Верховный Суд Украины снова ищет голову
Жовтень 2012 року в Україні може ознаменуватися не тільки боротьбою за крісла у Верховній Раді, а й інтригами навколо виборів головного судді країни – голови Верховного Суду України.
В середині цього місяця закінчуються повноваження у нинішнього глави Верховного Суду Петра Пилипчука. Через досягнення 65-літнього віку він уженаписав заяву про відставку, яку прийняла Вища рада юстиції.
Тепер питання остаточного звільнення Пилипчука з посади судді, а заразом і голови ВСУ, технічно має вирішити парламент. Очікується, що це станеться 16 жовтня.
Після цього, за законом про судоустрій, протягом місяця верховні судді на пленумі повинні обрати собі нового керівника – водночас одну із найвпливовіших осіб держави, яка очолюватиме судову владу.
Втім, ця норма закону минулого року не завадила київському судді Олексію Огурцову заблокувати проведення Пленуму Верховного Суду і відкласти вибори голови найвищого судового органу країни майже на три місяці.
Нагадаємо, що у вересні минулого року з посади голови ВСУ "йшов" Василь Онопенко – колишній соратник екс-прем’єрки Юлії Тимошенко, яку теж рівно рік тому ув’язнили на сім років.
Тоді біло-блакитна влада прораховувала різні варіанти для того, щоб головою ВСУ стала близька їй людина, але через тихий спротив верховних суддів зупинила свій вибір на особі, яка все одно через рік мала цю посаду залишити: на Петрові Пилипчуку.
Здається, Пилипчука регіоналам послала сама доля, адже ним не тільки вдалось тимчасово задовольнити інтереси норовистих верховних суддів, але й вустами найвищого судового посадовця озвучити бажану для регіоналів тезу: Верховний Суд в 2005 році не закривав кримінальної справи стосовно Тимошенко, заявив Пилипчук у квітні 2012-го після семи років мовчання з цього приводу.
На кону – головне суддівське крісло
Незважаючи на нинішній церемоніальний статус самого ВСУ в очах юристів, для громадян Верховний Суд залишається найвищим органом судової влади, який має право змінювати і скасовувати рішення нижчестоящих судів.
Тобто в державі, де суддям не довіряє близько 80% громадян, це все одно остання надія в питаннях захисту їх прав і свобод.
Крім того, формально Верховний Суд – це остання національна судова інстанція, що розділяє вітчизняне судочинство і Європейський суд з прав людини. Тобто, люди спочатку мусять "пройти" його, а лише потім рухатись за судовим захистом у Страсбург.
Найімовірнішим кандидатом на посаду голови ВСУ називають найбільш "юного" суддю цього суду Леоніда Фесенка – верховним суддею його обрали лише 18 вересня цього року.
До того він очолював Вищий спецсуд із розгляду цивільних і кримінальних справ – інстанцію, яка з’явилась після судової реформи регіоналів у 2010 році.
За час обіймання посади голови спецсуду, Фесенко визнав законним зняття обвинувачень з екс-президента Леоніда Кучми про причетність до вбивства журналіста Георгія Гонгадзе та залишив без зміни вирок екс-прем’єрці Юлії Тимошенко.
Потенційний головний суддя країни – порушник закону
Однак, не тільки ці рішення Вищого спецсуду зіграли на користь Фесенка у його переході до ВСУ. Примітною є і більш рання "регіональна" біографія цієї людини.
З 1996 по 2006 рік Леонід Фесенко очолював Апеляційний суд Луганської області, після чого був обраний до Верховної Ради від Партії регіонів.
Головою Вищого спецсуду Фесенко став у жовтні 2010, але це не завадило йому до 4 лютого 2011-го – тобто чотири (!) місяці – незаконно суміщати цю роботу з повноваженнями народного депутата.
Голова Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Фесенко в січні 2011 року навіть скористався безкоштовними депутатськими квитками і політав на літаку на майже 10 тисяч гривень.
Але примітився Фесенко регіоналам, очевидно, ще в Луганську і не виключено, що, зокрема, і справою про вбивство у 1996 році народного депутата Євгена Щербаня.
У 2003 році Фесенко не розглядав її особисто, але як голова Апеляційного суду Луганської області, за прийнятими у вітчизняній судовій системі традиціями, особисто "доповідав і відповідав" за результати її розгляду.
Тоді і дійсно було за що відповідати: причетним до вбивства Щербаня визнавався колишній екс-прем’єр Павло Лазаренко. І вказівка на це у вироку суду перетворювала припущення на факт.
Щоправда, пізніше прізвище Лазаренка з вироку було видалено. Але тепер до цього факту намагаються зробити причетним іншого екс-прем’єр-міністра – Юлію Тимошенко.
Однак, незважаючи на "регіональні" заслуги Фесенка, його шлях до найголовнішого крісла судової влади може бути і не таким гладким, як уявляється.
Нинішній владі у ході судової реформи вдалось законодавчо встановити, що голови місцевих, апеляційних і вищих спеціалізованих судів призначаються Вищою радою юстиції.
Але переграти конституційну норму про те, що голова ВСУ обирається на Пленумі Верховного Суду таємним голосуванням, регіонали поки що не змогли.
Тож, щоб хоч якось додати рожевих фарб у прихід Фесенка до Верховного Суду, у Верховній Раді силами регіонала Олега Царьова було зареєстровано законопроект № 11245 про "створення сприятливих умов для ефективної організації роботи Верховного Суду України".
Автор запропонував колегам заздалегідь визначити, хто має пріоритетне право для обрання на посаду голови ВСУ. За задумкою Царьова, очолити ВСУ може той з верховних суддів, який працював на посаді голови Вищого спеціалізованого суду не менше одного року або на посаді секретаря судової палати Верховного Суду не менше шести місяців.
Серед нинішніх суддів ВСУ тільки Фесенко мав за честь так довго обіймати посаду голови спецсуду, що і дає можливість припустити, що законопроект Царьова писався саме під Фесенка, а ознайомлення з пояснювальною запискою до проекту це припущення тільки підсилює.
Сам Царьов з невідомих причин категорично відмовився коментувати "Українській правді" свою ініціативу.
Фесенкові загрози
Утім, ухвалять чи ні законопроект Царьова, з правової точки зору, на процедуру обрання голови ВСУ він не вплине, і Фесенкові його "пріоритетність" не допоможе.
По-перше, його "забули" звільнити з посади голови вищого спеціалізованого суду. Хоча за законодавством це повинна була зробити Вища рада юстиції, яка призначила Фесенка на цю посаду 11 жовтня 2010 року.
У прес-службі ВРЮ повідомили, що рішення про його звільнення не приймали, і в проекті порядку денного засідання на 16 жовтня цього питання також не стоїть.
А, по-друге, за даними джерел "УП", гурток суддів-симпатиків Фесенка у ВСУ поки що не сформувався, а з питань виборів керівництва ВСУ серед верховних суддів ніколи не панувала одностайність.
Так, навіть на зрежисованих Банковою виборах керівництва Верховного Суду 23 грудня 2011 року, не обійшлося без інтриги.
Тоді на посаду заступника голови ВСУ – керівника господарської палати окрім Валентина Барбари неочікувано висунули суддю Івана Шицького.
Останній – екс-голова господарської палати (2002-2006), який користується авторитетом серед колег, завжди сприймався як антипод свого наступника Барбари, голови господарської палати з 2007 року. А тому результат голосування по цій посаді в грудні 2011-го є вельми показовим і сьогодні: Барабара переміг Шицького з перевагою лише в кілька голосів.
Тож не виключено, що передбачене законом і Регламентом Пленуму ВСУ висунення кандидатів на посаду голови Верховного Суду, цього разу зіграє з Фесенком дещо злий жарт.
Хто переможе Фесенка?
Закон дозволяє висунення необмеженої кількості кандидатів на посаду голови ВСУ, тож конкуренцію Фесенку може скласти будь-хто з верховних суддів.
За регламентом Пленуму, якщо з кількох кандидатів жоден не набере 50 % + 1 голос, відбудеться повторне голосування по тих двох, хто набрав найбільшу кількість голосів.
Тож верховні судді цілком можуть показати Фесенку і владі Регіонів свої незалежні характери і висунути альтернативних кандидатів.
Наприклад, Віктора Кривенка – очільника адміністративної палати. Його особисті амбіції щодо обіймання посади голови ВСУ існують уже давно, однак підтримку йому висловлювали завжди тільки судді-адміністративісти.
Протягом цього року їх кількість в палаті зросла до одинадцяти, тож шанси Кривенка очолити Верховний Суд, очевидно, теж дещо виросли.
Інший реальний конкурент Фесенка – Анатолій Редька.
За даними джерел УП, нинішній керівник кримінальної палати ВСУ Редька є креатурою Сергія Ківалова. Про те, що він може реально позмагатись за крісло голови найвищого судового органу, свідчить його несподіване обрання на посаду керівника кримінальної палати у грудні 2011 року.
Красиво зайшов на український судовий Олімп і Ярослав Романюк – нинішній перший заступник голови Верховного Суду. Не зовсім примітна біографія львівського судді Романюка засяяла яскравими фарбами після його зближення з Андрієм Портновим – нинішнім радником президента Віктора Януковича з судових питань.
А, може, під час засідання Пленуму хтось із верховних суддів пожартує і запропонує "свого" кандидата – того, хто на правду користується авторитетом серед колег.
Катерина Аврамчук, Олена Міллер, для УП
