Первородный грех украинцев
У свій час видатний український громадсько-політичний діяч В'ячеслав Липинський зазначив, що первородним гріхом українців є ідейний хаос в політиці і брак організаційної дисципліни.
Усвідомлення природної гріховності людини загалом допомагає людству формувати і підтримувати моральні принципи, життя без яких уже давно б закінчилося на планеті Земля.
Не усвідомивши національний первородний гріх українцям навряд чи вдасться створити свою державу. Аби зрозуміти його, спочатку слід усвідомити - в чому полягає гріховність людини загалом. Втім, схоже, українець ХХІ століття ще дуже далекий від рефлексій і пошуку. Відповідно і перспективи на впорядкування власного життя, а також на право користуватися гоноровим словом "нація", виглядають дуже примарними.
Історія чужого досвіду або візуалізація європейських цінностей
Західноєвропейські нації пройшли складний шлях духовного розвитку та розуміння природи людини в системі християнського вчення. Подобається це комусь чи ні, однак саме завдяки християнству європейські нації осягнули поняття "свобода". І цим розумінням вони відрізняються від інших.
Це розуміння допомогло їм створити власні соціально-політичні теорії, соціальні інститути та економічні стосунки.
Батьківщиною цілісної політико-філософської концепції є Англія. Якщо не батьком, то одним із батьків цієї концепції став англійський політичний діяч і мислитель Едмунд Берк - ліберал, основоположник сучасного консерватизму. Він об'єднав в єдине ціле ліберальну і консервативну складову, зрозумівши неможливість їх окремого існування.
Згодом видатний російський філософ Ніколай Бєрдяєв дуже влучно підмітив, що лібералізм забезпечує рух вперед і вверх, а консерватизм запобігає падінню і регресу. Консерватизм "консервує" усе найкраще, що пройшло випробування часом, і одночасно стоїть на заваді безвідповідальним нововведенням і соціальним експериментами (які, до речі, часто, маскують під вияви гуманізму, справедливості і навіть свободи).
Англійський консерватизм "законсервував" наступне.
Природа людини є гріховною. Гріховність ця полягає у схильності людини до творення як добра так і зла. Людина недосконала за своєю природою - все що вона творить теж є недосконалим. Прагнення до насолоди і отримання позитивних емоцій є природними. Людина повинна навчитися отримувати задоволення від праці, морального життя і удосконалення. Пізнання є невичерпним джерелом позитивних емоцій.
Сенс життя людини полягає у пізнанні, духовному розвитку і постійному моральному удосконаленню. Досконалістю є тільки Бог. В світі існує трансцендентальний моральний порядок, який всі люди мають підтримувати у суспільних справах. Божественне провидіння завжди існує в суспільстві.
Всі люди є різними і нерівними. Рівними люди є тільки перед Богом і Законом Божим. Соціальна нерівність є природним явищем.
Людина покликана до свободи. Свобода їй потрібна для того, аби мати можливість чинити вибір, вибір між добром і злом. За допомогою вибору з'ясовується моральність. За свій вибір людина нестиме індивідуальну відповідальність перед Богом (як показує час, ще за життя). Свобода кожного закінчується там, де починається свобода іншого. Ніхто не може претендувати на свободу іншого.
Усе своє життя, відповідно до Закону Божого, людина зобов'язана працювати і заробляти собі на хліб. Через працю здійснюється пізнання і духовний розвиток. Ринкові економічні стосунки є похідними природної нерівності, свободи, вибору та індивідуальної відповідальності.
Успіх чи невдача на ринку є чесним виміром індивідуальних заслуг. Ринкове суспільство є відкритою, мобільною структурою, у межах якої нерівності у багатстві і престижі відображають природні відмінності між людьми.
Власність є продуктом людської праці, ініціативи та є запорукою свободи та вибору.
Кожна людина зобов'язана поважати себе, шанувати свою сім'ю, свій народ і традиції предків, любити свою батьківщину.
Фактично, англійські консерватори разом із десятьма Божими заповідями та англійським націоналізмом "законсервували" канони лібералізму.
Консерватизм своїм народженням зобов'язаний лібералізму. Саме лібералізм розворушив і провів ревізію традицій та показав, що не всі вони є корисними і потрібними. Багатьох традицій слід позбавитися.
Головна заслуга лібералів полягає в тому, що їм вдалося не лише викреслити певні норми суспільного життя, але й запропонувати кращі. Запропонувати принципово нове розуміння свободи. Апологетами лібералізму стали сильні духом люди, здатні чути, відчувати і розуміти Волю Божу. Їм потрібна була свобода, аби нести відповідальність за свій вибір.
Ці люди в житті могли попросити лише у Бога, але не у держави чи господаря. Вони не прагнули рабської праці і засудили протекціонізм, кастовість, уникнення конкурентних стосунків, непублічність влади і корупцію.
Ліберали розірвали кланові стосунки в середовищі політичної еліти та примусили кожну людину щоденною працею в умовах чесної конкуренції доводити своє право займати ту чи іншу сходинку у суспільній ієрархії, вивівши на верхівку соціальної піраміди найкращих членів свого суспільства.
Осягнувши таке багатовимірне поняття як "свобода суспільства", світ поділився на дві нерівні частини. Для меншості свобода стала символом життя та процвітання. Для більшості свобода є занепадом, майже смертю.
Меншість - це люди, які в житті розраховують виключно на себе, або "праві". Більшість, що не здатна приймати самостійні рішення, - "ліві". Незважаючи на те, що лівим властиві лінь і заздрість, а правим притаманні пихатість та авантюризм, суспільним консенсусом цих двох нерівних частин стало розуміння природної взаємної залежності.
Адже окрім недоліків більша частина людей, які не дуже прагнуть свободи, можуть бути гарними виконавцями, а менша, свободолюбива, здатна творити, в тому числі, і робочі місця. Державні функції у структурованому суспільстві полягають у примусі до свободи і дотриманні "правил гри".
Правим хоча і більше дано, з них по закону Божому більше питають. Та ще й держава вішає на шию сильних та ініціативних слабких та ледачих. Через податкові важелі. Не кажучи вже про те, що держава ніколи не заповнює природні ніші правих лівими, навіть якщо при владі "стійкі марксисти".
Структурні реформи неструктурованого суспільства
Чомусь вважається, що українське суспільство уже давно є структурованим і можна сміливо переходити на двопартійну систему, піднявши прохідний бар'єр на виборах в парламент до відсотків 10.
Українське суспільство є розколотим, але абсолютно не структурованим. Напевно "високий" рівень розвитку української політології дозволяє громадянський розкол вважати структуризацією.
У поділі українців на тих, хто живе за київським часом (помаранчевих) і за московським (біло-блакитних), немає нічого спільного із структуруванням.
Іншими словами, якщо у людини на обличчі рум'янець, це зовсім не означає, що у неї здоровий вигляд, навіть якщо вона себе добре почуває. Цілком можливо, що вона хвора на цукровий діабет і на неї незабаром чекає безболісна ішемія міокарду і смерть.
Головне, аби удаване структурування суспільства не закінчилося розвалом української держави!
Конфлікт в Україні - це не конфлікт між прихильниками монархії і республіки (за будь-якого розв'язання такого конфлікту, цілісність держави збережеться). Український конфлікт - це конфлікт між громадянами України і негромадянами України із відповідними наслідками.
Структурування суспільства - це феномен протестантської культури і полягає він у поділі людей по потребі у свободі. Ні буддисти, ні мусульмани і навіть ортодоксальні православні християни не знають і не розуміють, що таке структурування суспільства. Майнове розшарування, соціальна нерівність, політичні уподобання не тотожні структуруванню, що відбувається виключно на ґрунті політичної свідомості і рефлексії.
Існують думки, які, до речі, озвучують освічені і "продвинуті" політики, що лібералізм і консерватизм - це продукти якихось західних теоретиків і на сьогодні всі ці "-ізми" нікому не потрібні, про них слід забути.
Забути, безперечно, можна. Більше того, забути дуже легко, коли чогось не знати і не розуміти. Однак якщо спробувати пізнати природу таких речей як консерватизм і лібералізм, то стає зрозуміло, що вони тісно пов'язані із духовним розвитком людини та пошуком сенсу життя.
Проблеми ліберальних демократій полягають якраз у відступі від цілісної політико-філософської концепції ліберального консерватизму.
Коли українці будуть готові до рефлексії, будуть здатними запропонувати бодай собі новий сенс життя, тоді дозволимо собі знехтувати чужим досвідом.
Якщо прагнемо стати людьми та нацією, маємо розпочати власний шлях морального удосконалення - або в системі координат християнства, або в іншій. Іншого шляху немає.
Важкий спадок
"Вибір у вільному суспільстві пов'язаний із відповідальністю. Немає виразної лінії поділу між економічною та іншими формами особистої відповідальності за себе, свою родину, фірму, суспільство, націю, Бога.
Мораль полягає у виборі між альтернативами. Моральна людина - це та, що реалізує у виборі власне судження про важливі та неістотні речі, не забуваючи про моральний вимір. Тією мірою, якою її право та обов'язок вибирати відібрала держава або якась партія чи спілка, її моральні якості, тобто її здатність вибирати, атрофуються, й вона стає моральною калікою" - стверджувала Маргарет Тетчер.
74 роки радянської влади - час більш ніж достатній, як ми бачимо, аби перетворити українців на моральних калік. Аморальність суспільства - це логічне завершення доби російського націонал-комунізму.
Зрозуміло, що вибір короткозорих моральних калік-невігласів не є зрілим та далекоглядним. А аморальний вибір ніколи не може бути перспективним і життєздатним. Українське суспільство не лише не може позбавитися успадкованих "цінностей" російського націонал-комунізму, воно активно абсорбує бруд чужих культур по всьому світу.
До розряду цінностей українці відносять і презирство до праці, і марнотратство, і лінь, і запит на рабську працю, і статус, і кар'єризм, і корупцію, і обман, і байдужість. Все це, до речі, випливає із розуміння свободи. А точніше, нерозуміння - претензій на свободу інших, прагнення отримати те, що в житті тобі не належить.
"Лібералізм" пропонує викинути із українських традицій гідність, інститут сім'ї, шанобливе ставлення до батьків, любов до своєї мови і батьківщини. Є спроби виховати націю на Утьосові та Гоголі, не помічаючи жертовних вчинків Бандери і Стуса.
Натомість поширюється думка про нормальність узаконення одностатевих шлюбів, збір податків з грального бізнесу, проституції, продажу наркотиків, культивується гламурне хамство.
Справжній лібералізм - це повага до ВИБОРУ, до вибору і не більше, а не повага до людини, яка зробила вибір на користь наркотиків та їх пропагування. Якщо людина не навчилася отримувати задоволення від праці і морального життя, а обкрадає ближнього аби купити дозу, така людина не має права на щастя, а часто - і на життя. І це її вибір.
Завдання ліберального суспільства спокійно і терпимо прийняти цей вибір, не даючи можливість цій людині нашкодити іншим, а не заробляти на цьому гроші як на гральний залежності.
Якщо людина не може заробити собі на життя нічим іншим, аніж проституцією, вона не повинна наповнювати бюджет країни сплатою податків від своєї "підприємницької діяльності". Суспільству має бути соромно і гидко жити на такі кошти.
Справжній лібералізм - це свідоме перебування в умовах чесної конкуренції і з щоденним доведенням свого права займати ту чи іншу соціальну сходинку. Справжній ліберал ніколи не візьме в житті те, що йому не належить. Адже всіх, хто бере в житті те, що йому не належить, Бог наказує, і часто за життя.
За використання і експлуатацію людської аморальності, незрілості і за збагачення на цьому заплатять всі й сповна.
Перед українцями сьогодні стоять надважкі завдання. Консервативна складова суспільства потребує повного відновлення. "Лібералізація" суспільних відносин, яка триває донині, - це насамперед звільнення від моралі і втеча від істинної свободи.
Українцям треба навчитися розрізняти істинний індивідуалізм від хибного індивідуалістичного анархізму, як це вдалося англійцям. Українцям належить навчитися користуватися свободою і навчитися вибирати.
Навчитися відрізняти рідних пророків, які говорили віршами, від чужих "ріфмопльотів", які у віршованій формі оспівували власне лібідо. Навчитися працювати і поважати людину праці.
Однак, світ сьогодні зазнав нових трансформацій, які нічим не гірші від соціалізму - це продукти псевдолібералізму - глобалізація, життя в борг, споживацтво.
Сутність цих явищ полягає у паразитуванні на людських пороках. Праця у глобальному світі не виховує і не робить людину кращою. Які якості може виховати робота біржовим брокером, маклером чи менеджером із продажу, круп'є, барменом, банкіром, рекламним агентом?
Втім, можливо, у нас ще є шанси створити власну версію лібералізму, власне розуміння свободи, адже осягнення свободи хліборобами має відрізнятися від осягнення свободи гендлярами та колонізаторами. Гарна була би мрія, велика.
Кожна нація живе рівно так, як розуміє поняття свободи.
Анатолій Якименко, Вінниця, експерт Інституту національних інтересів, для УП
