Дело Геббельса живет и побеждает?

Депутат Колесніченко продовжує свою "благородну" справу з промивання мізків. Нещодавно він з пафосом відрапортував про черговий успіх. Виявляється, необхідність прийняття законопроекту "Про засади державної мовної політики" підтримали в Інституті філології Київського Національного університету імені Тараса Шевченка.

Нібито таким є експертний висновок Інституту. Але чи це так насправді?

За поясненням автор звернувся до одного з авторів документа, доцента кафедри загального мовознавства і класичної філології Валерія Чемеса, який і надав цей висновок.

Виявляється, вже з перших абзаців законопроект Ківалова і Колесніченка піддано критиці – "містить низку нечітких формулювань і суперечностей"; "автори вдаються до необґрунтованих тез, оціночних політизованих суджень, вказуючи, зокрема, на наявність у суспільстві нібито "сфальшованого (?!) міфу" про те, що "іншомовний українець – не патріот", вважаючи, що в країні "відбувся розкол за мовною ознакою…".

"Чинне українське мовне законодавство, – зазначають п’ятеро науковців Інституту філології КНУ, – за своєю формою і змістом визнане чи не найдемократичнішим у Європі, бо передбачає своєю суттю органічне поєднання у свідомості кожного громадянина України трьох "я" – державницького, етнічного і мовного.

Дані Всеукраїнського перепису населення 2001 року якраз засвідчили виразну тенденцію до гармонізації мовного життя в нашій країні як на загальнодержавному, так і на регіональному рівні".

В експертному висновку підкреслюється, що питання державного статусу української мови має стратегічну вагу в контексті цілісності держави.

Але всупереч цьому, а також задекларованому в законопроекті принципу "забезпечення всебічного розвитку і функціонування української мови як державної в усіх сферах суспільного життя на всій території держави", фактично немає державних гарантій розвитку української мови в телерадіопросторі та друкованих засобах масової інформації.

Автори експертного висновку висловлюють подив щодо пропонованої норми дозволити засновникам (власникам) приватних навчальних закладів усіх освітніх рівнів самим (!?) визначати мову навчання в цих закладах: "Отже, до них не ставиться вимога забезпечити навчання двома мовами – тією, яку вони обрали для навчання, та державною".

І як присуд звучить підсумковий абзац: "Ознайомлення з текстом проекту Закону дає підстави стверджувати, що до створення його концепції та самого викладу не залучалися вітчизняні фахівці-філологи, зокрема соціолінгвісти та соціологи мови, оскільки, крім концептуальних ненаукових тверджень, текст також містить логічні, стилістичні та пунктуаційні помилки".

Отака-от підтримка.

Це вже не перший подібний "рапорт" регіонала. Більшість увінчаних різними титулами підписантів воліють уникати цієї теми.

Наприклад, ректор Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова Андрущенко вже півроку думає, як відповісти експертам Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства "Меморіал" імені Стуса, які звернулися до нього з проханням переглянути рішення про підтримку законопроекту.

Причому він вдався до такого сумнівного, щодо його репутації, кроку через два тижні після того, як видатній поетесі Ліні Костенко було присвоєно звання почесного професора в стінах очолюваного ним вузу.

Воістину немає меж цинізмові.

До речі, студенти Національного педагогічного університету провели власне розслідування і встановили, що на момент підписання поданого від його імені документа ректор перебував у відпустці за кордоном, а його підпис під документом – підробка.

А заявлений Колесніченком висновок Тернопільського Національного педагогічного університету виявився власним висновком завкафедри російської мови та літератури Людмили Вознюк.

І навіть в одному з бастіонів українофобії – Севастополі – депутати міської ради дуже неохоче підтримували свого майже земляка.

Звертаючись до місцевих депутатів і присутнього на засіданні Колесніченка, голова Севастопольської МДА Яцуба як аргумент проти такого закону навів приклад Закарпаття, де в деяких радах поряд з українським вивішені угорські прапори, а в дитсадках, школах і навіть вузах викладання здійснюється по-угорськи.

"До чого це може привести?" – запитав він у присутніх.

Негативних висновків на цей законопроект набралося чимало, але "їхній рулєвой" воліє цього не помічати. Експерти згаданої Коордради з питань захисту української мови "не лишили живого місця" на законопроекті.

Зокрема, професор Києво-Могилянської академії Володимир Василенко сказав: "Цей законопроект є результатом виконання політичного замовлення російської влади і продуктом правового шахрайства. Його мета – витіснення української мови з усіх сфер суспільного життя спочатку на частині території України, а потім – знищення української мови і на решті території України. Це – стратегічна мета".

(Детальніше з експертним висновком можна ознайомитися тут).

Законопроект "Про засади державної мовної політики" – вже третій після приходу до влади регіоналів на чолі з Януковичем.

У травні 2010 представник президента у Верховній Раді Мірошниченко подає главі адміністрації Януковича Льовочкіну як невідкладний проект так званого "Базового закону України "Про мови в Україні", який, як зазначив Мірошниченко, "відповідає політичному курсу президента та положенням Конституції України".

Вперше оприлюднюємо фрагменти цього документа.

Коли цей варіант не пройшов "через двері", тобто, через президентську адміністрацію, у вересні того ж року була спроба, образно кажучи, "влізти через вікно".

Так з’явився законопроект № 1015-3 "Про мови в Україні" Єфремова-Симоненка-Гриневецького. Тоді ж депутат російської Держдуми, директор Інституту країн СНД Затулін заявив: "Для того, щоб бути спокійним за російську мову, потрібно тільки усунути недобросовісну конкуренцію, яка продовжує поки процвітати в Україні. Сумлінна конкуренція російській мові не зашкодить".

Він сказав також, що, цілком імовірно, з прийняттям закону деякі вважатимуть своїм обов'язком перед виборцями і демократією у питанні про мови виконаним. "Що ж, інші повинні будуть продовжити боротьбу".

Спіймавши облизня, на світ Божий винесено законопроект "Про засади державної мовної політики". Мабуть, естафетну паличку, за порадою Затуліна, перехопили Колесніченко з Ківаловим. Стараються, щоб їх не замінили.

Фактично, це той самий проект, який бере свій початок із законопроекту Єфремова-Симоненка-Гриневецького 2007 року, але із зовсім іншою назвою.

Причому ця назва нагадує і понині чинну, хоча більше мертву, аніж живу, Концепцію державної мовної політики, підписану Ющенком 15 лютого 2010 року, а на сайт виставлену 22 лютого того ж року, за два дні до закінчення його президентської каденції.

Загалом кажучи, Колесніченко – багатогранна особистість. В 2010 році він нагороджував переможниць конкурсу "Русскоязычная красавица-2010", які одержували по 500 гривень.

При цьому сказав такі "золоті" слова: "глубокоуважаємиє победітєльніци являются воплощенієм соврємєнного ідєала русскоязичной красавіци – прівлєкатєльни, жизнерадостни, целєустрємльонни, актівни, успєшни".

Тарас Марусик, голова Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства "Меморіал" ім. Василя Стуса, спеціально для УП