Кому нужны видеокамеры на участках?

Коли на початку березня цього року народний депутат від Партії регіонів Валерій Коновалюк запропонував парламенту ввести обов'язкове оснащення виборчих дільниць камерами відеоспостереження, його ініціативу сприйняли із посмішкою на обличчі. Тоді профільний комітет ВР і ЦВК законопроект нищівно розкритикували.

Навіть колеги-однопартійці Коновалюка засумнівалися в можливості реалізувати цю ідею на практиці. "Це нереально зробити за півроку. Ви порахуйте, скільки в Росії мільярдів викинули і тепер не знають, куди ці камери діти. Якщо у нас гроші нікуди дівати, то можна так і зробити. Але не можна так ... Сьогодні зупинимо пенсії і зарплати, а завтра ці камери викинемо", – наголошував в одному з інтерв'ю заступник голови фракції ПР Володимир Рибак.

Пройшло чотири місяці, і думки провладної більшості з цього приводу кардинально змінилися. З'явився новий законопроект, у бюджеті знайшлися необхідні для цього кошти. Тепер влада на чолі з Азаровим демонструє впевненість, що вже 28 жовтня 2012 року кожний бажаючий зможе спостерігати за ходом голосування з будь-якого куточку світу.

Нюанси законопроекту Забарського

2 липня народний депутат від ПР Владислав Забарський зареєстрував законопроект "Про особливості забезпечення відкритості, прозорості та демократичності виборів народних депутатів 28 жовтня 2012 року".

Законопроект передбачає обов'язкове встановлення камер відеоспостереження за ходом голосування та відеозапис підрахунку голосів у всіх приміщеннях звичайних виборчих дільниць.

Вимога не поширюється на ЦВК та окружні виборчі комісії – тобто там, де "робляться результати виборів", а також на закордонні і спеціальні виборчі дільниці.

Тут важливо відзначити, що спостерігати за виборами народних депутатів народ зможе лише до моменту закінчення голосування. А от коли почнеться найцікавіше – підрахунок голосів – онлайн-трансляція припиниться.

Відеозапис цього етапу виборчого процесу можна буде отримати лише за спеціальним запитом у ЦВК. Однак, це лише теоретично. Як буде на практиці, можна лише здогадуватися.

Далі депутат пропонує зберігати відеоматеріали підрахунку голосів протягом року з дня оголошення офіційних результатів виборів, після чого вони знищуються ЦВК.

Виникає логічне запитання: а чому лише рік? Можна було б, наприклад, синхронізувати цю норму із вимогою ЗУ "Про вибори народних депутатів" щодо збереження виборчих бюлетенів і протоколів протягом 5 років.

Чого бояться "прозорі та відкриті" регіонали?

Окремої розмови також заслуговує проблема фінансування даної ініціативи. Регіонал Забарський вирішив, що для встановлення відеокамер на дільницях з держбюджету потрібно виділити 994 мільйони гривень. І вже через два дні – !!! – провладні депутати ухвалили зміни до держбюджету України і виділили на ці потреби майже мільярд гривень.

Особливої уваги заслуговує той факт, що згідно із законопроектом, на придбання усіх необхідних товарів і послуг не поширюється дія закону "Про держзакупівлі".

Як на мене, прекрасне поле для корупції.

Дещо про російський досвід

Системи відеоспостереження на виборчих дільницях у Росії з'явилися у березні 2012 року під час президентських виборів. В умовах зростання протестних настроїв у суспільстві Путіну було важливо продемонструвати свою могутність і перемогти вже у першому турі. Для цього застосовувалися усі наявні інструменти та можливості.

Веб-камери на дільницях повинні були продемонструвати російській і міжнародній спільноті прозорість виборчого процесу та відсутність будь-яких махінацій з бюлетенями. Вартість такого задоволення – 25 мільярдів рублів, тобто близько 7 мільярдів гривень.

Разом з тим, це не убезпечило виборчий процес від фальсифікацій. Спостерігачі Ліги виборців Росії заявляли про масові порушення на дільницях, широке застосування технології "карусель".

У свою чергу, учасники спостережного проекту "Росвибори" констатували, що найпоширенішим видом порушень у день голосування стало використання адмінресурсу і тиску на виборців.

Таким чином, за допомогою веб-камер на дільницях була забезпечена гарна картинка, хоча результати голосування виявилися напрочуд передбачуваними. Це не заважало російській владі осипати компліментами свою новацію і говорити про "найпрозоріший виборчий процес в історії Росії", в той час як спостерігачі місії ОБСЄ та ПАРЄ загалом критично оцінили хід виборів, насамперед процес підрахунку голосів.

Ще один важливий момент. Напередодні президентських виборів російські блогери викрили ще одну небезпечну технологію фальсифікації результатів голосування. Суть її полягає в тому, що згідно з інструкцією ЦВК кожен член ДВК повинен був ознайомитися із правилами користування веб-камерами і розписатися під інструкцією.

Дивним чином вигляд цієї інструкції співпав із бланком фінального протоколу, на яких фіксувалися результати голосування на дільницях.

Тобто, за умови грамотного використання цього нюансу голови виборчих комісій мали у розпорядженні незаповнені протоколи, заздалегідь підписані членами ДВК. Нам, українцям, потрібно обов'язково взяти це до уваги.

Варто згадати і той факт, що в Україні вже практикувалося використання камер відеоспостереження під час виборів. Відбувалося це нещодавно у славнозвісному Обухові Київської області, де через різноманітні порушення й махінації до виборів міського голови була прикута увага не тільки українських, але й закордонних спостерігачів.

Українські реалії

Ініціативи розставити камери на дільницях свідчать про те, що українська влада прогнозує проблеми із легітимністю результатів осінніх виборів до ВР. Для неї принципово продемонструвати світові чистоту й прозорість виборчого процесу, адже від цього багато в чому будуть залежати перспективи зовнішньої і внутрішньої політики нашої держави. А це тяжко в'яжеться із намірами застосовувати поряд з усім не зовсім чесні методи ведення виборчих перегонів.

В Україні нараховується 32,2 тисячі звичайних виборчих дільниць. На їхнє оснащення веб-камерами з кишень українців витягується майже мільярд гривень.

При цьому ефективність такого кроку ніхто не обґрунтовує. А вона, до речі, фактично нульова, оскільки не здатна протистояти ані використанню адмінресурсу, ані "каруселям" і "правильним" голосуванням на дому.

Найголовніше, це ніяк не допоможе контролювати найважливіший етап підрахунку голосів – обробку протоколів у ОВК і ЦВК.

У цьому плані дуже чітко висловилися фахівці Головного науково-експертного управління ВР: "Установлення камер відеоспостереження … не може серйозно розглядатись як запорука демократичних та прозорих виборів, оскільки вони не здатні стати на заваді різноманітним технологіям фальсифікацій, що можуть мати місце на дільниці".

Усе правильно.

Цієї ж думки дотримуються окремі члени ЦВК, експерти Комітету виборців України, прості люди.

Незрозумілими також є правові наслідки використання відеоматеріалів з виборчих дільниць. Адже невідомо, чи є з юридичної точки зору відеофіксація порушень на дільниці підставою для перерахунку голосів або визнання результатів голосування недійсними? Експерти схиляються до думки, що ні.

*   *   *

Загалом, якщо коротко характеризувати наслідки ухвалення законопроекту Забарського, то він дає змогу:

– створити ілюзію демократичності виборів і переконувати у цьому Європу, українське суспільство;

– частково нейтралізувати можливі протестні настрої у суспільстві у разі масових фальсифікацій на виборах;

– частково обеззброїти опозицію під час захисту результатів голосування;

– використовувати веб-камери як форму контролю за голосуванням окремих типів виборців, зокрема загітованих шляхом адміністративного тиску;

– без жодних тендерів освоїти 1 мільярд гривень бюджетних коштів за умов, що держава вже кілька років фактично живе у борг.

Це лише невеликий перелік проблем, який одразу спадає на думку. Насправді фантазії ідеологів Банкової можуть бути набагато різноманітнішими.

Отже, якщо хтось запитає, кому потрібні відеокамери на дільницях, відповідайте – владі.

А народу? Навряд чи.

Василь Мокан, спеціально для УП