"Газовая революция" отодвигает идею консорциума

5 березня під час візиту до Москви президент Віктор Янукович говоритиме й про газ. Ще до інавгурації він озвучив пропозиції повернутися до створення газотранспортного консорціуму.

Коротко ідеї Януковича зводилися до наступного: Україна, Росія і європейські споживачі газу (чи то країни, чи то компанії) отримують по третині акцій української газотранспортної системи.

В обмін на це Росія відмовляється від будівництва обхідних газогонів "Північного" і "Південного" потоків і бере участь у модернізації української газотранспортної системи, доводячи її пропускну спроможність до 200 мільярдів кубометрів газу на рік.

Таким чином, недобір коштів від управління своєю газотранспортною системою Україна покриватиме за рахунок збільшення обсягів транзиту. Крім того, Янукович натякнув, що Україна також хотіла б отримати право експорту газу до Європи.

Ці ідеї мають кілька слабких місць.

По-перше, якщо європейськими учасниками консорціуму будуть партнери "Газпрому", це, по-суті, означатиме одномоменту передачу української газотранспортної системи Росії з усіма відповідними наслідками. Якщо на перших порах це буде навіть не так, Росія, вочевидь, докладе усіх можливих зусиль, щоб викупити в європейців їхню частку.

Наприклад, три роки тому "Газпром" отримав у Білорусі 50% акцій білоруської газотранспортної системи. Щойно посол Росії в Білорусі Олександр Суриков заявив, що у російської монополії є бажання отримати більше: "Інакше заради чого купляли 50%?".

По-друге, втрата національного контролю над газотранспортною системою потенційно загрожуватиме прямим втручанням Росії для охорони "її" майна, не кажучи вже про остаточний кінець всіх проектів диверсифікації джерел українського газопостачання за рахунок держав Середньої Азії, які реально працювали ще в 1990-х роках.

По-третє, Росія заявила, що не відмовиться бід будівництва "Північного" і "Південного" потоків. "Джерела" в "Газпромі" саркастично повідомили, що газогони функціонуватимуть довше, ніж Янукович перебуватиме на посаді президента.

В лобіювання "Північного" і "Південного" потоків вкладено колосальні зусилля і кошти заради можливості Росії впливати на Європу, розколюючи її на Західну і Східну. Через ці газогони Росія сподівається отримати можливість відключати Україну та, можливо, інші держави Східної Європи від газу, що буде колосальним засобом впливу на них.

Відмовитися від цього заради Януковича Кремль не готовий.

Але найголовніше інше.

У світі непомітно сталася нова технологічна революція.

У США вдалося розробити технологію видобутку так званого "сланцевого" газу, який нічим не відрізняється від звичайного, окрім видобутку.

Найцікавіше, що запасів такого газу у світі удвічі більше, ніж "звичайного", а родовища значно більш рівномірно розподілені у світі. Газові ресурси людства потроїлися.

Експерти наводять цифри – 55-100 трильйонів кубометрів сланцевого газу є у США, і до 35 трильйонів у Європі. Найбільші в Європі родовища розташовані на Півночі континенту – в Німеччині, Польщі, Нідерландах, Швеції, а також в Угорщині і Франції.

Також значні поклади є й в Україні. Той факт, що газ розташований так близько до споживачів, є його серйозною перевагою.

Спеціальні журнали описують нову технологію видобутку – буріння у сланцевій породі горизонтальних свердловин, у які під дуже великим тиском подається водяний розчин, завдяки чому створюються розриви в породі великої площі й забезпечується достатній для промислового використання газовий видобуток.

Скептики мають законне право засумніватися. Але факти наступні. У Сполучених Штатах, за підсумками 2009 року, попри економічну кризу і падіння споживання, загальний видобуток газу збільшився на 3,7% до 624 мільярдів кубометрів, при серйозному падінні видобутку "звичайного" газу. Американці вперше за останні десятиліття за обсягами видобутку обігнали Росію.

Це відбулося завдяки сланцевому газу, доля якого в американському газовидобутку упродовж останніх років зростає в геометричній прогресії. Як результат, Сполучені Штати з країни-імпортера газу перетворилася на країну, яка майже повністю сама себе забезпечує газом, і навіть може почати експорт скрапленого газу.

У результаті скраплений газ із Близького Сходу, насамперед із Катару, який призначався для США, надійшов до Європи за дуже низькими цінами, що мінімум у два рази менші за ціну на російський газ за довгостроковими контрактами.

Колись Росія обіцяла Україні газ за європейськими цінами. Саме час спитати: де він?

Американські виробники стверджують, що нова технологія на сланцевих родовищах робить рентабельною роботу при ціні на газ в 100 доларів. У США на внутрішньому ринку ціна на газ уже впала до 160 доларів, потягнувши вниз комунальні платежі.

Одне з цікавих підтверджень ефективності технології полягає в повідомленнях стрічок економічних новин. Атмосфера нагадує "золоту лихоманку". Найвідоміші енергетичні компанії світу спішать нести свої сотні мільйонів і мільярди доларів у родовища, ліцензії і технології, пов'язані з видобутком сланцевого газу. Це стосується навіть російських компаній.

Найбільше інвесторів цікавить розробка родовищ сланцевого газу в Європі, де найбільш місткий ринок та найближчі відстані до споживачів. Свою роль в заохоченні пошуків нових шляхів забезпечення газом зіграли й газові війни Росії проти України.

Не виключено, що цей винахід матиме потенційно колосальні наслідки.

Що все це означає для України? По-перше, ситуація на газовому ринку в Європі значно зменшує реалістичність реалізації російських обхідних газогонів, і, відповідно, їхню реальну загрозу для України.

Росії потрібно вкладати десятки мільярдів доларів в будівництво "Північного" і "Південного" потоків, і "відбити" їх буде нереалістично при верхній межі ціни на газ, що встановлюється скрапленим газом та новими технологіями видобутку.

Якщо Росія вкладатиме значні кошти в будівництво газопроводів, це може зробити російський газ не конкурентоздатним у Європі. Тим більше, російські чиновники визнають, що вартість транзиту газу обома "потоками" буде вищою, ніж вартість транзиту нинішніми маршрутами територією України.

Найближчий наслідок – інвестори "Північного" і "Південного" потоків можуть втратити зацікавлення у цих проектах.

Ознаки цього вже є. Так, Росія і її партнери з Франції і Норвегії щонайменше на 3 роки відклали розробку Штокманського газового родовища, перенісши її через цінову ситуацію з 2013 на 2016 роки, а перші поставки скрапленого газу з цього родовища до США перенесені на 2017.

Також заморожені розробки нових велетенських газових родовищ на півострові Ямал і в Іркутській області.

Для України найцікавіше, що газ з Штокманського родовища мав заповнити другу лінію "Північного потоку" (його загальна проектна потужність – 55 мільярдів кубічних метрів на рік, по 27,5 в кожній лінії).

Таким чином, повне введення в дію "Північного потоку" відкладене щонайменше до 2016 року, а, судячи з тенденцій на газовому ринку – і довше.

З достатньо великою імовірністю складається ситуація, що для росіян будувати "Північний" і "Південний" потоки – це все одно, що заривати мільярди в землю. Іноземні партнери з цих проектів під впливом нових цінових тенденцій можуть почати розбігатися.

Тому президенту Януковичу не варто здавати українську газотранспортну систему чи йти на будь-які поступки в обмін на те, що Росія згорне проекти обхідних газогонів. Судячи з усього, Росія змушена буде відтермінувати або й згорнути ці проекти (особливо "Південний потік") і так, без жодних поступок з боку України, за рахунок однієї лише ситуації на ринках.

Можливість "газового самозабезпечення" Європи за рахунок сланцевого та скрапленого газу теоретично здатна підважити значення української газотранспортної системи.

Але, по-перше, до впровадження технології видобутку, хоча б такої ж масовості, що і в США, Європі ще треба дожити. По-друге, сланцевий газ навряд чи повністю замінить звичайний газ, що надходить трубопроводами.

Зі значно більшою ймовірністю нові технології просто регулюватимуть верхню межу ціни на газ. Крім того, запаси сланцевого газу нерівномірно розподілені, а газ через Україну йде переважно до Південної Європи.

Науковці стверджують, що технологія видобутку метану така ж сама, як і сланцевого газу. Між тим, поклади метану в Україні оцінюються в трильйони кубометрів. Можливо, газ, який зараз є прокляттям українських шахтарів, колись стане благом, який можна буде транспортувати українськими газогонами?

При цьому, Україна вже сьогодні володіє найрозгалуженішою системою газопроводів довжиною майже 38 тисяч кілометрів, з прямим виходом у Європу, найпотужнішою в Європі системою підземного зберігання природного газу місткістю 30 мільярдів кубометрів.

Віддати це все за кілька років "пільгових" цін на газ – це повне безглуздя і безгосподарність.

Результати "геніальних" газових угод 2009 року переглядати треба, але не такою ціною.

Це навряд чи сумісне з іміджем "залізного господаря", який довго створювали Януковичу.

Тим більше, що зараз ми на власні очі бачимо, як ті, хто вкладав в альтернативні джерела видобутку енергоносіїв, ні в кого ніякої "пільги" не просять, а самі своїми відкриттями та їхнім впровадженням збивають ціни на енергоносії не лише у себе, а й в усьому світі.

Олександр Палій, політолог, кандидат політичних наук, для УП