И снова Конституцию "нагнули"

У четвер Верховна Рада прийняла в першому читанні Кримінально-процесуальний кодекс, внесений президентом Віктором Януковичем та розроблений групою юристів на чолі з Андрієм Портновим.

Документ підтримали 253 народних депутатів, серед яких - регіонали та 10 нашоукраїнців, натомість нуль голосів дали БЮТ і комуністи.

Представляючи проект кодексу, Портнов нагадав, що в Україні діє Кримінально-процесуальний кодекс 1960-го року, а розроблений ним проект пройшов "два розгляди у Раді Європи".

Він розповів, що пропонується введення інституту домашнього арешту, активне застосування судом застави, суттєве скорочення повноважень прокурора.

"Україна обирає континентальну модель суду присяжних - три судді та три присяжних. Цей суд буде застосовуватися для осіб, яким присуджується довічне позбавлення волі", - розповів Портнов.

Українська правда продовжує аналіз цього кодексу, який вплине на життя мільйонів співгромадян. Першу і другу частину читайте тут:

Частина І: проект Кримінального процесуального кодексу: реформи для реформаторів?

Частина ІІ: Президентський проект КПК. Замаскований "совок"

Виправдувальні вироки та "більш інтелектуальні" прокурори

Позитивом проекту КПК можна вважати те, що судовий розгляд може мати лише дві форми завершення: обвинувальний або виправдувальний вироки – стаття 373. Такої відомої чинному КПК форми закінчення розгляду справи, як її направлення на додаткове розслідування – не передбачено.

У такий спосіб, на думку Андрія Портнова, висловлену ним 27 січня під час програми "Шустер live" на "Першому Національному" телеканалі, прокурорам доведеться "постійно працювати над собою", "стати більш інтелектуальними", ретельно готувати справи для передання їх до суду. В іншому разі в справах, у яких неякісно проведено досудове розслідування, будуть винесені виправдувальні вироки.

Наприклад, через те що не доведено: факт вчинення кримінального правопорушення, у якому обвинувачується особа; вчинення кримінального правопорушення саме цією особою; наявність у діянні обвинуваченого складу такого правопорушення – перша частина 373-ї статті.

Однак, життя в Україні не дозволяє бути утопістами. Указане нововведення може мати й негативні наслідки.

По-перше, з огляду на рівень корупції у вітчизняних правоохоронних органах, припустимо, що значна кількість справ може умисно розслідуватися неналежно – з тим, щоб у суді був винесений виправдувальний вирок.

Якщо зараз можна внаслідок неналежного розслідування справи зумовити її неодноразове повернення судом на дорозслідування, згідно 244-й статті чинного КПК, з тим, щоби обвинувальний вирок ніколи не було винесено – тоді чому не можна буде розслідувати справу за пропонованим варіантом КПК так, щоби отримати виправдувальний вирок?..

Відповіді на це питання проект КПК не містить. Зате й надалі дозволяє затягнути судовий розгляд справи, зберігши за апеляційним судом повноваження повертати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, хоч і звузивши коло випадків для прийняття такого рішення – стаття 415.

По-друге, не секрет, що професійність частини слідчих і прокурорів, як у принципі, і будь-яких інших державних службовців, вихованих у знівеченій українській системі освіти – є не на тому рівні, який би дозволив у кожному випадку передавати до суду, як-то кажуть, бездоганні справи.

Недаремно Андрій Портнов зазначав про, так би мовити, перспективу прокурорів "стати більш інтелектуальними". А суддя навіть при очевидній винуватості підсудного, але при неналежно проведеному розслідуванні справи – змушений буде винести виправдувальний вирок підсудному.

Останній, напевно, з гордістю носитиме той папір з іменем України, показуючи його потерпілому та співаючи хвалебні оди "найгуманнішому суду у світі".

Термінологічна плутанина

Проект КПК передбачає також й інші новели, що додають проблем, а не вирішують їх.

Так, поряд із поняттям "злочин" пропонується запровадити нове поняття – "кримінальний проступок" – пункти 4, 7 першої частини 3-ї статті. Ці два поняття будуть охоплюватися третім – "кримінальне правопорушення", стаття 2.

Проте в проекті КПК немає їх визначень. І якщо дефініція поняття "злочину" міститься в чинному Кримінальному кодексі, то з дефініціями понять "кримінальне правопорушення" та "кримінальний проступок" ситуація складна.

Що вони означають? Чим саме кримінальні проступки будуть відрізнятися від злочинів та проступків адміністративних? Які покарання чи стягнення будуть передбачені за їх вчинення? Чому вказані новації не передбачають одночасного внесення відповідних змін до Кримінального кодексу та/чи Кодексу про адмінпорушення, у яких, напевно, і мали би міститися визначення наведених понять?

Бавлячись зі словами, які у випадку з актами такого рівня, як КПК, можуть впливати на долю людини – не береться до уваги, що, для прикладу, уже загадана Конвенція про захист прав людини й основоположних свобод використовує терміни "кримінальне правопорушення" – у статтях 6-7, та "злочин" – статті 2, 8, 10, однак не містить такого як "кримінальний проступок".

Видається, що наведені новації є проявом поширеної у вітчизняній юриспруденції "термінологічної мімікрії", а не кроком у напрямку реформування системи кримінального судочинства.

Якщо, згідно з баченням розробників проекту КПК, ці проблеми справді мають бути вирішені окремо й невідомо коли саме – то нічого дивного немає в тому, що такі недопрацювання зумовлюють правову невизначеність стосовно наслідків їхнього запровадження.

Принцип верховенства права – 8-ма стаття Конституції – "відпочиває"...

Дізнання буде. Дізнання не буде

Теперішні стадії дізнання та досудового слідства в проекті КПК пропонується об'єднати в одну – досудове розслідування. Але дізнання та досудове слідство збережуться: дізнання – як форма досудового розслідування кримінальних проступків, а досудове слідство – злочинів, частина 1 3-ї статті.

Наслідки таких нововведень складно однозначно оцінити, хоча би з огляду на описані вище термінологічні проблеми.

Певним позитивом можна вважати хоча би те, що проект КПК не передбачає в справах про злочини стадію дізнання, фактично – попередньої перевірки інформації про вчинений злочин. Під час дізнання в злочинця є можливість уникнути слідства, приховати чи знищити докази його вини, оскільки на цьому етапі за чинним КПК не можуть бути проведені всі слідчі дії, як під час досудового слідства.

Таким чином, проект КПК пропонує розпочинати досудове розслідування не з моменту прийняття формального рішення – на сьогодні це постанова про порушення кримінальної справи – а з моменту внесення інформації про вчинене кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, 214-та стаття.

Реєстр планується створити за участі генпрокуратури, МВС, СБУ, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства – 2-га частина статті 214, 19-й пункт Перехідних положень.

Однак важливо, щоби внесення такої інформації до реєстру не залежало від волі чиновника, як це є сьогодні в аналогічних ситуаціях з її внесенням до журналу реєстрації заяв і повідомлень про злочини.

Не вирішивши цю проблему із прийняттям компетентними органами вказаних заяв і повідомлень – не можна стверджувати, що ліквідація стадії дізнання в справах про злочини є особливим "проривом" у реформуванні кримінального процесу.

А слідчі хто?

Проектом КПК запропоновано змінити органи досудового розслідування. Ними повинні стати, стаття 216: органи внутрішніх справ – ОВС, органи безпеки – СБУ, органи, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства – податкова міліція.

Органи прокуратури за проектом КПК до системи органів досудового розслідування не входитимуть. Це – беззаперечний крок уперед.

Однак, одна із проблем полягає в тому, яким буде "людський субстрат" названих слідчих органів, і куди "підуть" слідчих прокуратури.

Отож, органи, що покликані здійснювати досудове розслідування, як за чинним КПК, так і за проектом нового КПК, "розпорошені" між різними силовими структурами та не становлять єдиної системи.

А Перехідними положеннями Конституції, 9-й пункт розділу XV – передбачено "сформування системи досудового слідства й введення в дію законів, що регулюють її функціонування". На цьому ще 6 липня 1998 року наголосив Конституційний суд у справі щодо утворення Національного бюро розслідувань України тодішнім президентом Леонідом Кучмою. До речі, його указ про створення такого бюро від 24 квітня 1997 року в частині, що не була визнана неконституційною, досі залишається чинним, але не виконаним.

Тому видається, що проект КПК, не передбачивши створення єдиної системи органів досудового розслідування – суперечить Конституції України.

Прокурорська вотчина

Згідно із проектом КПК, широкі повноваження прокурора – зберігаються.

Прокурор здійснює процесуальне керівництво досудовим розслідуванням. Зокрема, він має право доручати органам досудового розслідування проведення розслідування – 3-й пункт частини 2 36-ї статті, чи окремих слідчих/розшукових дій – 4-й пункт тієї ж статті; скасовувати незаконні та необґрунтовані постанови слідчих – 7-й пункт частини 2 36-ї статті; затверджувати чи відмовляти в затвердженні обвинувального акта, клопотань про застосування заходів медичного або виховного характеру, вносити зміни до складеного слідчим обвинувального акта чи зазначених клопотань, самостійно складати обвинувальний акт чи такі клопотання – 13-й пункт; а також звертатись з ними до суду – пункт14 2-ї частини статті 36.

Саме від прокурора залежатимуть ключові процесуальні рішення на етапі досудового розслідування справи: повідомлення особі про підозру у вчиненні нею кримінального правопорушення – стаття 277, складення обвинувального акта – стаття 291 тощо.

Отже, порядок, за яким обвинувальний акт складається слідчим, а прокурором лише затверджується, часто без будь-якої перевірки кваліфікації та обставин справи, зберігається.

Такий стан справ не сприятиме утвердженню законності в ході кримінального провадження, правильній кваліфікації діянь, вчинених особами, які притягуються до кримінальної відповідальності.

Доречнішим, можливо, би був порядок, відповідно до якого обвинувальний акт складає та подає до суду виключно прокурор, а слідчі займаються лише розслідуванням справи.

Відповідальність прокурора за правильність і обґрунтованість самостійно складеного обвинувального акта при цьому була би дещо вищою.

Крім того, залишаються питання щодо співвідношення пропонованих повноважень прокурора з Конституцією.

Адже 121-ша стаття Основного закону зводить функції прокуратури винятково до підтримання державного обвинувачення в суді; представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляду за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Видається, що розробники проекту КПК, фактично, закріпивши в 2-й частині 36-ї статті положення про те, що формою нагляду за додержанням законів при проведенні досудового розслідування є процесуальне керівництво досудовим розслідуванням – доволі штучно підвели під такий нагляд прокурорське втручання в розслідування.

Як інакше можна розцінити, наприклад, повноваження прокурора починати досудове розслідування, доручати проведення слідчих дій, давати вказівки щодо їхнього проведення, брати участь у них, або навіть самостійно їх проводити?

Який же це "нагляд"? – Подумає кожен, хто прочитає.

А віднесення до нагляду за додержанням законів при проведенні досудового розслідування такі повноваження прокурора, як підтримувати державне обвинувачення в суді, відмовитися від обвинувачення, змінити його або висунути додаткове обвинувачення, пункт 15 2-ї частини статті 36 – взагалі суперечить 121-й статті Конституції!

Оскільки, як зазначалось, підтримання державного обвинувачення в суді – це окрема функція, відмінна від нагляду за додержанням законів при проведенні досудового розслідування.

Ніяких повноважень щодо процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних справ Конституція України не передбачає.

Навпаки, 9-й пункт розділу XV Перехідних положень обмежує виконання прокуратурою функції нагляду за додержанням і застосуванням законів та функції попереднього слідства – введенням у дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та сформуванням системи досудового слідства й введенням у дію законів, що регулюють її функціонування.

Одним із таких законів, безперечно, мав би стати новий КПК. Але з огляду на викладене, є обґрунтовані підстави для сумнівів у тому – чи стане?..

Складається навіть враження, що в недалекому майбутньому Конституцію України, новий її варіант – підганятимуть під уже прийнятий КПК.

Це буде суттєвим поверненням держави назад.

Але збереже за багатьма "силовиками" їхні крісла...

Дмитро Гудима, координатор ГО "Гармонія та порядок", кандидат юридичних наук, доцент юридичного факультету ЛНУ імені Івана Франка, Маркіян Дмитрасевич, член ГО "Гармонія та порядок", юрист, спеціально для УП