Архетипы сознания современного украинца

Безперечною перевагою демократичних перетворень в Україні є інформаційна свобода в сучасному суспільстві. Однак, якщо десять років тому питання стояло про кількість інформації, то зараз це питання якості.

Сьогодні людська психіка, цей недосконалий апарат, витримує граничні інформаційні та емоційні навантаження. Телебачення, як основний інформаційний носій, стрімко збільшило демонстрацію агресії, гомосексуалізму, цинізму, жорстокості, культу грошей, цінностей кримінального світу.

А це, в свою чергу, призводить до формування викривленого світогляду та ціннісної дезорієнтації, особливо у дітей та підлітків.

Ще в середині ХХ століття відомий мислитель Юнг попереджав людство про настання стихійної інформаційної епохи – "ми значно краще захищені від неврожаїв, повеней, чим від власної духовної неповноцінності, що не сприяє опірності психічним епідеміям".

Для сучасної технологічної цивілізації здатність мислити підмінюється її імітацією – здатністю механічно накопичувати відомості (думки, факти, правила, зразки). У сучасному світі на психічні захворювання страждає майже половина мільярда людей, причому їх число зростає.

З’являються нові психічні захворювання. За останні 90 років ХХ століття поширеність психічних захворювань зросла в 6 разів, поширеність алкоголізму – в 40, а олігофренія в 29.

Про масову свідомість сучасних українців

Кожен з нас, з одного боку, є особистістю, суб’єктом, індивідуальністю, з іншого, ми з дитинства належимо до людської спільноти, живемо у певному психосоціальному просторі з необхідними поведінковими настановами.

Відчуття душевного комфорту людини залежить, по-перше, від рівня задоволеності її особистих потреб, а по-друге – від усвідомлення, що з нею все нормально, "як у людей".

Саме загальнолюдський досвід (колективне несвідоме) містить у собі психологічний матеріал, який має таке ж значення для людини, як і її особистий досвід.

Які ж особливості масової свідомості українців?

Українська душа, всупереч трагічному історичному досвіду, демонструє величезну життєлюбність і життєздатність з орієнтацією на сьогодення.

Переважає емоційно-почуттєва компонента над розумово-вольовою. Українське колективне несвідоме з великою довірою ставиться до доброї Неньки-природи, воно спонукає до впевненої співпраці з нею.

Звідси дивовижна працездатність і працелюбність українців. Схильність українців до індивідуалізму – загалом явище прогресивне – і є передумовою побудови громадянського суспільства в європейських традиціях.

Загальновідомою є українська ліричність і мрійливість, поетичність і релігійність, прагнення до ідеалу, повага до внутрішнього світу людини, її талантів та здібностей. Українці завжди були здатні до добровільного об’єднання в самоорганізовані й самокеровані структури і братства, артілі, гуртки, кооперативи, товариства, корпорації.

"Кордоцентричність", як риса українського національного характеру, означає сприймання життя більше серцем, емоційно-чуттєвою сферою, ніж раціональним розумом. Тиск на таку особистість призводить до емоційних травм.

Проте, доба соціалізму залишила в масовій свідомості сучасних українців відбитки та наслідки авантюрних соціальних експериментів. Спеціальні дослідження показують, що серед дорослих людей з вищою освітою переважають інфантильні особистості.

Інфантильність, є, напевно, домінуючою формою деформації суспільної свідомості в Україні. З неї випливають різні види не пристосованої до життя поведінки.

По-перше, це можливість роботи без оплати. Оскільки працьовитість усвідомлюється українцями як цінність, то робота без оплати – це така витончена форма втечі від реальності – замаскована нездатність щось змінювати у своєму житті, приймати рішення та нести за них повну відповідальність дорослої людини.

З іншого боку, українські працедавці всіх рівнів, підтверджуючи цю тезу, не поспішають оплачувати працю найманого робітника, порушуючи важливу християнську заповідь.

По-друге, це пошук "сурогатних батьків", який полягає в прагненні знайти у когось схвалення своїх дій, чи то на Сході чи на Заході.

По-третє, це схильність до думки, що хтось повинен організовувати життя, розв’язувати проблеми. Звичайно, що хибність такої позиції не усвідомлюється, а не підтвердження сподівань від життя сприймається гостро, навіть доходить до неврозів.

Тоталітарна система залишила ще один наслідок – криміналізація суспільної свідомості, яка проявляється в терпимому ставленні людей до кримінальних виявів.

Дещо про деструктивні думки, які мають більш глибоке коріння у масовій свідомості українців. Вони закріпились у приказках і прислів’ях.

Побудова життя на стратегії уникання негараздів, а не на стратегії досягнення успіхів. Українець полюбляє закінчувати свою промову "аби не гірше". Потрібно прагнути більшого.

Страждання виводяться в ранг основних цінностей. Успіх оцінюється не за досягнутими результатами, а за кількістю витраченої роботи та страждань. Звідси випливає забобонний страх добробуту та звичайних побутових зручностей.

Сумна віра у перемогу зла. На повідомлення про викриття хабарника чи злочинця, українці часто реагують виразом "відкупиться".

Таким чином, суспільна свідомість сучасних українців інтегрувала у собі ціннісні орієнтації західної цивілізації на чолі з активним способом життя, східний філософський підхід із притаманним йому спогляданням та численну кількість "вірусів" від тоталітарної системи.

Дослідження психологів доводять, що левову частку душевного життя людини складають уявлення, ілюзії, стереотипні судження і омани. Якщо людина переконана, що всі люди доброзичливі, то вона знайде безліч фактів, що доводять це. Якщо вона переконана, що світ жорстокий, то знайде безліч підтверджень цьому.

Тому важливу роль у регуляції поведінки сучасної людини, як і раніше, відіграє міфічна свідомість, яку можна розглядати як сполучну ланку індивідуальної і колективної психіки. Про роль ілюзій та міфів у процесі історії писав Фрейд. Він порівнював вплив міфів на психіку із впливом наркотиків.

Відомий психолог Юнг зазначав, що міф необхідний людині, він виводить її за межі щоденності, але в той же час створює безліч ілюзій. Міф не створювався свідомо, він "відбувся" і впливає на людину і людські маси.

Міфологія як збір міфів – це специфічний світогляд, що виник у давні часи. У ній відбиті погляди первісних людей на явища природи і життя, зачатки наукових знань, релігійні і моральні уявлення.

Міф – це породження колективу. У міфі почуття переважають над інтелектом, емоції – над думкою, вольові імпульси – над пізнанням. Основна функція міфу не пізнавально-теоретична, а соціально-практична, спрямована на забезпечення єдності і цілісності колективу.

Варто поговорити про двоїсту функцію міфу в суспільстві. В умовах невизначеності і нестабільності, деформованої інформованості людей міф, з одного боку, виступає як могутній захисний механізм, що перешкоджає повному розпаду, як людської особистості, так і соціуму.

З іншого боку, міф становить реальну небезпеку, тому що спотворює картину подій.

Отже, негативний вплив міфу на свідомість починається з того моменту, коли людина починає діяти на основі міфологем, будучи суб’єктивно впевненою, що вона діє на базі раціональних принципів.

Відомий американський психолог Тімоті Лірі вважав, що будь-які уявлення і засновані на них ілюзії є корисними, здоровими і плідними, якщо вони життєствердні.

Окремим різновидом міфу є тоталітарний міф. Ось його риси: чітке орієнтування на досягнення визначених завдань; зневажливе ставлення до конкретної людини; нетерпимість; агресивність; мета виправдовує засоби.

Приміром є міф про побудову безкласового суспільства загального благоденства. Негативний вплив останнього, що був створений в добу соціалізму, ми відчуваємо і сьогодні.

Втім, міфологічний спосіб пізнання світу є екологічним для людської психіки тому, що є первинною, цілісною формою пізнання.

Міфічний спосіб пізнання є провідним у процесі соціалізації і формування особистості у дитячому віці, але залишається актуальним на все життя.

Існують міфи, що підвищують енергетику, силу духу, підсилюють стійкість особистості стосовно зовнішніх примусових впливів, і міфи, що знижують енергетику людини, дезорганізують і деморалізують її, знижують потенціал самореалізації особистості.

Позитивні міфи, що притаманні українцям, є такими: поняття "кодекс честі", "лицарство" – для них справжня цінність. Дотримання правил, ретельність виконання своїх обов’язків, високий професіоналізм, компетентність.

Українці є прихильниками чесної праці, не терплять хитрощів і підступу, ненавидять злодіїв та шахраїв.

Проте, поряд з конструктивними міфами в колективному несвідомому українців функціонують дуже небезпечні міфи-чужинці, що насаджені чужими культурами, ось їх риси:

- комплекс меншовартості,

- Україна – це "окраїна",

- страх перед війною і як наслідок – дивовижний факт ядерного роззброєння України,

- зневіра, що від мене залежить якість життя, здоров’я, добробуту,

- рання втрата цнотливості як для юнаків, так і для дівчат, оцінюється як значне особисте досягнення, і навпаки – цнотливість сприймається, як пережиток.

(Спрацьовує проти генофонду України – адже перший сексуальний партнер має вирішальний енергетичний вплив на всіх наступних дітей жінки (явище телегонії),

- новоспечений міф – чим заможніший чоловік, тим більша вікова різниця з його сексуальною партнеркою,

- почуття щастя безпосередньо залежить від кількості грошей,

- обов’язковість статевих стосунків хоч з ким-будь є корисним для здоров’я,

- нормальність "гомосексуалізму",

- якщо любить, то зміниться,

- генетична нездатність українців до вольових вчинків і сильної політики,

- послухай "бабу" і зроби навпаки – зневажливо-шовіністичне ставлення до жінки.

Такий міф працює серед примітивних чоловіків – "раз я такий, то і жінка така, якщо я не можу покластись на себе, то не можу покластись і на неї".

Сучасні засоби масової інформації дають необмежені можливості для маніпуляції міфічним способом пізнання, порушуючи баланс інформаційного обліку й екологію масової свідомості.

В минулому XX сторіччі були відкриті закони впливу на психіку людини, що за своїм значенням можна зіставити з розщепленням атому.

Нажаль, ці знання використовуються виключно з метою маніпуляції.

Для попередження деструктивного впливу на психіку з боку інформаційного простору необхідно внести деякі зміни в систему сімейного виховання і шкільного навчання. Центральне місце тут займає формування інформаційної стійкості у підлітків та юнаків.

Передумовами формування такої якості в молоді є культурна ідентичність, соціальна зрілість, соціальна компетентність, впевненість у собі, здатність до виявів власної волі.

До необхідних та достатніх умов виховання соціально адаптованої людини додається ще й необхідність нерозривного духовного зв’язку батьків з дітьми.

Вільний час доведеться витрачати не на марне гаяння часу (телевізор, комп’ютерні ігри, алкоголь, наркотики), а віддавати більше уваги дітям.

А державна соціальна політика повинна бути спрямована на зменшення частини зайвої та вірусної інформації в інформаційному просторі України, бо ця проблема є питанням державної безпеки.

Ольга Калита, психолог, для УП