В Украине строят "новую Беларусь"?

Нещодавня дипломатична перестрілка між послом України в Білорусі Романом Безсмертним та головою вітчизняного МЗС Костянтином Грищенком стала наочним прикладом того, чого насправді коштують запевнення української влади у своїй прихильності до демократичних цінностей, якими вона не втомлюються годувати Європу.

Ситуація доволі чітко показує не тільки зміст реальних прагнень, але й здатність керівництва держави сприймати та аналізувати сучасні політичні тенденції.

В той час, коли революційна хвиля змела диктаторські режими в Єгипті та Тунісі, а в Лівії точиться запекла вулична війна повстанців проти одіозного Муамара Каддафі, його східноєвропейський аналог Олександр Лукашенко лякає власний народ армією, погрожує світу зробити з Білорусі нову Чечню чи нове Косово, і при цьому залишається для української влади недоторканим другом.

Як відомо, Чехія, Польща, Угорщина, Словаччина, Австрія та Німеччина різко засудили дії білоруської влади під час і після останніх президентських виборів.

Українська сторона зробила все, щоб не образити "бацьку", мотивуючи своє неприєднання до спільної позиції країн ЄС "процедурними неузгодженостями".

Втім, нічого не заважало Азарову приєднатися до заяви хоча б усно. Натомість, він лише заявив, що "у нас є можливість донести до керівництва Білорусі свою стурбованість іншими методами".

На фоні такої "нерішучості" української влади у білоруському питанні слова з інтерв’ю українського посла в Білорусі Романа Безсмертного були дещо несподіваними і викликали резонанс.

Зокрема, посол зазначив: "З точки зору українців, у білорусів виборів не було… Не даю нікому оцінку — білоруси повинні жити своїм життям, українці — своїм. Але можу сказати: я не зміг би жити в таких умовах. Або зробив би все, щоб побороти таку ситуацію, або ця держава поборола б мене. В Україні я робив усе, щоб у нас таких виборів більше ніколи не було".

Реакція на цей прояв вільнодумства не забарилась. Коментуючи заяву Безсмертного, голова МЗС Костянтин Грищенко зазначив: "В Україні дипломатична служба, чи, скажімо, етика дипломатичної служби не дозволяє виступати з заявами від свого імені. Це означає, що якщо людина йде на дипломатичну службу, вона повинна залишити власні погляди в себе дома".

Мабуть саме дотримання етики дипломатичної служби дозволила прес-службі МЗС свого часу розповсюдити заяву про те, що на інаугурації Лукашенка, яку бойкотували всі дипломатичні місії демократичних країн світу, був присутній посол України. Хоча сам Безсмертний у тому ж інтерв’ю зізнається: "Я вчинив так, як мав зробити і громадянин Безсмертний, і посол України. Я туди не пішов".

Спроби української влади маневрувати між інтересами у Європі та гарними відносинами з "останнім європейським диктатором" , свідчать, в першу чергу, про те, що події мінської Плошчі 19 грудня минулого року та подальші судові процеси над активістами білоруського спротиву не викликають особливого дискомфорту у демократичної влади "єнакіївського" зразка.

Легко уявити, скільки б Янукович зберіг собі нервів, якби події Майдану-2004 закінчились так само, як у Мінську – "швидко, дешево і сердито".

Враховуючи темпи, з якими український президент заходився концентрувати владу у власних руках, не виключено, що причини такого поблажливого ставлення керівництва України до режиму Лукашенка не лише економічні, але й світоглядні.

Складається враження, що вміння "бацьки" тримати білоруський народ в покорі викликає заздрість та бажання наслідувати у схильного до авторитарних методів президента України.

Кидається у вічі, що основні етапи діяльності Януковича на президентській посаді не дуже відрізняються за своїми ознаками від перших кроків Лукашенка у встановленні диктаторського режиму.

Більше того, Янукович значно випереджає свого колегу у стрімкій еволюції до диктатури. І якщо брутальним розгоном акцій протесту та переслідуваннями політичних опонентів Лукашенко добився заборони в’їзду до ЄС та замороження рахунків білоруських чиновників на 17-ий рік президентства, то у Януковича є всі шанси зробити це набагато швидше.

З того часу як Лукашенко вперше став президентом у 1994 році, білоруська політика швидко перетворилася на "театр одного актора".

Протистояння з білоруським парламентом ( тоді він ще мав подобу парламенту, а не "схвалювального органу" керівника держави) навколо референдуму, який зміцнював владу президента, закінчилося втручанням ОМОНу, який викинув депутатів на вулицю.

Українських депутатів на вулицю поки що не викидають, але стільцями вже б’ють.

В 1995 році Лукашенко взяв курс на зближення з Росією та заборонив використовувати нові підручники з літератури та історії, які були видані після набуття Білорусією державності в 1992 році. Нічого не нагадує?

З 1996-го року почало зростати напруження у відносинах Лукашенка з Заходом через посилення тоталітарних тенденцій, знищення свободи слова, чисельні випадки арештів та таємничих зникнень політичних опонентів.

В той же період "бацька" опублікував новий проект Конституції, згідно якого отримав цілковитий контроль над управлінням країною. Політичні опоненти Лукашенка ходять на допити, як на роботу, а слідчі ізолятори стали для них другим домом.

Політичні опоненти Януковича теж поступово звикають до перебування в стінах прокуратури та СІЗО.

Від ув’язнених учасників акцій протесту у Мінську суд вимагав сплатити рахунок на загальну суму 14 мільйонів білоруських рублів за "побите скло в будинку уряду".

Активіста білоруської опозиції Василя Парфенкова вже засуджено на 4 роки за "участь в масових заворушеннях", ще близько 50 опозиціонерів чекають суду в слідчих ізоляторах.

В Україні учасника акцій протесту проти прийняття Податкового кодексу вже декілька місяці судять за "пошкодження плитки" Майдану.

На закиди з боку західних країн у недемократичності, Лукашенко звик відповідати виключно мовою погроз. Не пробувши й рік на посаді президента, Янукович вже реагує на критику Заходу не стандартними обіцянками "утвердження демократії та свободи слова", а заявами про замовний та брехливий характер такої критики. Але ж президентське життя Януковича тільки починається!

В Україні до цих пір від білоруського КДБ переховується значна кількість активістів білоруської опозиції. Втім, репресивна машина Лукашенка цікавиться діяльністю втікачів і тут.

Нещодавно, у своєму інтерв’ю, активіст "Маладога фронта" та учасник скандального "Процесу 14-ти" Артем Дубський, який нині знаходиться в Україні, розповів про те, що під час останнього приїзду до Білорусі йому влаштували допит , під час якого спецслужби дуже цікавились співробітництвом опозиції з неурядовими, в тому числі й націоналістичними, організаціями в Україні.

"Білоруському КДБ мало б бути все одно які організації, в тому числі і націоналістичні, працюють на території України, які структури співробітничають на партнерських засадах з білорусами на території України.

Це не їх земля, не їх держава, не їх відомство. Я вважаю абсурдним такий нездоровий інтерес, оскільки 5 -7 годин допиту йшла розмова про Україну. Очевидно, що людина поза контролем їм не те що неприємна, але й сама ця ситуація просто недопустима", – заявив він.

Не важко уявити, що завдання КДБ і СБУ в сфері боротьби з громадянським суспільством можуть дуже швидко стати спільними, адже в українських СІЗО сидять лише 11 активістів "Тризуба" (за підозрою у пошкодженні пам’ятника Сталіну) і місця ще повно.

Якщо українська влада і надалі готова жертвувати стосунками з Західним світом, консервуватися в якості авторитарного режиму і будувати в Україні "нову Білорусь", то рано чи пізно досягне такого ж результату – стане парією. Або навіть не встигне і повторить долю єгипетського і туніського режимів.

Андрій Кондратенко, Центр політичного консалтингу, для УП