Голодомор без цинизма
Очевидно, що існує глибока символіка в тому, що саме у переддень відзначення річниці Голодомору 1932-33 років КПУ вирішила "урочисто відкрити" реставрований пам’ятник катові українського народу Леніну, який бовваніє на Бессарабській площі.
Причетність Леніна як ідейного лідера більшовицької партії до одного із найбільших злочинів проти українців – безсумнівна. Але влада столиці незалежної України на це не зважила й допустила до святотатства, хоч напередодні був демонтований пам’ятник іншому злочинцеві, комуністу Петровському.
Власне, символіка цих подій полягає у цинізмі, коли суспільство, влада інколи толерують взаємовиключні речі: одночасне вшанування катів та їх жертв.
Думаю, що президент Віктор Ющенко, започатковуючи масштабні заходи з нагоди річниць Голодомору, лобіюючи відповідний закон у Верховній Раді, апелюючи до міжнародної спільноти, не передбачав, що найбільший спротив його, без сумніву, благородним намірам чинитимуть… окремі громадяни України.
Події ж на Бессарабській площі – лише карикатурне віддзеркалення цинізму – недуги, яка вразила національний організм.
Як лікувати цю недугу? Відповідь може бути одна: осягнути Голодомор достойно.
Не знаю, чи не забракне часу і духу це зробити Ющенку, але це мають зробити українці. Іншого способу стати державною нацією у нас не має.
У даному випадку необхідно не лише остаточно розставити усі крапки над "і" в справі осмислення геноциду, а й вимагати компенсацій.
Нагадаємо, що Європейська конвенція 1974 року визнає, що злочини проти людства, в тому числі й геноцид, не мають термінів давності, а отже українська сторона має всі підстави на міжнародному рівні домагатися відновлення історичної і національної справедливості стосовно українців –жертв Голодомору.
На сьогодні, за свідченнями СБУ, у справі Голодомору існує 3,5 тисячі документів, знайдено 3186 книг реєстрації актів смерті, отримано свідоцтва близько 2 тисяч свідків, які пережили геноцид. Крім того, знайдено 857 місць масових поховань жертв Голодомору, встановлено 735 населених пунктів, які були віднесені до режиму так званих "чорних дощок".
Іншими словами, за останні роки з’явилася серйозна юридична база, що дозволяє встановити винуватців злочину та домагатися відповідних компенсацій.
У новітній історії існують прецеденти, які необхідно добре вивчити з метою максимального відстоювання національних інтересів у питанні Голодомору. Насамперед йдеться про єврейський Голокост та Геноцид 1915 року, що його вчинили турки проти вірменів.
Що стосується єврейського геноциду, то як констатують в Українському центрі вивчення Голокосту, євреї, які постраждали від фашизму, щомісяця одержують від Німеччини виплати в розмірі близько 250 євро. Починаючи із 1993 року, виплати також почали отримувати жертви Голокосту, які проживають на території колишнього Радянського Союзу, в тому числі й Україні.
Більше того, у 2000 році парламент Німеччини – Бундестаг визнав свою політичну й моральну відповідальність перед жертвами націонал-соціалістичних переслідувань, ухваливши федеральний закон про утворення Фонду "Пам’ять, відповідальність і майбутнє", перед яким стоїть завдання здійснювати "виплати колишнім підневільним працівникам і потерпілим від іншої сваволі в роки націонал-соціалізму".
Німці постійно наголошують, що матеріальні компенсації здійснюються ними добровільно, зважаючи на притаманний їм гуманізм. Можливо й справді німці великі гуманісти, але не альтруїсти.
Загальновідомо, що Німеччина погодилася на компенсації лише завдяки масованому тиску міжнародної спільноти, зокрема США та інших великих держав, які ініціювали тисячі судових позовів від імені жертв Голокосту.
Після утворення у 1949 році держави Ізраїль робота щодо інформування громадськості про злочини нацистів проти євреїв почала вестися на державному рівні.
Масштаб і ефективність цієї кампанії сягнув таких розмірів, що Кнесет – парламент Ізраїлю – був змушений на одному із своїх засідань розглянути питання про моральний аспект прийняття від Німеччини відповідних компенсацій.
Інший приклад – геноцид проти вірменів, у результаті якого турки знищили півтора мільйона ні в чому невинних людей. Вже у 2007 році американська страхова компанії "Нью-Йорк Лайф" та французька "Акса" приступили до виплати компенсацій родичам жертв, майно яких була застраховане ще до початку "великої різанини" в Османській імперії.
Зрозуміло, що компенсації вірменам надаються не лише із співчуття до них, а передусім тому, що Вірменія впродовж багатьох років провадила системну й цілеспрямовану роботу щодо визнання міжнародною спільнотою вірменської трагедії геноцидом та необхідності відповідного відшкодування його жертвам.
У будь-якому випадку, досвід із Голокостом та трагедією вірмен у 1915 році, засвідчує, що геноцид може бути не лише засуджений світовою спільнотою, а й цілком можливо домогтися компенсацій від його ініціаторів та натхненників.
Зважаючи на реалії, напевно, не варто плекати особливих ілюзій, що Росія як спадкоємець СРСР, правлячий режим якого вчинив страшний злочин проти українського народу, поведе себе як демократична Німеччина.
Однак для українців це не має суттєвого значення. Натомість принциповим залишається спроможність Української держави і влади не лише визнати факт злочину, а й відстоювати свої інтереси так, як це роблять сильні та поважаючі себе країни.
Богдан Червак, для УП
