Беспомощный Совет. Парадоксы нынешнего диалога власти и крымских татар

Одним із лейтмотивів Курултаю були констатації про різке посилення дискримінаційної політики щодо кримськотатарського народу після останніх президентських виборів, що зокрема проявилося у зменшенні кількості кримських татар, представлених в органах влади, зменшенні фінансування програм з облаштування раніш депортованих.

Сьогодні у нової влади стосовно кримської політики переважним чином не існує розуміння, що політика це не тільки "концентрована економіка", і що в поліетнічному Криму просто неможливо ігнорувати фактор гармонізації міжетнічних стосунків.

На Курултаї йшлося про збільшення випадків антикримськотатарської пропаганди в ЗМІ, зростання кількості спроб на державному рівні сприяти розколу всередині кримськотатарського руху.

Остання теза знаходить підтвердження з огляду на указ президента "Питання Ради представників кримськотатарського народу", який побачив світ у переддень Курултаю.

Найпоказовішим в цьому документі є практична ревізія попередньої політики та формату діалогу українського вищого політичного керівництва з кримськими татарами, що була започаткована ще за часів Кучми та передбачала опосередковану легалізацію Меджлісу кримськотатарського народу, яка мала місце ще в 1999 році.

Так, в новітньому тексті указу були скасовані тези другого президента України від 18 травня 1999 року, якими "з метою більш оперативного вирішення політико-правових, соціально-економічних, культурних та інших проблем, пов'язаних з адаптацією та інтеграцією депортованого кримськотатарського народу в українське суспільство, невизначеністю правового статусу Меджлісу, обраного Курултаєм кримськотатарського народу, відповідно до пункту 28 статті 106 Конституції України", при президентові України було утворено Раду представників кримськотатарського народу як консультативно-дорадчий орган.

Рішенням від 18 травня 1999 року Мустафа Джемілєв призначався головою ради та мав надати положення про цей дорадчий орган.

Тодішній документ оцінювався переважним чином як паліативний та був ухвалений на хвилі протестів кримських татар напередодні 55 річниці депортації кримськотатарського народу з території півострову.

Поява відповідного рішення асоціювалася з міркуваннями Горбуліна, а сам текст тодішнього указу президента, зачитаний тодішнім прем'єром АР Крим Куніциним під час велелюдного мітингу, зняв напруження ситуації загалом.

Сам Кучма стримано коментував відповідне рішення і через місяць після його ухвалення у 1999 році говорив, що керівництво України працювало і працюватиме в рамках Конституції України і Криму.

Тим не менше за часів Леоніда Кучми в період з 1999-го по 2004 рік було проведено чотири засідання цього органу, на яких було ухвалено майже 60 доручень президента з поточних питань та з проблем облаштування репатріантів, збереження культурної спадщини.

Попри далеко не завжди високоефективне виконання органами влади наданих їм доручень, такий механізм співпраці демонстрував наявність у керівників держави політичної волі до розв'язання питань кримськотатарської спільноти.

Політика по відношенню до кримських татар зводилася переважним чином до формату розв'язання економічних проблем та часткового задоволення культурних потреб, тоді як політико-правові питання залишалися, як правило, поза кадром.

Зокрема, так і не було ухвалено закону про "Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою", який мав окреслювати статус таких осіб та встановлювати гарантії держави для відновлення їхніх прав, а також визначати принципи державної політики та повноваження органів державної влади, органів місцевого самоврядування щодо відновлення прав цієї категорії громадян. Другий президент України успішно заветував цей документ.

Третій президент України Віктор Ющенко взагалі не на йоту не просунувся у вирішенні відповідних законодавчих питань, зберігаючи доволі специфічний статус-кво. На Ющенка покладалися значні надії не тільки в реформах, але й в контексті кристалізації української політики по відношенню до кримських татар, розгортанні системного діалогу української влади з кримськотатарською соціальною та політичною елітою, які так і не справдилися.

Формат співпраці з Радою представників кримськотатарського народу при Ющенку фактично почав використовуватися лише в останній рік його президентства. З 2004 року до 2009 не відбулося жодного засідання цього консультативного органу в повному складі, що негативно відбилося на ефективності його роботи.

Щоправда, зустрічі керівництва Меджлісу кримськотатарського народу з президентом час від часу відбувалися.

Так само відповідні зустрічі розпочалися і з новообраним Януковичем, який неодноразово наголошував в країні та за її межами, зокрема під час поїздки до Страсбургу наприкінці квітня 2010 року, а також під час травневої зустрічі президента з керівництвом Криму та представниками Меджлісу, на необхідності вирішення проблем та діалогу з кримськими татарами.

Сьогодні в указі Януковича викреслені всі згадки про Меджліс, а склад Ради формується відповідно до уподобань президента. Уподобання часто-густо сформовані із давніх ідеологічних супротивників Меджлісу.

До новоствореного складу входять активісти групи Міллі Фірка, яка визначає себе як національна партія кримських татар, зокрема, її керівник Васві Абдураїмов, а також представники, близькі до Партії регіонів.

Ще у 2004 році Васфі Абдураїмов вказував, що "...кримські татари - на 100% російськомовний народ. Це безцінний ресурс, що може стати "центром кристалізації" Криму в цілісний світ. Як би це не здавалося дивним, але російський світ для кримських татар такий же рідний і зрозумілий, як і для самих росіян".

Отже виключено принцип делегування кримськими татарами своїх представників, які обираються ними за власними процедурами, замінивши його принципом призначення. Представники Курултаю-Меджлісу мають в цьому органі меншість - 8 проти 11 і не складно передбачити результати відповідних обговорень.

Відповідне рішення президента практично не обговорювалося та з'явилося якраз напередодні Курултаю. Його появу пов'язують з певними уподобаннями представників нинішньої АП та пріоритетами у специфічному розумінні кримської ситуації, а не тільки із зацікавленням нинішнього кримсько-макіївського політичного істеблішменту в послабленні кримськотатарського руху.

Сьогодні взагалі курсує певна інформація про документи, що готуються в кулуарах виконавчої влади стосовно необхідності заборони діяльності Меджлісу як такого. Якщо такі документи побачать світ, в Криму це може отримати вибухоподібні наслідки.

Не в останню чергу такі рішення можуть бути вмотивовані політ-історичною пам'яттю представників ПР, адже представники Меджлісу, при багаторічній монополії в регіоні партійних регіоналів, підтримували під час виборів Ющенка, а пізніше й Тимошенко.

Можливо не залишилася й поза увагою критика з боку Меджлісу "харківських домовленостей" та публічна незгода стосовно пролонгації перебування російського флоту в Севастополі.

Почасти своєрідна руйнація певної монополії Меджлісу на діалог з президентом вперше проявилася ще 3 серпня, коли окремі представники Меджлісу відмовилися брати участь у зустрічі з президентом, на яку були запрошені представники Міллі Фірка.

Коментуючи власну позицію Джемілєв зазначав, що "влада робить ставку на інші організації на противагу Меджлісу, щоб розколоти кримськотатарську громаду", і що на зустріч з Януковичем запрошені учасники, які в розпал грузинсько-осетинської війни зверталися до Дмитра Медведєва з проханням надати "таку ж" допомогу "кримським татарам... вони, по суті, запрошували російські танки на територію Криму".

До речі, подібні сюжети намагання "розбавлення діалогу" також є далеко не новими. Свого часу президент Кучма намагався також дещо переформатувати свій указ у частині призначення членів Ради, а ще раніше, в 1999 році, тодішній спікер ВР АР Крим та кримський комуніст Грач створював на противагу Меджлісу Раду аксакалів, запропонувавши узяти на себе роль організатора Ради аксакалів при голові Верховної Ради Криму.

На думку засновників Ради аксакалів, цей орган у першу чергу мав розглядати питання кадрової політики. Проте ці ініціативи поступово завмерли.

Під час Курултаю було ухвалено звернення до президента Януковича з проханням повернутися до колишнього принципу формування Ради представників кримських татар при голові державі - делегування з'їздом, а не призначення президентом на власний розсуд.

Поки Віктор Янукович цього не зробить, члени Меджлісу не мають наміру брати участі в роботі органу, зазначаючи, що глава держави має повне право самостійно ухвалювати рішення з ким як і коли йому консультуватися та радитися. І це дійсно цілком демократичне право і повна монополія діалогу є нонсенсом.

За словами Джемілєва, делегати Курултаю, ухвалюючи документ, намагалися "уникнути конфронтаційного тону", і він готовий до обговорення ситуації. Проте, чи так само готові до цього з боку АП?

У зверненні зазначається, що президент має конституційне право на те, щоб самостійно формувати коло своїх радників, проте у нинішньому випадку це суперечитиме міжнародному законодавству, зокрема, резолюціям і рекомендаціям ООН про представлення у владі корінних народів, яким вважають себе кримські татари.

Втім, Україна так і не приєдналася до відповідної декларації ООН "Про корінні народи" у 2008 році, а у владі взагалі існують непоодинокі гарячі голови, які пропонують скасувати у Конституції України три згадки про "корінні народи" через внесення змін до Основного Закону.

Зважаючи на відповідні звернення з боку кримських татар можна констатувати, що у взаєминах між кримськими татарами та президентом та його Адміністрацією сконцентрувалася низка тем, які виходять за рамки, окреслені виключно перебігом діалогу.

Зокрема, в новочасній Україні це фактично перше публічне та масове звернення до президента з вимогою від громадян з різними політичними уподобаннями, яке чітко не вмотивоване чинниками партійної боротьби.

Чи не перший вияв публічної непокори.

Відповідно до цього в Криму реально існують великі побоювання відносно реакції української влади на такий "оксамитовий ультиматум", його наслідки для місцевого бізнесу, чиновної еліти з числа кримських татар.

Отже, в даному випадку реакція влади може стати для неї як всередині країни так і за кордоном своєрідним індикатором на демократичність та здатність до політичного діалогу, врахування думки інших, вміння визнавати складність політичних процесів та їх неоднозначність.

Ситуація навколо нинішнього виміру кримськотатарської проблеми та реакції влади можна також трактувати й в контексті її політичного розвитку, дійсного сприяння розвитку громадянського суспільства в країні.

Юлія Тищенко, керівник програм розвитку громадянського суспільства УНЦПД , для УП