Действительные недействительные выборы...
Хроніка достеменності виборів
Поряд зі своєрідним підходом наших законотворців до розуміння конституційної невичерпності повного виборчого права якось бочком обминається питання щодо достеменності виборів – визнання чи невизнання виборів такими, що відбулися, та дійсними.
До виборів 2006 року, тобто до перших виборів за пропорційною системою, законом про вибори допускалася цілком зрозуміла й поширена в європейському виборчому праві ситуація, коли вибори могли бути визнаними такими, що не відбулися, або недійсними.
І якщо в межах одномандатного округу обставини для визнання виборів такими, що не відбулися, відносились, як правило, до фарс-мажорних, то недійсність виборів зводилася до простого та ясного, безперечного для всіх положення: вибори визнаються недійсними, "якщо в ході їх проведення або при підрахунку голосів мали місце порушення закону, які суттєво вплинули на результати голосування".
Так було до виборів 2006 року, що провелися вже за пропорційною системою, за якою, вирішили наші законодавці, такого бути не може – вибори відбуваються завжди і за будь-яких обставин.
У сусідів із заходу
Польські законодавці думають чомусь по-своєму: у разі визнання Верховним Судом недійсними у Польщі проводяться повторні вибори. Причому питання про дійсність виборів польський Верховний Суд розглядає на підставі поданих протоколів про результати виборів та узагальнюючого висновку щодо скарг, які можуть подаватися до Верховного Суду будь-ким із виборців.
Державна значимість вибору законодавчої гілки влади бачиться в тому, що питання про законність виборів Верховний Суд Польщі розглядає у повному складі своєї Палати Адміністрації за участю Генерального Прокурора та Голови ЦВК. Тобто хід і результати виборів законодавчої влади за участю влади виконавчої у Польщі повністю контролюється судовою гілкою влади.
Отже, наші сусіди вважають за доцільне допускати, що за будь-яких обставин усе-таки "вибори можуть не здійснитися чи бути недійсними".
У сусідів з північного заходу
По-перше, попри не зовсім близькі стосунки керівництва Білорусі та ЄС, ця дещо відсторонена від політичних забаганок Європи по своєму свободолюбива держава має свій Виборчий кодекс – не просто черговий закон про вибори парламенту чи ще чогось, а цілий звід узаконених правил проведення всіх видів виборів.
Про що нам, таким демократичним, як ми собі думаємо, у порівнянні з білорусами, вказують уже з добрий десяток років в усіх висновках та зауваженнях представники Венеціанської комісії. Правда, два альтернативні проекти Виборчого кодексу у Верховній Раді зареєстровано ще півтора роки тому, але, скоріш усього, справа до такого значного за обсягом документу не дійде. Вже ніколи.
По-друге, білоруські законодавці відмовилися від дещо лукавого підходу європейської демократії до явки та встановлення результатів виборів за відносною більшістю і вперто, на приклад усім, дотримуються примітивної (достеменної) демократії: вибори відбуваються за явкою не менше половини виборців, у другому турі – їх чверті, а представник народу, в тому числі й президент, має отримати більшість голосів виборців, які взяли участь у виборах.
І білоруській ЦВК надається право визнати вибори недійсними, якщо в ході виборів, або при підрахунку голосів, або при визначенні результатів виборів мали місце порушення вимог Виборчого кодексу, які вплинули на підсумки виборів чи не дозволяють достовірно визначити результати волевиявлення виборців.
У сусідів з півночі
Достатньо чітко та обгрунтовано про це говориться й у російському виборчому законі: вибори визнаються такими, що не відбулися, у разі, якщо жоден з виборчих списків не набрав необхідної кількості голосів народної підтримки (в Росії це 7%), або у разі, коли всі федеральні списки набрали менше 60% голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.
У трьох випадках російська ЦВК визнає вибори Держдуми недійсними:
1) якщо допущені при проведенні голосування або при встановленні його результатів порушення не дають можливості достовірно встановити результати волевиявлення виборців;
2) якщо результати голосування визнані недійсними на виборчих дільницях, що охоплюють чверть загального числа росіян-виборців, та
3) за рішенням суду.
Більш того, російський виборчий закон не допускає випадку, щоб у Держдумі залишалася одна партія: якщо виборчий бар’єр долає лише одна партія, то до розподілу депутатських мандатів допускається наступна за кількістю народної підтримки партія, навіть якщо вона не набрала необхідного на те початкового відсотку.
Навіть якщо умови для визнання виборів у Росії такими, що не відбулися, майже фантастичні (хіба може правляча в Росії партія опустится нижче прохідного бар’єру? чи можливо, щоб 40% виборчих бюлетенів визналися недійсними за відсутності опції "проти всіх"?), – але ж таке допускається хоча б теоретично. І це справедливо.
Хіба теоретично не можливо, щоб наша правляча партія так "закрутила виборчі гайки", що всі решта партій візьмуть і відмовляться від участі в цих виборах? Хіба теоретично не можливо, щоб на кожній виборчій дільниці стався форс-мажор, і всі вони стануть недійсними. Але в цілому вибори при цьому за чинним законом будуть дійсними.
Як там із сумою нулів у творців нашого виборчого закону?
Ми тут на всі лади вказуємо, яка в сусіда "небіла хата" та хизуємося своєю майже європейською демократією у порівнянні з їх демократією, але коли придивитися уважніше, то нашій майже європейській демократії до наших північних сусідів, принаймі у виборчому праві, ой, як далеко.
Там чомусь подумали, що негоже одній партії бути в парламенті; там узялися за можливість бути висунутими в кандидати позапартійним громадянамшляхом довиборчих процедур (праймерізу) – чого надзвичайно бракує українськиму виборчому праву; там допускають у своєму виборчому законі те, що навіть їх правляча партія може не набрати необхідного відсотка голосів виборців, – а тому вибори можуть не відбутися чи визнатися недійсними.
Логіка наших законодавців до таких теоретичних висновків та проблем позапартійних громадян "не опустилася". Вчитися і брати хороший та корисний приклад ми, самі собі такі закрай завзяті, не хочемо. При численних наявних інституціях порівняльного права ми ніяк не навчимося те порівняння прикладати до своїх стежок та доріг. Або вперті, або недолугі, або якісь по-своєму хитруваті...
А як у Європі (на прикладі німців)?
Додаткові вибори проводяться у німців у разі, якщо в якому-небудь виборчому окрузі чи на одній із виборчих дільниць вибори із-за якихось причин не відбулися. Якщо в ході перевірки вибори будуть проголошені повністю чи частково недійсними, тоді німці проводять вибори повторно.
Отже, німецька демократія дозволяє собі можливість такого явища як "вибори не відбулися або є недійсними", а у нас таке не допускається. Знову ж таки,чому? Хотілося би почути на це аргументовані відповіді авторів чинного та проекту новітнього виборчого закону.
Звичайно, за своєю фантазією німецька демократія явно поступається українській. Наприклад, німці й гадки собі не мають, що обраний їх народом парламент може протягом 30 днів не збиратися на чергове засідання. А за нашим Основним Законом – може.
Німці ніяк не теоретизують стосовно причин, за яких вибори можуть не відбутися. Ми й собі за ними повторюємо. Але їх закон говорить: "якщо у ході перевірки вибори будуть оголошені повністю або частково недійсними, то у відповідності з винесеним рішенням вони мають бути проведені повторно".
А ми?
Ми собі лукавимо.
Оце придумали два поняття – "недійсні вибори" та "недійсне голосування". За такою оригінальною логікою, виявляється, за недійсним голосуванням на виборчій дільниці вибори в цілому можуть бути дійсними.
Тобто можливість недійсних виборів законом не передбачається, зате, щоб виборець разом із міжнародною спільнотою були спокійними, їм дарується, ніби в утіху, можливість "недійсного голосування" на виборчій дільниці. Не більше – у виборчому окрузі такого вже не допускається. Право громадян, а з ними як доказ своєї правди світовій спільноті, на достеменні вибори у такий спосіб забезпечене – чи не так?
Тим часом, задля розваги, спробуйте собі уявити обставини, за яких, скажімо, фактів незаконного голосування виявилося у кількості, що перевищує десять відсотків голосів виборців, які отримали бюлетені на виборчій дільниці (9,99% можна – це допускає закон).
Спробуйте далі собі уявити, щоб, скажімо, на очах у прискіпливих спостерігачів сталося кожне десяте "опускання виборчого бюлетеня до виборчої скриньки за виборця іншою особою; голосування особами, які не мають права голосу; голосування особами, які не включені до списку виборців на цій виборчій дільниці або включені до нього безпідставно; уявіть собі злощасне голосування виборцем більше одного разу.
А "знищення або пошкодження виборчої скриньки (скриньок), що унеможливлює встановлення змісту виборчих бюлетенів, якщо кількість цих бюлетенів перевищує двадцять відсотків кількості виборців, які отримали виборчі бюлетені на виборчій дільниці" – як таке може статися?
Нарешті, хто і яким чином може провести достойну справжнього детективу операцію, після якої "у виборчих скриньках буде виявлено бюлетенів для голосування у кількості, що перевищує більш як на десять відсотків кількість виборців, які отримали відповідні виборчі бюлетені на виборчій дільниці"?
І вся ця майже фантастична крамола (до якої Європа ніколи не додумається!) передбачена законом. І голосування на дільниці стане недійсним.
Але вибори будуть дійсними.
Заради влади...
Сергій Каденюк,для УП
