Кому нужны праймериз и как их провести?

У середовищі громадських активістів з'являється розуміння того, що вони самі мають іти в політику, аби якісним чином змінити політичний процес. Голосно про свої амбіції висувати кандидатів на мажоритарні округи заявила група "САМ", окремі представники молодіжної громадської організації "Демократичний альянс" створюють однойменну партію. Заворушилися представники інших громадських мереж та ініціатив.

Такі опозиційні партії, як "Громадянська платформа" чи "УДАР" говорять про підтримку цих громадських ініціатив та готовність із ними співпрацювати у формуванні виборчих списків.

Чи не перше питання, яке виникає в цьому зв'язку, полягає в тому, як уникнути неконструктивної боротьби різних кандидатів від громадсько-політичних ініціатив, що сповідують однакові принципи – але одночасно обрати найбільш спроможних із них представляти увесь пул "нових громадян" у політиці? 

Обговорюваний у середовищі партій-учасниць КОД принцип "партійних квот" очевидно не є прийнятним, оскільки він підміняє чесну конкуренцію різних кандидатів на кулуарне висування кандидатів партійними верхівками. А тому не принесе справжні зміни в політичний процес.

Ноу-хау БЮТ та "Фронту змін" є спробою застосувати принцип "закритих партійних списків" у мажоритарній частині виборів, тож наражається на справедливу критику більшості експертів.

У зв'язку із цим у середовищі громадських активістів та опозиційних партій усе частіше звучить ідея проведення "праймеріз" – попередніх виборів, під час яких прості виборці або рядові члени партії (об'єднання) обирають найпопулярніших кандидатів, а партія чи інший суб'єкт, що проводить праймеріз – автоматично делегують цим кандидатам право представляти себе на наступних парламентських виборах.

Це є дуже цікава технологія відбору кандидатів, яка дозволяє одночасно вирішити кілька технологічних завдань.

По-перше, той, хто проводить праймеріз та робить цей процес відкритим, отримує великий козир для агітації на свою користь. Адже проблема непрозорого формування виборчих списків є болючою для України. По-друге, підвищується якість списку: туди з меншою ймовірністю потраплять випадкові люди. По-третє, проведення праймеріз надає можливість налагодити контакт із рядовими виборцями та мобілізувати їх для участі в передвиборчій кампанії.

Розуміючи всі зазначені вище можливості, а головне – можливості для піару на цій ідеї, політики ще минулої виборчої кампанії заявляли про проведення праймеріз для формування власних виборчих списків.

Однак, масовим та справді ефективним засобом контролю списків праймеріз тоді не стали.

Сьогодні громадські активісти, що йдуть у політику, теж говорять про зобов'язання використати "праймеріз" як інструмент для визначення найдостойніших з опозиціонерів, аби виставляти в мажоритарних округах погоджені кандидатури. Однак, беручи на себе такі зобов'язання, вони часто не розуміють, що "праймеріз", у тих країнах, де існує традиція їх проведення – це велика організаційна та агітаційна робота, з якою можуть впоратися лише великі та організовані політичні сили.

Тому, аби справдити очікування тих громадян, які чекають на правдиву політику, перед тим як робити голосні заяви про обов'язковість проведення "праймеріз", громадські активісти та "співчуваючі" їм політичні партії мають відповісти для себе на три простих питання. Відповіді на які підкажуть їм, які саме інструменти формування узгодженого списку мажоритарних кандидатів слід обирати, і, чи готова Україна до проведення праймеріз.

1. Чи є пул кандидатів від громадських об'єднань та співчуваючих їм партій достатньо великим, аби існувала справжня конкуренція за мажоритарні округи та місця в списку?

Про необхідність "іти в політику" громадські активісти говорять багато. Але якою є кількість потенційних кандидатів, що готові висунутись на виборах від тих чи інших опозиційних об'єднань громадян? Або скільки кандидатів від політичних партій будуть готові взяти участь у прозорих праймеріз і зняти свою кандидатуру у випадку поразки? – На ці питання відповіді поки немає.

Чи не головними причинами того, що такі партії, як "Громадянська платформа" чи УДАР, говорять про можливості співпраці із громадськими активістами та участі в спільно організованих праймеріз – є брак власних відомих кадрів на місцях. А скільки потужних кандидатів, що мають шанси стати ефективними політиками, може виставити організована громадськість через ту ж таки ініціативу САМ – теж поки що відкрите питання.

Тому, першим завданням для організації процесу відбору потенційних кандидатів стає створення каталогу представників громадських організацій та партій, які висловлять бажання взяти участь у прозорому процесі відбору кандидатів, опозиційні до чинної влади й сповідують демократичні цінності та підходи.

Кількість конкурентів на одну посаду кандидата визначатиме: чи є необхідним масштабний процес відбору – праймеріз – та чи має він носити загальнонаціональний чи регіональний характер.

Цілком можливо, що вже на цьому етапі стане зрозумілим, що конкурувати особливо немає кому.

У цьому випадку створити список із пристойних кандидатів від опозиційної громадськості та опозиційних партій, що їх підтримують, можна просто шляхом запровадження певних критеріїв, яким мають відповідати потенційні кандидати. Подібні критерії вже випрацьовані громадським рухом "Чесно".

2. Чи пропоновані кандидати від громадських об'єднань та співчуваючих їм партій є широко відомими масовому виборцю та здатні самостійно проводити передвиборчу кампанію?

Аби процес проведення праймеріз зацікавив простих виборців, а їхній вибір був усвідомленим, кандидати мають бути відомими широкому загалу та самостійно проводити активну передвиборчу кампанію серед виборців. Інакше відбір кандидатів серед громадян перетворюється на просту формальність, а результати праймеріз виявляться абсолютно випадковими.

Чесна відповідь на друге питання має привести пул громадських ініціатив до вибору із двох варіантів:

– проводити праймеріз серед усіх виборців даних виборчих округів;

– чи обмежитись так званими "внутрішніми праймеріз", тобто обмежити коло "виборців" членами громадських організацій, ініціатив і партій, з кола яких висуваються кандидати.

Якщо потенційні кандидати від громадських ініціатив та організацій не є достатньо впізнаваними серед широкого загалу – не експертного та громадського середовища, а виборців даного виборчого округу – та не мають ресурсу на проведення самостійної передвиборчої кампанії в окрузі, напевно, варто обмежитись внутрішніми праймеріз, аби потім спільно зосередитись на просуванні одного кандидата в одному окрузі.

3. Чи мають громадські ініціативи достатній організаційний та фінансовий ресурс для проведення класичних праймеріз?

Чесні та справедливі праймеріз в одному окрузі потребують від того, хто їх проводить, ресурсів та фінансових можливостей, що співвимірні з тими, що є в окружних виборчих комісій. Якщо мета процесу полягає в тому, аби не допустити зловживань під час праймеріз, та зробити їх результати обов'язковими, необхідною є ідентифікація виборців, що беруть участь у праймеріз, ймовірно через фіксування їхніх прізвища, ім'я та по-батькові, а також фіксування місця їхньої реєстрації в паспорті.

Це значно зменшить потенційну кількість охочих проголосувати на праймеріз через побоювання щодо безпеки власних персональних даних. З іншого боку, задля виконання вимог закону "Про захист персональних даних", бази даних, що утворяться в результаті цієї роботи, потребуватимуть обов'язкової реєстрації й можуть стати приводом до дискредитації всього процесу.

Якщо ж громадські активісти, що йдуть у політику, не прагнуть перетворити праймеріз на формальну та прозору процедуру, простою альтернативою праймеріз може стати проведення соціологічного дослідження відібраним незалежним соціологічним центром, з метою визначення рейтингового списку потенційних кандидатів – і на його основі прийняти рішення про висування кандидата.

*   *   *

Підсумовуючи вищезазначене, можна говорити про те, що першим кроком для визначення процедури відбору мажоритарних кандидатів від третього сектора має стати створення списку потенційних кандидатів, які планують висуватися на виборах. Такий список має бути складеним через переговори між різними громадськими ініціативами та політичними партіями.

Аналіз даного списку дасть можливість зрозуміти, чи йдеться про серйозний конкурентний процес всеукраїнського масштабу, або ж існує потреба в погодженні кандидатів лише в деяких регіонах/містах, а решта кандидатів можуть бути висунені шляхом простого погодження та/чи процесу перевірки їхньої біографії.

Крім того, чи можливо організувати відбір кандидатів за участі простих виборців – за умов мінімальної відомості кандидатів та існування в них ресурсів на ведення передвиборчої кампанії – або ж слід буде обмежитися внутрішніми праймеріз.

Відповідь на ці питання обмежить перелік можливих альтернатив і дасть можливість поставити технічне завдання для розробки необхідної процедури праймеріз.

Можливі варіанти: внутрішні праймеріз для учасників та активістів громадських організацій; соціологічні опитування в округах, де висуватимуться кандидати; проведення повноцінних праймеріз в окремих округах.

Іван Пресняков, Віктор Чумак, Український інститут публічної політики, спеціально для УП