Сепаратор "негативного отбора"
З Івана – пана!
Життя країни безпосередньо залежить, а радше, відображає сформований у країні суспільний договір. Основні настанови суспільного договору культивуються людьми, інтерпретуються інститутами суспільства і втілюються владою.
Суспільний договір є напрочуд динамічним. Його неформальна складова, яку формують досвід, знання, традиції, мораль, настанови віри і їх всеможливі імпровізації, перебуває у постійній зміні. Ці зміни повинні знаходити своє оперативне відображення у формальній складовій суспільного договору – Конституції, законах, нормативних актах.
Усе це разом повинно сприяти розвитку суспільства і країни у відповідності до нових очікувань людей.
Адаптацію змін суспільства до способу дій суспільства повинна забезпечувати еліта. Як вона розпізнає зміни, як врахує "зовнішній контекст", як визначить ймовірні загрози і закріпить це своє бачення у формальній складовій суспільного договору, так і буде розвиватись суспільство і країна.
Помилки або недбальство еліти у цьому процесі напряму відобразяться у розвитку суспільства і країни. Помилкові дії еліти протягом тривалого часу приведуть до накопичення проблем, а це обернеться суспільною кризою – сукупністю помилкових рішень.
Вітчизняна еліта до цього і веде. Дуже важливо розібратись у такому порядку справ без зайвих емоцій, щоб виділити об’єктивні причини цього стану речей.
Слід відразу зазначити, що у переважній більшості неадекватних рішень лежить не "злий намір", а успадкований васальний спосіб мислення тутешньої еліти.
Бюрократія і технократи, які вийшли з кабінетів радянської України, по іншому і не мислили. Вони привчені виконувати вказівки, новаторство і ініціатива їх була зашлюзована домініоном, ресурсний базис, на якому вони могли собі дозволити "експромт", був регламентований Центром і формувався на залишковому принципі.
Такою і була еліта – залишковою. Таку країну вона і будуватиме – ЗАЛИШКОВУ!
Окремі випадки пасіонарності або негайно пригнічувались, або рекрутувались в Центр. Відтак українська еліта пройшла тривалий сепаратор "негативного відбору". З цим не потрібно боротись – це потрібно розуміти!
В 90-ті роки відбулись фундаментальні трансформації у країні – зміни у правах власності. Ці зміни індукували нові очікування у людей: розкріпачення ініціативи забезпечило появу динамічного соціального статусу для підприємця, для здобувача освіти, фаху.
Тодішня еліта і технократи точно це відобразили у формальних нормах, ввівши поняття СПД, встановивши спрощену систему оподаткування, єдиний податок.
Але далі цього справа не пішла. Васальні стереотипи мислення еліти втягнули її у перерозподіл того, що є, а не створення нового, на базі розкріпаченої ініціативи.
Відтак пішло згортання реформ. Проілюструвати це можна існуючим станом: країна від динамічного соціального статусу трудових ресурсів повернулась у стан "бюджетного кріпацтва".
Відбувається найнебезпечніше – люмпенізація суспільних настроїв: "Я тобі – лояльність, ти мені – забезпечення; я не працюю, а "відбуваю номер", а ти мені – пенсії і зарплати".
Це настанови і очікування кріпака. Це апофеоз настанов васальної еліти: не створювати нові ресурси, ті ж трудові, а ділити те куце, що є!
А це "куце" формувати за рахунок виснаження залишків підприємницької ініціативи і "рейдерського захоплення" державою вже "ніш виживання" родин – селян, дрібних підприємців, заробітчан, "шабашників" і так далі.
Нове майбутнє країни може бути пов’язане лише з одним: усвідомленням елітою свого нового призначення. Для цього їй – новій еліті, новій не за віком чи складом, – потрібно не з васальних, а з суверенних позицій дати відповіді на низку запитань.
Як вона уявляє нинішній світ і місце України в цьому світі?
Як вона визначає епоху, в якій живемо, місце і призначення людини в ній?
Що в країні є домінуючим суверенітетом: еліти чи громадянин? (Автор би визначив таким – домогосподарство, родину).
Однозначно домовитись про природу влади в країні.
Чітко встановити суверенітети базових понять – права людини, свобода слова, свобода віри і так далі. Автор би додав суверенітет домогосподарства, його взаємні права з державою, громадою, приватним сектором, суспільством.
Як співвідносяться національне і глобальне, що для еліти є домінуючим?
Як співвідносяться Конституція та суспільний договір?
Як, через які механізми взаємодіють суспільство і еліти, як між ними відбувається розподіл повноважень і контроль за їх виконанням?
Як забезпечується довіра і через які механізми здійснюється суспільний діалог. Як забезпечується виконання домовленостей в результаті діалогу?
І так далі…
Узгодження цих позицій дасть надзвичайно важливий наслідок: еліта стане консолідованою в сенсі розуміння майбутнього людини, народу, країни, держави.
А, відтак, вона і загрози розвитку сприйматиме зі спільних позицій, і протистояння цим загрозам бачитиме у єдиних дискурсах.
Якщо еліті вдасться дійти консенсусу щодо цих засадничих понять, якщо вона динамічний статус трудових ресурсів визначить змістом реформ і парадигмою розвитку країни, якщо метою цих реформ стане самодостатнє, забезпечене і стійке домогосподарство, де старість доглянута, діти здобувають освіту і фах, а батьки працюють і отримують за свою роботу достойну винагороду, то обґрунтовано зможемо заявити, що історичний етап з васальною елітою в країні минув, і на світ явилась нова еліта України.
До еліти автор відносить будь-яких представників науки, технократії, бюрократії, підприємців, службовців, журналістів і так далі, які розпізнають виклики сьогодення людині, країні, державі і беруть на себе відповідальність протистояти цим загрозам.
В умовах кволого громадянського суспільства з низьким соціальним капіталом, особлива роль у формуванні нової еліти належить власникам крупних капіталів.
Вони, як ніхто інший повинні розуміти, що якщо радикальних змін не відбудеться, якщо сепаратор "негативного відбору" продовжить свою деструктивну для країни дію, то вже найближчим часом в країні доведеться узгоджувати не перераховані вище 9 питань, а лише одне – право власності.
Тому що у люмпенізованого суспільства настанова теж одна – відібрати і поділити. Тоді камбек в СРСР стане новою старою реальністю, яка зупинить поступ країни і відкине суспільство на десятки років назад у царину васального болота. І не факт, що це відбуватиметься з піснями і карнавалами.
Валентин Ткач, Чернівці, для УП
