Возможная альтернатива правому популизму

Мені здається, що чимало розсудливих людей уже зараз думають не про те, що буде під час президентських виборів, а про те, що настане після них. Яка політична партія (чи партії), як віддзеркалення успішності лідерів, домінуватиме в Україні і як забезпечити рівновагу партійних сил.

Адже, поза всяким сумнівом, це не будуть праві сили, які, на жаль, втратили шанс остаточно переламати ситуацію на свою користь протягом останніх п’яти років і тепер справедливо заслужили на місце в опозиції.

Але якою буде обличчя цієї опозиції у прямому та переносному значеннях? Хто з екранів телевізорів та шпальт газет, площ міст та клубів сіл збиратиме в єдиний кулак прихильників української національної ідеї і на чиїй політичній платформі намагатимуться це зробити?

Це насправді серйозне питання, бо від нього значною мірою залежить, яка за змістом національна ідея ляже в основу молодої держави Україна. Бо країна все ще блукає у лабіринті поміж трьох дерев і у нашому випадку вибір між Європою, Росією чи колоніальним статусом виявився справді складним завданням.

А те, що цементація такої ідеї відбудеться у найближчі п’ять років дуже вірогідно, бо аванси очікування і терпіння, зважаючи на дитяче становлення та юнацьке зростання нової держави, за майже двадцять років уже вичерпалися. Настає час визначатися з "орієнтацією", інакше світ нас не зрозуміє.

Отже, незабаром для прихильників національно-демократичної ідеї, яких, сподіваюсь, у цій країні поки що більшість, настане момент істини. Адже імовірна, але все ще гіпотетична поразка правого президента Ющенка створить величезний вакуум на правому фланзі, який неспроможна буде заповнити жодна з існуючих на сьогодні правих партій.

А треба пам’ятати, що у нас особлива країна. Особлива тим, що на відміну від сусідніх європейських країн, та й навіть Росії, правий вакуум, або ж безлад у цьому стані, загрожує остаточною втратою шансів на утвердження національної ідеї у редакції націонал-патріотів.

Адже неможливо уявити, щоб прихід до влади лівих сил у Німеччині, Польщі чи Франції загрожував цим країнам введенням іншої державної мови, федералізацією з країнами-сусідами чи запереченням історичних прав материнських націй.

Зізнаймося відверто, в Україні мешкає лише три політичні категорії людей: ті, хто активно чи приховано не любить України і не хоче її незалежного існування; ті, кому її доля байдужа і хто сприйматиме будь-який шлях її розвитку, а також ті, для кого незалежність - важлива світоглядна цінність і хто готовий заради неї ділитися власною свободою, здоров’ям, грошима.

Погоджуюсь, що друга категорія у різних пропорціях проживає у будь-якій країні. Однак першої категорії у нормальній державі бути не повинно!. Політичним "лікуванням" перших якраз повинні займатися патріоти. Тобто, ті, кого приховані чи явні вороги України називають націоналістами.

У такому світлі права ідея фактично зводиться до проблеми самоорганізації націоналістів. А головною інтенцією до написання цієї статті стало те, що останнім часом в Україні відбувається активне витіснення позитивного значення поняття націоналіст.

Звичайно, недруги України завжди надавали йому негативного звучання. Але зараз йдеться про інше. Про небезпеку ототожнення цього поняття лише з однією політичною партією. Мова йде про ВО "Свобода".

У безальтернативності "Свободи", як єдиної правої партії, як це не парадоксально звучить, прихована серйозна загроза для України як держави національної.

Риторика "Свободи", з її радикалізмом і прямолінійним протиставленням титульної нації іншим, не те, щоб лякає, а швидше насторожує. Адже будь-який радикалізм (і не лише ідеологічний) хибує необ’єктивністю. Сумний досвід багатьох радикальних ідеологій минулого сторіччя ще довго застерігатиме нові покоління.

"Свобода" наполегливо використовує майже виключно термін "націоналізм", тим самим свідомо витісняючи поняття націонал-демократії чи правої ідеології на маргінес.

Націоналістами в нав’язливій інтерпретації чільників "Свободи" є винятково лише вони, а інші подаються як неконструктивні та неспроможні на активні дії сили.

А насправді націоналістів в Україні мільйони. Тих, хто творив майдан, ланцюги, голодування. Просто вони "інші" націоналісти – толерантніші та відповідальніші – але такі, що не менше люблять свій народ і країну.

І взагалі, Україну незалежну зробили праві. Але не лише ті, і навіть переважно не ті, що зараз претендують на винятковість. І це дає підстави вважати, що не слід звужувати простір для правих ідей.

Небезпека "Свободи" як єдиної правої партії є очевидною для тих, хто сповідує схожі з ними принципи, готовий їх активно відстоювати, але має достатній рівень політичної культури, щоб не підтримувати цю партію.

Попри всю популістську привабливість гасел "Свободи" вони слабо приховують цілком приземлене бажання потрапити до парламенту будь-за-що. Навіть якщо для цього доведеться пройтися по "політичних трупах" своїх ідеологічних колег чи свого президента.

Досвід останніх парламентських та місцевих виборів на Західній Україні показав усім, хто здатен бачити та аналізувати, їхню справжню природу.

Більше того, існування "Свободи" як єдиної правої альтернативи лівому і ліберальному малоросійству є вигідна останнім, оскільки значно послаблює шанси патріотів на домінування у власній державі.

Тому у певні передвиборчі періоди лідер "Свободи" стає таким бажаним на різноманітних політичних шоу, де він залюбки стравлюється з лівими радикалами чи провокаторами, чим серйозно б’є по авторитету правої ідеї.

У той же час з різних причин відійшли у тінь інші партії правої орієнтації (НРУ, УНП, НСНУ). Щоправда вони називають себе національно-демократичними, але це суті не змінює. Вони також націоналісти у цивілізованому розумінні.

І якщо з НРУ ситуація закономірна, оскільки Рух сам обрав шлях на зближення з БЮТ та підтримку їхнього кандидата, то не слід забувати Українську Народну Партію – енергійнішу ровесницю НРУ і скромнішу старшу сестру "Свободи".

Скромнішу, швидше, за політичними манерами і виваженою поведінкою, аніж за реальним положенням у суспільстві. Адже за багатьма ознаками УНП заслужила на адекватне місце на правому фланзі, навіть достойніше, ніж "Свобода".

Це і тривалий досвід політичної діяльності, і ціле гроно політиків, громадських діячів та бізнесменів, які вийшли з її середовища (окрім Костенка), це і Заєць, Юхновський, Драч, Слободян, Тарасюк (керівник ДУСі), Кириленко – один з нинішніх лідерів НСНУ, та чимало інших молодих і немолодих, але завжди толерантних і розсудливих політиків.

Оця розсудливість, інтелігентність і, можливо, через це недостатня яскравість не додає популярності партії серед вибагливого на скандали та епатаж українського народу. Не грає їм на руку і послідовність, з якою вони підтримують Ющенка ще з 2002 року.

Той же лідер "Свободи" Тягнибок, який у далекому 2002 році вперше потрапив у парламент за списком блоку "Нашої України" за квотою УНП, зараз критикує Ющенка і проводить свою "особливу націоналістичну ідеологію".

"Наша Україна" зазнала серйозної організаційної та номенклатурної кризи, так і не зумівши увиразнити за п’ять років своє партійне обличчя. Хоча навіть зараз її фінансовий та людський потенціал є достатнім для регенерації у новій якості.

Окрему роль у знищенні правої ідеї відіграють БЮТ та політичний проект під назвою "Фронт змін". Вони однаковою мірою спочатку оперлися на активний та освічений електорат Західної України і однаковою мірою згодом, після досягнення деякого електорального успіху, еволюціонували у ліберальний бік, у напрямку зближення з північним сусідом.

Але думаю, що розрахунки їхніх технологів виявляться хибними, адже Західна Україна за своєю світоглядною та ментальною сутністю є правою  і рано чи пізно "прозріє" щодо справжніх цілей нових "пророків".

Україна у 2010 році потребуватиме нової правої сили – спокійної, толерантної, послідовної і прагматичної. Країна потребуватиме створення правої протидії, яка не дозволить зруйнувати мрію про європейськість України. Для реалізації цього така сила потребуватиме нових світлих облич – молодих, упевнених, успішних, інтелігентних.

Тож чи є рішення проблеми правих сил? Серед можливих варіантів, автору видається найбільш ефективним наступний: системна перебудова "Нашої України", активізація публічної діяльності УНП і, угамування радикального популізму "Свободи". А це вже ґрунт для створення нової партії. Єдиної, сильної і переможної!

 

Олег Яськів, для УП