Виктор Янукович сыграет картами Юлии Тимошенко

Україна стоїть в кроці від концентрації всієї державної влади в руках Віктора Януковича шляхом повернення йому набору повноважень, які мав Леонід Кучма.

У вересні після закінчення канікул Конституційний суд має оперативно розглянути подання депутатів коаліції про скасування змін до Конституції.

Суддею-доповідачем, який писатиме проект висновку та виноситиме його на розгляд суду, призначений Cергій Вдовиченко - колишній суддя з Макіївки.

До Конституційного суду він потрапив у 2008 році за квотою президента Ющенка, якому надиктував це прізвище Віктор Янукович. Призначивши Вдовиченка, тодішній глава держави піддався на шантаж регіоналів, які блокували роботу КС, не даючи скласти присягу суддям.

Регіонали, вимагаючи від Ющенка ввести свою людину, оперували у розмові з Банковою "поняттями". Ющенко в 2007-му звільнив з посади судді КС Сюзанну Станік? Звільнив.

Оскільки ця відставка неодноразово визнавалася у судах незаконною, регіонами вимагали повернути статус-кво - тобто щоб в складі КС за президентською квотою була "їхня людина". Оскільки для Ющенка поновлення Станік було неприйнятним через необхідність визнати власну помилку, він погодився ввести іншу кандидатуру.

Так у складі КС і з'явився суддя Вдовиченко, який тепер виписуватиме обґрунтування нової політичної реальності. А голоси серед самих суддів для задоволення апетитів Януковича знайдуться - судячи з того, як КС всупереч своєму ж попередньому рішенню легалізував коаліцію тушок.

При чому найдраматичніше в цій історії те, що ухвалення змін до Конституції в 2004 році справді відбувалося з формальними порушеннями.

Ще в 1998 році Конституційний суд постановив - якщо до законопроекту, який пройшов експертизу КС, потрапили зміни, то голосуватися він може тільки після нової ревізії поправок з боку суду.

"У разі внесення в процесі розгляду у Верховній Раді поправок до законопроекту він приймається Верховною Радою України за умови наявності висновку Конституційного Суду про те, що законопроект з внесеними до нього поправками відповідає вимогам статей 157 і 158 Конституції", - ідеться у рішенні КС від 9 червня 1998 року.

А в грудні 2004 року, коли у розпал помаранчевої революції приймали зміни до Основного закону, сталося як раз те, чого не повинно було бути - внесені поправки на експертизу до КС не направляли.

Подання регіоналів

"Українській правді" вдалося отримати текст подання про скасування політреформи Леоніда Кучми, підписаний 252 депутатами нинішньої коаліції.

Предмет їхньої уваги - закон № 2222, яким 8 грудня 2004 року до тексту Основного закону були внесені зміни, які перетворили Україну на парламентсько-президентську республіку.

Соратники Януковича нагадують, що цей закон про зміни до Конституції проходив перевірку в КС лише один раз - після схвалення в першому читанні.

"Проте в процесі подальшого розгляду цього законопроекту Верховною Радою до нього були знову внесені нові інші поправки. Змінений законопроект не був направлений Верховною Радою до Конституційного суду для перевірки на відповідність вимогам Конституції, а натомість без відповідного висновку КС був розглянутий і прийнятий Верховною Радою як закон № 2222.

Отже, закон №2222 є неконституційним повністю як такий, що розглянутий і прийнятий всупереч порядку внесення змін до Конституції, визначеному розділом 13 Основного закону

Прийняття змін до Основного закону в неконституційний спосіб суперечить принципу верховенства права, що визначається і діє в Україні як демократичній, правовій державі.

Виходячи з викладеного вище та керуючись статтями 150, 152, 159 Конституції, рішенням КС від 26 червня 2008, просимо визнати закон "Про внесення змін до Конституції" від 8 грудня №2222 неконституційним повністю у зв'язку з порушенням встановленої Конституцією процедури його розгляду та ухвалення".

У своєму поданні регіонали в 10 пунктах наводять невідповідність між тим, що схвалив попередньо КС, і що зрештою прийняли депутати.

Деякі відмінності мають технічний характер.

Так, в переліку повноважень Верховної Ради зазначається, що вона затверджує структуру, чисельність і функції СБУ, Збройних сил України та інших військових формувань. Так от, а в редакції Конституції, яка була легалізована КС, була інша послідовність - спочатку називалися Збройні сили. А потім - СБУ. Тобто суть не змінювалася, але відхід від автентичного тексту відбувся.

В іншому випадку, згідно з експертизою КС, в одній зі статей Конституції мало бути написано слово "прокуратуру", а написали "прокуратуру України".

Але деякі правки мали і суттєвий характер.

Зміни до Конституції, які пройшли попередню експертизу в КС, давали право президенту призначати половину складу цього самого Конституційного суду. Тобто так воно мало бути. Але в грудні 2004, коли приймалася політреформа, в Конституцію записали право президента призначати лише третину КС.

Інший приклад. У редакції Конституцію, яку благословляв КС, не було норми, що обрана на дострокових виборах Верховна Рада має річний імунітет від розпуску. Але коли 9 грудня 2004 відбулося голосування за політреформу, то в тексті Конституції ця норма з'явилася.

Ще один приклад. КС давав право зафіксувати в Конституції, що президент вносить подання лише на призначення глави СБУ. Натомість коли ухвалювали зміни до Конституції, то в процесі політичних торгів записали, що звільнення глави СБУ відбувається також за поданням президента.

Крім того, в редакції змін, схвалених КС, політреформа мала вступити в дію через чотири місяці після голосування, тобто з березня 2005. Але потім, коли робили поступки Ющенку, цю статтю переписали. І конституційні зміни набули чинності з 1 січня 2006.

Ця правка також не була санкціонована Конституційним судом.

На шляху до нинішньої ситуації, коли Віктор Янукович фактично отримав карт-бланш до узурпації влади, встигли наслідити всі політичні сили.

Сама природа змін до Конституції та нинішнього розподілу повноважень лежить у 2002 році. Тоді Віктор Медведчук зазнав нищівної поразки на виборах до Верховної Ради. Всупереч небаченим грошам і лояльності головних телеканалів Інтер і 1+1, його СДПУ(о) посіла останнє місце серед партій, що пройшли до парламенту з результатом 6,27%, поступившись соціалістам, які не мали і десятої частини таких ресурсів.

Це був момент, коли Віктор Медведчук повинен був остаточно зрозуміти, що він не має шансів на прямих виборах президента України. Натомість найкращі перспективи змінити Леоніда Кучму мав Віктор Ющенко - головний ворог Медведчука.

Так в його голові лідера СДПУ(о) народилася ідея, яка розв'язувала би декілька задач.

По-перше, в разі перемоги Ющенка позбавляла би його повноти влади. Це мало зупинити реванш, якого в однаковій мірі боялися і Медведчук, і сам Кучма, і їхній тодішній головний зовнішній гарант Володимир Путін.

По-друге, зміни до Конституції перекроювали би політичне поле так, що основним осередком життя ставав парламент. Оскільки Медведчук провів таки СДПУ(о) до Верховної Ради, то навіть з нечисельною фракцією він міг би отримати ресурс влади.

Під задачу внесення змін до Конституції Медведчук став главою адміністрації президента. Реалізовуючи сценарій, він знайшов однодумців у особі опозиціонерів - лідера комуністів Симоненка і соціалістів Мороза. Серед іншого, вони теж розуміли, що ніколи не стануть президентами, тому були зацікавленні у підсиленні парламенту.

Крім того, зміни до Конституції були своєрідним гарантійним полісом у стосунках між тодішньою владою. Медведчук за будь-яких обставин мав не допустити об'єднання донецьких і Ющенка напередодні виборів президента.

Переговори про можливий альянс велися в 2002 році за участі Азарова і Ахметова з одного боку - і Безсмертного та Порошенка з іншого.

Саме під час однієї з таких зустрічей на дачі в Євгена Червоненка сам Ющенко запитав у Ахметова, які гарантії, що той його "не кине" - на що президент "Шахтаря" протягнув лідеру "Нашої України" розкриту для рукостискання долоню.

Зірвати цей альянс Медведчук міг тільки заплативши ще вищу ціну - тобто якщо саме донецькі отримають право висунути кандидата, на якого працюватиме весь адмінресурс.

В результаті багатостороннього пакту навколо змін до Конституції "донецьким" відходила посада президента, але обмеження його повноважень мало уберегти інших союзників - у першу чергу Медведчука і СДПУ(о), у другу - Кучму і Пінчука.

На зовні вся ця ідея політреформи подавалася у обгортці запровадження в Україні європейської парламентської демократії.

2003-2004 рік країна жила з думками про нову Конституцію. Однак у квітні 2004 механізм дав збій. При ухваленні змін в цілому не вистачило 7 голосів. Їх не додали представники коаліції, які вже вступили в переговори з Віктором Ющенком.

Приміром, тоді не голосували Андрій і Леонід Деркач, а також Олександр Волков, який невдовзі став головним посередником вливання у вибори Ющенка грошей Березовського.

Однак історія не завершилася так просто. В червні 2004 парламент 226 голосами знову ухвалює зміни до Конституції в першому читанні. Друге читання, де необхідно 300 голосів, мало відбутися на наступній сесії, яка відкривалася у вересні.

У цей період між першим і другим читанням до Конституції не можна було вносити жодної правки, навіть прибрати кому - не узгодивши це з Конституційним судом.

Але з початком осені 2004 року змінився весь політичний ландшафт. З одного боку, рейтинг Януковича наближався до показників Ющенка, і донецькі відчули аромат перемоги, коли можна зірвати весь банк повноважень президента. З іншого боку, отруєння Ющенка неминуче вело історію в революційний фінал, де помаранчеві були впевнені в своїй перемозі.

До другого туру виборів 21 листопада 2004 ухвалення змін до Конституції "в цілому" не відбулося. Зате розпочався Майдан. У процесі виходу з кризи Кучмі вдалося нав'язати Ющенку свій формат. Лідер опозиції чомусь був невпевнений у своїй перемозі в третьому турі - навіть після всіх помаранчевих подій.

Ющенко все одно вимагав змінити закон про вибори та перепризначити Центрвиборчком. З його складу прибрали тільки двох осіб - Ківалова і Бондика. В обмін на це Кучма поставив вимогу схвалити 300 голосами зміни до Конституції, які з червня 2004 чекали на друге читання.

8 грудня відбулося пакетне голосування. Були прийняті зміни до Конституції. За які, до речі, проголосували 59 з 61 члена Партії регіонів та 58 з 59 депутатів Компартії, хоча сьогодні ці дві політичні сили вважають власні дії нелегітимними.

При цьому Юлія Тимошенко в момент ухвалення змін до Конституції зайняла позицію категоричного несприйняття. Хоча, здавалося би, вона як людина, перед якою Ющенко взяв таємні зобов'язання призначити її прем'єром, була би зацікавлена в обмеженні влади президента і підсиленні парламенту.

Тимошенко тоді привселюдно заявила, що зібрала підписи до Конституційного суду про скасування політреформи, і навіть повідомила, де вони зберігаються - "у сейфі в Олександра Турчинова".

Однак, очоливши уряд, Тимошенко швидко втратила бажання боротися за повноту влади Ющенка. Подання, яке вона погрожувала зробити, так і не було спрямоване до КС.

А на початку 2007 року БЮТ, будучи в опозиції, разом з Партією регіонів проголосували за закон "Про Кабінет міністрів", який ще далі ускладнював життя президента і додавав влади тодішньому керівникові уряду Януковича.

Тимошенко дивилася наперед і нові повноваження прем'єра вже тоді приміряла під себе.

Нереалізовані подання Ющенка

Після того, як в 2007 році закон Тимошенко-Януковича про розширення повноважень прем'єра набув чинності, на Банковій почали діяти. Секретаріат президента підготувала подання до Конституційного суду про скасування політреформи взагалі за тими ж підставами, що і зараз - в зв'язку з порушенням процедури схвалення.

Джерела "Української правди" стверджують, що Віктор Ющенко тоді підписав подання, але тодішній глава його адміністрації Віктор Балога... не відправив документ до КС.

Можливо, оскільки в плани Балоги входило створення окремої політичної сили з перспективою участі в парламенті, він також не збирався послабляти своє наступне місце роботи.

Замість скасування політреформи Банкова пішла тоді за іншим сценарієм - шляхом розпуску парламенту.

Далі були всім відомі події з достроковими виборами. Але в секретаріаті все одно час від часу виникли ідеї про скасування політреформи. Було підготовлено ще одне подання, яке також є в розпорядженні "Української правди".

Там в 16 пунктах перераховувалися невідповідності між змінами до Конституції, які отримали зелене світло від КС, і тим, що прийняли депутати в грудні 2004 року.

Тодішній заступник глави секретаріату Ігор Пукшин декілька разів порушував перед Ющенком питання про підписання цього документу та направлення його до КС. Але тодішній президент наявний статус-кво порушувати не став.

Будучи прем'єром, Янукович не почував дискомфорту від того, що його повноваження набуті ним внаслідок неконституційних змін Основного закону.

Охороняв Конституцію від можливих нападок Ющенка і Олександр Мороз. Ставши спікером, за підтримки Януковича він провів через парламент закон, який забороняв Конституційному суду переглядати зміни до Конституції, які вже вступили в дію.

Щоправда, у червні 2008 сам Конституційний суд визнав це табу незаконним. А зараз Янукович скористається цим вікном можливостей, забувши про власні заклики не чіпати Основний закон.

Нинішнє обурення регіоналів порушенням процедури при ухваленні Конституції таке ж абсурдне, як заклик порноакторки до цнотливості при перегляді картин Рубенса. Тому що порушення процедур супроводжує українських депутатів щоденно і вже багаторічно.

Наприклад, Конституція вимагає від нардепів голосувати на засіданнях парламенту особисто.

Народний обранець від Партії регіонів Рінат Ахметов не з'являвся на сесійних засіданнях парламенту вже три (!) роки, з дня складення присяги в листопаді 2007 року, але депутат Олександр Зац справно вставляє у гніздо його картку - і голос олігарха всупереч Конституції враховується при кожному голосуванні. Це саме стосується і багатьох інших прогульників серед нардепів.

Про невідповідність між тими змінами до Конституції, які санкціонував КС, та тими, які прийняв парламент, було відомо завжди.

Але серед політиків було досягнуто негласне рішення: "що відбулося - те відбулося", і країна продовжує жити в новій редакції Конституції.

Нинішні спроби Банкової воскресити Конституцію Леоніда Кучми свідчать про небачений цинізм регіоналів. Коли Янукович перебував на посаді прем'єра та користувався розширеними повноваженнями, його влаштовувала політреформа. Коли ж він став президентом і сам потрапив у пастку, яку розставив Ющенку в 2004, то повноважень йому стало замало.

Сьогодні Янукович має повноту влади, засновану на лояльній до нього коаліції. Згодом, після парламентських виборів, він цю підтримку може втратити. Але замість пошуку компромісу з фракціями нова влада обрала найлегший і найодіозніший спосіб - переписувати правила гри, де діалог заміняється диктантом.

При чому спроби посеред президентського терміну повернути собі повноваження, яких не було на момент інавгурації, має всі ознаки узурпації влади. Адже мандат виборця наданий Януковичу на п'ять років і під конкретні функції, виписані в нинішньому Основному законі.

І правила демократії такі, що зміни до Конституції можуть набувати сили тільки для нового президента - або після проведення дострокових виборів глави держави. Якщо на це не забракне волі у нинішніх господарів Банкової.