"Пакращення" нового парламента

Нова Рада: перші висновки

Перші дні роботи парламенту VII скликання позначилися принциповим ставленням опозиції до питання особистого голосування та обіцянками влади дотримуватися виконувати власний Закон про регламент.

І хоча елементарне виконання норм поведінки у парламенті наврядчи можна назвати високим досягненням світового парламентаризму, для українського парламенту, у якому у парламенті поперднього скликання завжди особисто голосував лише один (!) депутат, це могло би стати першим практичним кроком до покращення якості української політики.

Перший тиждень роботи ВР показав, що прогрес є, і таки зусилля громадськості мають результат, але, очевидно, що основні виклики попереду.

У перші ж дні роботи парламенту рух ЧЕСНО зафіксував чисельні порушення регламенту роботи Верховної Ради щодо вимоги письмової та електронної реєстрації, а також – факти неперсонального голосування і зміни політичної позиції всупереч волевиявленню виборців.

Фотокореспонденти ЧЕСНО зафіксували щонайменше 7 випадків порушення принципу персонального голосування, коли 6 народних депутатів голосували замість своїх колег.

Першими "кнопкодавами" стали представники Партії регіонів: народні депутати Юрій Воропаєв та Володимир Малишев, які голосували за своїх колег по фракції Віталія Калюжного та Євгенія Геллєра.

Другого дня віддали свої картки: Валентин Ландик, Таріел Васадзе, Євгеній Гєллєр, Денис Омельянович та Володимир Мисик; замість них голосували: Сергій Горохов, Володимир Малишев, Станіслав Мельник, Микола Дмитрук та Віталій Калюжний

Ми також робимо висновок, що Закон про регламент не забезпечує прозорості особистого голосування народних депутатів – значна частина депутатів з невідомих причин ігнорує письмову реєстрацію перед парламентськими засіданнями.

Перший же тиждень роботи ВР одразу виявив інші нові-старі хвороби українського парламентаризму. У парламенті з'явилися 2 "тушки" - Олександр Табалов та Андрій Табалов. Ці люди, попри зобов’язання перед партією, відмовилися вступити до фракції "Батьківщина" та лишилися позафракційними.

Не дуже зважали на настрої своїх виборців і депутати-самовисуванці. Половина депутатів-самовисуванців (25 з 50-ти) та представників дрібних партій приєдналася до фракції Партії регіонів.

Показово, що лише в 7 округах, в яких балотувалися перелічені депутати, Партія регіонів перемогла на виборах. В інших 18-ти за список правлячої партії проголосували не більше 22% виборців.

Ще троє народних депутатів-самовисуванців приєдналися до фракцій інших політичних гравців. Самовисуванка Оксана Калетник, яка стала народним депутатом від 16 виборчого округу у Вінницькій області, приєдналася до фракції Комуністичної партії України. На цьому окрузі результат виборів показав лише 11%-ву підтримку КПУ, найбільше симпатій отримала "Батьківщина" - 43,25%.

Самовисуванці Ярослав Дубневич, обраний від 120 виборчого округу, та Федір Негой від 186 округу - приєдналися до фракції Партії УДАР. При цьому найбільше голосів у 120-му окрузі набрала партія ВО "Батьківщина", а в 186-му – Комуністична Партія України.

Вибір депутатів-самовисуванців – свідчення сумнівної якості української виборчої системи, яка робить "незалежних" самовисуванців незалежними хіба що від політичних настроїв власних виборців.

Загалом же перші дискусії парламенту нового скликання - про особисте голосування та відвідування парламенту – це величезна ганьба української політики.

Тоді, коли від українського парламенту суспільство очікує якісних законопроектів, пакету антикризових законодавчих ініціатив, змістовних дискусій, коли країна, як ніколи потребує рішучих реформ та радикального оновлення, парламентарі опікуються елементарними питаннями – чи будуть вони виконувати Конституцію? Чи будуть ходити на роботу? Чи відображатимуть політичне волевиявлення виборців?

Про яку змістовну роботу може йтися мова? Про які закони, програми чи ініціативи, якщо ЦЕ становить "інтригу" української політики?

Ми очікуємо від парламенту іншого.

Принципи чесної політики: прозорість, конструктив, відповідальність

Якісна робота парламенту має початися з дотримання трьох принципів прозорості, конструктиві, відповідальності.

Прозорість - це спроможність бути повністю відкритим та підзвітним, спроможним чути людей довкола і бачити реальну ситуацію ширше, аніж в середовищі власної фракції. Прозорість - це єдиний шлях подолання корупції, і починати його треба кожному із себе.

Прозорість - це підзвітність: починаючи від публічного оприлюднення декларацій та пояснень щодо власних статків, закінчуючи звітуванням щодо кожної законодавчої ініціативи, причини її появи та очікуваних наслідків.

Лише так, до речі, у опозиції буде шанс проводити бодай якісь ініціативи, якщо їх підтримуватиме громадськість, якщо на їх боці будуть переконані люди та відповідна громадська думка.

Поки що прозорість, як це показала кампанія Чесно, була проблемою як представників влади, так і опозиції. І нові фракції мають зробити відповідні висновки.

Конструктив - це спроможність бачити реальні причини проблем та пропонувати адекватні шляхи їхнього рішення.

Це завдання може виявитися найскладнішим. Про бажання влади "перегнути всіх через коліно" та бачити винятково власні монопольні інтереси, не бажаючи домовлятися і шукати консенсус для вирішення загрозливих проблем, давно все відомо.

Поки що саме така тактика і досі домінує, зважаючи на поствиборчі фальсифікації результатів окремих округів.

Але й опозиція в цій ситуації може скотитися до цілковитого популізму, аби два роки просидіти в парламенті з недоторканністю, "ніжно" критикуючи владу публічно, без реальної протидії подальшій монополізації економіки та без реальних пропозицій щодо вирішення проблем, які загострилися до краю. 

І відповідальність. Це те, що досі не притаманне політичному середовищу. Відповідальність - означає відповідати на волю своїх виборців і відстоювати саме їх позицію, а не гратися в політичні ігри.

Це означає віддавати перевагу роботі виборцям "у полі" та у комітетах, а не в ефірах шоу та на мітингах, які ні до чого не ведуть.

Це означає мати конкретні програми та плани і робити все - розмовляти, переконувати, шукати можливості - для їх схвалення, аби не допустити погіршення ситуації для людей. 

Відповідальність законодавця - це кількість та якість його законодавчих ініціатив, це те, наскільки вони дозволяють вирішити стратегічні завдання для країни, це, зрештою, кількість ухвалених законів.

Це не лише відвідання робочого місця, хоча основа, це й якість самої роботи. І за всім цим тепер буде дуже активно спостерігати українське громадянське суспільство, яке має достатній рівень освіти і вже достатньо механізмів комунікації.

З розвитком інтернет політикам не вдасться заховатися за незрозумілими словами та політтехнологічними сценаріями. Люди чекають реальних рішень своїх щоденних проблем, інакше, доведеться міняти політиків.

Закони для чесної політики

Якісні зміни у політиці часто відбуваються після зміни поколінь. Кар’єрне зростання нового покоління відбувається за нових історичних умов і у них є шанс, - саме шанс, а не гарантія, - якісно змінити сіре тло застійної політики.

Але політичне покоління змінюється 10-15 років, і тому другий більш швидкий рецепт поліпшення якості політики полягає в ухваленні законів, якій цій якості сприяють. І перший закон у цьому переліку – "Закон про вибори", який має витягувати нагору владної піраміди найдостойніших, стимулювати лідерів партій запрошувати до списків найавторитетніших лідерів громад, а громадянам - давати дієві механізми для відфільтровування кращих від гірших кандидатів.

Чинний "Закон про вибори" не посилює, а послаблює якість української політики. Далеко на найкращі критерії добору кандидатів у виборчі списки, перебіг кампанії, і сам її результат, – коли громадяни робили політичний вибір на користь одних партій, а більшість формує інша, – свідчать, що Україні вкрай потрібна нова виборча система.

Вона має створювати для кандидатів рівні умови конкуренції, унеможливити корупцію та підкуп виборців та слугувати "соціальних ліфтом" для кращих представників суспільства у владу.

Крім того, потрібно знайти способи змусити політиків наповнювати самі кампанії суспільно важливими смислами. За час діяльності руху ЧЕСНО ми не зафіксували жодної змістовної дискусії щодо конкретних кроків реформування країни та давали виборцю можливість обирати між альтернативними шляхами розвитку країни. Ці шляхи мали пропонувати різні політичні сили і така дискусія, власне, і мала би становити основні смисли кампанії.

А для цього потрібно законодавчо стимулювати нові принципи партійної організації та, як мінімум, зобов'язати політиків брати участь у теледебатах щодо програмних положень їхніх партій.

Нарешті, після завершення виборчої кампанії громадянам необхідно надати дієві механізми, які би гарантували постійну звітність депутатів перед тими, хто їх обрав. Ці механізми – важлива запорука виконання політиками своїх зобов'язань перед виборцями та унеможливлення такого ганебного явища як зрада волевиявленню виборцям та перебігання депутатів в фракцію, де добре заплатять.

Окремим стратегічним напрямком посилення якості української політики є прозорі стосунки між бізнесом та політиками. Найпоширенішими порушеннями кандидатів у депутати стали причетність до корупційних дій та проблема з непрозорими доходами і витратами. Будь-які домовленості між бізнесом та політиками відбуваються "в тіні", і ми можемо лише здогадуватися хто і на яких умовах фінансує політичну партію або окремого політика.

Відтак, потрібні закони, які гарантують прозорість фінансування політичних партій, окремих політиків та виборчих кампаній. 

Нові закони, безперечно, мають посилити якість української політики. Але зрозуміло й інше – більшість політиків, які потрапили у владу за цими законами, будуть зацікавлені у їх збереженні – їх цілком влаштовують сумнівні правила української політики.

А тому, крім законів, потрібен постійний і безкомпромісний тиск громадян. Дії поза парламентом – критична складова бодай якої його ефективності.

Порядок денний на завтра

Ми очікуємо від парламенту нової якості.

Ми здійснюватимемо щоденний персоналізований моніторинг діяльності народних обранців.

На початку наступного року ми оприлюднимо нову методологію дослідження діяльності народних обранців.

Отримані результати моніторингу ми широко представлятимемо громадськості, обговорюватимемо з експертами, журналістами та виборцями. Окремий акцент – адресне донесення інформації до виборців, які голосували за конкретних депутатів на мажоритарних округах.

Ми також пропонуватимемо суспільству та депутатам ініціативи й механізми посилення відповідальності, прозорості, якості української політики. Для цього ми ініціюватимемо розробку таких пропозиції з ширшим колом громадських та експертних організацій.