Руслан Кошулинский: "Свое правительство - наименьшая амбиция" Свободы"
Обрання керівництва Верховної Ради подарувало політичному Олімпу нове обличчя. При розподілі парламентських посад крісло "простого" віце-спікера відійшло "Свободі", яка відрядила у президію Руслана Кошулинського.
Про цю людину відомо небагато. На початку 2000-х років він встиг побувати помічником депутата четвертого скликання, а потім - лідера "Свободи" Олега Тягнибока. До обрання у парламент Кошулинський був керівником фракції "Свободи" у Львівський міськраді та очолював передвиборчий штаб цієї політичної сили. Власне, це й все.
Кошулинський брав участь у робочі підготовчої групи парламенту, і запам’ятався словесними пікіровками з регіоналами. Незважаючи на войовничий норов "Свободи", Кошулинський інтелігентно "тролив" регіоналів, а його щира посмішка свідчила, що він легко підбирає ключі до людей.
"Українська правда" зустрілася з новообраним віце-спікером у невеличкій квартирі на вулиці Саксаганського у Києві, де розміщується офіс "Свободи". В інтерв'ю Кошулинський розказав про свою буремну молодість у спортінтернаті та на півночі Красноярського краю, а також про майбутні кроки націоналістів.
Він стверджує, що мати власний уряд – це найменша з амбіцій "Свободи". "Ми дуже амбітні. Інакше нецікаво. Якщо ти не хочеш стати олімпійським чемпіоном, навіщо ти йдеш? Тоді фітнес, тоді фізкультура", - каже Кошулинський.
 |
- Пане Руслане, як вам на посаді віце-спікера?
- Ще ніяк.
- А загалом - в парламенті?
- Мені приємно, що ми ("Свобода") є такі, які ми є. Ми не стали іншими. Ніхто не має крил, не має німбу над головою. І окрилення від того, що в мене краватка, що я щодня в костюмі, що я сиджу, і мене всі бачать, не сталося.
"Свобода" достойно відстоює свої переконання, свої думки, і доносить їх у такий спосіб, який може ламати звичку, яка була в сесійній залі. За два дні роботи нового парламенту я побачив, що можна навіть маленькою фракцією у 37 осіб поламати конструкцію, яка вибудовувалася протягом принаймні минулої каденції.
- Але вам доводиться ламати цю звичку фізичною силою...
- На превеликий жаль. Але будь-яке закостеніння і будь-яка звичка найважче ламаються. Будь-який чиновник не буде рухатися зі свого крісла, якщо йому не буде муляти в одному місці. Є дві речі, яких боїться будь-який чиновник – це люди на вулиці та ЗМІ.
Це та заноза, яка не дає йому можливостей. "Свобода" показала: ми плакатись по кулуарах і розповідати, що нічого не можемо, не будемо. Раз ми сюди прийшли, значить ми використаємо всі інструменти, які дозволені чинним законодавством. Тобто будемо грати на межі фолу.
Ви ж граєте за межами правил! Тобто, не за принципами народовладдя. Принцип більшості – це принцип народовладдя. Є принцип меншості, коли меншість також має права. Але вам не цікаві принципи демократії, вам цікава сила. Це ми відчули на підготовчій групі до першого пленарного засідання, коли визначалося місце розташування депутатських фракцій.
У мене було перше питання: назвіть, будь ласка, принцип, за яким це буде робитися. Тобто принцип більшості – більша фракція вибирає найкраще місце, яке вона хоче, і пішло по низхідній. Принцип меншості – даємо право найменшій фракції, вона вибирає собі місце. Може, за ідеологічним принципом – ліва сторона лівим партіям, права сторона правим партіям.
На що нам сказали: "Отака розкладка, тут будуть ті, тут ті, ви будете отам, і ще два варіанти. При всіх інших варіантах "Свобода" там". На що я зауважив "Регіонам", що цей принцип також має право на існування, але він має зворотну сторону. Бо, формуючи принципи, ми тим самим формуємо традицію.
Тоді наступного разу ви можете бути в меншості. Може бути таке? Цілком. Тоді цей принцип сили буде застосований. Тому нема проблем – ми приймаємо ці правила гри. Гра називається "принцип сили". Ми маємо залучити ті інструменти, які унеможливлюють ваш вплив. Та діємо за сценарієм, який ви назвали – принцип сили.
Ми сказали, що персональне голосування – це наше принципове питання. Ми зразу сказали: "Ми не претендуємо на посади. Але якщо ви забезпечите основне". Оце некомфортно для Партії регіонів. Вона не готова до демократичної законотворчої діяльності.
- Але у четвер ви їх не дотиснули. Ви дали їм обрати спікера, прем’єра, так і не вибивши з систему персонального голосування.
- Не можна одним днем поламати все зразу. Звісно, хотілося б, але все-таки є хороший поступ. Навіть не дозволили тушці (Олександру Табалову - УП) проголосувати – він віддав карточку.
- Але він забрав її ввечері.
Так, забрав. Але не голосував. Тобто якісь міні-кроки меншості є позитивними. Вже не було гри на фортепіано. Рецидиви будуть, але завдання опозиційних фракцій – зробити таку розстановку сил, щоб і надалі максимально контролювати персональне голосування.
Ми сьогодні бачимо проблеми регламенту - не виписані законодавчо права меншості. Тобто закон про опозицію не існує, і ухвалювати його не хочуть.
- Крім персонального голосування, ви вимагатимете інших механізмів, як закон про опозицію?
- Ми обговорювали ці речі з "Батьківщиною". Я сподіваюся, що й "УДАР" не буде проти. Під час виборчої кампанії ніхто не вірив, що опозиційні фракції зможуть домовитися. Ніхто не міг собі подумати, що ми зможемо навіть у перші дні в сесійній залі діяти спільно. Але і з "УДАРом", і з "Батьківщиною" достатньо консолідована позиція, добрі обговорення. Поки що якихось відцентрових рухів в наших взаєминах немає.
- Як ви виробляєте свою позицію? Ви проводили якісь спільні наради лідерів фракцій?
- По кожному питанню можуть проходити якісь консультації на різних рівнях.
- Як буде вам особисто працювати у президії, фактично під началом у члена Партії регіонів Володимира Рибака і комуніста Ігоря Калетника?
- Це так само, як ви виходите на вулицю, і з вами розмовляють російською, або російською з фенею. Як вам? Тобто ви живете в тому середовищі, в якому ви маєте жити. Світ змінити не можна, можна змінити тільки себе.
Тобто наскільки мені треба стати кращим, переконливішим, наскільки мені треба стати якісніше роз’яснювальним, щоб захистити право меншості, не допустити розкладу, коли протискається законопроект або постанова через силу.
- Була ситуація, коли регіонал Вадим Колесніченко почав виступати з трибуни російською мовою, а депутати від "Свободи" намагалися йому завадити та заблокувати трибуну. Чи збережеться така практика в майбутньому?
- Ми ж говоримо про дотримання Конституції. Конституція чітко говорить, що державна мова - українська.
- Але Конституція не забороняє розмовляти іншими мовами.
- А це державний чиновник найвищого рангу!
- У нього виборна посада.
- Навіть закон про засади мовної політики чітко говорить, що ведення пленарних засідань, комітетів, комісій ведеться виключно державною мовою. Крапка. Промовець може виступати іншою мовою, але треба передбачити переклад державною мовою.
Це алогізм, коли в найвищому законодавчому органі депутат виступає іноземною мовою. Це наруга, це нахабство, це хамство. Іншого слова я не назву. Тобто ця людина не виступає від імені національної меншини, не каже: "Ми національна меншина, ми хочемо вас привітати зі святом нашої національної меншини. Воно називається так-то", і далі переходить на свою мову.
Зауважте, після таких виступів "Свободи" більшість депутатів перейшли на українську мову. І Петро Симоненко, і Владислав Лук'янов, і подивіться виступ Миколи Азарова. Як не складно, як не важко йому було, але він не зійшов зі своєї української мови.
- Але якщо хтось виступатиме російською, ви будете реагувати так само?
- Так. Це творення традиції в сесійній залі, це ламання штампів, це дуже довгий і складний процес. Але, як колишній спортсмен, я знаю, що перемагає завжди витриваліший. Ідейні люди, якщо вони не відступлять від свого, зможуть навіть невеличкою фракцією досягнути таких результатів.
"Я зробив не одне весілля як шеф-кухар, приймав міністрів, президентів…"
- Давайте відійдемо від політичних питань. Розкажіть про себе. Ви невідомі широкому загалу, а вже обійняли посаду віце-спікера. Звідки ви, чим ви займалися?
- Це не Кошулинський обійняв посаду. Це посада, яку обійняла "Свобода" і опозиційні фракції. До цієї посади Кошулинський як постать має мінімальну заслугу - 0,1%, не більше. Це правда, і жодних реверансів я не роблю.
- Але тепер ви – публічна людина.
- Так. Руслан Кошулинський народився 9 вересня 1969 року у місті Львові. Народився в робітничій сім'ї, робітничому районі, в складному мікрорайоні Рогатки. Це майже передмістя, де все виробництво стоїть. Це серйозний район. Все життя навчався в спеціалізованих школах.
Спершу в одній з небагатьох шкіл з поглибленим вивченням англійської мови. Займався спортом, легкою атлетикою. І після 8-го класу мене забрали в спортінтернат. Зараз це училище фізичної культури.
Тобто основні юнацькі роки, коли йде формування особистості, перебував у спортінтернаті. Від цього є певний досвід самостійного життя, випробування себе як чоловіка, як людини. Мені було і комфортно, і не зовсім. У кінці 80-х спорт давав можливості. По-перше, це було чотириразове дуже хороше харчування, екіпірування, ми виступали за якісь клуби. Я був збірником збройних сил.
Плюс нам ще видавали талони на харчування, які можна було поміняти на якісь гроші. І завжди гроші в кишені водилися. Це були надзвичайно важкі роки, 1985-1984. Тобто це таке юнацьке формування, яке дало змогу розуміти, що таке вулиця, які принципи життя на вулиці.
- Часто брали участь у бійках?
- Я тренувався в групі з легкої атлетики. Це спринт, тобто короткі дистанції, і стрибки в довжину. Відповідно маю темперамент, притаманний певному виду спорту. Це, як правило, холерики, дуже швидкі на ухвалення рішення люди, які могли це рішення зразу виконати.
Тому всі перипетії давали змогу в будь-яких середовищах знати вагу, по-перше, слова, по-друге, відповідальності. Повага до чоловіка вимірюється вагою його слова. Навіть в таких середовищах, як вулиця.
Завдячую спортінтернату - у мене там був дуже хороший тренер, корінний львів’янин, який формував чоловічі якості в молодих спортсменах. Зі спортінтернату я вступав до інфізу, але чомусь не вступив. Навіть не від своїх знань. Бо насправді вчився я добре, похвальні грамоти були. Я знав, що я вступлю в інфіз. Але в той час були інші чинники, окрім бажання вступити. Я ті чинники, очевидно, не виконав, з огляду на те, що я з робітничої сім’ї.
В той час спортсмени були до потреби в різні навчальні заклади. Зайшов тренер, прямо в інфізі, сказав: "Хлопці, не переживайте, хто не вступив. Нам потрібні легкоатлети". В мене був ще колега-багатоборець, ми однокласники. Тренер каже: "Мені треба багатоборець і спринтер, у нас якраз немає в кооперативному технікумі" (сміється).
Ми вирішили: ну, рік переб’ємося, а потім вступимо в інфіз. Ми так і зробили. Але ми не знали, на який факультет вступати. Мій товариш каже: "Не переживай, я знаю. На технологічний". Я питаю: "А що це таке?". Він каже: "Ну, це заввиробництвом, технолог, старший кухар". Я запитав: "А які ще є?". Товариш відповідає: "Ще є адміністратор ресторану, офіціант, але йдемо на технологічний, я точно знаю".
Ну ми й вступили на технологічний. Я непогано знав хімію в той час, у мене були добрі оцінки. Я реально добре склав іспит, і пройшов. І з того часу я відкрив для себе таку незвідану галузь як кухня. Це насправді дуже цікаво.
В мене є великий досвід кухаря, років 10 точно. Досвід людини, яка своїми руками зробила не одне весілля як шеф-кухар, приймала міністрів, президентів, Бог знати кого, готувала від будь-якої дичини до, умовно кажучи, паця запеченого.
Але після того, що ти зробив, яке б воно класне не було, як би ти не оформив його, який би це не був витвір мистецтва, через хвилину, як ти його віддав клієнтові на стіл, ти маєш почати все спочатку. Оце відчуття того, що нічого не буває вже навіки. Ти маєш зробити це, віддати, і знати, що треба все починати спочатку. Тобто не буває так, що я досягнув якоїсь мети, і все, зупинився. Те ж саме треба робити знову, і ще краще, або не гірше.
В групі було небагато хлопців – як правило, два-три. Ми знаходили механізм, як можна було, навіть використовуючи знання на кухні, перед дівчатами мати якийсь пієтет. Ну, кожен по-своєму. Я, наприклад, навчився якісно нарізати цибулю.
Щоб привернути увагу дівчини, десь у неї чи в себе вдома, показував, як треба нарізати цибулю соломкою. Закривав собі очі, і шинкував цибулину на найтоншу соломку. Це, звичайно, вважалося величезним досягенням, що в свою чергу давало можливість мені… жарт.
Кухар – це насправді дуже цікавий фах, вагомий фах, і знайти якісного кухаря, який орієнтується у всіх новинках, в класичних стравах, сьогодні дуже складно. Я зразу по страві бачу, схитрував кухар чи ні.
А після технікуму була служба в війську.
- Ви служили в Німеччині?
- Так. Якраз такий складний рік, 1987, це ще Афганістан. Але мені пощастило. В направленні був десантно-штурмовий батальйон, куди йшли практично всі спортсмени. Я в армію не дуже хотів, мене з дому забрала міліція. Я ще паспорт не взяв, сказав: "Не буду здавати паспорт, все одно втечу".
Один мудрий офіцер сказав: "Слухай, тут є партія, яка відправляється в Німеччину. Або тебе зараз просто посадять, або їдь в Німеччину, або в Афган. Добігаєшся". Кажу: "Гаразд, буде Німеччина".
Після спортінтернату будь-які випробування – це взагалі не випробування. Мені було байдуже, скільки бігти, в чому бігти, скільки підтягуватися. Я підтягувався 25 разів в чоботах. Тому було досить легко.
Потім було одруження, потім почалися діти. Перша робота - заввиробництвом у ресторан-готелі "Беркут" на Яблунецькому перевалі. В радянський час це був найкрутіший ресторан.
- Можна було заробити?
- Я не думаю, що так. Але я все-таки ідеаліст. Я зрозумів, що це не моє. Тобто творити на кухні, робити щось класне, ти від цього отримуєш задоволення. А красти – це красти. Я попрацював три місяці, і пішов. Пробував себе в бізнесі.
- Чим ви займалися?
- Всім. Це початок 90-х, тоді всі займалися всім. Щось виходило, щось не виходило, але це гартувало. Навіть колись закінчував курси перших брокерів в Києві. У мене навіть є дипломчик, що я закінчив перші курси брокерів, чи в 1991, чи в 1992-му.
І десь в середині 90-х стався дуже цікавий життєвий перехід. Я поїхав працювати в тайгу. Я офіційно працював в артілі, яка добувала золото, за своїм перший фахом кухаря. Спочатку було дуже складно. Кухар завжди встає раніше і лягає пізніше. Це була північ Красноярського краю, і це було досить серйозно.
Це декілька років із всіма законами тайги. В артілі принцип: прибуток ділиться порівну. Зарплата видавалася всім однакова – ким би ти не працював, усі отримували порівну. В тайзі навіть доходило до криміналу. Місцевим не подобалося, що ми приїжджали і забирали їхні робочі місця, хоча вони самостійно працювати не хотіли. Там навіть доходило до дуже жорстких бійок.
Там можна було заробити дуже великі гроші, і була проблема їх привезти додому. Це була дуже небезпечна дорога. Намагалися їхати через Білорусь чи через Харків, щоб минати Москву. Бували моменти, коли люди не доїздили.
В тайзі ж відбулася найвагоміша для мене подія. Ми з товаришем якось йшли по посьолку і зайшли в невеличку землянку. Там старша пані сидить і каже: "Ой, какие файные ребята". Виявилося, що старша жінка з Тернопільської області, і класичний набір причин, чому вона там опинилася. Її вивезли під час війни.
Я кажу: "Ви знаєте, Україна ж уже самостійна держава, вертайтеся в Україну". І тут вона каже: "А куди? В мене грошей нема. Всі мої родичі повмирали, повбивали, хто з зони не вийшов, я не маю куди вертатися". Я десь внутрішньо плакав. Просто відчув на хвилинку, що я в тому самому віці, і тільки через те, що я українець, що я розмовляю українською, мене можуть просто взяти, вивезти, і я більше в житті ніколи не зможу повернутися додому.
Це була найбільша спонука. І тоді я сказав, що я буду гризти чорний хліб вдома, і я більше нікуди не поїду. Навіть з грошима.
Ми зустрілися з одним моїм товаришем. Він каже: "Слухай, чого ти пінишся. Ти прийшов до мене додому, ми з тобою п’ємо чай, а ти тут розказуєш, як все погано. Тобі не подобається - іди і змінюй. А чого ти на кухні тут кричиш". Я кажу: "Я ж не вмію". Він каже: "Не переживай, я знаю". Взяв мене за руку, і привів у партію.
- Яку?
- Соціал-національну партію України. Тут було наше знайомство з Олегом Тягнибоком.
- Який це був рік?
- 1996 чи 1997. Потім, як виявилося, батько Тягнибока мене лікував. Бо батько був лікар у збірній Радянського союзу, і був головним лікарем львівського спортінтернату, в якому я тренувався. Але з Олегом ми не зналися до того.
Після першої розмови мені дуже заімпонувало те, що у СНПУ немає багато політичної еклектики, багато слів. Українець? Українець. До церкви ходиш? Ходжу. Віруючий? Віруючий. Прошу дуже. Нема проблеми. Комуністом був? Ні, не був.
Були пропозиції в армії: "Може, ви вступите в Комуністичну партію?". Кажу: "Вибачте, ще не достоін". Хоча насправді я ніколи не мав стосунку до якогось націоналістичного руху, ні мої батьки, ні моя родина. Я був людиною з міщанської робітничої сім’ї.
- Після цього ви вже займалися тільки політичною діяльністю?
- Ні, звісна річ. Я працював на різних посадах, шукав роботу. Тобто це було щось додаткове. Це було громадське навантаження. Але у партії мені подобалася дисципліна. Треба прийти на таку годину – значить, треба прийти на таку годину. Дали тобі завдання розклеїти листівки – тебе перевірили, ти маєш доповісти, що ти це зробив. Принцип майже військовий.
- Поділіться одним секретом. Згідно з вашою декларацію про доходи, ви живете за півтори тисячі гривень на місяць. Як вам це вдається?
- По-перше, я ніколи в житті не курив. Це в фінансовій частині помагає дуже серйозно. Я не вживаю алкоголю з 20 років, навіть пиво. Я ніколи в житті не пив пива, ані пляшки. Все решта – так, до 20 років, це серйозно. В 20 я собі просто сказав: "Все, я більше не буду пити". Бо були моменти, коли це призвело до дуже поганих наслідків, неймовірно поганих наслідків.
- Вас в міліцію приводили?
- В мене в інтернаті була кличка "Кіт". Я ніколи не попадався. В спринтера завжди є можливість - він або наздожене, або втече. Мене було дуже складно наздогнати. В усіх хуліганських подіях я хіба витягував.
- Яка ваша найгірша хуліганська подія? Тільки чесно.
- Це недобре було, звісна річ. Колись йшли район на район. І всі в районі знали, що я достатньо добрий легкоатлет. І коли треба було наздогнати, я просто доганяв, збивав, а вже хлопці робили все інше. Це недобре, це неправильно було. А все решта… Та стільки було!
Не можна сказати, що я аскет, в костюмі ж, напевно, сидиш, в краватці, і розповідаєш, що ти якийсь аскетичний. Але запас все-таки є, хороший запас. Дружина працює кухарем, доньки мають стипендію, чемні діти, вони якось собі раду дають.
Не можу сказати, що цей рік якийсь надзвичайно видатний в моєму житті у фінансовому плані. Допомагає той запас, який мені вдалося мати навіть з тайги. Я живу в тій самій квартирі, де жили батьки. Автомобіля не маю взагалі. Я навіть прав не маю.
На мене записаний автомобіль, але це є спадок батька. Батько мав "Запорожця", а потім купив собі "Фордика". Я ніяк не міг навчитися, бо три педалі, дві ноги, а я ще й холерик, це для мене було щось надзвичайне. Тим більше, я легкоатлет, який любить ходити пішки. А по Львову інакше й не можна пересуватися.
- Тобто півтори тисячі – це ваш реальний місячний дохід?
- Ну, це реальний був. Там ще дружина є. 33 тисячі – сумарний сімейний бюджет. Більше того, у мене дуже хороший тесть і дуже хороша теща. У них вже майже гірське село, то вже Гуцульщина, Надвірнянський район Івано-Франківської області. Вони односельці з Богданом Бенюком. Це так – завантажили картоплі, зарізали свиню, привезли. Тобто з харчами немає проблем.
Знаєте, чим більше ти маєш, тим, напевно, гірше. Мама раніше померла, ми вже з батьком жили, добудовували хату. Щось йому погано стало. Кажуть, треба їхати перевірятися. Ніхто нічого не може визначити. Лікарі кажуть: давайте на онкологію перевіримо. Дзвонить лікар, і каже: "Проблема є". Я кажу: "Яка?". Відповідь: "Четверта стадія. Максимум три місяці".
Так і вийшло, майже день в день. Це останній урок, який подарував батько, і він називався десь так: "Труна кишень не має". Все туди не запхаєш, скільки б ти не мав.
Я живу в найближчому поселенні від очисних споруд, навпроти бетонний завод. Не поміняв я квартири. Там народився, там і живу, і міняти не збираюся.
- Вас уже поселили в депутатському готелі?
- В готелі "Україна".
- І як вам там?
- Я ж знаю ті номери, там жив Тягнибок. Ми жили там, коли я працював його помічником. Тоді вже я пішов на друге навчання, закінчив Тернопільську академію народного господарства, той самий виш, що і Віктор Андрійович Ющенко.
- Той самий факультет?
- Ні, в мене був правничий, а в нього бухгалтерський облік. Це Тягнибок мене змусив: "Все, іди вчися". Я сам відчував, що мені як його помічникові не вистачає знань юриспруденції. Я кажу: "Олег, там діти маленькі, я вже старий пес. Де ж я буду з дітьми якимись на лаві вчитися?". А потім кажу: "Добре".
Але я дуже тішуся, що я отримав ще юридичну освіту, яка потім давалася взнаки. Бо якщо ти хочеш ставати політиком, то не маючи базових знань, зокрема, юриспруденції, це досить складно.
- Ви будете переїжджати до Києва?
- Я не знаю. Думаю, що ні. Я поки що не можу розлюбити Львів. Я не можу ще закохатися в Київ для того, щоб сюди переїхати.
 |
"Якщо нас фінансує Ахметов, тоді якого милого ми "Регіонам" б'ємо морди в парламенті?"
- Повернемося до політики. Нещодавно був скандал з вашим одно партійцем Ігорем Мірошниченком, який вжив слово "жидівка". Як ви вважаєте, чи така нестриманість членів вашої партії не породжує для вас проблеми? Ви отримали на виборах хороший результат. Чи не боїтесь ви його втратити?
- Ні, я думаю, що тут якраз частково є підміна понять. Думаю, що Ігор не образив народ, це точно. Ми не будемо інші.
Можливо, мені легше, бо я галичанин, і слово "жид" для мене не є образливим. Я хочу говорити так, як я хочу. Якщо комусь це не подобається – вибачте, будь ласка, я в своїй хаті говорю. Я не говорю, що є кращі чи гірші народи. Ні, нема, всі однакові, нема проблеми. Але всі різні. І це супер. Бо не може бути однаковісінького. Тому ми нікого не ображаємо, не вимагаємо зміни культурних напрямків, зміни освітніх напрямків, зміни історії чужої країни.
Не вказуйте нам! Що, будемо переписувати Шевченка, Франка, Лесю Українку, чи як? Давайте будемо щирі один з одним і не будемо переводити якісь моменти на політичний аспект. Це не політичний аспект. Це більше філологічний аспект.
- Питання не філологічне, а більше політтехнологічне. Чи не думаєте ви, що ці речі просто знищать ваш результат?
- Не знищать цей результат. Якщо говорити політтехнологічно, в націоналістичній організації і складно, і легко. Націоналістична ніша неширока. Націоналісти зрозумілі, вони ось такі. Трохи подобаються, трохи не подобаються, але вони зрозумілі. Вони в цій ніші. Ця ніша має запит.
- Наскільки ваші депутати усвідомлюють той факт, що до їхніх дій і висловлювань увага громадськості буде не менш прискіпливою, ніж до дій Партії регіонів?
- Ви хочете, щоб я зараз розписався в підсвідомості кожного з моїх депутатів? Я хочу бути впевненим, що проходження "Криму і Риму" в політичній долі кожного з наших депутатів, також є життєвим випробуванням, яке дасть їм можливість сформувати себе.
- Так ви будете змінюватися, чи ні? Чи станете ви більш поміркованими?
- Щоб міцно стояти, треба добре йти. А щоб добре йти, треба швидко бігти. Щоб залишатися незмінним, треба постійно змінюватися.
- Ви зараз дієте вуличними методами. Як ви паркан відпиляли…
- То ж було Андрія з 12 на 13, то ж святе! На Андрія – це класичні збитки. В мене шість Андріїв у фракції. Як їх не пустити?
- Хто прийняв рішення пиляти паркан? Тягнибок?
- Скажімо так, добре чудо – добре підготовлене чудо. Якщо ти нічого не готуєш – значить, ти не фахівець своєї справи.
- Поділіться, що буде далі, яких ще чудес нам чекати?
- По Сунь Цзи, "Мистецтво війни". Я думаю, що це найбільша підказка, яку я можу вам дати. Все буде по Сунь Цзи. Ті дії, які зараз буде робити "Свобода", будуть частково перегукуватися з цією філософією. Не можна показувати, що ти близько – показуй, що ти трошки далі.
- Яку ціль ви поставили?
- Принаймні хоча б щось змінити. Наше середовище - це романтичні прагматики. Вони знають, як це зробити. Треба зрізати паркан? Треба! Вони знають, як зробити виборчу кампанію так, щоб можна було з 0,78 отримати 10,44.
- Вам багато в чому поталанило, тому що ви потрапили на ту хвилю, коли було велике розчарування. А "Свобода" була новою незвичною силою.
- Я дуже скептично ставлюся до фарту. Не буває в політиці фарту. Є причина і є наслідок. Це як на змаганнях: ти тренуєшся, тренуєшся, тренуєшся, бац – змагання. Ти тренувався, готувався – виграв. Не підготувався – програв.
Це наслідок багаторічної роботи, бо це величезний колектив, який на кожній дільниці буде гризтися за результат. Немає вищої мотивації, ніж ідеологічна.
- Ваші люди на акціях не отримували гроші?
- Ні. Це точно – ні. Ви можете зайти на будь-яку акцію.
- Звідки ви брали гроші на вибори, хто фінансує "Свободу"? Є принаймні дві версії. Перша – Рінат Ахметов, друга – Ігор Коломойський. А можливо – обидва.
- 23 мільйони 200 тисяч гривень – це виборчий фонд ВО "Свобода". Це найменша цифра серед політичних сил. Ви не побачите в наших списках жодної людини олігархів. Яка мета їхнього фінансування?
Ясно, що якщо підприємець фінансує, він хоче мати з цього зиск. Ахметов? Тоді якого милого ми "Регіонам" б'ємо морди в парламенті?
- Ви ж не Азарову били морду!
- Я так думаю, що там є люди, які мають дотичність і до Ахметова. Я ж їх всіх ще не знаю, хто чий. На ньому ж не написано "Я від Ахметова", "Я від Януковича", "Я від Коломойського". Але ж ви побачили…
Ми, розуміючи, що фінансування є одна з великих проблем під час виборчої кампанії, багато років тому організували внутрішню економічну раду. Збираються ті підприємці, які є.
- Хто це?
- Це є малий і середній бізнес.
- Можете назвати конкретних людей?
- Можу. Олександр Мирний, зараз депутат Верховної Ради. Є Андріан Гутник, депутат Львівської міськради. Тобто при кожній обласній організації ми творимо своє коло середнього і малого бізнесу, який може дати більше, ніж рядовий член.
Якби "Свобода", умовно кажучи, взяла гроші в Коломойського, то вона Коломойському щось винна. І Коломойський мав би прийти і сказати: "Так, я вас фінансував, значить, голосуйте так". Ми б мали проголосувати зараз за Азарова, напевно. Тому перевірку цієї теорії ви зразу можете зробити по голосуванню.
- Є ще одна точка зору. Всі знають, що Тягнибок і ваші партійці досить часто з'являлися на телебаченні, зокрема, на телеканалах "Україна" і "Інтер". Ефіри там планує російський політтехнолог Ігор Шувалов. Чи не використовують "Свободу", наприклад, щоб залякати свій електорат?
- Це вже вміння, зокрема, Тягнибока і наших речників, щоб, знаючи, що тебе запрошують для того, щоб показати тебе в негативному світлі, ламати ситуацію, приходити і творити зовсім інше.
Без виходу на телебачення виборча кампанія неможлива. Ми свідомі того, що нас можуть використовувати в своїх цілях. Але завдання, яке ми ставили нашим речникам – це намагатися переламати ситуацію для творення вже власного іміджу. Це перша частинка.
А друга частинка – це цікавинка для глядача. Показувати одних "регіоналів" чи одних БЮТівців? Нецікаво, тоді падає рейтинг передачі, і ніхто її не дивиться.
- Ви вже тривалий час маєте владу в кількох західноукраїнських областях. Дуже популярний закид, що Швейцарія там поки не настала, і нічого не зроблено. Як ви можете на це відповісти?
- Дуже легко. Тоді ми класифікуємо слово "влада". Це два засадничих поняття – ухвалення рішення і гроші на його виконання. Отож, яку ж владу має "Свобода"?
Якщо ти не у виконавчій гілці влади, ти не маєш доступу до надходження коштів, то ти не маєш реального важеля впливу на кошти. Місцевий орган влади у вигляді ради може лише затвердити бюджет і контролювати роботу виконавчих органів влади механізмом подачі запиту, звернення в правоохоронні органи. Крапка.
Ти не маєш виконавчої гілки влади, тобто ти не можеш реально направляти кошти на ті програми, які ти ухвалюєш. Те, що не допустили сьогодні донецьких на Західну Україну – так.
- Поернимося до Верховної Ради. Всі знають приблизні квоти розподілу посад у Верховній Раді. Чому "Свобода" проміняла три комітети на посаду віце-спікера?
- Я не брав участі в перемовинах. Ми ще на з'їзді партії оголосили, що ми претендуватимемо на цю посаду, і навіть оголосили моє прізвище. Чи потрібен такій організації як ВО "Свобода" досвід заступника голови Верховної Ради? Так, потрібен. То чому відмовлятися від такого досвіду?
- Тобто Олександру Турчинову була непринципова ця посада?
- Якби це було принципово, то ми б знайшли паритет. Це не є така аж надпосада. Вона практично не дає можливості ведення пленарного засідання.
- Вашу кандидатуру узгоджували з Андрієм Клюєвим чи з кимсь ще?
- На початку нашої розмови ви навіть перші сказали – я нікому не був відомий. Що б моє прізвище комусь сказало? Навіть з цієї точки зору, як я маю узгодити?
- Не вас особисто, а передачу посади "Свободі".
- Думаю, що ні.
- Який комітет хотіла б "Свобода"?
- Ми хотіли б один з правничих комітетів, екологічний комітет. Ми би також претендували на комітет зі свободи слова. Ми можемо мати дуже цікавих управлінців. У нас три голови обласних рад. Ми можемо делегувати цих людей практично як універсалів.
- Всі чудово знають ваше ставлення до Партії регіонів і до її формального лідера, прем’єра Миколи Азарова. Чому ви все ж не зірвали його перепризначення?
- Ми в інший спосіб показали свій протест. Ми бачили, що все одно рано чи пізно вони проголосують. Тобто під час трансляції виступу Януковича ми просто покинули залу.
- Ви так перетворюєтеся на "Нашу Україну".
- Навряд. Треба включати різні інструменти впливу. Не можна бути постійно однаковим. Тоді опонент звикає. Але якщо ти постійно змінюєшся, ти стаєш цікавий. Якщо ти непередбачуваний, тоді супер, будь таким, нехай тебе не прочитає твій опонент. Ми будемо різні, розмаїті. Ви ще почуєте, які класні законопроекти будуть.
- Крім заборони Компартії та закону про люстрацію, що ще "Свобода" запропонує?
- У нас є експертна група. Її керівником призначений екс-депутат Олександр Бондар. Сьогодні ми вже напрацювали низку економічних проектів. Це законопроект про заборону приватних монополій, олігополій, про повернення коштів з офшорних зон.
Це і сприяння малому й середньому бізнесу. Наприклад, надати дозвіл відкриття приватного бізнесу в державних банках. Банк зацікавлений, щоб ти працював з ним, і він максимально швидко буде відкривати бізнеси. Тобто це буквально за день часу можна відкрити будь-яку свою справу.
Зараз є ще низка законів і постанов, починаючи від скасування голосування за державний бюджет. Ми розуміємо, що це ухвалення було з порушенням законодавства.
- Чи буде "Свобода" намагатися закріпити на законодавчому рівні такі програмні засади, як графа "національність" у паспорті, заборона абортів і вільне носіння зброї?
- Так.
- Всі три позиції?
- Так, всі три позиції ми намагатимемось впроваджувати. У мене один добрий знайомий грузин, Джумбер називається. Я в нього питаю: "Джумбер, скажи, будь ласка, чого ти за "Свободу" голосуєш?" Дуже цікава відповідь.
Він каже: "Так сталося, що я живу в Україні, в мене жінка українка. Ви мені дали дах над головою, ви мені дали стіл і можливість заробити до столу. Я шаную вас, я навіть вивчив українську, як я можу говорити українською. Мої діти ходять до української школи. Але мої діти вивчають грузинську. І я хочу, щоб мої діти, коли їм було 16 років, взяли паспорт, приїхали до моїх батьків у Грузію, і показали, що в паспорті написано "грузин".
Я тисну йому руку, бо він поважає своїх батьків, він любить свою грузинську націю. Я його ніколи не зроблю етнічним українцем, але сьогодні він грузин, а завтра так сталося в його житті – він поміняв паспорт і став поляком. Він не стане поляком, він буде грузином, але громадянином Польщі.
Щодо зброї. Ви сьогодні не відрізните, на превеликий жаль, молодого хлопця, якому 18, від того, якому 24. Я служив у Німеччині, я бачив, як людей вбивають. Я бачив, як від військової техніки людина може загинути, або поранитися від чужого ножа. Я знаю, що людина, яка служила в армії, має величезну відповідальність до зброї.
Коли ти маєш в помешканні зброю, по-перше, ти маєш відповідальність за свою сім’ю, ти не будеш вживати алкоголь або наркоту, тому що тобі може переклинити, і ти завжди знаєш, що ти є убезпечений. Зброя може ніколи не застосовуватися, але всі знають, що в тебе вона може бути.
Бо сьогодні бандит має зброю, або правоохоронець у якості бандита також має зброю, а людина, щоб від них захиститися, зброї не має.
Якщо ти психічно здоровий, якщо ти не маєш проблем з наркотиками, з алкоголем, якщо ти не залежний - так, будь ласка.
- Питання про президентські вибори. Існує теорія, за якою основним конкурентом Януковича в 2015 році стане Тягнибок за аналогією 1999 року Симоненка і Кучми. Тобто у якості завідомо програшного кандидата. Чи можливо таке?
- По-перше, зараз стратегічні напрямки в Україні - не благодатний грунт, це точно. По-друге, ці вибори показали навіть на прикладі Кличка - от класичний приклад, як ви казали, фарту.
А підпиши Кличко угоду опозиційних сил разом з Тягнибоком і Яценюком, може, він би і більше набрав. А не підписав. Я до того, що кандидат від цих трьох опозиційних партій, який буде висунутий спільно, переможе Януковича. Це точно. Якщо цього не буде, хоч би хто там був, він не виграє.
- Яка найбільша амбіція "Свободи"? Свій уряд?
- Так. Але це найменша. Ми дуже амбітні. Інакше нецікаво. Якщо ти не хочеш стати олімпійським чемпіоном, навіщо ти йдеш? Тоді фітнес, тоді фізкультура. А якщо ти себе вважаєш політиком, бийся за остаточне, перемагай, досягай.
