Драка за котов

Куб Неккера – це оптична ілюзія, яку вчені часто використовують для демонстрації того, що в суспільних процесах немає лінійних пояснень.

Будь-який феномен, якщо на нього поглянути критично, виявить додаткові виміри та альтернативні сценарії. Іноді уважний погляд з іншої позиції дає можливість глибше зрозуміти явище та оцінити його потенціал.

Людський Х-фактор

Політологи знають багато класифікацій та типологій, що допомагають проектувати та розуміти політичні процеси; іноді навіть прогнозувати з більшою чи меншою долею вірогідності результати - особливо із залученням соціологічних інструментів. Однак існує чинник, який майже не піддається прогнозуванню і водночас найбільше впливає на політику – це людський фактор.

Політик, його консультанти, виборці – це три основних елементи нашої комунікації, вони знаходяться в центрі всіх процесів, і саме вони визначають, який буде вектор розвитку спільноти.

Звичайно, це можна вважати певним спрощенням, і водночас достатньо переглянути новини і статті за день, щоб зрозуміти – в повсякденному житті немає місця деперсеналізованим подіям, інститутам чи процесам.

В Україні фактор людини в політиці навіть домінує – все наше суспільне життя сконцентроване навколо боротьби декількох лідерів, і навіть майбутнє валюти, європейської інтеграції чи перекладу фільмів на українську мову – залежать від персоналій.

Епічно, хоч і невірно, цю ситуацію закріпив президент, заявивши, що від підпису однієї людини залежить чи не вся майбутня співпраця с Російською Федерацією.

Що парадоксально – попри повну взаємопов’язаність постійно роздаються перехресні обвинувачення.

Виборці нещадно критикують політиків і їхніх радників за ницість, хитрість, корупцію і т.д.

Політик зверхньо ставиться до виборців, а український політик –часто як до лохів; до власних консультантів – як до першопричини всіх особистих невдач та проблем у кошторисі.

Консультанти ж люблять винуватити політиків у тупості, зажерливості та непостійності; ну, а виборці для них – це в найкращому випадку "поле" для роботи.

Все це не заважає виборцям з насолодою дивитися ток-шоу та до хрипоти сперечатися, хто кращий – Янукович чи Тимошенко. Не заважає політику загравати з виборцями та шукати консультантів, які навішають йому найдорожчу локшину на вуха. І не заважає політтехнологам при кожній зустрічі облизувати потенційного клієнта.

На жаль, максимальна концентрація уваги вітчизняних політичних оглядачів та аналітиків сьогодні приходиться саме на особистісний фактор, а не на аналіз парадигм. На Заході серйозні гуманітарні студії вже давно відмовилися від аналізу фактів та персон, і зосередилися на тенденціях, причому міждисциплінарного характеру.

Якщо поглянути на Україну з трохи вищої сходинки, то зовсім інакшим видається наше Головне Запитання.

Ні, це Запитання зовсім не звучить як:

- Чи стане Тимошенко Президентом?

або

- Чи захопить Росія ГТС України?

чи

- Чи буде російська другою державною мовою?

і не

- Яка є наша національна ідея?

та навіть не

- Як Євро-2012 вплине на наш міжнародний потенціал?

А також не безліч інших питань, які люблять ставити наші політики, журналісти, аналітики і т.д., вважаючи, що саме це і має хвилювати аудиторію. І аудиторія жваво підхоплює.

Найголовніше питання для українців:

Що має стати основною для стабільного розвитку держави?

Це питання є глибшим, ніж здається на перший погляд.

Навряд чи Україна буде процвітати, якщо почнуть вільно продавати землю або ми увійдемо до ЄС. Навряд чи ВВП на душу населення різко виросте, якщо буде введено смертну кару за корупцію. Навряд чи залучення інвестицій в туристичну галузь або створення геніального логотипу країни забезпечить нам ситу старість.

Адже існує безліч факторів, які здатні поховати будь-яку хорошу ідею. Якщо точно, таких факторів - близько 47 мільйонів, бо кожен з нас, в залежності від статусу, може впливати на події, не обов’язково політичного характеру.

Зараз популярно наводити приклад Сінгапуру, де влада жорстко регламентувала соціальну поведінку: не плюватися на вулиці, не смітити тощо. Формування соціально відповідального громадянина – задача не з простих.

Відволічемося. Невеликий приклад використання альтернативного, парадигмального погляду на наші стосунки із Росією. Завдяки історику Пайпсу ми знаємо, що розвиток Європи та Київської Русі (пізніше Московії) в Середні віки був дуже різним.

В основі європейської цивілізації лежить принцип договору – між васалом і сеньйором, згідно з яким сеньйор також ніс відповідальність. Подібного не було в Київській Русі, бояри пересувалися між князями, як їм хотілося. Пізніше в Московії аби подолати це, царі ввели повне самодержавство, в тому числі у власності на землю. І якщо в Європі феод належав феодалу, то в Московії земля належала царю.

І от ця сукупність факторів: відсутність договірних стосунків, власність на все, що є в державі, необхідність тиранії – призвели до того, що московські царі не вважали за рівних тих, у кого був інакше організований процес управління державою. На своїх колег, які мусили скликати збори, домовлятися із церквою тощо – дивилися зверхньо, і не сприймали серйозно. Таке ставлення Москва демонструвала вже в 17 столітті по відношенню до всіх європейських монархій.

І от сьогодні ми намагаємося щось довести Росії з позиції логіки, дипломатії, документів тощо. Але російські чільники, як і століття тому, дивляться на Україну, як на іграшкову державу, смішну, потєшну. І поки наші політики це не зрозуміють, і не почнуть іти своїм шляхом, без загравання із Росією – нічого не зміниться. Це етнопсихологія, ідіоти, як би сказав Білл Клінтон.

Хороших людей має бути багато

Але проблеми України лежать радше всередині власних комплексів, неврозів і історичної пам’яті.

Тут корисно піти методом від протилежного. Очевидно, одним з найперших завдань є "поліпшення" всіх учасників політичного процесу. Якщо зайнятися ідеалізацією і спроектувати хорошого (ефективного) політика, консультанта чи виборця, то ми отримаємо наступну картину:

Якості хорошого політика

* Стратегічне мислення, планування власної діяльності

* Командність в роботі, повага до прямих підлеглих

* Готовність адаптуватися

* Дипломатичність, акторський талант

* Швидке сприйняття інформації

* Патріотизм в широкому значенні цього слова

Якщо останній пункт в когось може викликати іронію, то варто згадати чудових політиків (акторів і інтриганів) Черчілля, Талейрана, Бісмарка та інших, які, в першу чергу, працювали на свою країну.

Звичайно, ідеально було б провести широке дослідження на основі аналізу очікувань населення, його симпатій, оцінок, занепокоєння. Подібне дослідження Р.Уертліна допомогло вивести риси ідеального президента США 80-х років: рішучість, швидка реакція, небажання залучати країну в конфлікти, бажання зробити Штати найпотужнішою країною в світі, довіра громадян. І саме таким побачили американці Рональда Рейгана.

Якщо ми проаналізуємо кожного з першої двадцятки українських політиків, то з’ясуємо, що жоден не акумулював в собі навіть половини ідеальних якостей.

Фактично можна сказати, що для потрапляння у вітчизняний політикум необхідні зовсім інші фактори: потужний фінансовий ресурс, вміння говорити те, чого чекає аудиторія, і впливові зв’язки. Бабло, локшина на вухах та "свій до свого по своє" - це і є перша ліга української політики.

Якості хорошого консультанта

* Стратегічне мислення, планування діяльності клієнта

* Командність в роботі, повага до всіх учасників проекту

* Готовність адаптуватися

* Професійні знання та досвід в багатьох сферах

* Швидке сприйняття інформації

* Відсутність персональних публічних амбіцій

Якщо згадати класику "Wag the Dog", то саме публічні амбіції підвели одного з головних героїв - режисера проекту.

Якості хорошого виборця і просто громадянина

* Критичність в аналізі інформації

* Постійність в ідеологічних та соціальних преференціях

* Розуміння своєї значущості

* Активна позиція з певних питань

* Наявність неполітичних зацікавлень, концентрація на професійному розвитку

Неодноразово підкреслювалося, що надмірна зацікавленість людей у великій політиці ні до чого хорошого не призводить. Україна – добрий тому приклад, коли професійні демагоги легше достукуються до широких мас через популярні передачі.

Ще один аспект соціального життя – любов до різноманітних змов. Кожен з нас має  глибоко в собі впевненість у тому, що навколо будь-якої людини згуртовуються змовники, які тільки й чекають на відповідний момент.

І от вам картина. Ані українські політики, ані консультанти, ані прості індивіди в своїй масі не є ідеальними. Жоден з нас не є кращим за того, кого критикуємо. Це варто взяти за аксіому. При цьому в нас відсутня професійна дискусія на всіх рівнях щодо якості виконання своїх обов’язків кожною з груп населення.

Якщо ми відволічемося від чисто технічного політичного розподілу (а він тут взятий лише для зручності), і проаналізуємо, наприклад, професійні групи – то отримаємо таку саму картину. Яка з груп є супер-успішною? Лікарі, вчителі, програмісти? Юристи, бібліотекарі, журналісти?

І при цьому всі ми бачимо повсюди змови. Політики згуртувалися, щоб згубити населення. Консультанти, окрім такої ж мети, ще й хочуть витягнути всі гроші з клієнтів. Олігархи, які в США є уособленням національної мрії (і були такими і в 30-х роках, коли панував такий самий бандитизм), для українців гірші за вампірів, бо ж не такі гарні.

У результаті отримаємо досить невтішний результат. Хоча поодинці чи групами, та й навіть вся країна – досить непогані, загалом же ми виглядаємо хронічно злими і незадоволеними життям. Легше обвинуватити політиків чи олігархів, ніж банально прибрати власний двір від сміття.

Очевидно, що нав’язувати якусь відповідь щодо пріоритетів реального, а не фантомного розвитку України – це було б неправильно. Але загальний принцип цього питання, його дискусивність, поліваріантність – це саме те, що чого нам не вистачає.

Очевидно, що добрими і впевненими в собі ми не станемо в одну мить. Однак, можливо, якщо ми частіше почнемо говорити про щось, окрім політиків, частіше будемо сперечатися щодо цінностей і тенденцій – це стане базисом для створення того соціуму, в якому хотілося б жити.

Артем Біденко, президент групи SA Political Communications