Ликвидаторы Украины при власти
Вона - про політику, про ту брутальну політику, яка останні півроку реалізується в Україні і про тенденції цієї політики, що якраз і виміряються цифрами.
Хоча й не тільки ними.
Але без цифр, бодай приблизних, дещо округлених, не обійтись - бо вони наочно вказують, що на нас усіх чекає (чи, принаймні, з дуже великою вірогідністю може чекати) після 2012 року.
В українській економічній статистиці заплутатися неважко. Навіть тим, хто вважає себе професіоналами. Бо ж дуже багато залежить від того, за якою методикою розраховувати ВВП і державний борг, у цінах якого року, у реальних доларах чи за паритетом купівельної спроможності тощо.
От, скажімо, нещодавно віце-прем'єр Сергій Тігіпко стверджує, що зовнішній борг України становить 36% ВВП, а заступник директора європейського департаменту МВФ Пол Томсен практично одночасно заявив, що цей уже борг сягнув 40% ВВП.
А яким же є цей сакраментальний ВВП?
Наприкінці минулого року фахівці Нацбанку порахували, що номінальний ВВП України 2010 року сягне $51,9 мільярдів, а нещодавно оптиміст Тигіпко заявив, що він перевищить $125 мільярдів. От і розберись із ними...
Утім, візьмімо ще цифри. Станом на 31 березня 2010 року державний і гарантований державою борг України становив $41,3 мільярд, із цієї суми зовнішній борг становив $25,8 мільярдів, внутрішній борг - $15,5 мільярдів. І це ще без першого траншу від МВФ і без інших значних зовнішніх та внутрішніх запозичень, зроблених з того часу урядом Азарова.
А ці запозичення будуть немалими. Заплановано до кінця року випустити облігацій зовнішньої державної позики на $1,3 мільярди та одержати від Міжнародного банку реконструкції та розвитку кредит на $0,5 мільярду, і, головне, за рахунок внутрішніх запозичень "зрубати" ще $8,3 мільярдів (останні - під дуже симпатичні відсотки, десь так 15% річних).
Якими ж будуть обсяги гарантованих державою боргів "своїх" олігархів, спрогнозувати важко. Принаймні, рахунок ітиме на мільярди і, цілком імовірно, число цих мільярдів (попри грізні ліміти, встановлені президентом та урядом) цілком може виявитися двозначним...
Іншими словами, до кінця поточного року загальна сума державного і гарантованого державою боргу України (враховуючи поточні виплати) точно перетне рубіж у $50 мільярдів і може сягнути десь так $60 мільярдів.
При цьому вся сума державних доходів 2009 року дорівнювала $26,3 мільярдів. На цей рік, згідно із законом про Держбюджет-2010, ці доходи мають становити $33,3 мільярди (як на мене, досить-таки фантастичний стрибок, але повторю ще раз: багато чого залежить від того, як рахують, що рахують і хто саме рахує).
Тобто наприкінці 2010-го річні доходи Української держави будуть приблизно вдвічі меншими, ніж її поточні борги.
Ну, а що далі? Кредит МВФ виділив у розмірі $15,15 мільярдів "на допомогу владі при проведенні реформ і на економічне врегулювання". Кредит розрахований на 29 місяців. Тобто фактично - до кінця 2012 року.
При цьому впродовж найближчих трьох років Україна виплачуватиме лише відсотки за кредитом, а після закінчення цього терміну почне виплачувати тіло кредиту.
Сергій Тігіпко не так давно чесно сказав: співпраця з МВФ гарантує нам стабільність фінансів до кінця 2012 року.
А далі? Яке далі має статися диво? Економіка України критично залежна від світового ринку металу, хімії та зерна. А тут - невідомість, помножена на глобальні кліматичні зміни.
Отож чи буде зростання української економіки значним, ба більше - чи буде воно взагалі фактом, залежить передусім від зовнішніх чинників.
Внутрішнє споживання вітчизняної продукції не рятує ситуацію - надто хирляві на внутрішньому ринку вітчизняні виробники; от якби у нас був свій автопром, свої пасажирські літаки всіх основних модифікацій, свої меблі на будь-які смаки, взагалі - якби вітчизняний виробник міг насичувати більшістю потрібних товарів внутрішній ринок, а масовий покупець мав на це гроші на рівні середнього поляка, - тоді б можна було щось говорити.
А так... Експорт продукції низького рівня обробки плюс експорт робочої сили (заробітчан) - оце і є основа української економічної системи.
Інакше кажучи, борг України буде зростати. Навіть за істотного зменшення обсягів внутрішніх та зовнішніх запозичень із тим, щоб використовувати в основному кредит МВФ, наприкінці 2012 року цей борг коливатиметься в діапазоні від $75 до $90 мільярдів.
А державні доходи на тоді навряд чи істотно перевищать $40-42 мільярди (це в оптимальному варіанті, якщо економіка потужно і стабільно зростатиме, а Євро-2012 дасть неабиякі прибутки).
Ну, а якщо події розвиватимуться за принципом "маємо те, що маємо", - і доходи держбюджету становитимуть $35, а державний та гарантований державою борг - $100, і якраз настане час повернення зразу декількох кредитів та виплати доходів по облігаціях?
Ні, я розумію, що існує чимало країн із значно гіршим співвідношенням державного боргу й державних доходів, ба більше: у разі, якщо ВВП України сягне $150 мільярдів, то ми ненабагато перевищимо гранично допустиму для країн - претендентів на місце в Євросоюзі позначку - 60% від річного ВВП.
Але ж то Фінляндія, Австрія чи Швейцарія можуть дозволити собі великі обсяги державного боргу, в тім числі зовнішнього, у них стабільна репутація.
У нас же, правда, репутація теж стабільна. Але дуже своєрідна вона, ця репутація, чи не так?
А ще ж, між іншим, крім державного й гарантованого державою, існує й зовнішній приватний борг, і всі ці зовнішні борги сумарно станом на 2009 рік для України (дані довідника ЦРУ) становили 90% ВВП. Наприкінці 2012 року вони однозначно перевищать 100% ВВП, і дай Боже, щоб ненабагато...
Між іншим, державний борг 2001 ріку Аргентини, коли вона оголосила сумнозвісний дефолт, становив лише 70-75% ВВП. Але тенденції економіки та ефективність урядування були такі, що країна, образно кажучи, накрилася мідним тазом. А в Аргентині-бо загалом дещо тепліший клімат, і там легше пережити кількатижневий параліч усієї інфраструктури сучасної країни.
Звичайно, усі ці небезпечні тенденції можна було б переламати, змінити чимало векторів економічного розвитку України, започаткувати, нарешті, її справжню модернізацію, провести оті самі реформи, які підпирає своїми коштами МВФ (правда, не всі вони потрібні, але це окрема розмова).
Але для цього вся країна має діяти на засадах національної солідарності, коли жодна гривня не йде на забаганки влади чи на пільги новітнім "любим друзям".
А що ми бачимо і чуємо?
Бачимо демонстративно розкішне святкування 60-ліття президента Януковича та позачергове оновлення шляху до його маєтку ціною у 100 мільйонів гривень (плюс різке зростання витрат на владний апарат, плюс спецвиплати нардепам на оздоровлення, плюс ще казна-що), а чуємо розмови урядовців про те, що настав, нарешті, час компенсувати (ясна річ, з державних коштів) деяким промисловцям фінансові втрати, спричинені їхньому бізнесу антинародним режимом Тимошенко.
І компенсують!
Іншими словами, паски затягуватимуть десятки мільйонів українців. А ті, хто ними керує, свої витрати не урізатимуть і реальних податків на розкіш не платитимуть. За такої "національної солідарності" важко сподіватися на злагоджену і ефективну роботу суспільства задля виходу з кризи й уникнення фінансового зашморгу для країни.
Утім, складається враження, що влада й не збирається тяжко працювати, щоб країна уникла цього зашморгу. Навпаки, його цілеспрямовано готують, дбайливо вив'язують мотузку і намилюють її.
Адже що таке дефолт для нинішньої влади?
Це чудова можливість спробувати витратити десятки мільярдів державних коштів на свої власні потреби (і, ясна річ, нинішніх "любих друзів"), покласти величезні суми на рахунки в офшорах, засунути кінці в воду, змусити платити за державні борги України когось іншого, а в підсумку самим закріпитися на керівних посадах ще на пару десятиліть.
Скажете, такого бути не може? Ні, може. І шалені позички, які беруться сьогодні без реальних шансів їх віддати за чинної політики, свідчать про це. Державу цілеспрямовано і свідомо банкротують на наших очах. Для того, щоб її продати і мати на цьому зиск.
Згадайте угоду "Севастополь-газ". Що можна продати головному другу та стратегічному партнерові в обмін на погашення нахапаних позичок?
Вірно, повноцінний державний суверенітет України. Та ще й, використовуючи ледь не всі ЗМІ, можна втовкмачити народові, що йдеться про величезне благо, про порятунок від національної катастрофи.
Вже зараз, за даними соціологів, до 25% громадян не проти об'єднання з Росією в одній державі, якщо це буде вигідно, а ви уявляєте, як можна - з використанням відпрацьованих Кремлем і Луб'янкою технологій - переконати "болото" і заткнути роти незгідним?
Що, у Стабілізаційному фонді РФ не знайдеться якихось $100 мільярдів, щоб купити Україну - від Луганська до Чопа? Та запросто!
Тим більше, що процеси уніфікації двох держав уже запущені.
Система середньої освіти перебудована з європейської під російську, деукраїнізація культурної сфери триває, армія знову скорочується, військова техніка не модернізується, новий директор Інституту національної пам'яті розказує, що Голодомор - це взагалі неправильна назва, міліцію поліцією ми негайно назвемо вслід за ними...
Ну, а про патріарха Кирила з проповіддю єдиного народу та про "Русский мир" я просто мовчу. І т. д., і т. ін.
Ні, звичайно, повної ліквідації суверенітету України не буде. Утворять якийсь новітній СССР (Союз суверенних слов'янських республік), куди, крім України, запхнуть ще й позбавлену непрогнозованого Лукашенка Білорусь і постназарбаєвський Казахстан, і лади.
Бо ж хіба нинішнім владоможцям потрібен суверенітет більший, ніж у Шаймієва та Рахімова?
Нагадаю, Мінтимер Шаймієв пробув президентом Татарстану аж 19 років, Муртаза Рахімов на посаді президента Башкортостану відбув трохи менше - 17 років.
У внутрішні справи цих російських автономій Москва аж до останніх років не надто влазила, головним було ділитися з нею прибутками та забезпечувати "правильне" голосування та не давати розгулятися опозиції. Мрія, а не життя!
Мрія - на відміну від нинішніх українських реалій, які потенційно здатні несподівано народити новий потужний політичний сплеск, який поставить під загрозу владу Партії регіонів.
А тут - жодних проблем: проведемо Євро-2012 і підемо возз'єднуватися з братами, які порятують нас від зловісного імперіалістичного МВФ і в обмін на свободу українців (о щастя!) на кілька відсотків скинуть ціни на газ. Для олігархів, звісно.
От такі думки навіває і такі припущення змушує висловити діяльність нової влади, яка надто нагадує ліквідаційну комісію у справі Української держави.
Сергій Грабовський, для УП
