Урок Майдана для Конституционной Ассамблеи

З неясних причин одне з фундаментальних прав демократичного суспільства – можливість громадян збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації – авторами Конституції України не віднесено до статусу волевиявлення громадян, чинними формами якого в Конституції передбачені лише вибори і референдум.

Решта форм народного волевиявлення криється під загальною фразою "та інші форми безпосередньої демократії", які Основний Закон ніяк не конкретизує, згадуючи у своєму тексті лише дівічі і без зазначення особливого їх статусу – то як індивідуальне чи колективне письмове звернення громадян, то як украй непросту за здійсненням народну ініціативу щодо проведення всеукраїнського референдуму.

Тим часом явище Майдану, котре нині переживає Україна, яскраво демонструє і українцям, і всьому світові, що зібрання в такому масштабі за своєю суттю є безумовним і справжнім народним волевиявленням.

А закону про мирні зібрання – немає

При тому, що Конституція передбачає можливість обмеження права громадян на мирні зібрання лише за рішенням суду та відповідно до закону, самого закону про мирні зібрання досі немає. І це більше 17-ти років відтоді, як Конституція діє!

Автори Конституції – Верховна Рада 2-го скликання – можливо, за інерцією міркування віднеслися дещо стримано до права громадян на мирні зібрання, мітинги, походи і демонстрації, ніяк не уточнюючи особливостей ще незвичного їм такого права.

Слідом і законодавці наступних скликань парламенту не спромоглися на необхідні уточнення вже на рівні закону.

Причому, бувало, розгляд законопроектів, а їх конкретних стосовно проведення мирних зібрань за ці роки було внесено з десяток, доходив до другого читання, та на тому завзяття законодавців згасало.

Отож у своїх рішеннях щодо заборони мирних зібрань суди орієнтуються на скупе розпливчате за змістом положення статті 39 Конституції та на цілком конкретні каральні статті Кодексу про адміністративні правопорушення і Кримінального кодексу, за котрими суди діють "лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку – з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей".

Тобто воля судам у трактуванні понять безпеки та порядку за відсутністю закону, котрий практично впорядкував би користування правом громадян на мирні зібрання, надається повна. І суди "убезпечують та запобігають"…

Наприклад, у 2011 році місцевими адміністративними судами за зверненнями органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у дев’яти з кожного десятка випадків винесено рішення про обмеження права (заборону) громадян на мирне зібрання – це з Довідки ВАСУ.

Вільнотлумачні та невизначені поняття Конституції

Не мають ні конституційного визначення, ні правового тлумачення за законом такі суттєві поняття як "безпосереднє здійснення влади народом", "виключне право народу визначати і змінювати конституційний лад", "узурпація влади", "народна ініціатива" тощо.

А як розуміти і в якому законі розписано вкрай важливий для учасників Майдану порядок щодо реалізації конституційного права громадян будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань?

Коли, все-таки, влада зобов’язана не просто слухати та спостерігати з "високих вікон" за волевиявленням громадян мільйонного Майдану, які захищають у такий спосіб свої права і свободи, але й виконувати його волю?

І якими мають бути ці способи захисту прав і свобод, щоби влада таки виконала вимоги Майдану?

Отже, поняття "безпосереднє здійснення влади народом" в Конституції зазначається (стаття 5), а закону, який довів би його декларативний зміст до реалізації, немає.

Навіть Конституційний Суд у "справі про здійснення влади народом" від 5 жовтня 2005 року за № 1-5/2005 не став виясняти, що воно таке – безпосереднє здійснення влади народом.

То, може, Майдан і є прикладом втілення цього конституційного положення в життя? Це – питання до Конституційної Асамблеї, котра нині якраз готує звіт про підготовлені нею зміни до Конституції України.

Але ж – якій владі потрібна ця безпосередність без неї?

Під покровом Конституції і законів

На превеликий жаль, Конституція не передбачає прямого виконання вимог будь-якого зібрання, в тому числі й Майдану.

Тобто якщо навіть більш ніж мільйонне зібрання громадян водночас і на весь світ вимагає відставки уряду та покарання винних у побитті студентів при спробі розгону Майдану беркутівцями, конституційної правової зачіпки для виконання таких вимог наразі не існує.

При тому, що відповідальність за укладання міжнародних договорів від імені України несе особисто і тільки президент, він не може піти у відставку за непідписання Угоди про асоціацію з ЄС.

Адже серед конституційних засад дострокового припинення президентом повноважень такої підстави немає. А от реальними підставами є лише дві – за власним бажанням та в порядку імпічменту.

Власного бажання немає і навряд чи буде, а імпічмент при такому складі Верховної Ради – потрібно 338 голосів – є справою практично нездійсненною.

Доля уряду відповідно до Конституції також вся перебуває в розпорядженні президента і Верховної Ради, вірніше, її більшості.

Навіть якби й відбулась відставка уряду за нині хиткою волею парламенту, нового прем’єра все одно пропонуватиме президент, а затверджуватиме його і новий склад уряду все та ж таки більшість Верховної Ради.

При тому, як уміють комуністи користуватися слабкістю регіоналів за відсутності у них більшості, ситуація складеться за формулою "обміну шила на мило".

Сама ж Верховна Рада й собі надійно прикрита Конституцією, оскільки може достроково припинити свої повноваження лише у двох випадках – через її чисельну неповноважність у 2/3 конституційного складу, або якщо протягом 30 днів однієї чергової сесії її пленарні засідання не можуть розпочатися.

Обидва випадки повністю залежні від більшості у Верховній Раді, якої в опозиції немає.

Отож єдиний і безумовний висновок: для реалізації цілей та гасел Майдану міняти треба і президента як відповідального за виконавчу владу, і Верховну Раду – як співучасника формування цієї влади. А уряд піде слідом за ними.

"А Васька слушает да ест…"

Отже, попри всі категоричні заклики Майдану й політиків-опозиціонерів, кому Майдан щедро надав трибуну для завзятих виступів, влада залишається чинною і недоторканною.

Президент є главою держави і керує собі нею, без особливих проблем пересуваючись між Межигір’ям і Банковою та роз’їзжаючи світом у пошуках фінансової та моральної помочі.

Уряд, "отримавши довіру парламенту у 186 голосів проти", цілком легітимно працює, зокрема, над державним бюджетом на наступний рік. І президент не стане радикально змінювати його на якийсь технічний уряд, бо відсунути від держбюджету свою команду за рік до виборів – це самогубство.

Верховна Рада збирається, коли їй за розкладом треба, і давно передумала саморозпускатися шляхом складання мандатів третиною конституційного складу депутатів та паралічу роботи ВР шляхом блокування спікера і трибуни для виступів у сесійному залі.

Бо ж регіонали домовилися з ВАСУ цілком чинно засідати, де їм завгодно, а спікер може розпочати засідання і в оточенні своїх однопартійців у самому залі.

А Майдан тим часом гукає на весь здивований світ та збуджену небаченим зібранням Європу: "Владу геть!".

А влада, попри заклики Майдану, цинічно прикрившись Конституцією та законами, цілком легітимно владарює собі далі.

І як тоді бути?

Майдан може бути ефективним, а його гасла реальними лише у разі внесення змін до Конституції, що забезпечать статус зібрання "Майдан" як особливе волевиявлення народу, за яким влада здійснюється ним безпосередньо.

Для цього:

1) розділ III "Вибори. Референдум" Конституції слід перейменувати на "Народне волевиявлення", а її статтю 69 викласти в такій редакції:

"Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум, народну та місцеву ініціативи, всенародне та місцеве обговорення, народний контроль та інші форми безпосередньої демократії. Реалізація права громадян на волевиявлення визначається законом.

Зібрання є однією з форм народного волевиявлення. Рішення зібрання чисельністю більше п’ятисот тисяч громадян одночасно є підставою для винесення на всеукраїнський референдум будь-якого питання, що стосується довіри органам державної влади та їх посадовим особам.

Держава забезпечує проведення виборів та референдуму, підтримку народної ініціативи, проведення всенародного обговорення та здійснення народного контролю відповідно до закону", привівши у відповідність цій статті положення інших статей, що стосуються дострокового припинення повноважень президента, звільнення уряду та його посадових осіб, розпуску парламенту за рішенням референдуму з ініціативи Майдану;

2) кількість громадян, які мають право голосу і на вимогу яких за їх підписами може бути проголошено всеукраїнський референдум за народною ініціативою згідно статті 72 зменшити з трьох мільйонів до одного мільйона зі збором не менш як по тридцять тисяч підписів щодо призначення референдуму не менш як у 2/3 областей.

Або у разі одночасних зібрань ("майданів") чисельністю більше двадцяти тисяч не менш як у половині областей, в АРК та у місті Києві;

3) ґрунтуючись на європейських стандартах народного волевиявлення через законодавчу ініціативу, чого в Україні немає, бо законодавчою ініціативою, на диво, володіє Нацбанк України, а народ – ні, у статті 93 Конституції доповнити перелік суб’єктів законодавчої ініціативи одночасним зібранням чисельністю, скажімо, сто тисяч громадян або за збором підписів не менш як одного відсотка громадян, які мають право голосу – це близько 360 тисяч.

І тоді Майдан у Києві та майдани по всій Україні як воля народу будуть справді виконувати свою функцію безпосередньої влади народу.

Контроль над виборами і референдумом – до плану дій Майдану

Отже, вибори і референдум нині є єдиними дієвими засобами реалізації цілей Майдану – зміни влади, примус влади до певних дій, її покарання за дії проти свого народу або через непокору народові тощо.

Маємо достатньо легітимне, фахове і таки потрібне народові формування – Конституційну Асамблею, котра за своїм призначенням зобов’язана привести Основний Закон на рівень більш щирих стосунків між народом і обраною ним владою.

І саме від того, як зреагує Конституційна Асамблея на вимогу Майдану щодо надання чинності його статусу як безпосереднього представника народу за Конституцією та всіма подальшими законами, залежить ефективність такого зібрання громадян як нинішній Євромайдан у Києві.

Для мирного шляху до цілей Майдану немає іншого способу, ніж здійснити це через вибори та референдум.

Інший шлях, силовий, не дозволений Конституцією, якщо її дотримуватись, – але Майдан і стався через те, що її не дотримується саме влада, – такий шлях без участі армії чи інших серйозних силових структур, які перейшлі б на бік народу в такий слушний час і стали б силою народу, а не влади, – як це бувало в деяких країнах, коли військові брали владу в руки, наводили порядок і передавали владу цивільним, – такий шлях нереальний. Не та у нас армія, як і, схоже, не ті у нас силові структури.

Чесні відкриті і справедливі вибори, справжня народна ініціатива через Майдани по всій Україні, і, нарешті, референдум без будь-якого фальшу – ось спасіння країни.

Безумовним викликом Майдану стали прикрі наслідки довиборів 15 грудня 2013 року, коли на тлі високих сподівань та гасел Майдану у п’яти округах було обрано лише одного "опозиційного" кандидата. В тому числі, й поряд з Майданом – у Києві.

Як таке могло статися? Це питання не до Майдану, а до політичних опозиційних сил, що притулилися до нього.

Тому єдиним способом досягнення мети Майдану є продумані до кроків і реалізовані дії Плану, за яким уже тепер береться під жорсткий тотальний народний контроль Майданів по всій Україні весь виборчий процес – від позачергових до чергових виборів місцевих рад, виборів президента і нової Верховної Ради – і до проведення референдумів.

І тоді влада справді буде такою, якої ми хочемо. Чи заслужили…

Сергій Каденюк, для УП