Малые победы и большие страхи

Політична традиція європейських партій, що беруть свій початок від перших на континенті англійських партій вігів та торі, що сформувалися у другій половині XVII сторіччя, засвідчує, що навіть наявність великих успішних кейсів не завжди гарантує тривале збереження при владі.

Класичний приклад знову з тої самої Великобританії – програш Консервативної партії на чолі з героєм Другої світової війни Вінстоном Черчиллем у липні 1945 року.

Попри те, що прем’єр Черчилль відіграв визначну роль у перемозі над нацизмом, а згодом у 2002 році, за версією Бі-Бі-Сі, був визнаний найвидатнішим британцем усіх часів, післявоєнне британське суспільство не сприймало занадто консервативних поглядів сера Вінстона. І знайшло йому заміну в особі набагато менш харизматичного, але більш прогресивного лейбориста Клемента Еттлі.

Факт наявності "свободи вибору" (freedom of will) є наріжним каменем демократичних суспільств, які дотримуються принципу вільних виборів.

Але стабільно високі результати під час голосування часто сприймаються навіть європейськими політиками як знак якщо не вседозволеності, то права вирішувати за все суспільство, включно з тою частиною, яка голосує проти них, тобто відноситься до меншості.

Таке запоморочення зламало кар’єру не одній політичній зірці. На очах сучасників згасли зірки Тоні Блера, Сильвіо Берлусконі та Ніколя Саркозі.

Країна, яка тривалий час має аналогічну довгу історію "кохання" з одною партією, це Туреччина. Від 2002 року найбільші результати під час голосування там здобувала Партія справедливості та розвитку (Adalet ve Kalkınma Partisi, часто скорочується до AKP або AK Parti).

AKP тричі виграла парламентські вибори – в 2002, 2007 та 2011 роках. Важливе зауваження: результати усіх цих перегонів були визнані міжнародними спостерігачами.

Так, у 2002 році АКР перемогла на парламентських виборах, набравши 34,28% голосів і отримавши 363 з 550 місць у Великих національних зборах. Через 5 років, у липні 2007 року, АКР набрала вже 46,6% голосів і отримала 341 місце в парламенті.

Через застосування нової системи розподілу місць між партіями, АКР отримала менше місць, ніж в парламенті минулого скликання, хоча й здобула на 10% більше.

На парламентських виборах у червні 2011 року партія отримала 49,91% голосів і 326 місць у парламенті. А ще АКР послідовно вигравала усі місцеві перегони, зокрема на останніх, що відбулися у березні 2009 року, її результат склав трохи менше 40% голосів.

Така стабільність могла зіграти поганий жарт з будь-яким політиком. Не дивно, що незмінний лідер АКР Ердоган пережив, говорячи тезами Йосипа Сталіна, "головокружение от успехов".

Поява народного невдоволення у вигляді площі Таксім, що стала таким самим мемом як Occupy Wall street або Тахрір, стала повною несподіванкою не лише для влади Туреччини, але й для всього суспільства.

Розглядати конфлікт навколо єдиного уцілілого в столиці парку як першоджерело бунту – значить свідомо закривати очі на інші дзвіночки, що неголосно, але агресивно лунали як попередження для Ердогана, який відійшов від світської моделі країни, запровадженої Ататюрком. Які він відмовився та не зумів почути.

З цього ретроспективного погляду, найновіша політична історія України демонструє в чомусь аналогічну картину.

Партія регіонів здобувала перемогу, хоча й відносну, протягом трьох останніх парламентських кампаній 2006, 2007 і 2012 років відповідно, а також місцеві вибори у більшості регіонів 2006 та 2010, що робить її за формальними ознаками найбільш успішним проектом незалежної України.

Пояснення феноменального успіху ПР, окрім очевидних помилок її помаранчевих та постпомаранчевих опонентів, полягає у відсутності будь-яких реальних конкурентів на її електоральному полі.

Щоправда, під час останніх місцевих виборів 2010 року до певної міри регіонали відчували тиск з боку комуністів та "Сильної України", а у 2006-му – з боку ПСПУ.

Партії, що отримали переможців – депутатів обласних рад та міських голів – на проміжних виборах 20.01.2013-02.02.2013

Показовим індикатором успішності Партії регіонів за поточний 2013 рік стали проміжні та позачергові місцеві вибори, а також перевибори у 224 мажоритарному окрузі в Севастополі.

За останній рік Партія регіонів узяла на озброєння два ключових фактори перемоги на виборах – нескоординованість дій опозиції та апатію виборців.

Приміром, 2 червня із 117 виборів міських, селищних та сільських голів партія влади здобула 101 крісло, що у підсумку складає 86,3%.

А з 6 виборів міських голів результативність регіоналів склала 5/6 на користь ПР – мерами стали висуванці партії в Алчевську, Василькові, Ялті, Новодністровську та Вознесенську. І лише в одному випадку перемогу святкувала чисто регіональна Партія угорців – в Берегово Закарпатської області.

2 червня. Вибори сільських, селищних, міських голів та депутатів обласних рад

Ця тенденція проміжних та позачергових виборів виглядає тим більш показовою, зважаючи на падіння рейтингу Віктора Януковича і Партії регіонів, яку останнім часом фіксують провідні соціологічні служби.

Зрозуміло, що логіка президентських та парламентських виборів відрізняється від логіки місцевих виборів. Проте партія влади впевнено перемагає та переграє опозицію навіть у базових "помаранчевих" регіонах – Рівненська, Київська, Хмельницька та Чернівецька області.

Великою мірою такі перемоги забезпечував адмінресурс, який зробив "пропозиції" лідерам громадської думки, від яких вони не в змозі були відмовитись. Але тільки цим не пояснити такий успіх неможливо. Насправді головною причиною перемог стали апатія виборців та маніпуляції з їх явкою.

Наприклад, у тому ж Рівному явка виборців була нижче за 20%, а на довиборах депутатів Дніпропетровської області взагалі коливалася в межах 10-12%.

До речі, представники Партії регіонів, навіть у базових для себе регіонах на кшталт АРК Крим, не соромились давати "правильний" результат.

На виборах Ялтинського міського голови явка виборців, яка на 16:00 складала 15%, до 20:00 "безпрецедентно" зросла майже втричі до 40,7%! І це при тому, що всі задіяні у виборах фахівці прекрасно знають, що найбільш активні виборці – пенсіонери, голосують у першій половині дня.

Слід відзначити, що в арсеналі партії влади були як наочні, так і латентні методи маніпуляцій. По-перше, це традиційний підвіз "своїх" виборців та голосування на дому і на спецдільницях, які позаяк не можна віднести до прямого порушення виборчого законодавства.

По-друге, це так звані старі добрі "каруселі", коли одні й ті ж самі люди голосують по декілька раз, як це відбувалося у Алчевську та Ялті.

Або безслідне зникнення сотень бюлетенів, яке практикувалося на виборах Васильківського міського голови.

До речі, такі "проколи", на які мало звертають увагу вітчизняні та міжнародні спостерігачі під час місцевих виборів, були повною мірою враховані владою при проведенні проміжних виборів до Верховної Ради по 224-му округу у Севастополі.

Пояснювалося це, зокрема, більш високою кваліфікацією політичних консультантів, які керували цими виборами.

Аналіз виборів 7 липня доводить, що Вадим Новинський перемагав на малих та середніх дільницях, з переважною кількістю виборців до 800 осіб, у той час як на великих – від 800 до 2500 – йому майже не поступався його головний конкурент – комуніст Василь Пархоменко.

При цьому явка виборців не підстрибувала так підозріло, як це сталося в Ялті. На 16:00 проголосувало 18% виборців, а на момент закриття дільниць – 23,94%. За рахунок того, що на великих дільницях все відбувалося у межах виборчого законодавства, основні маніпуляції на малих та середніх дільницях залишилися непомітними.

Наприклад, Вадим Новинський упевнено – з результатом від 66% до 90% – перемагав на спецдільницях – у психіатричній лікарні, пологовому будинку або військово-медичному клінічному центрі.

Зрозуміло, що низька явка виборців на фоні "мобілізації" власного електорату завжди була вигідна будь-якій владі. Це досягається як шляхом застосування "брудних" політичних технологій, так і відвертих фальсифікацій.

Саме тому Партія регіонів наполягала на проведенні проміжних виборів до парламенту у проблемних округах у серпні, коли сезон відпусток дозволяє здобути перевагу над політичними опонентами у "чужих" регіонах.

Нова ймовірна дата цих виборів, запропонована Партією регіонів – 22 грудня, з того самого розряду, адже має всі шанси пройти "під олів’є".

Загалом до 9 вересня в Україні відбудуться 84 проміжних та позачергових виборів. При цьому серед них немає жодних виборів міського голови, а до облради "розігруватиметься" лише 2 мандати.

Тобто влада призначили вибори там, де має гарантовану перемогу. Або поразка не несе іміджевих втрат. Натомість до сих пір не призначені вибори мерів у таких великих містах як Київ, Чернівці, Херсон, Миколаїв і Черкаси та у 7 проблемних мажоритарних округах.

Проте, будь-які вибори, де партія влади має шанс програти, це завжди стрес.

Страх отримати "Сталінград" напередодні президентських виборів у березні 2015 року блокує призначення виборів там, де увага міжнародних інституцій буде набагато вищою. Або очевидним є програш представників влади.

Тому тактика Партії регіонів передбачає військову стратегію "окопних" війн та малих перемог, що була притаманна Першій світовій війні, а не стратегію бліц-кригів, якою відзначилися Друга світова.

Бо кожний бліц-криг може призвести до контрударів вже по самій владі, яка замість плану "Рот" може отримати таку собі операцію "Барбаросса".

Адже воювати доведеться на два фронти – проти опозиції та апатії власних виборців, які багато років кували перемоги для Партії регіонів. Але останнім часом перетворилися на головний біль для команди Віктора Януковича.

Тарас Березовець, директор компанії стратегічного консалтингу Berta Communications, Володимир Поляков, політтехнолог, для УП

Інфографіку надано керівником інформаційно-аналітичного центру Infolight Назарієм Поліщуком