Премьер для Януковича: кто он?
Чергові, п'яті за ліком, президентські вибори добігають свого завершення. Той факт, що лідери провідних держав світу один за одним вітають одного з кандидатів із перемогою, є підставою для формулювання кількох важливих висновків.
По-перше, визнання того, що вибори відбулися, в цілому проходили демократично, громадянами було реалізовано право на вільний вибір.
По-друге, кричущих фактів фальсифікацій, які б суттєво вплинули на результат голосування виявлено не було. По-третє, перемогу у жорсткій політичній боротьбі здобув Віктор Янукович.
По-четверте, Тимошенко, яка б була більш бажаним гостем у Брюсселі і у Вашингтоні, таки поступилася.
Однак програвати - це не в стилі Юлії Володимирівни, а тим паче - програвати спокійно й тихо.
Зараз Тимошенко привселюдно заявляє, що ніколи не визнає перемогу Януковича й оскаржуватиме в судах результати голосування.
Якщо б факти про системні фальсифікації таки були в наявності БЮТ, вони б вже давно стали об'єктом розгляду в судах й набули резонансного характеру.
Подібного роду заяви, окрім зменшення загального розчарування свого електорату, часткової його мобілізації й формування у суспільстві почуття нелегітимності новообраного президента, спрямовані ще й на відтермінування відцентрових процесів в середовищі БЮТ, потенційної переорієнтації депутатського, насамперед фінансово, корпусу.
Схоже, Юлії Тимошенко просто потрібен час на роздуми й вибір подальшої стратегії поведінки.
А те, що її доведеться змінювати, не викликає сумніву. Партія Регіонів на чолі з своїм лідером вже закликала Юлію Володимирівну піти у відставку й повідомила про початок переговорного процесу із фракціями депутатів про формування нової коаліції.
І якщо заклики піти у відставку є своєрідною формою психологічного тиску й знущання над опонентом, то переговори та консультації ведуться доволі активно, а сам їх процес не надто приховується.
Й хоча процес усунення Тимошенко з посади прем'єр-міністра, як і формування нової коаліції, є надзвичайно складними, теоретично уявити це можна.
За таких умов доречно було б поро змірковувати - хто, в разі формування нової коаліції, буде найбільш підходящою кандидатурою на посаду нового прем'єр-міністра України.
Варто зазначити, що цього разу Литвин таки втратив свою "золоту акцію". Низький результат у першому турі й потенційна можливість непотрапляння у наступний парламент його блоку змушує фракцію шукати будь-які можливості для продовження функціонування наявної Верховної Ради.
Заяви нардепів цієї фракції про готовність ведення переговорів щодо формування нової коаліції - яскраве тому підтвердження. Схоже, що для Литвина одним із визначальних аргументів за вступ в коаліцію буде збереження за ним посади голови Верховної Ради.
Не визначальними є й позиції комуністів. Теоретично коаліція може бути сформована й без участі цієї фракції. Це прекрасно розуміє й Симоненко. Так само, як і розуміє, що кількість прихильників його політичної сили з кожним роком невпинно меншає, а, відповідно, зменшуються шанси й на подальше потрапляння в парламент.
Комуністи, скоріш за все, готові задовольнятися ще кількома роками перебування у владі, тому готові підтримувати будь-який коаліційний варіант при кількох скромних посадах й про висунення свого кандидата на посаду прем'єра навіть мову не ведуть.
При будь-яких умовах формування нової коаліції без депутатів НУНС практично неможливе. "Золота акція" на сьогоднішній день знаходиться саме в руках блоку.
Рішення про входження чи ні у нову коаліцію, окрім традиційних посадових домовленостей, залежатиме багато в чому якраз від кандидатури потенційного прем'єра.
Для Партії Регіонів найбільш вдалим є сценарій, за якого прем'єром стане "їхня людина". Це дасть змогу Януковичу сформувати більш чітку структуру вертикалі й уникнути проблем, що були присутні в конфлікті взаємовідносин між Тимошенко та Ющенком майже протягом усієї каденції останнього.
Водночас, взяття на себе цілковитої відповідальності, в першу чергу, за економічну ситуацію в державі, без відсутності фактичних гарантій швидкого покращення є доволі ризикованим.
Немає сумніву, що кожна помарка політики ПР буде маленькою перемогою БЮТ. Юлія Володимирівна критикувати вміє й за таких умов рейтинг довіри до ПР, й зокрема Януковича, падатиме.
Чи не єдиним кандидатом від регіоналів поки що є Азаров. Однак, Микола Янович навряд чи влаштує потенційних коаліціантів. Уявити ж на місці Азарова когось іншого із Партії Регіонів, зокрема головного її сьогоднішнього спікера Герман, доволі проблематично.
В "Нашій Україні" попередньо обговорювалися дві основні кандидатури - Єхануров та Яценюк, перемовини з яким було доручено вести Матвієнку. В підсумку, Арсеній Петрович таки з'явився на засіданні фракції, незважаючи на доволі тривалий період її ігнорування.
Не варто забувати й про Тігіпка, крісло якому пропонувала ще Тимошенко. Тігіпко вже заявив, що погодиться стати прем'єром, якщо Віктор Янукович на посту президента запропонує йому цю посаду.
Результати, отримані двома кандидатами у першому турі президентських виборів, наявність у суспільстві зростаючого запиту на оновлення політичної еліти, суттєво збільшують їхні шанси.
Водночас, обіймати таку важливу для держави посаду за складних економічних умов є доволі ризикованим, тим паче напередодні проведення місцевих виборів.
Виборці можуть і не пробачити політикам, які регулярно заявляли про непідтримку жодного з кандидатів, входження у коаліцію з ПР.
Ще один аспект, який не йде на користь ні Яценюку, ні Тігіпку є те, що очоливши Кабмін, вони фактично тим самим підкладають бомбу сповільненої дії під Януковича. Це прекрасно розуміє й сам Віктор Федорович й не надто бажає повторювати помилки, вже допущені своїм попередником.
Ідеал для Януковича - це менш харизматичний, бажано наразі малопопулярний прем'єр більш технічного характеру, який би слухняно втілював політику регіоналів. Та досягти цього буде знову ж таки надзвичайно важко. Причина проста - наявність тієї ж "золотої акції" у "Нашої України".
Одностайності наразі в НУ немає. Однак існує розуміння того, що вступ до коаліції є життєво необхідним для переважної більшості депутатів, оскільки загроза перевиборів означає непевність у депутатському майбутньому.
У зв'язку з цим, доречно було б розглянути кандидатури вже згадуваного Єханурова, а також Ющенка.
Щодо Ющенка, то навколо його подальшої політичної діяльності ведеться багато розмов. Одні стверджують, що ВАЮ очолить Національний банк, інші - що може посісти місце спікера, треті - що політик просто займатиметься активною підготовкою до можливих виборів.
Призначення Ющенка прем'єром могло б стати символом, ознакою готовності й бажання Януковича подолати негативне сприйняття своєї особи на заході України, об'єднати схід і захід й стати президентом усієї країни.
Тим, ким стати Ющенку, попри все бажання, так і не вдалося.
Взаємодія Януковича й Ющенка означала б також, що накладається мораторій на всі найбільш кричущі теми, що роз'єднують суспільство. Окрім того, Віктор Андрійович свого часу вже очолював Кабмін й очолював доволі вдало.
Втім, таке призначення стало б своєрідним підтвердженням співпраці між двома Вікторами під час президентських виборів й могло б негативно відобразитись на й так невисокому рейтингу Ющенка, покласти під сумнів можливість проходження очолюваної ним сили у парламент в разі перевиборів.
Водночас, призначення Віктора Андрійовича на другу за статусом посаду в державі стало б свідченням затребуваності ВАЮ у великій політиці й відкривало б перед ним, у разі ефективної діяльності, широкий плацдарм для поступового нарощування рівня своєї підтримки.
Суттєвою перепоною є категоричне неприйняття особи поки що діючого президента в середовищі Партії Регіонів. Відповідно, погодити таку кандидатуру буде доволі складно й загрожує розгортанням чвар у самій партії.
Невідомо також позицію з цього приводу й самого Ющенка. Відсутність позитивного результату може поставити крапку на його подальшій політичній діяльності.
Схоже, що кандидатура Єханурова наразі викликає найменшу кількість протиріч серед потенційних учасників коаліції. Не надто афішується й сам Єхануров.
Втім, перефразовуючи відому приказку, - "з тихих політиків виростають прем'єри" й такий варіант відкидати не можна.
Українські політичні реалії характеризуються непередбачуваністю. Хто буде, і, що головне, - що буде і яким чином, залишається поки що таємницею й для самих політиків.
Втім, новому уряду, якщо такий буде сформовано, доведеться нелегко, адже приймати буде потрібно складні й непопулярні рішення.
Ігор Дебенко, політолог, Івано-Франківськ, для УП