7 мифов про Соглашение об ассоциации между Украиной и ЕС
Ми вступили у рік, який, безумовно, вирішить долю Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом. На це рішення чекають як прихильники європейської інтеграції України, так і її опоненти. Це – справді момент істини, цивілізаційний вибір, зробивши який, Україна визначить вектор свого розвитку на десятиріччя вперед.
Не дивно, що це питання широко обговорюється на всіх рівнях – від кухні до високих політичних офісів. Звучать різні думки – і професійні, і доволі суперечливі, політично вмотивовані. Загалом, це добра річ, ознака того, що зовнішньополітичний дискурс в Україні так само активний, як і внутрішньополітичне життя.
Проте, активність обговорення сама по собі ще не обов’язково є запорукою „поінформованого рішення". Потрібно відрізняти емоцію та інформацію, міфи і факти. Ця стаття – про міфи, від яких варто абстрагуватися, приймаючи рішення.
Міф перший: в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС немає нічого особливого, оскільки подібні угоди ЄС уклав, наприклад, з Чилі, Марокко або Мексикою.
ЄС дійсно свого часу уклав угоди асоціативного типу з низкою країн світу. Водночас, Угода з Україною буде безпрецедентною за амбітністю та глибиною навіть у договірній практиці ЄС. Головна відмінність: вона започаткує процес політичної асоціації та економічної інтеграції між Україною та ЄС, перетворить модернізацію держави за європейським зразком на наше юридичне зобов’язання.
Класичні зони вільної торгівлі між ЄС та згаданими країнами охоплюють лише торгівлю товарами. Натомість, ЗВТ з Україною буде "поглиблена та всеохоплююча", себто передбачатиме лібералізацію торгівлі не лише товарами, а й послугами, лібералізацію руху капіталів та до певної міри – руху робочої сили.
На відміну від звичайних ЗВТ, вона також обумовить масштабну адаптацію Україною європейського регуляторного законодавства у сферах транспорту, енергетики, послуг, сільського господарства тощо. Це уніфікує значну частку правового простору двох сторін, дозволить усунути нетарифні (технічні) бар’єри у торгівлі та забезпечити розширений доступ до Єдиного ринку ЄС для українських експортерів і навпаки – європейських експортерів до українського ринку.
Важливо також, що Угода між ЄС та Україною базуватиметься на визнанні європейської ідентичності України. Цей дух спорідненості та географічної близькості відіграє не останню роль у поступовій глибокій інтеграції за ключовими галузями, оскільки за низкою прикладних сфер, приміром у контексті енергетичної безпеки або транспорту, можливості неєвропейських країн значно більш обмежені у порівнянні з потенціалом України.
Міф другий: Угода про асоціацію між Україною та ЄС не містить чіткої європейської перспективи, а відтак не сприятиме набуттю членства в ЄС.
Попри те, що в Угоді про асоціацію з Україною відсутнє чітке посилання на перспективу членства, за своїм обсягом та зобов’язаннями сторін вона значно перевершує європейські угоди про асоціацію зразка 1990-х років, а по деяких параметрах й західнобалканські угоди про стабілізацію і асоціацію зразка 2000-х років.
Успішне виконання Угоди про асоціацію означатиме відповідність критеріям членства. А відтак - підвищення якості життя громадян, модернізацію усіх сфер життя держави і суспільства, підвищення конкурентоздатності українських виробників тощо. Саме це, а не членство як таке, є метою європейської інтеграції. Угода дозволить нам вийти на такий рівень розвитку, коли подальший рух у напрямі членства в ЄС перетвориться на питання політичної доцільності.
Міф третій: непідписання Угоди про асоціацію дотепер свідчить про кризу у відносинах між ЄС та Україною.
Цей міф постійно видозмінюється. Протягом довгого часу існувало припущення, що непідписання Угоди на Саміті Україна – ЄС у грудні 2011 року стало провалом Києва у відносинах з Брюсселем. Потім, протягом усього 2012 року, попри незавершеність технічних процедур з підготовки тексту Угоди до підписання, лунали припущення щодо політичних мотивів, з яких ЄС не підписує Угоду з Україною.
Водночас, темпи та обсяги технічної роботи з підготовки Угоди до підписання, в тому числі переклад її багатосторінкового тексту 23 офіційними мовами ЄС, свідчать, що про підписання у 2011 – 2012 роках не могло бути й мови.
Лише в 2013 році укладення Угоди з ЄС є цілком реальним. Перспективи її підписання будуть обговорені на наступному Саміті Україна – ЄС 25 лютого в Брюсселі.
Міф четвертий: Угода про асоціацію і передбачена нею поглиблена та всеохоплююча зона вільної торгівлі зруйнують цілі сектори української економіки.
Незважаючи на кризу, Європейський Союз продовжує залишатися одним з найуспішніших економічних та політичних проектів. Йдеться про умови ведення бізнесу, значний інвестиційний потенціал, високі технології та конкурентоздатність продукції європейських виробників. Європа йшла до цього моменту не одне десятиріччя.
Через ЗВТ з ЄС український виробник отримає можливість завоювати своє місце на "заможному" європейському ринку, знайти свою нішу та просувати якісний український продукт за достойною ціною на ринки європейських країн. Вітчизняні споживачі, у свою чергу, отримають доступ до високоякісних європейських товарів в Україні за нижчими цінами.
Так, це буде боротьба за економічне виживання, можливо навіть природний відбір для окремих сегментів галузей економіки, але боротьба, від якої виграє громадянин України, її економіка та зрештою держава. Для найбільш чутливих сегментів економіки країни будуть передбачені певні перехідні періоди та сприятливі адаптаційні умови, які дозволять запобігти шоковим явищам.
Звичайно, перші роки адаптації до умов поглибленої та всеохоплюючої ЗВТ будуть непростими. У цьому немає нічого дивного, адже системні перетворення завжди призводять до короткострокових втрат. Водночас, сам факт підписання Угоди про асоціацію з Україною значно підвищить інвестиційну привабливість та приток прямих іноземних інвестицій, що дозволить урівноважити від’ємний торговельний баланс з ЄС.
Міф п’ятий: укладення Угоди про асоціацію з ЄС зашкодить відносинам України з Росією.
Реформування України відповідно до положень Угоди про асоціацію з ЄС відповідає інтересам усіх сторін, у тому числі Росії: йдеться про зростання довіри до України як міжнародного партнера та зміцнення верховенства права і передбачуваності як основи для впевненості всіх, у тому числі російських, інвесторів (а російського капіталу в Україні, як відомо, чимало).
Більше того, в умовах функціонуючої поглибленої ЗВТ з ЄС Україна може стати життєво важливим з’єднуючим торговельно-економічним мостом між Брюсселем та Москвою, а згодом й унікальною площадкою для розбудови взаємовигідних зв’язків між ЄС та членами нових інтеграційних проектів на пострадянському просторі.
Міф шостий: поглиблена та всеохоплююча ЗВТ з ЄС унеможливить існування ЗВТ з СНД.
Створення ЗВТ з СНД, на відміну від вступу до Митного союзу Росії, Білорусі та Казахстану, не суперечить поглибленій та всеохоплюючій зоні вільної торгівлі між Україною та ЄС. Не слід забувати, що наші партнери по СНД – Вірменія та Молдова – також ведуть з ЄС переговори щодо угод про асоціацію, які включатимуть поглиблені та всеохоплюючі ЗВТ.
Країни СНД залишаються важливими торговельними партнерами України. На жаль, сьогодні значна частка української продукції не відповідає вимогам ЄС, а отже може бути конкурентоздатною лише на традиційних для України ринках.
Водночас, можливість вільної торгівлі з ЄС обумовить поступове підвищення якості та ефективності українського виробництва, збільшення частки продукції з високою доданою вартістю в українському експорті. Торгівля лише з СНД може бути вимогою економічних реалій, але не стимулює змін, тоді як торгівля з ЄС – це інвестиція у майбутнє.
Міф сьомий: вступ до Митного союзу більш вигідний для України, ніж економічна інтеграція з ЄС на основі Угоди про асоціацію.
Започаткування поглибленої та всеохоплюючої ЗВТ з ЄС надасть доступ до більшого (500 млн. споживачів в ЄС проти 170 млн. у Митному союзі) та передбачуванішого ринку зі значно вищою купівельною спроможністю споживачів.
ЗВТ з ЄС стимулюватиме покращення бізнес-клімату в Україні, перехід від радянських до європейських "правил гри" на українському ринку. Тобто йдеться про зміцнення правової держави та гарантування рівних можливостей для інвесторів.
Економічна інтеграція з ЄС – це шлях до модернізації. Подивіться на прогрес європейських країн колишнього соціалістичного табору за останні 20 років. Абсолютна більшість з них – вже члени ЄС, тоді як економіка Росії залишається заснованою на сировинно-орієнтованому експорті. Росія сама потребує докорінної модернізації, доказом чого стало започаткування з ЄС спеціальної ініціативи під красномовною назвою "Партнерство заради модернізації".
Вступ до Митного союзу може надати Україні лише короткострокові дивіденди: ті кілька мільярдів доларів, про які говорить Москва – це лише плата в обмін на втрату суверенітету України у контексті здійснення власної торговельної політики та відмови від курсу на інтеграцію з ЄС.
Водночас Угода про асоціацію з ЄС юридично фіксує політичні гарантії суверенітету, незалежності та територіальної цілісності Української держави.
Підсумовуючи, хочу послатися на спільне дослідження Німецької дорадчої групи і українського Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, за даними якого приєднання до Митного союзу знизить добробут України на 0,5 % у середньостроковій перспективі та на 3,7% у довгостроковій, тоді як поглиблена і всеохоплююча ЗВТ з ЄС підвищить цей показник на 4,3% у середньостроковій перспективі та на 11,8% у довгостроковій.
Давайте мислити прагматично: Європейський Союз – це спільнота з більш як 50-річною історією, яка довела свою життєздатність та ефективність. Держави ЄС традиційно посідають найвищі сходинки рейтингів за рівнем життя громадян, тривалості життя, пенсійного забезпечення і добробуту.
Європейський Союз має багатий доробок єдиних стандартів за безліччю сфер, таких як якість продуктів харчування, охорона здоров’я, соціальний захист, екологія, безпека на дорогах, умови для розвитку бізнесу, можливості для молоді і цей список можна продовжувати. Найголовніше, що ці стандарти дійсно впроваджуються, а не просто декларуються.
Сьогодні перед Україною намагаються поставити вибір: куди йти – в ЄС чи до Митного союзу? Причому, як не парадоксально, найбільш категорично питання ставить саме Митний союз.
Плюси і мінуси європейського вибору зрозумілі. Досягнення Євросоюзу очевидні, так само як і труднощі, з якими він нині стикається. Натомість плюси та мінуси Митного союзу – річ більш гіпотетична, насамперед в силу гіпотетичності досягнень цього об’єднання. Вони всі – у майбутньому, у планах і бажаннях його творців.
Вибір між ЄС та МС – це вибір між очевидним і гіпотетичним, перевіреним і ризикованим. Нам пропонують забути про "цивілізаційний вибір", про політичну риторику двох десятиріч української незалежності, про зусилля, докладені на європейському напрямі – і зробити розворот на 180 градусів на користь відносно нового регіонального проекту, до якого в українського суспільства (так вже склалося) маса питань політичного характеру. Не треба бути великим політиком, щоб зрозуміти ризикованість таких маневрів. Особливо для держави такого масштабу, як Україна.
Очевидно, що Україні необхідно шукати компроміс між європейським та російським напрямом зовнішньої політики. Але так само очевидно, що цей компроміс не повинен бути ціною відмови від європейського вибору. Асоціація з ЄС повинна бути. Так само як і європейська інтеграція України. Якщо Росія як лідер Митного союзу керується інтересами не лише своїми, але й своїх партнерів, то вона дасть Україні можливість поєднати євроінтеграцію з одного боку та партнерство з Митним союзом із іншого. Якщо ж жоден компроміс не є можливим, то виникає питання, чи є цей союз дійсно альянсом рівноправних партнерів.
Варто припинити мислити з позиції об’єкта боротьби за сфери впливу і керуватися своїм свідомим вибором на користь європейської моделі розвитку.
Костянтин Єлісєєв, Представник України при ЄС
