О биометрических паспортах и не только

Українці стали ближче до Європи. Про це повідомила влада щойно Верховна Рада ухвалила в цілому закон "Про документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України".

Можновладці з помпою вихвалялися, що, мовляв, нарешті прийнято довгоочікуваний закон, що просуває українців на Захід та дає змогу прискорити процес підписання Угоди про безвізовий режим для короткотермінових поїздок до країн ЄС.

Простіше кажучи, отримуємо "біометричний паспорт", в якому окрім загальної персональної інформації можуть міститися в електронному вигляді цифрове фото, відцифрований підпис, відбитки пальців, відбитки райдужної сітківки ока тощо.

Перші відчуття були вкрай позитивні – нарешті держава спромоглася зробити крок, який дасть можливість: по-перше, вільно пересуватися країнами світу, а по-друге – унеможливить легку й просту підробку документів та користування чужими паспортами в шахрайських цілях.

Але широка суперечлива реакція навколо прийнятого закону в пресі та на телебаченні, обговорення на різних Інтернет форумах роблять необхідними ще раз прискіпливо подивитися на його матерію.

Висновок невтішний: реформа системи документів, що посвідчують особу, необхідна для безвізового режиму між Україною та ЄС таки відбудеться, але ціна, яку українці заплатять за це – невиправдано велика.

Що прийняли?

Законом встановлюється коло документів, що посвідчують особу, підтверджують її громадянство та її спеціальний статус. Крім того визначаються вимоги до технології їх виготовлення, внесення персональної інформації та порядок їх використання та обліку; зокрема і порядок створення відомчих баз даних для ведення обліку власників документів.

До документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство віднесли паспортну картку (замінює свідоцтво про народження та загально громадянський паспорт), паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну; тимчасове посвідчення громадянина України.

До документів що посвідчують особу та її спеціальний статус – соціальне посвідчення; посвідчення застрахованої особи; посвідчення особи з інвалідністю; пенсійне посвідчення, посвідчення водія, картка мігранта, дозвіл на працевлаштування та інше.

Закон не встановлює закритий перелік документів. Всього ж їх налічується 13 для громадян України та 7 для іноземців та осіб без громадянства. Дев’ятнадцять з них (12 для громадян України) виготовляються з "безконтактним електронним носієм інформації для внесення біометричних даних та іншої інформації про особу".

Позитиви: крок назустріч світовим стандартам

В пояснювальній записці до документу було написано, що "ціллю прийняття законопроекту є виконання Україною своїх зобов’язань перед Європейською спільнотою на шляху до членства в Європейському Союзі, в частині що стосується запровадження і використання надійних та високо захищених документів з електронним носієм інформації".

І дійсно, саме вимога щодо надійності виключно українських подорожніх документів була однією з основних серед технічних умов лібералізації візового режиму. Перепоною, яку знімає закон, тут була відсутність нормативного забезпечення цієї вимоги.

Другий серйозний позитив полягає в тому, що "за оформлення, обмін та продовження строку дії паспортної картки, дипломатичного паспорта України, службового паспорта України, посвідчення особи моряка, тимчасового посвідчення громадянина України, соціального посвідчення, пенсійного посвідчення, посвідчення особи з інвалідністю державне мито (консульський збір) не справляється" (стаття 6 закону).

Тобто для кінцевого споживача – громадянина України – платним, як і сьогодні залишається лише паспортний документ для виїзду за кордон.

Позитивом можна вважати запровадження біометричних документів для біженців та мігрантів. Це підвищує рівень контролю з боку держави за міграційними потоками та зменшує ризики неконтрольованої міграції.

А по відношенню до біженців, Україна сама того не бажаючи, починає частково виконувати вимоги так званої загальноєвропейської угоди "Дублін-2", створюючи біометричні бази даних таких осіб та їх документування, що унеможливить їх звернення за статусом біженця в інші європейські країни. Все це можна вважати вкладом країни у боротьбу з незаконною міграцією.

Негативи: нова "годівничка" для обраних

Далі йдуть деталі, в яких прихований диявол. Або скоріше тілець. Золотий.

Законом передбачається, що крім паспортних документів електронний носій біометричної інформації буде знаходитись також у документах, що посвідчують спеціальний статус особи – соціальне посвідчення, пенсійне посвідчення, посвідчення застрахованої особи, посвідчення особи з інвалідністю. І тут виникає перше велике запитання.

Чи є необхідність створювати таку кількість документів такого рівня складності, якщо всі ці дані можна уніфікувати в одному – у картку соціального страхування? Це той шлях, по якому йде більшість країн світу, в тому числі, і сусіди – Молдова, Росія, Білорусь.

Та й у висновку на проект закону Науково-експертного управління Верховної Ради прямо на це вказується: "… у разі запровадження видачі вищезазначених документів у формі електронних карток, відповідний крок має супроводжуватись зменшенням їх кількості (а в ідеалі – зведенням цих документів в "єдину соціальну картку", яка включала б всю відповідну інформацію переважно у машинозчитуваному вигляді).

Натомість, нововведення щодо видачі чотирьох різних машинозчитуваних документів у вищезазначених випадках видається нераціональним".

Але це як для кого. Для виробника документів цей крок є дуже логічним – тому що прибуток від виготовлення таких високотехнологічних документів збільшується для них принаймні вчетверо.

Адже навіть якщо видача такого документа буде безкоштовною, послуга з його виготовлення буде купуватися державою у виробника і буде прописана відповідним рядком в держбюджеті. Тому платитимемо за ці документи, хоча і не прямо, зі своєї кишені.

Друга цікава деталь полягає в тому, що закон прямо передбачає відповідні технології виготовлення документів. В законі зазначено, що "документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на нижній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації….

Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання…

 Відцифрований образ особи в документах у формі книжечки розміщується на сторінці даних і виконується за технологією лазерного гравіювання.

 У документах, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України під час перетинання державного кордону та перебування за кордоном, відцифрований образ особи дублюється в центрі сторінки даних за технологією лазерної перфорації…

Бланки документів у формі картки виготовляються з полімерних матеріалів, які за фізичними характеристиками підлягають лазерній персоналізації і гравіюванню відповідно до державних (національних) та міжнародних стандартів, і повинні містити безконтактний електронний носій інформації та номер бланка відповідно до вимог ІСАО".

Та й ще виробник цих бланків повинен мати відповідну державну ліцензію.

Технології "під себе"

Описуючи так детально технології виготовлення документів законодавець різко звузив кількість конкурентів, які б могли позмагатися за великий та ласий шматок державного бюджету.

По аналогії з українськими "правилами" проведення тендерних процедур, це нагадує виписування технічних умов конкурсу "під себе".

До сьогоднішнього дня документи такої якості та характеру вироблялися в країні єдиним виробником – концерном ЄДАПС. Та й презентувалися "біометричні паспорти" його керівниками вже не єдиний раз.

Тому дуже нескладно припустити, що описані вище "дрібнички" є невипадковими, і що такий потрібний Україні закон насправді підготовлений під інтереси конкретної бізнес структури.

Але крім виготовлення безпосередньо самих документів законом передбачається ще й створення відповідних "відомчих автоматизованих систем обліку документів – електронних систем, які забезпечують накопичення, зберігання та використання інформації про документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".

Важко навіть собі уявити скільки повинно бути таких систем і в яких відомствах. Для нормальної роботи таких систем повинно бути розроблене відповідне програмне забезпечення та закуплене обладнання для зчитування інформації внесеної до електронного носія.

І кінцеві пристрої таких систем повинні стояти на столах будь-якого працівника установ, яким для надання послуг необхідно посвідчити персональні дані громадянина – від ЖЕКу до банку, від лікарень до в’язниць.

Оце Клондайк для розробників програм та виробників обладнання!

Чи таке обладнання і програми вже існують? І просто чекають свого часу для реалізації тендерної процедури "закупівлі в одного учасника"? Чи вистачить сьогодні коштів в державі для того, щоб реалізувати такий великий бендерівський проект?

Критики цей закон викликав чимало і з боку органів влади (свої позиції вже озвучили Мінюст та МВС), і з боку громадськості. І однією з можливостей щодо його подальшої долі є застосування президентом права вето.

Виходить, що клептоманські бажання деяких лобістів знову роблять громадян України заручниками подальшого відтермінування безвізових подорожей до Європи.

Підпише президент цей закон – і змушені будемо витрачати зайві кошти. Застосує право вето – і всі позитиви щодо наближення до безвізового режиму зависають у повітрі.

Віктор Чумак, директор Українського інституту публічної політики, для УП