Сотник, который переломил ход истории: Надо было дожимать

Володимир Парасюк – це саме той сотник, який переломив хід революції і не дозволив Віктору Януковичу всидіти на Банковій ще вісім місяців.

Це він прорвався до сцени в п’ятницю, коли було підписано "мирову угоду" між тодішнім президентом та лідерами опозиції. Він оголосив ультиматум і змусив політиків не боятись, а Януковича - швидко утікати з території Межигір'я у невідомому напрямку.

Ми зустрілись з ним у неділю в приміщенні Консерваторії. Перед тим, як йти до співрозмовників, ми попросили наших читачів в соціальних мережах задати питання, які їх цікавлять. До Володимира питань не було. Але надійшла величезна кількість повідомлень і прохань з різних куточків України і навіть з Росії потиснути його мужню руку.

У відповідь на це він сором’язливо попросив не робити з нього героя.

"Українська правда" дізналася, що саме підштовхнуло Парасюка вийти на сцену в той день, чи вмовляли політики його зупинитись

- Володимире, вас всі запам’ятали у військовій формі, проте ви, мабуть не військова людина? Розкажіть будь ласка про себе, чим ви займались у мірному житті, що робили? Де працювали?

- На даному етапі я маю невелику студію, яка займається відеозйомкою, ми знімаємо різні програми, свята. Освіту я отримав у Львівському національному університеті імені Івана Франка на економічному факультеті. Мені 26 років.

- Ви сотник, тобто командуєте людьми. Чи вчились ви військовим справам?

- Я був членом студентського братства у Львові, військову підготовку отримував у хороших таборах різних організацій, які вишколювали дух українства. Нас вчили і рукопашних боїв, і стрільбі з пневматичної зброї, з офіційним дозволом також вчили стріляти з вогнепальної зброї в тирах. Також я був членом Конгресу українських націоналістів, там була бойова реферантура. У таборах я дізнався історичну правду про події в Україні, про 20-ті роки, про голодомор в Україні.

- Коли ви приїхали на Майдан?

- Я приїхав за день до того, як Беркут розігнав студентів. Нас поселила одна жіночка, яка живе недалеко від Хрещатика. Ми ходили, слухали виступи. А в ту ніч ми хотіли лишитися, але були дуже виснажені і заснули. А зранку почули, що Беркут розігнав Майдан.

- І що вирішили робити?

- Всі збирались на Михайлівській площі. На площі був Юрій Луценко, який згрупував до купи всіх людей. Ми писали плакати англійською мовою з закликом до Європи, бо думали, що таким романтичним методом зможемо побороти режим Януковича.

Ми їздили з автомайданом по місту, закликали людей виходити. Тоді він ще не був сформований як організація. Потім ми приїхали на Мільйонне віче і залишилися.

Я кілька разів за цей час їздив додому, бо є робота. Але вдома у Львові намагався брати участь в акціях. Ми організовували революційний автопробіг до підприємств Гереги - до Епіцентру, блокували військові виїзди.

- А на Грушевського ви були?

- Ми в той день приїхали на віче, послухали, зрозуміли, що нічого не буде, розвернулись і поїхали додому. Але в дорозі я прочитав, що біля стадіону починаються заворушення. Тому біля Житомира ми повернули назад. Відстояли на Грушевського ніч.

Потім я кілька разів після того їздив у Львів. Ситуація була напружена – політики не давали вольових рішень, не брали на себе відповідальності, все пускали на самотік. Тому ми намагались робити справу і там, і тут.

- Ви були тут, коли почався "мирний наступ"?

- Ми виїхали в ніч, коли почався останній штурм Беркутом 18 лютого, коли силовикі вже зайшли на Майдан. Тоді я намагався організувати людей, щоб вони їхали у Київ. Треба було робити це швидше, бо могло так статися, що вони приїдуть, а Майдану вже нема.

Ми теж з батьком поїхали. Нас залякували, що будуть стояти блокпости. Вони стояли, але поки ми доїхали до Києва, їх вже роззброїли.

Тільки-но приїхали, одразу з батьком пішли на барикади, разом стояли, а коли сонце зійшло, почали відбудовувати барикади, носити колеса.

- А в бойових діях ви теж з батьком брали участь?

- Так. Пліч-о-пліч завжди стояли. Бо переживали завжди він – за мене, я – за нього.

- Скільки років батькові?

- Він 1964 року, тобто йому 50 років буде.

- Скажіть, а це ви захопили будівлю Консерваторії?

- Коли стабілізувалась ситуація, виникла проблема, що немає де людям жити (в ніч вщент згорів Будинок Профспілок, в якому жили люди. - ред). Ми зайшли в Консерваторію. Не було необхідності навіть бити вікна, бо двері були відкриті. Я підійшов до охоронців, ми зв’язалися з адміністрацією будівлі і домовились, що ми не будемо нічого ламати. А ту частину, де картини і дорогі речі, ми закриємо і нікого не пускаємо.

(Саме в цей момент до кімнати зайшов голова профкому Консерваторії Дмитро Радик. За його словами, йому повідомили, що в понеділок буде здача приміщення Консерваторії. "Але я бачу, що цього не буде. Ми не наполягаємо, і жодних претензій не маємо. Якщо вам потрібно, залишайтеся. Наші студенти готові вам допомогти, і потім все прибрати", - сказав Радик - УП)

- Ви вже кілька місяців на Майдані... Кияни допомогають, але вони хоч можуть спати когжу ніч в теплі. Як живеться на Майдані?

 - Майдан - це просто велика-велика країна. А взагалі, я хочу подякувати всім киянам, низький уклін за те, що вони допомагають, носять, так просто шалено… 

Ми організували тут телебачення, стараємось читати новини людям раз в день, до речі з "Української правди", і показуємо "Громадське".

- А як сталося, що ви стали сотником? 

- Коли ми зайшли в консерваторію, до мене підійшов лікар і запропонував організувати медпункт. Я сказав: "Будь ласка". Прийшли інші люди і запропонували організувати столову. Я так само погодився.

А потім прийшли люди, які запропонували створити силу старших людей, які вже мають досвід, які бачили щось в цьому житті, яким не страшно. Бо там студенти стоять, а ми вирішили організувати бойову сотню. Люди почали підтягуватись з різних сотень до нас. Були люди з Харкова, Одеси. Люди від 30 до 50 років, які служили, і в гарячих точках по всьому світу були. Вони запропонували мені ними керувати.

Спочатку нас було близько 60 людей. Ми пішли на переговори, повідомили, що створюється така сотня. Ми не хотіли ярликів, бо люди хотіли зробити свою справу, а далі роз'їхатись додому і жити далі.

Шкода що за весь той час до нас ніхто не підійшов зі Штабу національного спротиву. Трохи згодом підійшли хлопці з УДАРУ.

- З ким саме ви вели переговори? З Парубієм?

- Ні. Ми говорили з "Правим сектором".

- А ви є членом "Правого сектору"?

- Ні. Зараз я не є членом в жодній політичній партії, в жодній організації.

- Розкажіть, "Беркут" дійсно намагався підпалити Консерваторію? Як вам вдалося цьому запобігти?

- Вони намагалися це зробити, бо це висока точка, з якої видно весь Майдан. Звідси можна докинути все що завгодно в будь-яке місце. Тому їм було дуже важко захопити цю будівлю.

Ми тут організували освітлення території, де стояв "Беркут". Взяли з дозволу керівництва прожектори і направили на них, але "Беркут" їх дуже швидко розстріляв. У нас людина ледь не загинула біля прожектору.

- А як саме "Беркут" намагався підпалити будівлю?

- Вони почали кидати "коктейлі Молотова" в будинок, в стіни. Атакували з верхньої частини "Глобусу". Ми організували воду, щоб гасити пожежу, якщо вони попадали коктейлями у вікно. Ми одразу евакуювали всіх людей, крім, хто брав участь у заходах протистояння. Беркут кидав ці "коктейлі Молотова", але це не дало результату, вони дієві лише в тому випадку, коли вони потрапляють на легкозаймисті речі.

- А сам ви вмієте робити "коктейлі Молотова"?

- Я їх не робив. Я бачив – жінки на Майдані розливали. Якщо спитаєте, чи кидав я, то треба брати на себе відповідальність, тому я скажу, що кидав.

- Чи було вам тоді страшно?

- Чесно? Як це банально не прозвучить, але ні. Було страшно, коли я перші рази приїжджав, але потім боротьба нас настільки згуртувала, що страх кудись пропав. Коли йдеш за гроші і посади – в тебе є страх. А коли ти стоїш за праве діло, і біля тебе стоять твої найближчі люди, страху немає.

- Чому ви вийшли на сцену тоді в п’ятницю, коли опозиція оголосила про підписання угоди з Януковичем?

- Це не були амбіції і не є героїчний вчинок. Просто накипіла крайня точка. Коли ти розумієш, що треба дотискати.

Коли той стакан вже майже впав, вже до землі долетів, а тут виявляється, що хтось хоче його зупинити під самою землею. І ми зрозуміли, що це роблять опозиціонери. Ми зрозуміли, що метод тільки один – висунути ультиматум. На які переговори можна йти? Тієї заяви потребували матері тих загиблих людей.

У той вечір ми слухали промови з балкону Консерваторії і було чітке рішення йти на сцену. Хлопці підійшли і кажуть: "Володя, ти старший, тобі надається слово".

Коли йшов, нічого не думав. Спочатку не пускали. Але коли 50 людей йдуть, усі помітять. Нас побачив Кличко зі сцени і махнув зі сцени рукою, щоб ми пройшли.

- Ви розуміли, що вас лише одна сотня, що це знову може призвести до крові?

- Я трохи був на Майдані, бачив, що люди думають, я розумів, про що треба говорити. Я знав, що накипіло у всіх, але ніхто не може того висловити. Це не героїчний вчинок. Герої - це ті, хто віддали життя за волю в Україні. Це сталося спонтанно.

Було зрозуміло, що треба припинити бавитись в політиканство і вести домовленості з терористом. Бо ми всі вважаємо, що Янукович – терорист

- Після вашого виступу політики намагались з вами зв’язатися, якось вас заспокоїти?

- Так, вони намагались зв’язатись, але я не хочу переказувати сам зміст розмови, не хочу нікого обливати брудом.

- Що було в суботу вранці, коли сплив строк ультиматуму?

- Люди сприйняли цю заяву правильно. Йшлося про те, щоб дати поштовх. Ми звернутися: "Політики, за вами стоїть стіна, яку не зрушити. Чого ви боїтеся?".

Ми з самого ранку почали дивитись засідання ВР. Крім того, нас трошечки притримав Кличко, який вийшов перед 10 годиною ранку і заявив, що він буде ініціювати відсторонення Януковича. Тобто вже перший крок був зроблений.

Тому наші люди просто підійшли до Верховної Ради, затримували депутатів ВР, щоб вони сиділи працювали і нікуди не втікали.

- Як ви оцінюєте те, що зараз відбувається у Верховній Раді?

- Трошки шкода, що політики забули, як вони здобули те, що зараз відбувається у Раді. Бо треба займатися наслідками революції. Бо люди ще деякі не випущені з тюрем. Не покарані люди, причетні до вбивств. А вони вже ділять владу. Це неправильно перед людьми.

- Але ж, сподіваємось, що вони тільки отримали посади для того, щоб далі проводити розслідування.

- Я розумію, але люди прагнуть хоча б заяв, вони просять скоординованих дій. Коли треба було, вони по 18 разів на день виходили на сцену і розповідали про світле майбутнє.

А коли вони там – вони не діляться і не радяться. Саме тут мав сформуватися уряд, рішення мали прийматися на Майдані. Вони вже раз не послухались і пішли на переговори з Януковичем. Це була величезна помилка, були величезні втрати.

Вони вдруге зробили помилку, їм люди казали, кричали "Ганьба", але вони знову не дослухались. І зараз вони не слухають український народ. Але українське суспільство вже сформувалося…

- Як ви особисто ставитесь до звільнення Юлії Тимошенко?

- Це дуже добре, що її звільнили. Але до неї дуже багато запитань, в тому числі дуже багато неприємних. Проблема політиків, що замість того, щоб з'єднати той народ ще більше в кулак, зараз починаються розмови: "Ми за Юлю", "А ми проти Юлі", той за Кличка, той за Тягнибока, а той за Яценюка.

У нас дуже слабо вихована політична еліта. І люди все це бачать на Майдані.

Яценюк кричить зі сцени "Куля в лоб", а на другий день таке витворяє. Олег Тягнибок – український націоналіст – це та людина, яка взагалі б не мала вітатися з Януковичем за руку.

До Віталіка Кличка менше питань, бо він новий політик, у нього ліберальна партія, він не робив одіозних заяв зі сцени.

Ми боролись проти режиму. Зараз основна ціль, щоб Європа посилила контроль над Україною, щоб громадянське суспільство взяло контроль над цим.

Зараз появилось дуже багато лідерів, нових, розумних людей, молодих, спеціалістів і їх потрібно до влади. Тому, що це є нова генерація, вони мають зовсім інше мислення, вони не думають стереотипами.

Нам потрібно взагалі систему міняти в державі, яка вкоренилась. Вона страшенно бюрократична, корумпована. Люди, які стоять на Майдані, не вірять, що ті політики зможуть це зробити, ось і все.

- Чи ви вважаєте, що вже перемогли?

- Ні.

- А що для вас буде перемогою?

- Режим ми зламали, ми перемогли. Але зараз перед нами стоїть зовсім інше питання, щоб з часом не прийшлось ламати ще інший режим. В країні з’явилося свіже підґрунтя, щоб змінити систему. Люди мають розуміти, що вони мають контроль на всіх рівнях: від сільської ради до Верховної Ради.

Треба робити серйозні реформи в тому плані. Але серйозні реформи можуть зробити тільки люди, які мають нове бачення.

- Але реформи – це довгий час. Скільки ви збираєтесь ще залишатись на Майдані?

- Я розумію. Питання зараз Майдану, наскільки я розумію, щоб сформувався якийсь уряд, потрібно керувати країною, не може бути анархія у нас. Потрібно, щоб були чітко розставленні люди, але люди, яким довіряють, які оправдають сподівання. Завдання людей -контролювати його.

- Ви кажете, що у вас у сотні є люди із Харкова, з інших областей. Чи вони спостерігають за тим, що відбувається зараз у Харкові?

- Так. Я хочу офіційно сказати, що ми плануємо туди поїхати. Зараз заявили, що там уже все спокійно, міліція допомагає активістам. Вчора ще ми десь вночі вели перемовини з нашим хлопчиною, ну як з хлопчиною – з дядьком старшим. Ми готові були сідати в машину і їхати.

Але потім прочитали, що міліція втручається в процеси і поки зупинились.

- Володимире, чи думаєте ви вже про те, що будете робити потім, коли Майдан завершиться?

- Мене не цікавить політика, але мене цікавить те, що робиться в державі. Потрібно, щоб був чіткий контроль над усіма органами влади.

Є дуже багато активістів, наприклад активіст автомайдану Сергій Коба. Я планую з ним поспілкуватися, можливо ще знайдуться люди. Ми обговоримо, як можна впливати і контролювати чинну владою. За раз потрібно сформувати громадянське суспільство.

Але зараз дуже дякую киянам, та й всій Україні дякую. Всі доклались до перемоги. Кожна людина, яка вдома лягала спати і навіть думкою думала про Майдан, я вважаю, вона долучилась. І в першу чергу треба подякувати Богу. Є постулати українського народу - це Бог, Україна і Свобода. Треба Богу дякувати.

Є жертви, але я впевнений, що всі ті хлопці, які загинули, вони зараз на небесах там дивляться, рукою махають і співають гімн України разом з героями: Бандерою, Шухевичем і всіма іншими, які воювали за волю України.