Что принесут Европе президентские выборы во Франции?

Зовсім небагато часу залишилось до першого туру президентських виборів у Франції, які відбудуться 22 квітня. Саме Франція сьогодні в тандемі з Німеччиною виступає двигуном порятунку Європейського Союзу.

Європейська економічна криза змусила кандидатів на пост президента Франції окремо зосередитися на пропозиціях щодо подальшої політики країни в рамках Європейського Союзу.

Тож результат виборчих перегонів напряму вплине не тільки на подальшу внутрішню та зовнішню політику Франції, а й долю ЄС.

Неформальна президентська кампанія розпочалася ще рік тому, зі стартом праймеріз серед соціалістів, і не обійшлася без несподіванок.

Відхід з політичної сцени найбільш ймовірного опонента президента Ніколя Саркозі, Домініка Стросс-Кана, який нещодавно на запрошення Фонду Віктора Пінчука читав у Києві ґрунтовну лекцію про теперішній стан світової економіки та її майбутнє, став початком напруженої боротьби серед представників соціалістичного табору за право отримати статус єдиного кандидата.

Перемогу здобув Франсуа Олланд, який з 1997 до 2008 року займав посаду першого секретаря Соціалістичної партії. Його також знають як екс-чоловіка Сеголен Руаяль, опонентки Ніколя Саркозі на виборах 2007 року.

"Зміни – це тепер" від Франсуа Олланда

Після масштабного січневого з’їзду прихильників соціалістичної партії, де Франсуа Олланд презентував свої "шістдесят пунктів" передвиборчої програми, розпочалася відкрита, хоча ще не офіційна, боротьба.

Кандидат від соціалістів прагне повторити тріумф єдиного за історію П’ятої республіки президента-соціаліста Франсуа Міттерана, який у вісімдесятих-початку дев’яностих два терміни поспіль був на чолі Франції.

У риториці, жестах та переконаннях Франсуа Олланд намагається бути максимально схожим на четвертого президента П’ятої республіки.

Олланд, який своїм головним "супротивником" обрав фінансову кризу, прагне збільшити податки для багатих, підняти мінімальні заробітні плати та зменшити вік виходу на пенсію до 60 років.

У європейській політиці своїм головним завданням він бачить перегляд пакту бюджетної дисципліни, нещодавно узгодженого лідерами 25 країн-членів ЄС. Олланд пояснює свою позицію відсутністю в підписаному, але ще не ратифікованому всіма країнами-членами договорі передумов для подальшого економічного зростання ЄС.

Тому представник соціалістів хоче також реорієнтувати ресурси Європейського центрального банку на стимулювання економічного зростання.

Важливо зазначити, що в той час, коли майже всі соціологічні опитування обіцяють Олланду перемогу у другому турі президентських перегонів та, відповідно, посаду президента Республіки, він має обмежену підтримку серед голів країн-членів ЄС.

Це зумовлено приналежністю більшості з них до правих сил.

Однак кандидатові-соціалісту вдалося заручитися підтримкою деяких важливих фігур ЄС, котрі відстоюють ліві погляди: голови Європейського парламенту Мартіна Шульца та голови соціал-демократичної групи Європейського парламенту Ханнеса Свободи.

Водночас увага німецьких політичних кіл до Олланда зростає дедалі більше, незважаючи на те, що Ангела Меркель відкрито оголосила про свою повну підтримку кандидата-президента Ніколя Саркозі.

Підвищення інтересу до Олланда логічно пояснюється бажанням першої економічної сили ЄС бути готовою до будь-якого фіналу французької президентської кампанії.

Ніколя Саркозі за "Сильну Францію"

Кандидат від правих сил Ніколя Саркозі офіційно оголосив про участь в президентській кампанії в лютому і лише на початку квітня представив програму кандидата в президенти.

Після включення в передвиборчі перегони, Саркозі вдалося наздогнати суперника-соціаліста, і зараз обидва кандидати йдуть майже на рівних – рейтинги кожного коливаються в межах 28%-30%.

Низькі стартові рейтинги чинного президента фахівці пояснюють економічними проблемами та "розплатою" за нечувані для глави держави суми витрат та негідну високої посади поведінку, яку Саркозі демонстрував на початку свого президентства.

Наприклад, у 2007 році Саркозі святкував перемогу на виборах в одному з найдорожчих французьких ресторанів та згодом значно підняв собі заробітну плату.

Якщо говорити про програму, з якою Саркозі йде на нинішні вибори, то вона, зокрема, містить пропозицію переглянути та реформувати Шенгенську угоду для захисту європейських кордонів.

Якщо таких кроків не буде зроблено, кандидат-президент допускає можливість відновлення французьких кордонів.

Водночас Саркозі відстоює протекціоністську політику ЄС із захистом європейського виробника, лозунгами "Купуй європейське" та з відходом від догм лібералізму та конкуренції.

Кандидат від правих сил не вітає подальше розширення Європейського Союзу, а також різко виступає проти приєднання Туреччини до ЄС.

Саркозі прагне далі тримати курс на зменшення міграції – ще минулого року його урядом був підготовлений так званий "Декрет 31 травня", який обмежує право французьких роботодавців підписувати трудовий контракт з іноземцями. Це, на думку французького президента, дозволить зберегти робочі місця для французів.

Загалом обидва головних кандидати у своїй риториці оминають теми, які справді турбують пересічних французів, – як то соціальний захист населення, збільшення безробіття, зменшення купівельної спроможності та конкурентоспроможності.

Поки треті

Окрім двох фаворитів кампанії, в перегонах беруть участь ще вісім кандидатів. Троє з них: Жан-Люк Меланшон, Марін Ле-Пен та Франсуа Байру – відсоток у відсоток борються за третю сходинку та проголошують свої амбіції щодо другого туру.

Жан-Люк Меланшон, який, за останніми соціологічними опитуваннями, несподівано та впевнено потіснив крайню праву Марін Ле Пен із третьої сходинки, представляє крайні ліві сили. Він – колишній троцькіст, копрезидент національного бюро Партії лівих сил, створеної після його виходу з Соціалістичної партії у 2008 році.

Стрімке зростання підтримки Меланшона відбулося після символічного взяття Бастилії – мітингу, що був проведений ним на площі-символі Французької революції. Кандидат оголосив про необхідність громадського спротиву старому режимові та проголошення Шостої Французької республіки.

Виборча кампанія Жана-Люка Меланшона сенсаційна, щодень рівень його підтримки громадськістю зростає. Його пропозиції та риторика навіють французам ностальгію за 68 роком, часом масових студентських протестів.

Сучасна молодь також бачить в ньому альтернативу. У європейському напрямі Меланшон пропонує замінити Лісабонську угоду, підписану у 2007 році, на новий європейський договір, який має бути затверджений французькими громадянами через процедуру референдуму.

Маючи мандат євродепутата, Меланшон виступає також за збільшення повноважень Європейського парламенту і, відповідно, зменшення повноважень Європейської комісії.

Марін Ле Пен, лідер партії Національний фронт, представляє крайні праві сили. Очевидно, що мадам Ле Пен бажає щонайменше повторити історію свого батька Жана-Марі Ле Пена, який у 2002 році змагався у другому турі президентських виборів з Жаком Шираком.

Ле Пен відрізняється пронаціональною та жорсткою антиміграційною риторикою. Вона за Францію "з усім французьким для французів", підтримує вихід країни з Єврозони та відхід від принципів Шенгенської угоди.

Ле Пен відстоює ідею сильної Франції, яка співпрацюватиме "без забов’язань" з європейськими країнами. Її погляди поділяють близько 13-15% громадян, що дозволяє їй боротися з Меланшоном за третю сходинку.

Франсуа Байру, кандидат з центристськими поглядами, лідер Демократичного Руху, колишній міністр освіти. Байру позиціонує себе як золота середина між правим та лівим екстремумами.

Серед усіх кандидатів саме Байру відкрито виступає за розширення ЄС.

Під час конференції щодо майбутнього Європи, яка об’єднала ключових європейських посадовців та фаворитів французьких передвиборчих перегонів на початку березня в Парижі, він єдиний наголосив на важливості приєднання України до європейської сім’ї.

Однак поки що Франсуа Байру підтримують близько 10% французів, тому йому доведеться докласти зусиль щоб потрапити до трійки лідерів.

Так виглядає палітра головних французьких кандидатів напружених президентських перегонів. Вже через декілька днів буде відомо, які лозунги та програми здобудуть найбільшу підтримку французьких громадян та кому французи нададуть право змагатися у другому турі перегонів 6 травня.

Для європейських країн вибір Франції може означати або ж поглиблення інтеграції чи навпаки – розбудову окремих країн-націй.

Для України французьке голосування не менш важливе, адже від того, якою буде позиція нового президента Республіки щодо подальшого розвитку ЄС, залежатиме євроінтеграційне майбутнє України.

Катерина Перепечай, для УП