Образование. Собачка. Ком. ЮА
Георгій Данелія – режисер, автор доброї половини радянської кінокласики, у своїй книжці згадує цікавий випадок:
За радянських часів існували так звані Художні ради і будь-який твір мистецтва – чи то кіно, чи картина, чи скульптура – міг отримати право на життя тільки після затвердження цією самою худрадою.
Митці тоді, звичайно, хто як міг, воювали за свої твори. І один з них, художник, вигадав цікавий трюк – на кожній своїй картині він малював собачку. Зазвичай у найнесподіванішому місці – пейзаж, натюрморт чи портрет, а поруч собачка. Худрада завжди вимагала собачку замазати через те, що вона недоречна, а художник боронив свій витвір до останнього, говорив, що це його бачення, що це свобода вираження і таке інше.
Він демонстративно пив валідол, нервувався, але врешті завжди мусив відступити, бо проти системи не попреш. Друзі питали: "Нащо ти малюєш цього собаку? Від нього тільки неприємності". А він відповідав: "Якби не було собачки, вони б стали говорити про щось інше, не можна ж пропустити картину без зауважень. А так вони займаються собачкою, і всі задоволені."
Здогадалися, про що ми?
Точно, про новий Кабмін. А ще точніше – про Міністерство освіти та науки. Бо така собі Ганна Герман у студії програми "Я так думаю" урочисто обіцяла одному з нас, а разом з тим і кільком мільйонам глядачів, що ніякого Табачника в уряді при Януковичу не буде.
Як писав київський письменник Михайло Булгаков: "Вітаю вас, громадянин Збрехамши." (переклад по-пам’яті)
Але не тільки про Герман ідеться. Незрозумілі призначення міністрів сколихнули приснулу після виборів громадськість.
Ну добре, пан Цушко – по-перше, він наш земляк, з Тарутинського району Одеської області, де ми жили у дитинстві. Це вже плюс.
По-друге, Цушко там не тільки жив, але й керував радгоспом, а радгосп – це складне господарство, там є і поля, і ферма, і трактори, і ставок, і млинок, і вишневенький садок.
А що таке Україна, як не такий собі велетенський радгосп? Хіба що ставків та млинків більше – ото і все. Крім того наше Міністерство економіки зроду не займалося економікою, тому і шкоди від такого призначення буде мінімум.
Або ж Міністр культури. Яка біда в тому, що на посаду призначили нікому не відому людину? Міністрами культури у нас були мало не всі, хто хотів, і це щось змінило? Міністр культури – людина, яка за посадою займається перерозподілом бюджетних коштів серед "своїх". Тож відрізнити доброго міністра від поганого можуть хіба що ці самі "свої", кому дав, кому не дав.
Щож до сумнозвісного Міністерства освіти і науки – історія виглядає зовсім заплутаною. Герман заявляє, що була категорично проти нового призначення, один з головних ідеологів Партії регіонів Колесніков відгукується про нього у недопустимих серед колег виразах, не кажучи вже про думку опозиції, на яку все-таки годилося би зважати.
І що? Саме Табачника ставлять на найгострішу і найрезонанснішу посаду.
Резонанс не забарився. І на наш погляд це навряд чи стало сюрпризом для президента та компанії.
Ну а тепер давайте згадаємо історію, з якої почали. Історію з собачкою.
Вам не здається, що Дмитра Володимировича використовують, як такого собі собачку, або ж червону ганчірку для нас із вами: поки ми, настовбурчивши роги, будемо ганятися за ним по арені, організатори шоу і посміються досхочу з дурнуватих "помаранчевих", і під шумок зможуть робити все, що забажають у інших сферах.
У крайньому разі можна навіть підставити міністра під звільнення – такого не жалко. Однак це, повторимося, тільки у крайньому разі, якщо сам полізе на роги.
При всіх претензіях до пана Табачника, треба зазначити, що він – людина не дурна. А як людина не дурна він не може не розуміти роль, яку відвели йому теперішні керівники. Адже саме йому доведеться стрибати по арені, збираючи на себе погану карму всієї теперішньої влади.
Освіта в Україні – це те саме, чим за радянських часів було сільське господарство. Навіть вислів був такий "кинути на сільське господарство", тобто на спалення – змінити на краще нічого не можна, зате винуватим будеш і в тих, і в інших.
Проблеми нашої освіти вимагають окремого розгляду, ми навіть спробували зробити його у своїй статті "Почім дипломи?" ("Дзеркало тижня" свого часу надрукувало її під назвою "Вища освіта чи лоходром?"). Там ми сформулювати та обґрунтували просту думку – вищої освіти в Україні немає, але є відлагоджена система ТОРГІВЛІ ДИПЛОМАМИ.
До середньої освіти у всіх теж є мільйон претензій і всі справедливі, втім як і до початкової, спеціальної, післядипломної та решти.
Проте головне – це той простий факт, що незадоволення громадян українською освітою має передусім консервативний характер. Це – протест проти змін як такий. Тому намагання чергового разу поміняти все – тепер уже назад – наразяться на незадоволення тих самих людей, які вчора протестували проти Вакарчука. Бо це – батьки, а батьки завжди проти змін правил гри під час навчання їхніх дітей.
Отже сам Табачник як людина, безперечно, розумна не може цього не розуміти. І не може не відчути приниження.
Приниження по-перше, від того, що його, колишнього голову адміністрації президента, потім віце-прем’єра поставили під провід конкурента - Семиноженка.
А по-друге, через те, що привселюдно назвавши "клоуном" його планують використовувати саме відповідно до цього визначення.
Чому ж він погодився на таку сумнівну, а точніше, безсумнівну роль? Дозвольте висловити з цього приводу кілька оцінкових суджень.
Основною причиною виглядають гроші. Не секрет, що криза боляче вдарила не тільки по нас із вами, але й по великих бізнесменах. Усім треба підживитися.
А Міносвіти – це величезна стаття у бюджеті. Перш за все тут – друк підручників, який вже давно вважають книжковим Клондайком, де все купується і продається. Проте це не головне.
МОН перш за все – це керівна контора величезного ринку продажу дипломів про вищу освіту. Вона керує ринком за допомогою ліцензування – необхідного і цілком достатнього засобу для легалізації торгівлі дипломами.
І тут уже пахне не жалюгідними мільйонами. Це десятки, чи то сотні мільйонів гривень потенційного доходу. За такі гроші можна і у "клоуна" пограти.
По-друге, якщо сам міністр не в тім’я битий, то володіє описаним Георгієм Данелія прийомом "собачка". І своїми першими на посаді заявами він навіть дав нам підстави підозрювати, що володіє ним віртуозно.
Усі розмови про тести мовами меншин, повернення вступних іспитів, десятирічної освіти тощо виглядають як та сама "собачка". Хай погризуться навколо цього і не заважають зайнятися головним – тобто фінансовим оздоровленням постраждалих від кризи членів Кабміну та товаришів по партії.
Врешті-решт тести можна відміняти і повертати назад щомісяця – прогресивні ВНЗ давно вже вміють приймати тих, кого треба, і бізнесу це не зашкодить.
Розуміємо, що ми не єдині, кому ці очевидні висновки спали на думку. І це добре. Бо якщо ми бачимо, інші бачать – хіба це не перетворюється на очевидність?
На перший погляд, викладена вище схема виглядає бездоганно. Будемо протестувати – значить клюнули на наживку. Не будемо протестувати – антиукраїнська істерія зростатиме, аж поки хоч-не-хоч запротестуємо.
Проте, як у всіх подібних сценаріях, організатори не врахували те, чого не могли врахувати. Тобто нас із вами.
Не секрет, що бойовий запал українців зараз підупав і багато хто у розпачі готовий махнути на все рукою. Тому призначення Табачника – це чудовий стимулятор для розчарованих. Він не дасть нам заснути.
Ану, запустіть-но пошуковець і підберіть колекцію антиукраїнських цитат цього помітного публіциста!
Підібрали? Ну, і як воно вам?
Головне, чого не врахували постановники шоу "Собачка" – того факту, що спільний ворог найкраще об’єднує українців.
Тому величезний плювок у обличчя нації, яким стало призначення міністра освіти, так чи інакше примусить нас забути внутрішні чвари і зрозуміти – об’єднання неминуче. І чим швидше відбудеться цей процес, тим менше втратимо із завойованих позицій.
Об’єднуватися будуть не політики – вони не дивляться далі своїх електорально-заточених носів. Об’єднуватися перш за все повинні ми з вами.
А політики... Не зуміють об’єднатися ці – знайдемо нових. Не така вже рідкісна птиця сьогодні – політик.
Саме ми з вами повинні виробляти ідеологію нового відродження і загострювати її в боях з обраними або засланими "вождями" та "очільниками". Саме нам з вами цю ідеологію впроваджувати.
Українцям не пощастило з національним характером: не вистачає бойовитості, згуртованості, ініціативи. Проте подякуємо Богові за те, що дав нам дуже добрих ворогів – безжальних, цинічних, високомірних.
Бо саме в об’єднанні для боротьби зі спільним ворогом у нас з вами є шанс на виживання.
Хто не вірить - зазирніть до підручників історії. Зазирніть зараз, поки їх не спалив новий міністр.
