Every single dark thing, или Дело чести для оппозиции

Член 223-ої ОВК Олена Ніколаюк

8 листопада 2012 року відбувалось засідання окружної виборчої комісії № 223.

Продовжувався повторний підрахунок голосів на 11 дільницях. Член ОВК Олена Ніколаюк монотонно, із невтомністю заведеної китайської іграшки, оголошувала відредаговану волю виборців.

"Недійсний – Левченко, Розинська. Недійсний – Бузина, Гладчук, Левченко. Недійсний – Левченко, Пархоменко. Недійсний – Бузина, Левченко, Пилипишин. Недійсний – Левченко, Юрків"...

За іронією долі у той день на Олені Василівні був светр із написом великими чорними літерами латинкою – "Every single dark thing", що у перекладі означає "Кожна темна справа".

Ця фраза коротко і влучно характеризує ті процеси та події, які відбувались в окружних та дільничних виборчих комісіях протягом минулої осені.

Вибори закінчились.

Залишилось дочекатись, чим закінчиться "кожна темна справа", яка прямо або опосередковано вплинула на результати волевиявлення українських громадян. Тим більше, що заяв та обіцянок з цього приводу під час кампанії та після неї було зроблено та дано чимало.

Однак, про все за порядком.

Підтримавши новий закон про вибори, виписаний владою під себе, парламентська опозиція двічі підставилась.

З одного боку – у інформаційній площині, де їй постійно нагадували про співвідповідальність за прийняття цього закону.

З іншого боку – у площині адміністрування виборів, коли представництво опозиціонерів у виборчкомах було зведено до мінімуму.

У процесі переговорів представники чинної адміністрації пропонували опозиціонерам сформувати ОВК за принципом по 3 члени від кожної парламентської фракції. Звичайно, це б автоматично гарантувало владі більшість у 9 голосів у всіх 225 окружних комісіях.

Проте, опозиція гарантовано одержувала б у кожній комісії по 6 своїх членів. Замість цього парламентські опозиціонери, вирішивши, що журавель в небі є кращим за синицю в руках, віддали перевагу процедурі жеребкування.

В теорії це повинно було б збільшити їхні шанси на представництво в комісіях. На практиці ж, влада, використавши десятки технічних партій, забезпечила собі більшості в окружних виборчкомах.

Опозиціонерам не залишилось нічого, окрім як апелювати до широких кіл української громадськості та вузьких кіл міжнародних організацій і посольств іноземних держав, які спостерігали за виборами. А також погрожувати членам виборчих комісій кримінальною відповідальністю за неправомірні дії.

У Львові такі обіцянки щедро роздавав голова місцевого регіонального штабу ВО "Батьківщина" Степан Кубів. Коментуючи процес формування ОВК, Кубів застерігав: "Згідно із законодавством, усі документи зберігаються протягом п’яти років. І разом зі "Свободою", прийшовши в парламент, ми піднімемо виборчі документи та притягнемо до кримінальної відповідальності всіх осіб, причетних до фальсифікацій".

Також на одній із прес-конференцій, яка стосувалась маніпуляцій у дільничних виборчих комісіях Львівщини, він нагадав, що "кримінальна відповідальність згідного чинного виборчого закону – п’ять років. Ми дамо оцінку всьому, що сьогодні відбувається. І те, що буде наказаний кожен – це однозначно. І ніхто не буде з ними панькатися".

Одночасно свободівка Ірина Сех – постійна супутниця Кубіва на брифінгах – інформувала про виборчі зловживання та порушення в ОВК, свідком яких вона була безпосередньо.

Одним із прикладів таких порушень стала демонстрація заяв від кандидатів у члени ДВК від ряду політичних партій. Заяви, замість бути написаними від руки, як того вимагає закон, були надруковані. З приводу цього та інших зловживань опозиціонери пообіцяли звернутись до правоохоронних органів.

Сьогодні і Кубів, і Сех готуються до прийняття присяги народного депутата України. Сподіваємось, наявність депутатського мандата допоможе цим обранцям виконати дані обіцянки.

Зрештою, не тільки їм. Подібними обіцянками на зустрічах з виборцями та телеефірах грішило багато опозиційних кандидатів. В тому числі і їхні лідери. Для опозиціонерів це стане одним із перших тестів на послідовність, виконавчість та принциповість.

Адже справа у даному випадку виходить далеко за межі декількох округів, у яких фальсифікатори наважились "серед білого дня" залізти у кишеню опозиції. Йдеться про системні речі, які відбувались під час усього виборчого процесу.

По-перше, це масові подання одних і тих самих людей кандидатами у члени різних дільничних виборчих комісій від однієї партії або навіть від декількох партій одночасно.

По-друге, масова невідповідність заяв кандидатів на членство в ДВК вимогам, передбаченим у законі про вибори.

По-третє, випадки потрапляння у комісії небіжчиків, що свідчить про "липовість" подань, що вносились.

По-четверте, тотальні заміни суб’єктами виборчого процесу своїх членів окружних та дільничних виборчкомів. У деяких випадках такі заміни сягали 120%. Тобто, замінювались члени комісій, які вже перед тим замінювались, etc.

Якщо тепер уже парламентська опозиція вирішить радикально зайнятись цими та багатьма іншими суміжними питаннями, то це спровокує серйозні дебати з приводу адекватності усієї системи адміністрування виборів в Україні – загальнонаціональних та місцевих.

Потрібно буде шукати відповіді на багато непростих викликів. А саме – з’ясувати, чи партійний принцип формування системи виборчих комісій у тому вигляді, в якому він реалізовується сьогодні, відповідає демократичним стандартам проведення виборів?

Наскільки виправданим є залучення до процесу формування цієї системи маловпливових політичних партій і, у той же час, залишення поза процесом впливових гравців, які реально претендують на парламентське представництво?

Як впливає на якість виборчого процесу передбачена у законі можливість масових замін членів виборчих комісій упродовж всієї кампанії включно із останнім днем перед голосуванням?

Чи можна оцінити рівень взаємодії між трьома рівнями системи виборчої адміністрації – ЦВК, ОВК, ДВК – як задовільний чи хоча б прийнятний?

Яким чином вивести з тіні оплату праці членів виборчих комісій штабами політичних партій та кандидатів?

Розібратись, наскільки доречним було б, скориставшись закордонним досвідом, карати порушників виборчого законодавства та фальсифікаторів шляхом позбавлення їх пасивного та активного виборчого права?

Пошук відповідей на ці запитання є актуальним уже хоча б тому, що під час виборів до роботи у виборчих комісіях залучаються, за мінімальними підрахунками, до пів мільйона людей. Людей, які на собі відчувають кожну з цих проблем під час виконання своїх повноважень чи то в ОВК, чи то у ДВК.

Звичайно, сьогоднішні опозиціонери не готові до такої серйозної дискусії. Причина на поверхні: відверті і чесні відповіді на деякі із запитань змусять виправдовуватись не лише владу, але й опозицію.

Тож сьогодні в силу об’єктивних причин мова йде не стільки про позитивне вирішення озвучених проблем, скільки про провокацію дискусії щодо них.

Необхідність такої дискусії для опозиції диктується не лише даними обіцянками, але й виборчим календарем. Адже за умови формування більшості у ВРУ Партією регіонів, правила наступних президентських виборів визначатиме саме вона.

А як показав досвід останніх парламентських виборів, той, хто визначає правила гри, значно підвищує власні шанси на перемогу. От тільки якщо на парламентських виборах перемога є поняттям відносним, то на виборах президента вона є абсолютною. Так само як і поразка.

І, чим швидше опозиція це зрозуміє, тим швидше візьметься за "кожну темну справу" минулого вересня-листопада.

В іншому випадку пасивність та неакуратність у цьому питанні бумерангом вдарить по опозиції у 2015 році. Адже фальсифікаторам та маніпуляторам стане очевидно, що в опозиційних обіцянках і погрозах кримінальною відповідальністю небезпеки не більше, ніж у вилах Ляшка.

Назар Бойко, Моніторингово-аналітична група "Цифра", для УП