Дорога напрямик
У коротких і нечисленних повідомленнях ЗМІ про Перший загальнонаціональний круглий стіл "Місія інтелігенції та вільних людей України", ініційований групою "Першого грудня", є трохи патетики, проте мало конкретики.
Це природно, бо організатори цього безпрецедентного заходу – одинадцятеро шанованих та знаних серед інтелігенції, релігійних, наукових, культурних та громадських діячів – не мали на меті давати визначених рецептів терапевтичного втручання у плин нашого суспільного буття.
Наразі, п’ятого квітня, в Українському домі відбулася лише перша частина "консиліуму", де діагностували букет гострих і хронічних суспільних хвороб. Пацієнтів – "сіамських близнюків", що їх звати – "Суспільство" і "Держава" визнано такими, що підлягають, поки що, терапії.
Перші побажання щодо "схеми лікування" буде оприлюднено у Хартії вільної людини. Так названо проект документу, що має стати проміжним підсумком круглого столу.
Було б добре якби й "пацієнти" погодилися бодай почути свій діагноз. У випадку із суспільством така надія є. А – з державою?.. Хто зна? Хоча, до ініціативи "Першого грудня" виявив увагу президент, запросивши частину членів групи на двогодинну розмову. Її підсумки не конкретизуються обома сторонами.
Власне на круглий стіл політиків вирішили не запрошувати. Були лише присутніми: як справжні громадські активісти; так і патентовані гранітоїди.
Ближчим часом частина з них перетвориться на кандидатів у народні депутати,.. а може й не перетворяться.
Головною загрозою на цьому етапі розвитку процесу суспільного діалогу, започаткованому групою "Першого грудня", можуть стати намагання використати його у політичних маніпуляціях майбутньої виборчої кампанії. Аж дивно, що політтехнологи, які обслуговують "режим" та "опозицію" не підказали своїм клієнтам спрямувати на адресу учасників круглого столу вітальні телеграми.
Втім, коли говорити серйозно, то добре, що політикам вистачило такту (невистачило поінформованості?) не примазуватися до цього заходу. А можливо вони у ньому відчули загрозу для себе, бо власне діяльність "ареопагу одинадцяти" є політичною.
Робота, що розгорнеться в рамках круглого столу, який стане, дасть Бог, постійно діючим, являтиме собою ніщо інше, як випрацювання політики у всіх сферах суспільного буття.
Це робота вимушена, бо її направду не роблять "режим" та "опозиція". Вони підміняють політичну роботу участю у гламурних телешоу та іншими способами симуляції політичної діяльності.
Громадський ареопаг викрив симулянтів, навіть не ставлячи собі це за мету – самим лише фактом того, що узявся до суспільної праці, яку не роблять політики. Та симулянти і цю діяльність можуть спробувати використати задля збільшення власних рейтингів.
Десь у безрадицьких коноплях вже причаївся весь у білому "Пилип", який під осінь вискочить та й заголосить, що саме його партійка палко підтримує і поділяє принципи організації суспільного буття напрацьовані під час суспільного діалогу.
Заспівати соло у "Пилипа" не вийде, бо до нього приєднаються лідери інших партій та "незалежні" кандидати у мажоритарних округах Заходу, Центральної України та Києва. Заборонити їм так говорити неможливо – мають бо право "поділяти".
Протидіяти політичним маніпуляторам можна двома способами: м’яким – зробити упереджувальну заяву про неприпустимість використання імені групи "Першого грудня" та її документів у виборчій агітації; жорстким – розробити норми і принципи громадянської люстрації та оприлюднити список осіб, які не мають морального права претендувати на владу.
Першим люстраційним критерієм має бути формальний: усі особи, що були, чи є, президентами, членами уряду і парламенту, головами адміністрацій,… як відповідальні за нинішній стан країни, не можуть претендувати на посади.
Пропозиція громадянської люстрації річ не толерантна, але дієва. Хоча є й дієвіші.
Зокрема, час чесно сказати суспільству, що способи формування якісної влади шляхом застосування загального прямого виборчого права себе вичерпують – ніде у світі не обирають найсумлінніших, найрозумніших та найпрацездатніших. Обивательська більшість виборців часто є менш компетентною за "просунуту" меншість.
Таке твердження не є політкоректним у традиційному розумінні політичної коректності. Та чи мають моральні авторитети бути толерантними і політкоректними? Чи мають вони повторювати ті ж самі моралізаторські банальності, які повсякчас виголошують політики, і яких, насправді, не дотримуються?
Історія зіграла з Україною поганий жарт. Ми заходилися будувати свою державу у час, коли доба класичних держав майже добігла кінця. Світ переходить до розподілених держав, коли, наприклад, освітні послуги ви можете отримувати дистанційно з однієї країни, платіжна система вами може бути обрана в другій, а медичне страхування в третій.
Відтворення та розвиток національної ідентичності краще виходить у громадськості, ніж у держави, ще з часів Тараса Григоровича.
З Україною так було завжди, так воно і сьогодні – нам не подобається "історія" від Дмитра Табачника, гаразд, тоді ми читаємо "Історичну правду".
Не подобається, що Василь Шкляр не отримав офіційну Шевченківську премію за роман "Чорний ворон", тоді пускаємо шапку по колу аби зібрати гроші на альтернативну.
Не подобається як чиновники виконують, наприклад, функції охорони історичного середовища – гуртуємося у громадське неформальне об’єднання "Збережи старий Київ", наприклад.
Є також приклади прямої громадянської дії у випадках боротьби зі сваволею, чи бездіяльністю правоохоронців, дієвої суспільної допомоги жертвам злочинів та катастроф, організації альтернативних служб контролю якості продукції. Це все відбувається без участі, або за протидії держави.
Держава своєму "сіамському близнюкові" Суспільству не партнер, а повсякчасна перешкода.
Суспільство позбавлене законних можливостей змінити цю ситуацію на виборах. Навіть, коли б опозиція не освятила своїми голосами новий закон про вибори, за яким буде обрано парламент, що являтиме собою кардинально погіршену копію нинішнього, то і тоді шансів на трансформацію держави не було б.
Країна, чиє населення наполовину складається з декласованих елементів, звично залежних від панської ласки - суспільствознавці це називають "високим порогом патерналіських настроїв", нездатна створити сучасної системи влади.
Вона відтворює державу феодальну, головною ознакою якої є те, що влада являє собою джерело статків, безпеки, суспільного статусу – людської гідності загалом. На це, нажаль, є воля суспільної більшості, принаймні тих, хто прийде на вибори.
Тим часом, світ вже поринув у кібернетичну добу. Виникають нові технологічні платформи здійснення влади – цифрові пристрої та мережі. У близькій до нас Естонії запроваджено новий спосіб фіксації громадянства – картку з чіпом, яка дає змогу подорожувати країнами ЄС, працює проїзним квитком у міському транспорті, дозволяє брати участь в виборах через інтернет, а незабаром стане ще й медичною картою.
Україна безнадійно відстала у соціальному, технологічному та культурному плані від країн на які хотілося б рівнятися. Наздоганяти запізно.
Доведеться рухатися навпростець. Шлях навпростець – це шлях суспільних інновацій. Під час круглого столу така думка звучала, але вона потребує конкретизації.
Цифрові платформи здійснення влади - це лише приклад інновацій у взаєминах громадянина і держави. Пропозиції інновацій розроблюються і для інших типів суспільних взаємин та сприйняти їх здатна суспільна меншість, а на виборах рішення приймає більшість.
Суспільний прогрес протягом усієї людської історії був заручником консерватизму, але стан, у якому перебуває Україна, не дозволяє нам таких розкошів.
На наших західних кордонах знову зачиняється залізна завіса, а зі сходу насувається месіанська імперія, для якої Україна являє собою єдино можливий об’єкт ментальної експансії. Більшість працездатних громадян прагнуть виїхати з країни, а влада і політики просто не знають, що несуть відповідальність за неї.
За таких обставин від групи "Першого грудня" та започаткованого нею загальнонаціонального діалогу очікують мало не суспільного дива, але дива є прерогативою сил вишніх. Матеріальним наслідком громадського діалогу має бути технологічна карта – маршрут прискореного суспільного руху. Перший круглий стіл, щиро кажучи, такої надії не дав, але ще не вечір.
Для організації роботи сімдесяти учасників круглого столу можна було б використати нові технології колективного випрацювання рішень – взаємодію у динамічних мережах, яка набуває поширення в Україні серед громадських організацій. Особливістю такої технології є те, що у групі, яка працює як динамічна мережа, виникають не ієрархічно-лідерські стосунки, а взаємини горизонтального партнерства.
Політичним маніпуляторам, які прагнуть використати процес діалогу задля своїх виборчих цілей, партнерські стосунки не потрібні. Вони прагнуть громадити політичні дивіденди, використовуючи майданчик діалогу, як тло для власних виступів – як політичну технологію, словом. Відтак, від ідеї динамічної мережі відмовилися, будемо сподіватись не остаточно. В результаті розмова вийшла млявою та не дуже конкретною.
"Патентовані гранітоїди" також мають свій інтерес брати участь в круглому столі. Імітуючи перед грантодавцями розвиток громадянського суспільства, вони не можуть похвалитися реальними результатами. А тут – справжній громадський авторитетний рух знизу, треба ж продемонструвати причетність, але так щоб не показати своєї ідейної неспроможності.
Тому до участі в роботі круглого столу компетентних носіїв інноваційних знань у багатьох сферах сучасного суспільствознавства запрошували вибірково, аби змістовної планки не піднімали. Байдуже, що їхні концепти мають добрий попит за кордоном.
Не було чомусь представників молодіжних та екологічних рухів, альтернативних професійних спілок. Проте, респектабельності заходу додала участь зірок телепубліцистики та журналістики.
Відчуваючи нестачу змістовності та почасти маніпулятивний характер процесу, не всі задекларовані члени групи "Першого грудня" беруть у ньому активну участь. Не всі з них навіть прийшли на засідання круглого столу.
Цю ситуацію можна і слід виправити, структуризувавши тематику дискусії, залучивши до неї лідерів думки громадських середовищ з регіонів.
Наостанок: ідея, що загальнонаціональний круглий стіл "може бути майданчиком для дискусії між владою та опозицією", є кепською, бо змістовних дискусій між собою вони не ведуть. Якби це було не так, то і такий круглий стіл не знадобився б.
Натомість надзавданням національного діалогу є розробка проекту тексту інноваційної Конституції України. Нинішня – не відповідає умовам суспільного буття та зовнішнім обставинам, в яких перебуває країна.
Конституційний процес, започаткований нині владою, призведе лише до консервації феодальних суспільних відносин. Потрібний громадянський конституційний процес на засадах Хартії вільної людини.
Нехай сьогодні немає законних способів прийняти якісну Конституцію. Головне, щоб було створено її цілісний текст.
Він стане дуже при нагоді у момент прийдешнього українського катарсису.
Костянтин Матвієнко , для УП
