Это не реформы, а ремонт по интересам

Попри всі запевнення владної еліти про тотальну налаштованість на реформи, завдання-максимум для правлячої влади – залишити державу дієздатною та не зробити непоправних помилок, які б призвели до втрати суверенітету держави.

Сьогоднішні "реформи" просто ремонтують існуючу малоефективну систему та консервують ситуацію у політиці.

Необхідно почекати хоча б ще 5-7 років, протягом яких неприватизовані суспільні ресурси нарешті знайдуть своїх власників, і великий бізнес побачить, як його інтереси стрімко розходяться з інтересами корумпованої номенклатури. Тоді у країни з’явиться шанс на системні зміни.

Якість життя українців на останніх позиціях

Очевидною метою усіх реформ має стати більш висока якість життя громадян. З точки зору усього світу, за великою кількістю показників, які описують цю якість життя, Україна знаходиться на останніх місцях.

В Україні не найгірші у світі показники з точки зору злочинності або освіченості. Однак, маємо одну з найгірших ситуацій в царині державного управління, корупції та демократії.

Україна займає четверте місце у рейтингу найгірших економік світу за версією журналу "Форбс", 134 місце з 178 за рівнем корумпованості за оцінкою "Трансперенсі Інтернешнл", 145 місце за рейтингом Світового банку з легкості ведення бізнесу. У рейтингу "Фрідом Хауз", що вимірює демократичність політичного режиму, Україна впала до рівня "частково вільних" країн. Тож реформи або модернізація країни очевидно потрібні.

Тандем великого бізнесу та номенклатури буксують реформи

Однак, закон політичного життя полягає у тому, що в політиці відбувається не те, що потрібно країні, а те, що відповідає домінуючим у політичній системі інтересам.

На жаль, сьогоднішня держава склалася під домінуючим впливом інтересів двох дуже вузьких суспільних прошарків – великого бізнесу (олігархії) та партійно-бюрократичної номенклатури – за умов пасивності більшості суспільства. І поки що інтереси саме цих двох груп держава і обслуговує.

В період первинного накопичення капіталу та побудови ринкової економіки, коли більшість економічних активів повинна перейти з державних у приватні руки, інтереси цих двох груп дуже чітко співпали і полягали у тому, аби ця приватизація відбувалася у непрозорий спосіб.

Великий бізнес отримував такі об’єкти за безцінь, а представники номенклатури при цьому мали можливість монетизувати свій владний ресурс.

Така модель взаємодії потребувала від політичної системи наступних характеристик: непрозорого регулювання прав власності, парламенту, закритого для впливу інших соціальних груп, політизованих судочинства та правоохоронної системи, поширення корупції.

Саме за такої системи номенклатура могла надовго зберегтися при владі і отримувати від неї прибутки, а представники великого бізнесу – з порівняно малими витратами на корупцію, підкуп судів та політиків отримувати дуже великі прибутки.

Саме через те, що тандем цих двох груп досі не зруйновано, і їхні інтереси досі збігаються, українське суспільство не може рухатись вперед і будь-які реформи, про які ведеться мова, буксують.

Адже насправді немає інших значущих суспільних груп, які готові системно інвестувати свій час та зусилля у політику, і вимагати від політиків реалізації власних інтересів.

Зміст нинішніх реформ – косметичний ремонт

Змістом того, що сьогодні називають словом "реформи" є лише необхідний ремонт тих функціональних систем держави, які вийшли з ладу і не можуть існувати у теперішньому стані далі.

За великим рахунком, це є банальне "латання" того, що вже не працює. Або ж це є підсилення правлячої номенклатури, чи подальша приватизація суспільного ресурсу в інтересах великого бізнесу.

Саме такими виглядають ті реформи, які зараз пропонуються. Наприклад, пенсійна реформа – це крок, про необхідність якого говорили вже дуже багато років, і який насправді полягає у тому, аби не реформувати пенсійну систему, а залатати велику дірку, яка у ній є. Збільшивши пенсійний вік – збільшити надходження до Пенсійного фонду та зменшити його дефіцит.

Адміністративна реформа, яка мала зламати хребет корупції та створити більш керовану та ефективну систему державного управління, – насправді поки що лише посилила президента як центр виконавчої влади.

Мета податкової реформи, яка б мала створити сприятливі умови для ведення бізнесу та стимулювати інвестиції, полягає в наповненні бюджету.

Реформа виборчого законодавства, яка б мала створити рівні умови для політичних гравців, створює грунт для технічних маніпуляцій та застосування адмінресурсу під час наступних виборів.

Судова реформа, яка мала створити справедливу та неупереджену систему судочинства, демонструє своє безсилля перед тотальною політизацією судової системи.

Існують великі ризики, що і реформа земельних відносин, яка відбувається нині, матиме своїм результатом перехід земельних ресурсів у руки великого приватного капіталу.

Чекати лишилося недовго: великий та середній бізнес можуть стимулювати модернізацію країни

Великий бізнес може мати і інші інтереси, які полягають у економічному розвитку та капіталізації тих активів, які у нього є.

Однак, поки у руках номенклатури залишається великий обсяг неприватизованої суспільної власності, зокрема досі нерозподіленими залишаються земельні ресурси – великий бізнес стоятиме до неї у черзі за цим ресурсом і для нього залишатиметься вигідною існуюча на сьогодні у державі система правил та інститутів.

Корупція залишається раціональним та вигідним вкладенням коштів.

Але, коли нерозподілений серед приватних власників суспільний ресурс закінчиться, інтереси бізнесу і номенклатури розійдуться. Коли бізнес з бізнесу олігархічного перетвориться на бізнес капіталістичний, його інтерес полягатиме вже у зовсім іншому.

По-перше, у тому, аби право власності було формалізоване і захищалося судом та правоохоронними органам.

По-друге, у тому аби невиробничі витрати (корупція) були зменшені.

По-третє, щоб в конкретних сферах економіки були проведені справді системні зміни.

По-четверте, щоб суд та правоохоронна система стали незалежними.

По-п’яте, аби регулювання економічної діяльності було більш прозорим і простим.

Це очевидно суперечитиме інтересам номенклатури, і великому бізнесу будуть потрібні нові союзники у боротьбі з нею.

Таким союзником може виступити середній бізнес, який створювався за рахунок власної підприємливості, а не за рахунок приватизації суспільного ресурсу, і який вже сьогодні надмірно обтяжений корупційними поборами і зарегульованістю бізнес-середовища і активним чином політизується.

Якщо союз цих суспільних груп відбудеться, то у перспективі 5-7 років в Україні справді можна буде говорити про те, що виникає серйозний запит на реформи і модернізацію країни. І політики, яких найматимуть ці дві групи, будуть змушені цей запит реалізовувати.

А головне завдання політиків цього покоління – це зробити хоча б так, аби ці 5-7 років, період закінчення приватизації суспільного ресурсу та визрівання у суспільстві нових політичних інтересів, пережити без втрати суверенітету, цілісності держави, з прийнятним рівнем безпеки, і щоб можливості для подальшого розвитку країни не були втрачені.

Однак, існує і менш оптимістичний сценарій. Єдиний шанс для правлячої сьогодні номенклатури залишитись при владі – до краю загострити напругу у суспільстві, пов’язану з існуючою економічною нерівністю.

Якщо результатом державної політики у найближчі роки стане подальше суспільне розшарування та посилення міжкласової напруги, а економічне зростання не переросте у зростання реальних доходів більшості населення, Україну може очікувати латиноамериканський сценарій розвитку.

І тоді великий бізнес буде змушений і далі утримувати за рахунок корупційних платежів сьогоднішню партійно-бюрократичну номенклатуру, оскільки вона буде єдиним джерелом захисту великої власності перед лицем популістичних опозиційних політиків, що спираються на бідні маси населення.

Іван Пресняков, Віктор Чумак, Український інститут публічної політики, для УП