом Ющенком, який сказав: "Святослав Михайлович, я думаю призначити Тимошенко прем’єр-міністром. Ти знаєш, було б негарно, якби я поїхав з нею до Москви, і там всі казали, що на ній висить десять років не розслідувана кримінальна справа. Ти можеш поставити крапку? Або направ її до суду, або прийми рішення інше. Більше я терпіти отого не можу".
Так мені сказав Ющенко. Я скликав колегію Генеральної прокуратури. Прийшло все слідче управління. Ми поклали цю справу на стіл. Справа не багато, не мало – 5 тисяч томів! 5 тисяч томів макулатури було написано у цій справі! Було арештовано 9 чоловік. Я ж їх заарештовував кількома роками раніше.
І тоді сказав: "Я, коли заарештовував Болюру і всіх інших привозив з Туреччини, були підстави такі, такі, такі. Але це було слідство. Скажіть мені, будь ласка, мене не було в прокуратурі півтора роки. Що за ці півтора роки було зроблено? Ви довели їх участь в злочині?". Всі як один сказали: "Ні, нічого нема".
Я кажу: "Не морочте голову, приймайте рішення. Ми можемо цю справу направити до суду?". "Ні". "Що ми можемо? Ще розслідувати десять років? Країна не може собі дозволити розслідувати справу проти людини десять років, коли написано в Кримінально-Процесуальному кодексі, що максимальний термін слідства – 1 рік і 10 місяців". Я кажу: "Приймайте рішення". Слідчий приніс і каже: "Закриваємо". Я погодився. Все.
- Хіба це не тиск з боку президента закрити кримінальну справу?
- Тиск – це коли конкретно кажуть, що зробити. А коли кажуть, що треба прийняти рішення – це порада. А що тут такого?
- Тобто Ющенко просто порадив вам? Він не тиснув?
- Я вам можу порадити: "Не будьте таким злим, посміхайтеся, говоріть з людьми ввічливо, і вам буде приємно, і людям". Це порада чи ні? Так само розмова між президентом і генеральним прокурором. Він каже: "Будь ласка, розберись". Я так розібрався.
Розумієте, не слухати президента – це значить бути хамом. Його обрав народ, він - поважна людина. І не дослухатися до порад президента може або психічнохвора людина, або генеральний прокурор, який розуміє, що йому не місце на цій посаді.
- Ви казали, що справу проти Тимошенко закрили на підставі постанови слідчого. У нас є цей документ - тут сказано, що слідчий закриває справу, тому що допитана Тимошенко та її чоловік категорично заперечили дачу хабарів Лазаренку. Але якщо я даю хабар і потім мене допитують, то я, звичайно, це категорично заперечую!
- Це з 39 листочків ви дістали тільки один. Дістаньте інші 38, і там все буде зрозуміло. Я можу з вами на цю тему говорити добу, дві, три. У мене є чим апелювати, я в матеріалі. Просто ви зараз коментуєте один листочок, а є офіційне рішення Верховного Суду України, підписано 76 суддями з 80, які підтвердили, що я це зробив законно.
- В даному випадку ви вводите в оману. Тому що Верховний Суд у рішенні написав тільки одне – що Генеральна прокуратура мала повноваження закрити будь-яку справу - і зробила це в межах своїх повноважень. Вони не розглядали кримінальну справу Юлії Тимошенко по суті.
- І не треба.
- Відповідно, ця постанова Верховного Суду не є виправдальною щодо Юлії Тимошенко в частині давання хабарів Лазаренку.
- Якби Верховний Суд знайшов, що пан Піскун незаконно зробив якісь дії, він тут же би скасував моє рішення. А суд підтвердив, що мої повноваження по закриттю цієї справи ніким не скасовані, вони законні. Що я не так зробив? Будете ви генеральним прокурором України - будете використовувати свої повноваження. Бо ті ж самі аргументи, що ви мені зараз говорите, мені говорив Пшонка в своєму кабінеті.
- Пшонка, до речі, був колись вашим заступником…
- Ну, заступником він не був. Він був прокурором Донецької області, коли я був генеральним прокурором, але його призначав ще Потебенько.
- І вас задовольняла робота Віктора Пшонки?
- Знаєте, я його часто і багато виховував по телефону. І він намагався працювати.
Коли Пшонка був прокурором Донецької області, було фальсифіковано розслідування справи про убивство журналіста Ігоря Александрова – злочин намагалися повісити на бомжа Вередюка. Ми не повірили ні Пшонці, ні Медведьку, перевірили цю справу, зробили слідчий експеримент, і я особисто на відео побачив, що Вередюк, хилий туберкульозний бомж, не може тримати дві бити двома руками.
І після того, як я продивився експеримент, я сказав: "Ця людина не вбивала Александрова, шукайте вбивцю". До честі мого заступника Віктора Шокіна, ми знайшли вбивцю. Мало того, коли ми відпустили бомжа Вередюка, його отруїли, і ми ще після того знайшли того, хто отруїв Вередюка, і того вбивцю теж отруїли в слідчому ізоляторі Донецької області. І ми знайшли замовників убивства Александрова – це браття Рибаки.
 |
| Фото Громадське.tv |
- Пшонка, на вашу думку як екс-генерального прокурора, скоював кримінальні правопорушення?
- Наскільки мені відомо, офіційно він може й не скоював правопорушень. Але те, що прокуратура генеральна кришувала незаконні бізнеси – це 100%. Я маю деяку інформацію - це і Курченко, і інші бізнеси, які кришувала Генеральна прокуратура. Якщо генпрокурор Махніцький почне розслідування, він побачить оцей симбіоз прокуратури і чорного бізнесу, відмивання коштів.
- Кум Пшонки зараз є виконувачем обов’язків київського прокурора. Як за таких обставин можна відкривати кримінальну справу проти Пшонки?
- Чесно кажучи, я цього не знав. Я дещо чув про останню колегію Генпрокуратури, там в більшості своїй всі відомі люди. Але, слава богу, вони зі мною небагато працювали. (…) Я повернувся для того, щоб допомогти своїй країні, яку я люблю.
- В якій ролі ви хочете допомогти? Ви знову хочете працювати в прокуратурі? Може, вам Юлія Тимошенко вже запропонувала?
- Ні, я сьогодні не бачу себе в прокуратурі. Тому що як такої прокуратури нема. Вона тільки починає відновлюватися. Я сподіваюсь, що Махніцький зробить правильні кроки.
- Розкажіть про колишнього депутата Петра Мельника - вашого кума, який так само втік від слідства. До речі, де він, ви знаєте?
- Ой, слухайте, це в мене страшна проблема з Петром Мельником. Ми ж разом жили в Ірпені, разом працювали. Я там працював у прокуратурі 12 років, а Петро Володимирович починав з комсомольця, потім був заступником директора технікуму. Ми з ним познайомилися, коли мені було 23, а йому 24 роки. Ми знайомі майже 30 років.
- То ви маєте знати, де він.
- Звичайно, я знаю, де він. Він у своєї доньки в Америці.
- В місті Сан-Дієго?
- Так. Але коли писали, що я десь з ним зустрічався, нас бачили в барі – це абсолютна брехня.
- Так це нормально, що він переховується від слідства?
- Я вважаю, що це ненормально. Я йому сказав: "Петро Володимирович, вертайся. Зараз помінялася влада". Він каже: "Мене підставили". Я вам розповім, що він мені розказував, а інші підтверджували.
В липні місяці його викликав Клименко (на той час міністр доходів і зборів - УП) і сказав: "Ты должен сдать академию". Мельник спитав: "Кому?". "Моему человеку, я тебе даю 24 часа". Мельник сказав: "Я в цій академії працюю ще з посади заступника директора технікуму, 27 років. Я її виплакав, я її створив. Чому я повинен віддати?".
Клименко каже: "Якщо ти за 24 години не здаси мені академію, ти будеш сидіти в тюрмі". Є десять свідків, які це можуть підтвердити, і якщо буде суд, я їх приведу. Після цієї розмови дзвонить мені Мельник і каже: "Що мені робити?". Я йому відповів: "Петро Володимирович, купи собі путівку, поїдь у Туреччину і покупайся в Чорному морі. Якщо вони сказали, ці бандюки - вони тебе засадять. У них, донецьких, головне – ціль. Шлях до цієї цілі не має ніякого значення".
І він мені сказав: "Добре, я ще попробую поговорити. Я поїду до депутатів. Можливо, мене хтось захистить". Через два дні я чую, що він заарештований.
- Тобто ви хочете сказати, що він ніколи не брав хабарів у академії?!
- Я теж про таке чув...
- У його Податковій академії за державні кошти купували флешки 2 мільйони! Або його син був виконавцем державного тендеру на будівництво!
- Я з вами абсолютно згодний, що в цьому питанні потрібно було провести слідство. Я йому сказав: "Ти накуролєсіл - іди, хай слідчі розбираються. Але, може, не буде тюрми - може, буде вирок умовно. Все-таки це ж не вбивство".
- Якби в Америці Лазаренко, який сидить під домашнім арештом, утік, а потім його знайшли, то він би отримав не 8 років, які він отримав, а, мабуть, 24. Тому що людина, яка порушила норми утримання, вчинила ще один злочин. Але давайте повернемося до ваших слів про те, що для донецьких головне ціль, а шлях не має значення. Але ж ви двічі обиралися депутатом за списком донецької Партії регіонів. Що ж вас змушувало бути в складі цього фактично злочинного угрупування?
- Знаєте, вони ж спочатку такими не були. До того, як стати депутатом від Партії регіонів, я був у Донецьку два рази. Перший раз - коли загинуло 57 осіб на шахті Звягільського. Я тоді приїхав особисто й заарештував головного інженера. Його через три місяці випустили...
- Тоді ще всі дивувалися, чому головного інженера, а не керівництво або власника?
- Тому що керівник з інфарктом лежав у лікарні. А власник - Звягільський, народний депутат. Треба було його заарештувати, я з вами згодний. Але у парламенті завжди складно, коли доходить до персональних рішень.
Отже, у 2005 році Ющенко звільнив мене з посади генерального прокурора і привів донецьких до влади. У нього були свої мухи в голові, які вся Україна побачила. Після звільнення я був ніким, в принципі. Вийшов з прокуратури, нема ні офіса, ні автомобіля, нічого. І я подзвонив одному своєму приятелю, якого добре знав, а він мав відношення з одним донецьким дуже серйозним чоловіком.
- На прізвище Ахметов чи Колесніков?
- Ні, але біля них. І я йому сказав: "Ви знаєте, я залишився без роботи. Можна мене якось в список записати на вибори 2006 року? І що для цього треба, тільки не гроші, тому що грошей у мене стільки нема".
Все, проходить буквально дві години після мого прохання. Мені телефонує дуже відома людина, але не Янукович і не Ахметов, і каже: "Святослав Михайлович, а чего вы обращаетесь к человеку со стороны? Вы что, не можете к нам прямо обратиться?".
Я говорю: "Вы извините, я же вас не знаю". "Зато мы вас знаем. Вы честный и порядочный человек, мы вас забираем". Все. Я опинився 96 у списку Партії регіонів.
- Якщо тебе називає "чесним і порядним" Партія регіонів – це комплімент сумнівної якості…
- Ну, та людина досі народний депутат.
- Зараз один із заступників генпрокурора Ренат Кузьмін збирається в президенти...
- На здоров’я.
- Вам пропонували призначити Кузьміна, коли ви були генпрокурором? Ахметов вам дзвонив?
- Як тільки я став генеральним прокурором в 2005 році, я зняв Кузьміна з прокурора міста Києва. І що мені донецькі не робили, що не творили, і як вони мене не просили, я його більше не призначив.
- Якби Янукович не втік, що би ви робили? Повернулися до України?
- Ні. Я би ніколи не вернувся, якби вони далі були при владі. Я попросив би політичного притулку в Америці. Я вже домовився, я спокійно їздив в Америку, у мене є знайомі сенатори. Я домовився, що якщо в мене закінчиться шенгенська віза, я одразу їду в Америку і прошу політичного притулку. І я впевнений, що я цей притулок би отримав.
Коли мене Кучма перший раз зняв з посади, до мене прийшов посол США Джон Гербст і запропонував політичний притулок. Він мені сказав, що є загроза моєму життю, мене хочуть убити. Я сказав: "У мене маленька дитина, два роки". Він сказав: "У вас є де жити? Ви можете виїхати з хати?". До мене приставили офіцера з безпеки посольства США. І мене переховували працівники посольства декілька днів.
- На території посольства?
- Ні, на квартирі. Мене з сім'єю переховували. А потім я знову зустрівся з офіцером безпеки. Він мені сказав, щоб я всім говорив, що я про свою роботу в якості генерального прокурора написав книжку, яка друкується в Польщі та вже має вийти в понеділок.
Після чого я почав всім дзвонити і казати: "Ви знаєте, я написав книжку про Гонгадзе, про Александрова, вона надрукована і в понеділок вже вийде". І через три-чотири дні до мене знову приїхав цей офіцер безпеки і сказав: "Питання вашого фізичного усунення знято. Можете спокійно їхати додому, але старайтеся не ходити один".
Так що посол Гербст колись мене врятував. Тому я був спокійний, що якщо я приїду в Америку, я отримаю політичний притулок.
