Ритуальные танцы накануне Вильнюса

Українська політична мудрість говорить, що закони про вибори потрібні для того, аби їх реформувати. Інколи здається, що й самі вибори проводяться лише з наміром розпочати після них черговий болючий процес оновлення виборчого законодавства.

І ніколи це не було настільки приємно, як у 2013-му році, бо ніколи стара примхлива Європа не видавалася такою близькою й можливою!

Здавалося б: хіба складно змінити виборчий закон у відповідності до старанно розробленого західними колегами рецепту, аби поставити впевнену галочку "Виконано" напроти однієї із ключових вимог на шляху до ЄС?!

Так усе й розпочалося.

Ще кілька місяців тому всі щиро вірили, що чергова виборча реформа стане результатом небаченого об'єднання зусиль політиків, чиновників та експертів.

А як інакше, якщо відповідальне за розробку відповідних законодавчих змін Міністерство юстиції оголосило про проведення аж двох громадських обговорень із цього приводу? Якщо воно ж відкрило майданчик для очної дискусії всіх і вся у вигляді особисто організованої серії круглих столів? Якщо вітчизняним експертам була дана можливість висловитися про наболіле, а міжнародній спільності – їх послухати, не відриваючи руку від виборчого пульсу країни?!...

Сьогодні те, у що формально вилилися всі ці демократичні "ритуальні танці" – а саме, законопроект №3396 Єфремова-Олійника-Шпенова – отримало перше схвалення законодавцями. А захоплення черговим розпочатим раундом реформуванням змінилося шквалом величезних запитань, що наполегливо виникають у головах свідомих громадян.

У першу чергу, викликає занепокоєння те, що зміни до виборчого закону були прийняті народними обранцями в першому читанні без обговорення.

З одного боку, така віддана взаємна довіра не може не радувати. З іншого, зріє переконання в тому, що, якщо так само законопроект розглядатиметься в другому читанні, – то, зважаючи на наявні в ньому недоліки, про демократичні вибори в 2017 році можна забути.

Крім того, без відповіді залишається організаційне питання про те, за яким законом проходитимуть повторні вибори 15 грудня 2013 року?

У тексті законопроекту 3396 зазначено, що закон набирає чинності із дня, наступного за днем його опублікування.

Тобто, якщо теоретично він буде прийнятий до середини грудня, його дія мала б поширитись й на актуальний наразі виборчий процес. При цьому, враховуючи наявні політичні обставини, така ситуація видається мало ймовірною. Тому, аби уникнути зайвих сподівань і побоювань, у тексті законопроекту варто було б чітко вказати, чи чекати апробації змін на повторних виборах, чи ні.

Інший плацдарм для роздумів – зміст запропонованих норм.

Незважаючи на те що в законопроекті відображено ряд рекомендацій ОБСЄ/БДІПЛ, основні з них залишилися неврахованими. Зокрема – щодо кодифікації виборчого законодавства, зміни виборчої системи, можливості скасування результатів виборів в одномандатних округах та в цілому в державі.

Однак, навіть якщо закрити очі на ці, як прийнято вважати, "політично неприйнятні" зміни, без уваги залишився ряд процедурних моментів, адекватне реформування яких могло б наблизити Україну до європейського розуміння демократичних виборів.

Тому те, що відбувалося й відбувається навколо чергової виборчої реформи, дуже схоже на спробу опосередковано й, на жаль, безрезультатно задовольнити Європу перед Вільнюсом.

Інакше як пояснити, що закріплена в законопроекті 3396 купа вимог до нарізки виборчих округів має враховуватися "по можливості", у результаті чого ЦВК і далі нарізатиме округи на підставі власної політичної інтуїції? А хитрі географічні та адміністративні конфігурації Донецької та Луганської областей у 2012 році здадуться дитячою забавкою – порівняно з тим, що відбуватиметься в 2017 році.

Чи можна зрозуміти з точки зору демократичних стандартів узаконення рішення Конституційного суду по закордонних дільницях і, взагалі, те, що закордонні виборці та виборці, які змінили місце голосування без зміни виборчої адреси, матимуть 1 голос, а решта виборців – 2?

Навіть якщо не посилатися на суперечність із Конституцією, така ситуація є явно дискримінаційною по відношенню до закордонних виборців, які щорічно приносять у вітчизняний бюджет не один мільярд доларів США. І це в той час, коли в інших державах закордонних виборців намагаються всіма доступними методами адекватно включити у виборчий процес, запроваджуючи, наприклад, голосування поштою або через інтернет!

Як виправдати обмеження розміру виборчого фонду партії до 90.000 мінімальних заробітних плат, а кандидатів у депутати – до 4.000?

Адже, виходячи з досвіду попередніх кампаній, можна очікувати, що всі партії й кандидати офіційно вкладуться в запропонований ліміт. Обмеження ж призведуть до того, що значні фінансові потоки просто оминатимуть виборчі фонди, збільшивши частку прихованого фінансування.

Наприклад, на виборах 2012 року Партія регіонів та "Батьківщина" витратили більше 100.000.000 гривень, тобто більше запропонованого максимального розміру виборчого фонду. І очікувати, що реальні видатки основних політичних гравців у майбутньому зменшаться, не доводиться.

Виходом із ситуації могло б стати перейняття досвіду цивілізованих країн заходу, пов'язаного з обмеженням політичної реклами на телебаченні та радіо. Але, на жаль, не стало.

Без відповіді наразі залишаються й інші питання.

Наприклад, чим обґрунтувати відмову законодавця конкретизувати процедуру встановлення підсумків голосування, незважаючи на сумний досвід виборів у п'яти проблемних округах, що зберігатиме сприятливе тло для подібних ускладнень у майбутньому?..

Навіщо було зменшувати виборчу заставу для партій з 2.000 мінімальних заробітних плат до 1.000, а для кандидатів-мажоритарщиків – з 12-ти до 10-ти, якщо це невідворотно вестиме до збільшення "технічних" учасників виборчих перегонів?..

Як жити з тим, що при доопрацюванні законопроекту Міністерства юстиції нардепи прибрали адміністративну відповідальність за неподання розпорядниками виборчих фондів кандидатів і партій звітів про використання коштів виборчих фондів, хоча таке положення очевидно дисциплінувало б розпорядників?..

Чи вдасться подивитися на те, як ЦВК оприлюднюватиме на власному сайті рішення 34.000 ДВК та 225 ОВК?..

І так далі, і тому подібне.

У цілому, доводиться із сумом констатувати, що передбачені законопроектом 3.396 нововведення навряд чи створять умови для чесних і прозорих виборів.

По-перше, у ході доопрацювання з нього вилучили ряд положень, які були включені за рекомендаціями ОБСЄ/БДІПЛ. По-друге, процес обговорення, що відбувався в Міністерстві юстиції, фактично став окозамилюванням для його учасників, у тому числі – для представників Венеціанської комісії та ОБСЄ.

Логічно, що тепер усе залежатиме від опозиції.

А її становище є справді скрутним: відмова проголосувати за недолугий виборчий законопроект дорівнюватиме зриву переговорів щодо угоди про асоціацію з ЄС, а голосування за нього означатиме його легітимізацію, як це мало місце в 2011 році.

Крім того, часу для нормальної роботи над законопроектом не лишилося.

Тому танці продовжуються!

Олена Чабаненко, експерт з інституційних реформ Центру Політичних Студій та Аналітики, спеціально для УП