Агитация и пропаганда по-украински
Нещодавно, з ініціативи заступника голови Партії регіонів Анни Герман та одного з лідерів БЮТ Миколи Томенка відбулися парламентські слухання, присвячені стану свободи слова в регіональних ЗМІ.
Невдовзі після цього президент України Віктор Ющенко викликав до себе на нараду генеральних директорів обласних державних телерадіокомпаній, на якій питання вольностей "четвертої влади" розглядалися вже із дзвіниці глави держави.
Не виключено, що згодом ще якась впливова сила чи особа ініціюватимуть чергову нараду, де в центрі уваги будуть вітчизняні ЗМІ.
Може скластися враження, що український політикум перейнявся дійсно важливою для суспільства інформаційною проблематикою. Та насправді усім зрозуміло, що під гаслами захисту свободи слова, кандидати в президенти, їх політичні сили, лише зводять порахунки один з одним, використовуючи в своїх інтересах підконтрольні їм медійні ресурси.
Проте справжні інформаційні проблеми нікуди не ділися. Їх треба невідкладно вирішувати. Можливо найгостріша з них - налагодження системної та цілеспрямованої діяльності держави із роз'яснення внутрішньої та зовнішньої політики як для українців, так і для світової громадськості.
Ця проблема набирає особливої ваги в контексті протидії інформаційній експансії з боку інших держав.
Адже не секрет, що останнім часом посилився інформаційний тиск на Україну з боку основних центрів геополітичного впливу. Європейський Союз через ЗМІ переконує, що Україна ще не готова до повноцінної євроінтеграції.
США настирливо накидають думку про власну ексклюзивність у вирішенні складних міжнародних проблем, які стосуються Української держави. Росія вже давно веде з Україною інформаційну війну на знищення.
Днями міністр закордонних справ України та відомий медіамагнат Петро Порошенко змушений був визнати, що "у світовому інформаційному просторі спостерігається значна кількість упереджених і негативних щодо України повідомлень і коментарів, що зачіпають найрізноманітніші аспекти політичного, економічного, соціально-гуманітарного життя українського суспільства".
Міністр підкреслив, що часто можна спостерігати, коли такі коментарі стосовно України надаються цілеспрямовано, відповідно до певного розробленого сценарію і послідовності. Порошенко наголосив, що "за всім цим стоять свідомі спроби маніпулювання думкою українців, суспільством і політиками".
Іншими словами, все очевиднішою стає потреба у "реабілітації" дискредитованої у минулому, але наразі актуальної як ніколи практики державної агітації та пропаганди.
Захопившись впровадженням в Україні стандартів ліберальної демократії, ми якось не помітили тих кардинальних змін у геополітичній архітектурі, які вимагають якісно нових підходів до державного управління, особливо в інформаційно-гуманітарній сфері.
Тим часом сьогодення та міжнародний досвід вказують, що "агітація і пропаганда" стали невід'ємною складовою політики провідних країн світу.
Ось лише кілька прикладів.
У США при Міністерстві оборони успішно діє державна структура - "підрозділ стратегічних комунікацій", мета якого "завойовувати розум і серце" своїх громадян та людей, що проживають за межами цієї країни.
Під такі комунікації підпадає все - від зв'язків з громадськістю до народної дипломатії та інформаційних операцій.
Лише в 2009 році з федерального бюджету США для утримання цього підрозділу було виділено 4,7 мільярдів доларів, з них 547 мільйонів - на зв'язки з громадськістю.
Пропагандою по-американськи займаються 27 тисяч чоловік. У творчому багажі цього відомства блискучі медійні кампанії з вербування вояків до армії США, підготовка відео сюжетів, прес-релізів і радіоінтерв'ю відповідного ідеологічного спрямування, яке Міноборони розсилає для публікації і трансляції на телебаченні та радіо під маркою оригінальних репортажів, без будь-якого згадування про Пентагон.
Не має потреби детально зупинятися на досвіді Росії, інформаційний ресурс якої вже давно перетворено на потужну агітаційно-пропагандистську машину Кремля.
Чого лише варті численні російські фільми та серіали, які заповнили кіно- і телеекрани країн пострадянського простору, що нав'язують кремлівський "правильний" погляд на життя.
Згадаймо також про телеканал Russia Today, який охоплює супутниковим мовленням територію практично усіх континентів, доступний у мережах кабельного телебачення у більшості країн Європи.
Професійні журналісти із сучасних телестудій доброю англійською мовою несуть у широкі маси новини, коментарі, аналітику, подані, звичайно, у вигідному для Росії світлі.
Повідомлень про вбивства російських правозахисників та журналістів, розгін демонстрацій опозиції, вибухи на шахтах чи дебоші неонацистів ви там не побачите.
Навіть у часи кризи Китай виділив з держбюджету 6 мільярдів доларів США на створення та розповсюдження іноземними мовами телерадіопрограм прокитайського змісту у країнах світу.
У Франції для налагодження державної пропаганди засновано спеціальний телеканал France 24, international news 24/7. Французький уряд впевнений, що через цей канал світ побачить "увесь блиск Франції".
Аналогічний проект підтримує емірат Персидської затоки Катар, який фінансує відомий новинний багатомовний канал al-Jazira. Катарці вважають телевізійний ринок надто важливим, аби відати його на відкуп чужинцям.
Такий крок розглядається як відповідь на арабомовні канали al-Hurra и Radio Sawa, що їх утримують США.
У Німеччині питанням інформування населення займається відомство Федерального уряду з питань роботи зі ЗМІ, загальна чисельність якого складає 500 осіб, а загальний бюджет на інформаційні цілі - 20 мільйонів євро.
Для України можливо більш повчальним стане досвід Республіки Ізраїль. Впродовж багатьох років ця держава бореться за право власного існування у ворожому оточенні. І саме сьогодні, коли у світі все більше відгонить порохом, Ізраїль повертається до практики державної агітації і пропаганди.
При цьому, нагадаємо загальновідомий факт, що євреї відчувають історичну небезпеку і потребу найперше діяти, а не говорити.
Так, у травні 2009 року за пропозицією прем'єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаніягу створено Міністерство у справах пропаганди та діаспори з відповідними структурою, функціями, бюджетом та повноваженнями для проведення широкої роз'яснювальної роботи як всередині країни, так і за кордоном.
Потреба у його створенні з особливою гостротою постала після другої ліванської війни та операції "Литий свинець". Ізраїльтяни зрозуміли, що існуюча система інформаційної політики неефективна.
Було вирішено сконцентрувати раніше розпорошені по різних місцях інформаційні структури в рамках окремого міністерства, включивши до його складу прес-службу при міністерстві глави уряду, урядове бюро преси, урядове бюро рекламних публікацій, управління телерадіомовлення, а також різні служби по лінії зв'язків з єврейською діаспорою.
Міністерство налагодило механізми співпраці з МЗС, Міноборони, розвідувальною службою "Моссад", численними неурядовими організаціями. Отже фактично створено "єдиний фронт" ізраїльської пропаганди.
Один цікавий штрих. Ізраїльський уряд у 2009 році оголосив набір добровольців до "армії" блогерів, які крім івриту володіють іноземними мовами, для участі у "роз'яснювальній" кампанії в антисемітських блогах і форумах в інтересах Ізраїлю.
Тільки у перші дні на цей заклик відгукнулося більше тисячі єврейських патріотів.
Отож, настав час усвідомити, що українці не мають іншої альтернативи, аніж гідно й адекватно відповідати на інформаційні виклики сучасності. Хто б завтра не прийшов до влади, він буде змушений займатися державною пропагандою та агітацією, якби її не називали - "стратегічними комунікаціями" чи "роз'яснювальною роботою".
Бо лише так в умовах глобальних інформаційних війн можна відстоювати власні національні інтереси.
Ігор Радзієвський, Богдан Червак, спеціально для УП
