Новые избирательные правила: a la guerre comme a la guerre

Для всіх, хто навіть опосередковано цікавиться політикою, очевидним є те, що де-факто виборча кампанія за омріяні місця народних депутатів України вже розпочалася.

Втім правила, за якими виборча кампанія 2012 року має відбуватися де-юре, ще не прийняті. Законопроект "Про вибори народних депутатів України" знаходиться на розгляді у Верховній Раді.

У той же час, враховуючи, що його ініціаторами виступають нардепи від правлячої ПР, цілком вірогідний той факт, що вибори 2012 року будуть проходити саме за запропонованими в законопроекті процедурами.

Чи дозволить такий сценарій – юридичні правила та процедури – запропонований законотворцями, досягнути для "незалежних", читай опозиційних, учасників виборчого процесу омріяного хепіенду?

Відповідь – ні.

Порівняно з діючими нормами, новації законопроекту не відповідають загально визначеним демократичним принципам та процедурам проведення виборів.

Законопроект не відповідає принципам верховенства права.

Наприклад, принципу правової визначеності, передбачуваності в застосуванні правових норм. Закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим, передбачуваним. Він має виключити ризик суб'єктивізму та свавілля при його застосуванні.

У той же час законопроект є занадто деталізованим та складним, що призведе до проблем із його розуміння та практичного застосування виборчими комісіями.

З іншого боку, у ключових процесах, як-то під час формування комісій, захисту прав кандидатів, оскарження, відсутні чіткі критерії та процедури, що гарантовано призведе до порушення прав незалежних суб'єктів виборчого процесу.

Доцільно звернути увагу на наступні проблеми.

Законопроект встановлює скорочені, порівняно з діючим законом, терміни проведення виборчої кампанії – 90 днів порівняно із 120 днями.

Досвід кампанії з місцевих виборів 2010 року наочно засвідчив, що скорочені терміни виборчої кампанії негативно вплинули на якість її проведення, якість роботи виборчих комісій, призвели до масових порушень прав кандидатів та унеможливили ефективний захист цих прав.

Ще одне проблемне питання – відсутність чітких критеріїв та термінів для визначення меж виборчих округів.

Згідно з положенням 3-ї частини 18-ї статті законопроекту, ЦВК оприлюднює перелік одномандатних округів не пізніш як за сто десять днів до дня голосування.

Однак межі одномандатних округів мають встановлюватися значно раніше, оскільки запропонований термін порушує можливості суб'єктів виборчого процесу ефективно підготуватися до парламентських виборів; порушує принцип рівності, встановлений 3-ю статтею; не кореспондує з іншими нормами законопроекту.

Наприклад, згідно з положенням пункту 7 26-ї статті "На посаду голови, заступника голови та секретаря окружної виборчої комісії можуть бути призначені особи, які пройшли навчання, для роботи на керівних посадах у складі окружної виборчої комісії, у порядку, встановленому Центральної виборчою комісією".

Тобто, за ідеєю законотворців, суб'єкти виборчого процесу мають заздалегідь визначити коло осіб, які будуть кандидатами для роботи на керівних посадах у складі виборчих комісій, та забезпечити їх навчання в порядку та терміни, встановлені ЦВК. Зробити це без чіткого розуміння меж одномандатних округів неможливе.

До речі, логічним було б сформувати склад окружних комісій, а потім забезпечити навчання осіб, які знаходяться на керівних посадах.

Ще однією новацією законопроекту стало те, що суб'єкти виборчого процесу – "незалежні", опозиційні політичні партії та кандидати фактично втрачають контроль за якістю роботи комісій.

Стала практика свідчить, що наявність "свого" члена комісії є однією з гарантій діяльності кандидатів у виборчому процесі. У той же час, згідно з новаціями законопроекту, суб'єкт подання кандидатур до складу виборчої комісії, себто партія, що призначає свого члена комісії – не має права відкликати відповідного члена комісії.

Венеціанська комісія радо прийняла цю новацію. Втім шановні європейці не уявляють, до яких порушень призведе практичне застосування норми.

У цьому контексті цікавою є історія, яка трапилася на місцевих виборах 2010 року. Сквирська районна виборча комісія Київської області під час формування дільничних виборчих комісій включила до їх складу 49 осіб, кандидатури яких нібито було подано Київською обласною організацією політичної партії "Наша Україна".

Парадоксом було те, що "Наша Україна" робила подання зовсім на інших осіб. Пізніше стало відомо, що такі метаморфози відбулися й із поданнями інших учасників виборчого процесу.

Єдиним способом виходу із цієї ситуації стало відкликання відповідних членів комісії та їх заміна.

Ще одне зауваження. Законопроект не містить чітких процедур та гарантій, які стосуються прав суб'єктів виборчого процесу – заміщати членів комісій, повноваження яких було припинено на підставах, визначених 37-ю статтею законопроекту.

У межах цієї статті зверніть увагу на новації щодо фінансування виборів, які можуть негативно вплинути на права кандидатів. Не будемо аналізувати дискусійні та суто політичні питання, як-то порядок та розміри формування виборчих фондів суб'єктів виборчого процесу.

З точки зору правозастосування, викликає стурбованість певна суто технічна норма. Згідно з положенням 1-ї частини 48-ї статті "Партія, кандидати в депутати, від якої зареєстровані в загальнодержавному окрузі, кандидат у депутати в одномандатному окрузі зобов'язані відкрити рахунок свого виборчого фонду не пізніш як на десятий день із дня реєстрації ЦВК кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії, або із дня реєстрації окружною виборчою комісією кандидата в депутати в одномандатному окрузі".

Під час місцевих виборів 2010 року тисячі кандидатів не змогли відкрити накопичувальні рахунки, оскільки не отримали вчасно копії рішення комісій про реєстрацію їх кандидатами – із причин, які не мали жодного відношення до закону.

За таких умов кандидати не змогли повноцінно провести агітаційну кампанію, оскільки, відповідно до закону, усі проплати за агітаційні продукти мали відбуватися з виборчого рахунку кандидатів.

З урахуванням цього негативного досвіду, доцільним було б продовження термінів для вчинення відповідних процесуальних дій, а саме термінів відкриття рахунків та, у цьому контексті, законодавчого визначення постійного місцезнаходження печатки комісії.

Окремих зауважень потребують процедури висування й реєстрації кандидатів у депутати.

Згідно з положеннями 6-го пункту частини 4 61-ї статті законопроекту, виборча комісія, яка зареєструвала відповідного кандидата в депутати, приймає рішення про скасування реєстрації такого кандидата в депутати в разі "повторного вчинення кандидатом у депутати діяння, за яке йому було оголошено попередження відповідно до частини другої цієї статті. Або оголошення двох попереджень, у порядку, визначеному частинами першою, другої цієї статті".

Можна з упевненістю стверджувати, що застосування зазначеної норми призведе до масового скасування реєстрації "незалежних" кандидатів із довільних причин. Зазначена норма має бути виключена з переліку підстав для скасування реєстрації кандидата.

Ще одне питання, яке дискутується від виборів до виборів, – це голосування поза межами дільниці.

У положеннях 1-ї частини 85-ї статті йдеться про наступне: "Виборцю, який внесений до списку виборців на виборчій дільниці, але за віком, у зв'язку з інвалідністю чи за станом здоров'я не здатний пересуватися самостійно, дільнична виборча комісія надає можливість голосувати за місцем перебування цього виборця".

Досвід попередніх кампаній свідчить про зловживання правом голосувати за межами дільниці. Тому пропонується включити до закону вимогу про наявність документів для засвідчення того, що виборець не в змозі голосувати на території виборчої дільниці.

Доопрацювання вимагають норми законопроекту, які регламентують процедуру оскарження незаконних дій виборчих комісій та їх окремих членів.

Процедура оскарження має бути чіткою, деталізованою та зрозумілою.

Наприклад, розширити коло осіб, які можуть представляти кандидата в депутати в судах, доповнивши їх довіреними особами, які можуть діяти без додаткових повноважень, та іншими особами, які діють на підставі довіреності.

Кандидат у депутати не зможе ефективно захищати свої інтереси, а відсутність зазначених вище осіб серед визначених законом суб'єктів оскарження – призведе до відмови судів та комісій допустити їх у процес. Скарги, підписані зазначеними особами, залишать без розгляду по суті на підставі 11-го пункту статті 111 законопроекту.

В якості висновків, декілька тез, які мають опосередковане відношення до законопроекту.

По-перше, нині політологи та юристи втягнулися в дискусію щодо підвищення виборчого бар'єру, доцільності застосування змішаної, пропорційно-мажоритарної системи, імплементації рекомендацій Венеціанської комісії до норм законопроекту.

Втім залишаються поза увагою незначні "технічні" деталі, які унеможливлять перемогу "незалежних" кандидатів.

По-друге, закон буде прийнято – це аксіома. За таких умов у ВР необхідно створити фахову експертну групу, яка зможе виявити в тексті законопроекту норми, які унеможливлюють проведення демократичних виборів, та, принаймні, максимально публічно розповісти про них суспільству.

По-третє, у законопроекті відсутні ефективні юридичні механізми для захисту прав "незалежних" кандидатів.

Світлана Кустова, політолог, адвокат, заслужений юрист України, спеціально для УП