31 октября: последний праздник демократических безобразий?
Вістки з виборчих дільниць та із засідань територіальних виборчих комісій нагадують фронтові зведення. Всі вони - йдеться, ясна річ, не про офіціоз, а про інформацію від громадських організацій - зводяться до кількох пунктів: робота на дільницях була організована так, щоб проголосувало якнайменше виборців... чи до, чи під час, чи після голосування невідь звідки виринали "зайві" бюлетені...
Не була забезпечена таємниця голосування, а заповнені бюлетені лежали на видних місцях і члени виборчих комісій мали до них доступ... підрахунок голосів вівся у втаємничених формах... "уточнені" дані і відповідним чином переоформлені протоколи стали загальним місцем...
Як ніколи високий відсоток зіпсованих протоколів і голосів "проти всіх"... розходження з екзит-полами, проведеними професійними соціологами, як ніколи разючі... потрібним партіям та кандидатам під тиском місцевих адміністрацій "домальовують" необхідні відсотки... і так далі, і таке подібне...
Виникає елементарне, ба, банальне навіть запитання: а навіщо все це?
І справді, навіщо, якщо у Києві у 2006 і 2008 роках уже була відпрацьована ефективна, безпрограшна схема: не має значення, хто скільки одержав на виборах місць у міськраді, дуже швидко - чи ще до установчого засідання, чи одразу після нього - формується зовсім інша конфігурація владної більшості, ніж та, що мала утворитися на основі волевиявлення виборців. І все!
Жодних порушень під час голосування, жодних критичних заяв міжнародних спостерігачів і попереджень від західних урядів, повне торжество демократії!
Адже імперативного мандату в Україні немає, його у західному світі сприймають як синонім диктату, тож депутати можуть голосувати так, як їм підказує сумління... чи то пак, щойно поповнений банківський рахунок.
А нерідко і гроші витрачати на "поліпшення депутатського життя вже сьогодні" не треба - адже у багатьох членів місцевих представницьких органів існує свій бізнес, у інших такий бізнес мають родичі, хтось обіймає місця у бюджетних структурах... Одне слово, засоби впливу знайдуться завжди.
А 2010 року у тому самому Києві був апробований сценарій "відсунення", а то й "засунення самі-знаєте-куди" обраного міського голови шляхом призначення державного чиновника, котрий де-факто перебрав на себе всі функції мера. Дешево й сердито.
Іншими словами, технології відпрацьовані, тільки втілюй їх.
Натомість Партія регіонів іде, на перший погляд, найгіршим для себе ж шляхом: вона пропихає через Верховну Раду апріорі недосконалий та не надто демократичний закон, який надає чималі можливості для використання "адміністративного ресурсу", тобто для зловживань з боку влади...
Потім улаштовує справжній цирк із клонами місцевих організацій "Батьківщини", потім рейвах на виборчих дільницях, коли мільйони людей плюнули й пішли геть, не бажаючи стояти у багатогодинних чергах...
Потім відверте і повсюдне (навіть там, де її справді підтримує абсолютна більшість громадян - почитайте вістки з Донбасу) фальшування результатів голосування...
Ну, а що станеться далі, неважко вгадати: практично повсюди суди відхилять скарги опозиціонерів і визнають вибори дійсними, а опозиціонери почнуть скаржитися в міжнародні організації, включно із Європейським судом з прав людини, і веремія навколо підсумків виборів 31 жовтня триватиме ще довго.
Видається, одну з головних причин усього цього чітко назвала російська публіцистка Юлія Латиніна, заявивши, що до влади в Україні прийшли люди з ментальністю та поведінкою шпани: "До влади прийшла шпана. Шпана, яка простодушно розуміє процес керування державою, як процес наїзду на лоха...
Диктатор відрізняється від шпани тільки масштабами. Нічим іншим: ні уявленням про життя, ні звичкою нагинати лохів, ні підходом до життя: я сильний, значить, я вас усіх буду мати, диктатор від шпани не відрізняється".
До цього можна було б додати, що нинішня шпана одночасно і відрізняється, і в чомусь схожа на такого знаного представника шпани класичної, як Шура Балаганов. Той для повного щастя прагнув мати шість тисяч чотириста рублів, ці ж - незмірно більше плюс страусові мешти, а на додачу той був досить добродушним злодюжкою, чого не скажеш про його ідейних нащадків.
Схожість же в тім, що через кілька хвилин після того, як Остап Бендер щедрою рукою видав Балаганову 50 тисяч, той у трамваї суто рефлекторно поцупив дамську сумочку, в якій були черепахова пудрениця, профспілкова книжка й один рубль сімдесят копійок грошей.
Іншими словами, красти у лохів, у тому числі і на виборах, отой один рубль сімдесят копійок ця публіка буде доти, допоки це буде можливо.
І "нагинати" лохів також - щоб лохи, вони ж "козли", знали своє місце.
Тим більше, що всілякі там Євросоюзи та Америки ця публіка вважає такими самими лохами, тільки дуже багатими та поведеними на красивих балачках.
Тому "експортна модель" української політики включає в себе величезну кількість ритуальних слів про демократію, свободу слова, європейські цінності тощо, тоді як на практиці відбуваються постійні спроби "кинути" і західну спільноту.
Останній приклад - призупинена поки що спроба забрати у державну власність "Криворіжсталь". Спроба може бути повторена у більш слушний момент.
"Янукович зривав із людей шапки, коли вони сиділи на ринках, у публічних туалетах. Тепер він робить те саме з Євросоюзом та Мітталом. І повірте, ця влада знаходить особливе задоволення у тому, що ці лохи, в яких штани спущені, не можуть за нею побігти", - пише Латиніна.
Але існує щонайменше ще одна вагома причина виборчих і навколовиборчих неподобств. Крім владної шпани, "нагорі" є й професіонали певних ґатунків, які наполегливо працюють над тим, щоб українська демократія, вслід за російською, стала "керованою", "суверенною" й "особливою".
Один із засобів побудови такої "демократії" є призвичаювання основної маси виборців до того, що їхнє самостійне волевиявлення не має жодного значення, що все в кінцевому підсумку буде так, як потрібно чинному владному угрупованню.
Результат успішного втілення у російську дійсність цих настанов можна було спостерігати під час останніх виборів до Московської міської думи у жовтні минулого року. Офіційні результати виборів - явка 35%, до думи пройшли (бар'єр 7%) тільки дві партії - "Єдина Росія" та КПРФ.
Партійний список першої з них набрав понад 66%, другої - понад 13% голосів. Реально ж участь у виборах узяли, за одними даними, не більше, ніж 28% виборців - і при цьому за рахунок масового вкидання додаткових бюлетенів та "уточнювання" протоколів список "Єдиної Росії" додатково одержав 600 тисяч голосів.
За іншими даними - голосували приблизно 22% виборців, при цьому до думи мали пройти п'ять партій, а "Єдина Росія" набирала тільки 46% голосів.
Така масштабна фальсифікація можлива тільки в умовах украй низької активності електорату, оскільки можна сміливо вписувати до числа тих, хто проголосував, чимале число тих, хто не прийшов на дільниці.
А, головне, низька виборча активність зазвичай прямо корелюється із низькою громадянською активністю - люди будуть захищати власний голос, власний інтерес, власні цінності, а не абстрактні демократичні принципи. Боротьба за останні - це сфера діяльності фахових політиків, партійних активістів та правозахисників, а це не більше, ніж кілька відсотків населення.
Крім того, подібні речі дискредитують і без того не надто впливові опозиційні сили - бо ж реальних засобів захистити свій результат вони за "керованої демократії" не мають - он, скажімо, лідер партії "Яблуко" Сергій Митрохін на дільниці, де голосував він сам і його сім'я, в підсумковому протоколі не виявив жодного голосу за "яблучників", і нічого...
Отож, якщо після цих виборів на парламентські та президентські реально приходитиме 40-50% електорату, то завдання з "нагинання внутрішніх лохів" буде виконане. А якщо Захід побуркотить й обмежиться ...надцятим суворим попередженням про необхідність збереження в Україні демократії - то виконається і завдання з "нагинання багатеньких євроатлантичних лохів".
І на наступних виборах, якщо все піде так, як хочеться владній шпані та її наставникам-лялькарям, повторення теперішніх неподобств не буде. Тим більше, що триває "нормалізація" медіа-простору, яка у разі впровадження ліцензування Інтернет-видань сягне досконалості. Тож "фронтові зведення" з виборів 31 жовтня можуть стати останніми, принаймні, дуже надовго.
Сергій Грабовський, для УП
