Зачем такое государство?
Щоб дізнатися, якою є та чи інша держава, не треба заглядати в її Конституцію. Набагато більше про справжню суть держави може розповісти її бюджет.
ККД слуги народу: працює за одного, а їсть за кількох
В українській Конституції записано, що Україна – це соціальна держава: людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.
Якою ж мірою українська держава є соціальною? Щоб докопатися до істини, можна використовувати різні методи: опитування, анкетування, експертні оцінки. Але найбільш об’єктивною буде картина, намальована таким пензлем, як аналіз державного бюджету в частині видатків.
Треба сказати, що на відміну від законів про держбюджет-2011 та попередні роки, у законі про держбюджет-2012 багато видатків не деталізовано. Це стало способом їх приховування від суспільства. За такого підходу неможливо встановити, скільки саме коштів спрямовано на надання медичних послуг народним депутатам, а скільки – іншим громадянам країни.
Тому поки що немає сенсу ретельно аналізувати закон про держбюджет-2012 – залишимо це історикам. Тенденції і так очевидні.
Якщо систематизувати видатки Державного бюджету України на 2011 рік (занотувавши, що 100% усіх видатків, згідно із законом, дорівнювали, на момент його прийняття, 325 мільярдів гривень), можна побачити цікаву картину.
Ані копійки не виділено на захист прав і свобод людини та громадянина, сприяння науково-технічному прогресу та розвиток колективної безпеки у світі. З цього можна зробити висновок, що ці функції держави в Україні не віднесені до пріоритетних.
Але якщо відсутність видатків на розвиток колективної безпеки у світі можна пояснити позицією військового нейтралітету України, її позаблоковим статусом, то як пояснити відсутність спеціальних прямих видатків на захист прав і свобод людини та громадянина у державі, яка у Конституції називає себе правовою? Те саме стосується і видатків на сприяння науково-технічному прогресу.
З іншого боку, чиновники не посоромилися виділити грошей на себе улюблених. До слова, їх у сучасній Україні, разом із депутатами усіх рівнів, працівниками правоохоронних органів і суддями, військовослужбовцями приблизно 1 100 000 –1 200 000, що становить лише 1/40, або 2,5% загальної кількості населення.
Саме слуги народу з’їдають найбільшу частину "бюджетного пирога". А на потреби громади, тобто на соціальний захист та соціальне забезпечення (19,5%), охорону здоров’я (2,8%), освіту (8,2%), духовний та фізичний розвиток (1,0%), охорону навколишнього природного середовища (0,8%), а також житлово-комунальне господарство (0,2%) разом витрачається 32,5% держбюджету, тобто менше третини.
При цьому частину, назвемо їх так, видатків у гуманітарній сфері, являють собою "приховані" видатки на функціонування держави та її апарату.
Так, із 201 мільйона гривень, запланованих на збереження природно-заповідного фонду, чверть – 49 мільйонів – спрямовані Державному управлінню справами на забезпечення утримання резиденції президента й інші специфічні об’єкти цього фонду.
Не веселіше і з медициною. 1,5 мільярди гривень, призначені для поліклінік, амбулаторій і лікарень загального профілю, витратили на обслуговування, діагностику та лікування народних депутатів, керівного складу органів державної влади, працівників органів внутрішніх справ, військовослужбовців внутрішніх військ.
На усі ж інші поліклініки, амбулаторії і лікарні (яких кілька сотень) виділено 0,5 мільярда гривень для купівлі витратних матеріалів та медичного обладнання. Ще 100 мільйонів витратили на пальне для швидких.
Крім того, є ще кілька дрібних субвенцій місцевим бюджетам на загальну суму 139 мільйонів: 59 – для Донецького обласного клінічного територіального медичного об'єднання, 45 – на поліпшення умов оплати праці медичних працівників, які надають допомогу хворим на туберкульоз, 30 – на забезпечення функціонування Центру ядерної медицини Київської онкологічної лікарні, і 5 мільйонів – на завершення будівництва амбулаторії смт Глеваха Київської області. Але скільки в Україні таких "Глевах"?
Із 1023мільйонів, призначених на санаторно-курортні заклади, лише 573 передбачено витратити на санаторне лікування хворих на туберкульоз, ветеранів війни та інвалідів; решта (майже половина!) – це витрати на санаторно-курортний комплекс Верховної Ради (76), санаторно-курортні заклади Держуправління справами (131), оздоровлення особового складу СБУ (200)…
Із 34,2 мільйонів, запланованих на пресу в контексті розвитку культури, лише 6,2 мали піти на фінансову підтримку друкованих періодичних видань культурологічного та літературно-художнього напрямку і 0,1 – наукової преси.
Решта (27,9) – пішла на видання газети "Голос України", журналу "Віче" (13 мільйонів), бюлетеня "Офіційний вісник Президента України" (1,6), газети "Урядовий кур'єр" (5,6), журналу "Економіка України" (0,7) і журналу "Право України" (7). За такої підтримки ці видання мали б коштувати для передплатників і покупців копійки...
Із 967,5 мільйонів допомоги на забезпечення житлом переважна частина витрачена на будівництво (придбання) житла для військовослужбовців, державних службовців і лише 140,7 мільйонів стосуються молодіжного житлового будівництва, а усі 11 мільйонів виділених державою на житлове господарство передаються Державному управлінню справами для ремонту відповідних будинків.
Не посоромилися чиновники відкусити і у сфері екології. Наприклад, із 2587 мільйонів, запланованих на охорону навколишнього середовища, 456, тобто п’ята частина, – витрати на загальне керівництво й управління, що здійснюється Міністерством екології та природних ресурсів і ще кількома відомствами.
А яке відношення до розвитку культури мають 34 мільйони витрат на розвиток фізичної культури і спорту серед працівників і військовослужбовців правоохоронних органів? А тим більше 11 мільйонів – на висвітлення діяльності народних депутатів України через засоби телебачення і радіомовлення (згадаймо "телекартинки" з бійками та взаємними образами, що свідчать не про розвиток, а скоріше про занепад культури)?
При цьому лише 20 мільйонів передбачено на випуск книжкової продукції за програмою "Українська книга".
Таким чином, 106 мільярдів, що нібито передбачені на потреби громадян, треба зменшити принаймні на кілька мільярдів.
Апетити ростуть під час їжі
Значно більшу, ніж на потреби громадян, частину бюджетних видатків спрямовано на потреби самої держави (разом 39,1%) – на утримання державного апарату (19,8%), на обслуговування боргу, створеного державою ж, її фінансово-економічною політикою (7,1%), а також витрат на її власну "економічну діяльність" (12,2%), значна частина яких, як показує життя, просто "закачується" на чиїсь приватні рахунки.
Доречно вказати, що економічною діяльністю сама наша держава у багатьох сферах в принципі не повинна займатися, адже, як випливає зі статті 42 Конституції, вона не може виходити за визначені законом види і межі монополії.
Відповідно до закону про природні монополії, її економічна діяльність мала б обмежуватись електроенергетичною галуззю, трубопровідним, залізничним, частково повітряним і водним транспортом, централізованим водопостачанням і водовідведенням.
То що ж робить держава у сільському та лісовому господарстві і мисливстві, рибному господарстві, вугільній галузі, обробній промисловості, будівництві, автомобільному транспорті і дорожньому господарстві, у сферах зв’язку, туризму та готельному господарстві?
Наприклад, в аграрному секторі держава спрямувала на дотації та інші форми фінансової підтримки 2,7 мільйонів, а на загальне керівництво, управління і контроль – 2,3 мільйони.
Крім того, судячи з видатків держбюджету-2011, держава продовжує радянські традиції неефективного власника і безпосередньо закладає молоді сади, займається селекцією у тваринництві, рослинництві і водному господарстві, веде мисливське господарство і бурить артезіанські свердловини.
Але чи її це справа? І чи не тут – у створених державою ж механізмах закупівель товарів, робіт і послуг – мають свій початок майбутні корупційні потоки?
Що стосується утримання державного апарату, треба сказати, що в західних державах видатки на це щороку знижуються, а в Україні зростають. У 2011, попри проголошене скорочення апарату, видатки на утримання уряду збільшено на 11,7%, адміністрації президента – на 40,9%, Генеральної прокуратури – на 77,8%.
Показовим є той факт, що народ, від імені якого і на кошти якого здійснюється державна влада, не має довіри до її представників.
За даними Центру соціальних та маркетингових досліджень "СОЦИС" та Інституту політичних і етнонаціональних досліджень імені Кураса НАН України, станом на серпень 2011 зовсім або скоріше не довіряють: Верховній Раді – 82,6%; уряду – 76,1%; міліції – 73,8%; судам – 73,3%; прокуратурі – 70,6%; податковій інспекції – 68,8% опитаних.
Вражають дані опитування, проведеного Центром Разумкова в листопаді 2011, згідно з якими майже третина українців сприймають міліцію як фактор небезпеки.
Отже, населення добросовісно платить за послуги, які йому вже багато років не надаються або надаються не повною мірою чи неналежної якості. А коли люди роблять спробу сказати про це (як-от на Податковому Майдані) їм – за їх же гроші – затуляють рота.
Та й яка може бути довіра до держави, в якій на такі дрібні об’єкти, як "Конча-Заспа, Пуща-Водиця та автобаза ДУС", йде трохи менше коштів, ніж на фінансування всіх українських бібліотек разом, у тому числі тих п’яти, що мають статус національних; яка витрачає 0,5 мільйона на заходи по боротьбі з епідеміями, а 0,9 – на рослинну продукцію для забезпечення офіційних заходів за участю президента?
Так, зрозуміло, певна частина енергії, яку виробляє двигун, повинна витрачатися на те, щоб розкрутити власний ротор. Але людина, хоч трохи обізнана в техніці, розуміє й інше: цінність двигуна залежить від тієї кількості енергії, яку він здатен віддавати.
Тому, якщо п’ята частина державного бюджету витрачається на утримання самого державного апарату, якому до того ж немає довіри, то роздуми над тим, наскільки він потрібен в існуючому вигляді, не можуть не привести до відповідних висновків. І дій.
Нарешті, третю частину бюджетних видатків становлять міжбюджетні трансферти (28,4%). Майже половина з них – дотації вирівнювання з державного бюджету місцевим бюджетам (43 582 мільйони) і додаткові дотації місцевим бюджетам (956 мільйонів).
До складу міжбюджетних трансфертів входять також субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам: на надання пільг та житлових субсидій населенню (7539 мільйонів), на будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання вулиць і доріг комунальної власності (2414 мільйонів), на надання передбачених законодавством пільг для фізичних осіб (1539 мільйонів), на будівництво доріг у деяких населених пунктах, тощо.
Будемо справедливі: із загального обсягу субвенцій (46 330 мільйонів) не більше десятої частини стосується інтересів самої держави та її апарату.
Це 1539 мільйонів, з яких надаються пільги депутатам, суддям, працівникам міліції, прокуратури тощо, а не лише малозабезпеченим громадянам; субвенції на соціально-економічний розвиток (2945 мільйонів); субвенції місцевим бюджетам на збереження середньої заробітної плати на період працевлаштування посадових осіб місцевого самоврядування з числа депутатів відповідних рад (68 мільйонів), на фінансування ремонту приміщень виконавчих органів (28), на проведення виборів депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів (19 мільйонів).
Викликає заперечення інше – те, що держава в особі вищих органів влади намагається тримати всі ці питання, через трансферти, у власних руках, грубо нехтуючи правами місцевого самоврядування.
Що змінилося за двадцять років
Про те, у якому напрямку рухається Україна, можна дізнатися, порівнявши, приміром, державні бюджети 1992 і 2011 років.
Неважко переконатися, що в бюджеті за минулий рік (порівняно із 1992-им роком):
- прямо не передбачені видатки на науково-дослідні роботи, заходи, пов'язані з поверненням депортованих народів і ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи (у структурі держбюджету 1992 ці видатки разом становили 21,8%);
- прямо передбачено видатки на ЖКГ, обслуговування боргу, міжбюджетні трансферти (у структурі держбюджету 2011 вони разом становлять 35,2%);
- значно збільшено видатки на громадський порядок, безпеку і судову владу, фінансову і фіскальну діяльність, що фактично засвідчує збільшення – навіть у порівнянні з радянським авторитарним режимом – силового сектору апарату держави.
Але посилення правового захисту громадяни України не відчувають, водночас фіскальний тиск збільшується. При цьому маємо ще й такий парадокс, як інституціоналізована корупція, що схвалюється на рівні найвищих посадових осіб держави.
У грудні 2009 міністр внутрішніх справ заявив, що очолюване ним міністерство змушено отримувати благодійні внески, і якщо фінансування з цих джерел зупиниться, "міліція неефективно працюватиме, як і інші силові структури".
Наступний міністр внутрішніх справ у серпні 2010 визнав, що органи внутрішніх справ щорічно отримують як благодійні внески близько 500 автомобілів, і також виправдовував це відсутністю належного державного фінансування.
Згідно з даними Рахункової палати України, у 2007 році правоохоронні та судові органи отримали понад 400 мільйонів у вигляді добровільних внесків, подарунків, субвенцій з місцевих бюджетів;
- дещо збільшено видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, причиною чого є старіння населення, проблеми зі здоров’ям, а також – у поєднанні з чотириразовим зменшенням видатків на оборону – значне скорочення збройних сил;
- значно зменшено видатки на економічну діяльність держави, що є позитивною, але недостатньою тенденцією;
- значно зменшено видатки на духовний та фізичний розвиток, що є вкрай негативною тенденцією.
А як у них?
Як виглядає Україна на фоні інших держав? Візьмемо, наприклад, такі країни як Росія, ФРН, США та Франція. Аналіз держбюджетів може розповісти багато цікавого про ці держави.
У той час як ФРН, США та Франція витрачають на потреби своїх громадян близько половини бюджету, в Україні це – лише третина. Це вже не кажучи про таку країну, як Швеція, яка не шкодує віддавати своїм громадянам 61,0% державного пирога.
В структурі російського бюджету-2010, порівняно з 2009, значно зросли показники загальнодержавних видатків і міжбюджетних трансфертів, а також помірно зросли видатки на оборону і національну безпеку (+3,4%, +5,6%), що є свідченням централізації і "поліцезації" влади. Значно скорочені видатки на економіку (–27%) і помірно (на 4-9%) – на ЖКГ, освіту, охорону здоров’я, культуру.
І насамкінець ще одна сумна нота. Адже те, що в Україні виділено на щось кошти, ще не означає, що вони потраплять до адресатів. Гроші, що спрямовуються в соціальну сферу та сферу економіки, привласнюють і розкрадають або використовують не за призначенням.
Закликаючи населення до бюджетної економії та ефективного використання бюджетних коштів, собі влада не відмовляє ні в чому, та ще й збільшує апетити. Така держава стає обтяжливою для суспільства.
Українці розуміють, що бюджет розподіляється несправедливо і непропорційно. В усьому світі і в усі часи наслідками такої соціальної несправедливості є протести – мирні, а в крайніх випадках – войовничі і збройні. Владі варто замислитися.
Микола Хавронюк, Тетяна Печончик, Центр політико-правових реформ, для УП
