Несколько реальных цифр, или о новой мифологии Партии регионов

Читайте також

"Економічне чудо" за Януковичем, або зростання без добробуту, 

"Економічне чудо" Януковича – 2 Або покращення нашого життя було вчора, 

"Економічне диво Януковича – 3" або лідерство без результатів

Як тільки країна наближається до чергових виборів – чи то парламентських, чи то президентських, Партія регіонів вперто творить та просуває нові політичні та економічні міфи. Про ці міфи у різних їх варіаціях я вже неодноразово писав у своїх попередніх статтях, які можна узагальнено назвати як економічні дива від регіоналів або лідерство без реальних результатів.

Дивлячись сьогоднішню рекламу Партії регіонів та її лідерів, хочеться в черговий раз навести декілька реальних цифр та фактів, які спростовують ті міфи, які розповсюджують казкарі з Партії регіонів.

МІФ ПЕРШИЙ: ЗА ПОМАРАНЧЕВИХ БУЛА РУЇНА, А ЗАРАЗ У НАС СТАБІЛЬНІСТЬ І НЕЗАБАРОМ НАСТАНЕ ДОБРОБУТ

Спочатку про пенсії та пенсіонерів. Велике здивування викликає наполегливість відомого регіонала Нестора Шуфрича, який вперто переконує нас, що за помаранчевих весь час виплачували пенсії у розмірі 498 гривень, а зараз регіонали виплачують захмарні пенсії при мінімальних цінах.

Напевне, пан Шуфрич вперше трошки переплутав і не в сторону збільшення, а в сторону зменшення. Більшості пенсіонерів, наприклад, запам’яталася дещо менша цифра у 332 гривні. Чому? Тому, що перший уряд Тимошенко у 2005 році збільшив мінімальну пенсію у 6,5 разів – з 50 грн. (ця сума була встановлена у липні 2003 року за часів Уряду Віктора Януковича і протягом півтора року не переглядалася, хоча за декілька місяців до виборів 2004 року уряд ввів спеціальні доплати) до 332 грн.

А звідки ж взялася цифра 498 гривень, якою постійно оперує Шуфрич? Дійсно, у такому розмірі була затверджена мінімальна пенсія на 1 січня 2009 року, однак цю цифру некоректно використовувати з двох причин.

По-перше, через декілька місяців мінімальну пенсію за віком виплачували разом з доплатою вже у розмірі 572 гривні, а з 1 листопада 2009 року – 601 грн.

По-друге, якщо говорити про пенсійне забезпечення в цілому, то потрібно порівнювати співставні цифри: наприклад, темпи зростання мінімальної або середньої пенсії за часів урядів Юлії Тимошенко та Миколи Азарова (дані по Уряду Тимошенко наведені на 1 січня 2008 року, оскільки він фактично запрацював з 2008 року та станом на 1 січня 2010 року, оскільки вже у лютому 2010 року відбулася інавгурація президента Віктора Януковича).

Різниця зростання мінімальної пенсії за часів Юлії Тимошенко та Миколи Азарова далеко не на користь регіоналів

Таблиця 1. Темпи зростання мінімальної пенсії у 2008-2012 роках

Аналогічна ситуація і із зростанням середньої пенсії: як видно, темпи її зростання за часів Тимошенко були вище, ніж зараз.

Таблиця 2. Темпи зростання середньої пенсії у 2008-2012 роках

Можна заперечити, що у 2008 році курс долара зріc з 5 до 8 грн., однак таке зростання не потягнуло автоматичного і негайного зростання цін у такому ж розмірі на продукти і товари, які купляють пенсіонери. Підвищилися ціни, перш за все, на імпортні товари, електроніку тощо.

Заради справедливості слід відзначити, що одночасно рухнули у 2-3 рази ціни на квартири, землю, оренду житла (хоча, це теж мало торкалося пенсіонерів). Значне зростання цін на продукти харчування відбулося у 2010 році, вже за часів президента Віктора Януковича та уряду Миколи Азарова.

Велике значення для нормального функціонування пенсійної системи має так зване "осучаснення" розмірів пенсій, коли їх перерахунок здійснюється з урахуванням середніх зарплат в країні. Останній такий перерахунок проводив Уряд Тимошенко у 2008 році, коли до уваги бралися показники 2006 року. До речі, Уряд Азарова відмовився від цієї практики.

Наприклад, Арсеній Яценюк пропонував провести новий етап осучаснення пенсій у 2011 році. Зрозуміло, що його поправка зусиллями регіоналів не пройшла, а всі пенсіонери сьогодні недоотримують 334 гривні щомісячно.

Про підвищення пенсійного віку для жінок в рамках пенсійної реформи від Партії регіонів зусиллями регіоналів, напевне, знає кожний, хто цікавиться політикою, хоча представники нинішньої влади воліють про це мовчати.

Лише здивування та справедливе запитання "а як?" викликає твердження регіоналів, що їм вдалося підвищити орендну плату за 1 га земельного паю з 145 до 400 грн. Для довідки "професіоналам": плата за оренду – це добровільний договір між фермером (або великим сільськогосподарським підприємством) та селянином-власником паю. Після таких заяв уява наочно малює картинку: Партія регіонів за допомогою специфічних методів 90-х примушує орендаря платити селянинові підвищену плату за використання ріллі.

На додаток відкрию велику таємницю: окремі сільгоспгосподарства Вінницької області вже виплачують орендну плату у розмірі 5-6 центнерів пшениці за один га або більше як одну тисячу гривень, правда, при цьому їх керівники точно не консультувалися ані з Партією регіонів, ані з творцями рекламних роликів про доцільність таких виплат.

Не "проходить" й теза про суттєве скорочення безробіття. Так, Партія регіонів стверджує, що за помаранчевих в 2009 році було 1 мільйон 950 тисяч безробітних - це у розпал світової фінансово-економічної кризи, коли за даними Міжнародної організації праці число безробітних у всьому світі за весь час проведення спостережень сягнуло рекордної позначки у 212 млн. осіб.

Але, напевне, автори цього "шедевра" просто забули подивитися скільки ж зараз безробітних в країні. За розрахунками, які здійснюються по методології Міжнародної організації праці, – їх 1 мільйон 845 тисяч осіб (і це у часи стабільності за версією Партії регіонів!). От такий добробут по-регіонівськи: безробіття суттєво не скоротилося, а нам розповідають, що "руїну подолано, попереду добробут". Перефразуючи трошки рекламу: майже 2 млн. чоловік залишаються у 2012 році без роботи.

Сумнівним є меседж про мільйони закордонних заробітчан з України. Вперше про це заговорили ще за першого уряду Віктора Януковича у 2003 році. Тому говорити про відповідальність за це лише помаранчевих, більш ніж сумнівно.

Коли Нестор Шуфрич згадує про стрибки цін, то перше, що приходить на згадку, то це ціни на гречку, яку так полюбляють кандидати та виборці. Вони у позаминулому році складали 22-25 гривень за один кг, а уряд Януковича – Азарова навіть прийняв рішення завозити її з Китаю.

Нинішній владі необхідно було б замислитися над тим, як вирішувати серйозні соціальні проблеми, адже за методологією ООН для розвинутих країн за межею бідності в 2011 році в Україні жило 80% населення, тобто кожні четверо із 5 українців. При цьому за останній рік українці збідніли на 10% (за цією методикою у розвинутих країнах бідними вважаються люди, які мають менше ніж 14 доларів на день).

Співвідношення доходів 10% найбагатших людей в Україні до доходів 10% найбідніших становить 40:1 (у країнах ЄС близько 5:1-7:1), за розрахунками соціологів, кожному десятому українцю бракує грошей навіть для того, щоб поїсти, ще сімнадцяти мільйонам коштів вистачає тільки на їжу. Згідно з дослідженням Федерації профспілок України, бідні громадяни сплачують у 50 разів більше податків, аніж багаті (у розрахунку на гривню доходу).

Натомість, нещодавно Уряд Азарова затвердив проект державного бюджету, у якому передбачається, що у наступному році темпи підвищення соціальних стандартів будуть значно скорочені. Вибори пройшли, забудьте?

Жонглюючи цифрами, регіонали хочуть довести нам, що життя, попри наші об’єктивні відчуття, покращилося, а попереду світла мрія добробуту, до якого нас веде Партія регіонів. Однак, дійсність інша і вона доводить, що "професіонали" лише гарно говорять, а не працюють.

МІФ ДРУГИЙ. ЗА ДАНИМИ СОЦІОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ПАРТІЯ РЕГІОНІВ ВПЕВНЕНО ВИПЕРЕДЖАЄ "БАТЬКІВЩИНУ" НА ПАРЛАМЕНТСЬКИХ ПЕРЕГОНАХ

Практично кожні вибори в Україні проходять під знаком боротьби різних даних соціології з метою довести, що твоя партія (кандидат) випереджає конкурентів та впевнено проходить до парламенту. З цієї метою використовується класична технологія: наводяться дані структури одноденки або структури, назва якої є подібною до назви авторитетної української соціологічної фірми. Не стали виключенням і нинішні парламентські перегони.

Останнім часом в Україні привернули увагу результати соціологічного дослідження GFK NOP, яка є британським філіалом світової корпорації GFK. Рекламні статті та банери з їх даними опубліковані у всіх масових газетах, проголошені на телеканалах та розвішені по всьому Інтернету, навіть на Українській правді, про що може пересвідчитися будь-який читач цієї статті. Однак, є декілька "але" і питань, які змушують замислитися щодо опублікованих британцями результатів.

По-перше, дані британців кардинально суперечать нещодавнім даним опитування українського філіалу GFK, яке воно проводило на початку серпня 2012 року разом з іншими відомими соціологічними фірмами: Центром Разумкова, групою "Рейтинг" та "Социсом" (було опитано 10 979 респондентів). Так, за даними цих компаній, якби вибори відбулися найближчим часом, найбільше голосів виборців отримали би Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина", за яке готові проголосувати 26,2% тих, хто має намір взяти участь у виборах, і Партія регіонів (24,6%). GFK NOP дає ті ж 24% Партії регіонів, але рейтинг "Батьківщини" чомусь падає у них на 9 пунктів до 17%.

По-друге, в поширеному прес-релізі GFK NOP про результати опитування, не міститься даних по статистичній похибці. Хоча мережа для дослідження була тимчасово "орендована" британцями в українських колег з GFK, обробка даних відбувалася у Болгарії. Сама британська GFK NOP більше спеціалізується на маркетингових дослідженнях.

Окрім проблеми соціологічних війн існує ще інша проблема. Проблема під назвою страх, побоювання, опаска. Вперше ця проблема постала у повний зріст під час президентських виборів 2004 року, коли виявилося, що респонденти не в захваті від того, що хтось буде знати про їх президентський вибір. Особливо це стосувалося кандидата Віктора Ющенка. Багато громадян просто боялися зазначити в анкеті пункт про його підтримку, навіть за умови гарантованої анонімності. Тоді соціологи запропонували наступний вихід: проводити не квартирне, а вуличне опитування, що суттєво підвищувало рівень анонімності респондента.

Результати вуличного опитування, проведеного у жовтні 2004 року Центром Разумкова, відразу засвідчили вищий рівень підтримки Віктора Ющенка.

Таблиця 3. Порівняння намірів голосування опитаних у помешканні і під час вуличного опитування у 1 турі президентських виборів 2004 року, % усіх опитаних

Нажаль, зараз ситуація повторюється, а страх повертається до наших осель. У червні 2012 року Центр Разумкова одночасно провів два опитування: вуличне та у помешканні (більш детально з їх результатами можна ознайомитися на сайті Центру).

Таблиця 4. Порівняння намірів голосування опитаних у помешканні і під час вуличного опитування на парламентських виборах 2012 року, % тих, хто збирається взяти участь у виборах

Вуличне опитування у червні 2012 року зафіксувало трохи вищий рейтинг "Батьківщини", порівняно з опитуванням в помешканні. І навпаки, Партія регіонів за опитуванням в помешканні мала вищий рівень електоральної підтримки, ніж за результатами вуличного опитування.

МІФ ТРЕТІЙ. У ВСЬОМУ ВИННІ ПОПЕРЕДНИКИ, ЗОКРЕМА ЮЛІЯ ТИМОШЕНКО, ЯКА УКЛАЛА НЕВИГІДНИЙ ГАЗОВИЙ КОНТРАКТ

Звинувачення попередників у розвалі всього і вся – класична і стара як світ політтехнологія. Але останнім часом вона вже набридла всім. Тезу "у всьому винна Тимошенко та її уряд" сприймала значна частина суспільства у 2010 році, вже у 2011 до неї ставилися досить критично та скептично.

Але сьогодні на дворі 2012 рік і, напевне, регіоналам треба про неї забути та оприлюднити власні досягнення. Однак, вони замість того, щоб готувати славнозвісні "три конверти" для своїх наступників, вперто розповідають як їм тяжко працювати із-за цих негідних попередників.

Реклама регіоналів переконує, що за газові контракти 2009 року платять прості люди, що ціни на газ настільки великі, що економіка їх не витримує (Партії регіонів треба все ж визначитися: скільки ми платимо за тисячу кубів російського газу: 510 дол. США як у рекламі, або ж 428 дол. США як повідомив нещодавно Держкомстат України? І чи врахована при цьому стодоларова знижка?). Нагадаємо, що Юлія Тимошенко у 2009 році купувала російський газ за середньорічною ціною 232,98 дол. США. За даними експертів, які опубліковані у впливовому аналітичному тижневику "Дзеркало тижня", на той час це була найнижча ціна в Європі.

А тепер про простих людей, якими так опікуються регіонали. Спочатку декілька запитань. Наприклад, яку кількість газу споживають українські громадяни? Відповідь проста: потреби громадян України складають 20 мільярдів кубів газу на рік.

А скільки видобуває газу Україна? Правильно – 20 мільярдів кубів газу на рік, вартістю від 50-90 доларів за тисячу кубометрів.

Тобто потреби людей можуть забезпечуватися за рахунок дешевого газу власного виробництва: при Юлії Тимошенко ціни на газ для населення не збільшувалися. При Вікторові Януковичу ж, попри його передвиборчі обіцянки і обіцянки після підписання Харківських угод, ціна на газ вже була підвищена на 50%, а житлово-комунальні тарифи загалом зросли у 2 рази. Нове підвищення очікується після виборів.

Російський же газ споживають переважно великі приватні підприємства. Нагадуємо, що попри всі заяви про непідйомність цін на російський газ, масового банкрутства не спостерігається, навпаки, статки українських олігархів за останні 2 роки збільшилися в 3-4 рази. Якщо видумаєте, що хтось з них палає бажанням поділитися з робітниками своїми доходами, то ви трохи помиляєтеся. Частка заробітної плати працівника в собівартості продукції українських підприємств, за даними Національної академії наук, становить лише 6,3%, тоді як в європейських країнах цей показник більше 30%, а в деяких - 45%.

І ще одне закономірне питання: якщо регіонали вважають газовий контракт невигідним для України, чому вони його не спробували розірвати у Стокгольмському арбітражі? Навпаки, Віктор Янукович, заключивши Харківські угоди, підвищив статус цього контракту з договору між двома суб’єктами господарювання до міждержавної угоди, яку ратифікував парламент.

А тепер безпосередньо про те, що ж було підписано у Москві у січні 2009 року та про декілька "газових" парадоксів.

Парадокс перший – це рівень правового невігластва до якого дійшли судді і прокурори у вироку по газовій справі Юлії Тимошенко, аби все ж таки винести їй звинувачувальний вирок.

Спочатку необхідні пояснення: окрім об’єктивної сторони злочину є ще суб’єктивна сторона, яка полягає в тому, що слідству необхідно доводити мотиви, якими керувався злочинець при здійсненні злочинних дій (бездіяльності). За версією правоохоронців і суддів, один із таких мотивів – створення власного політичного іміджу Юлії Тимошенко. При Кучмі за це лише звільняли з посади (саме з таким формулюванням з посади прем’єра був звільнений Євген Марчук). При Януковичу за це вже садять до в’язниці.

Парадокс другий – судді і прокурори або хворіють на короткострокову амнезію, або живуть у "безповітряному" інформаційному просторі. Коротко нагадаю, що відбувалося наприкінці 2009 – на початку 2010 року: Росія припинила постачання газу до Європи, України та не збиралася відновлювати його, президент Ющенко самовідсторонився від вирішення цієї проблеми та поїхав кататися на лижах, Європа здійснювала шалений тиск на Україну, європейці замерзали у своїх оселях, невідомо, скільки часу українська газотранспортна система могла працювати в реверсному режимі, температура вночі досягала 20-22 градусів морозу. Колапс ГТС означав перетворення всієї України на один великий Алчевськ.

Юлія Тимошенко залишилася сам на сам з цією купою питань, відповіді на які необхідно було давати негайно. Не враховувати ці об’єктивні обставини під час слідства та винесення вироку неможливо.

Однак, наші суди довели, що вони є самими "справедливими" у світі. Як знущання сприймаються положення вироку про те, що вона діяла в особистих інтересах, умисно, усвідомлювала безпідставність та необґрунтованість вимог російської сторони, допускаючи при цьому задіяння майнової шкоди державі.

Парадокс третій - навіщо знову витягати з комори явно шиту білу нитками справу про нібито існування державних гарантій боргу корпорації ЄЕСУ перед Міністерством оборони РФ?

Державний борг України і так достатньо великий. Для довідки наводжу динаміку зростання розміру загальнодержавного боргу, який вже досяг значних величин.

Таблиця 5. Динаміка зростання Державного боргу України у 2010-2012 роках (за даними Міністерства фінансів)

Здається, що у влади сьогодні газово-політична шизофренія: з одного боку, регіонали знову витягли зі старої комори цю справу і розповідають про неї на всіх ефірах, з іншого – Кабінет Міністрів, а не лише Міністерство фінансів і Міністерство юстиції уряду Миколи Азарова чітко заявили, що ніяких державних гарантій щодо боргу ЄЕСУ не існує.

Нинішня влада хоче і рибку з’їсти, і кісткою не подавитися, перебуваючи одночасно і розумною, і красивою.

***

Здається, що існуючий клубок проблем нинішня влада або не хоче, або не в змозі розв’язати. У будь-якому випадку вибори і існують для того, щоб люди змогли оцінити роботу нинішньої влади, їх попередників та зробити вибір на користь кращих.

Будемо сподіватися, що попри всі тривожні сигнали щодо намірів фальсифікації парламентських перегонів, попри те, що лідер опозиції Юлія Тимошенко внаслідок політично мотивованих рішення суду знаходиться у в’язниці, результати виборів будуть відповідати реальному волевиявленню громадян. У протилежному випадку нам гарантована повна міжнародна ізоляція та масовий протесний соціально-політичний вибух, який відбудеться у такому випадку неодмінно.

Питання буде лише у часі та розмірах народного гніву.

Ігор Жданов, Аналітичний центр "Відкрита політика", радник виборчого штабу партії "Батьківщина"