Неизвестные истории Майдана: время "Х"
Продовження. Початок читайте тут Невідомі історії Майдану
Невідомі історії Майдану: технологія революції
Чим ближче до виборів, тим сильнішою ставала розгубленість "Пори". Адже суспільство мобілізували, людей закликали виходити на Майдан вже після першого туру виборів. Але що далі робити?
Поряд з вичерпанням ресурсів, обидві гілки "Пори" переживали організаційну кризу, оскільки не змогли об’єднатися. Після з’їзду 22 серпня 2004 року на заваді консолідації стала традиційна українська причина – гетьманство окремих координаторів по обидві сторони.
Наближалась година "Х", але ні штаби "чорної", ні керівники "жовтої" "Пори" не мали адекватного плану дій. За інерцією проводились символічні акції, розповсюджувались листівки. Але суспільно-політична ситуація вже потребувала іншої тактики.
На мій погляд, "Пора" мала виступити "ударною одиницею Майдану" – утримувати будинки, блокувати урядові установи, а може й захопити Адміністрацію президента, Кабмін та інші урядові структури…
Однак координатори та активісти "Чорної Пори" були до цього не готові. Відтак, на початку жовтня я повністю припинив свою активність в організації через подальшу її недоцільність. Тим більше, що ситуація вже не залежала від "Пори" – ініціативу перехопили громадяни та їхні стихійні об’єднання.
Суспільство прогнозовано переходило в надкритичний революційний стан, де вільно виникали ланцюгові реакції. Варто хоча б згадати блискучі приклади "Нічної варти", ініціативи "Помаранчева стрічка" або підпільного "Радіо Майдан", яке робили активісти однойменного сайту maidan.org.ua в київському гуртожитку на проспекті Науки.
Чимало громадян долучилося до ведення інформаційної війни з системою. Тисячі осередків громадської активності розповсюджували агітацію, прикрашали вулиці стрічками, продукували революційний гумор та пісні. Народ проявив безпрецедентну творчість, яку за жодні гроші не купиш.
Мобілізований стан суспільства був стовідсотковою гарантією того, що багатотисячний Майдан збереться. І не за гроші, як зараз, а за ідею.
Водночас, в деяких громадських середовищах велася підготовка до силового протистояння з державою. Після першого туру виборів виникло очікування, що влада спробує придушити Майдан силою.
Тому серед активістів велася мобілізація бійців – колишніх афганців, спецназівців, діючих міліціонерів та просто кремезних відчайдушних чоловіків. В разі загрози для натовпу на Майдані ці бійці були готові першими зустріти удар внутрішніх військ чи спецназу, щоб бодай на пару хвилин затримати наступ.
Хоча опозиція мріяла про мирну революцію, чимало активістів готувалися до війни. Було підготовлено сотні пляшок з "коктейлем Молотова", складено ретельні плани центральної частини Києва, в тому числі з підземними комунікаціями. Відтак, помиляються ті, хто вважає, що Майдан можна було так просто розігнати.
Роль мирного "адміністратора Майдану" хотіла виконати "Жовта Пора", але, попри яскраву революційну активність Євгена Золотарьова та Андрія Юсова, конкретного плану дій в неї не було.
В передостанній момент "Жовта Пора" виготовила багато жовтої символіки, а 9 листопада розбила студентське наметове містечко на Контрактовій площі.
Цей табір виконав роль мобілізаційної точки й дав можливість Владиславу Каськіву озброїти сотні студентів жовтими прапорами кампанії. Ввечері 21 листопада після закриття виборчих дільниць ці бійці "Пори" вирушили колонами на Майдан.
Фактично, Каськів створив революційний бренд "Пори" на Майдані. І багато громадян в знак причетності до революції або носили символіку "Пори", або тримали на Майдані її жовтий прапор серед інших помаранчевих знамен.
В цей час штаб Віктора Ющенка готувався до виборів, а зовсім не до революції. Штаб готував спостерігачів, купував матеріально-технічне спорядження та продукував помаранчеву символіку. Революційні громадські ініціативи переважно діяли незалежно від штабу та без його підтримки. Якоїсь єдиної системи координації загальносуспільних процесів довкола штабу не було.
Окрім того, що штаб помаранчевого кандидата не був лідером суспільних процесів, в штабі царювало ще й неадекватне сприйняття ситуації. Варто згадати хоча б вечірній концерт на Майдані Незалежності 21 листопада після другого туру виборів, коли Олександр Зінченко зі сцени закликав народ розходитися по домівках, адже "перемога уже в кишені".
Але люди виявились мудрішими за лідерів і не збиралися розходитись. Натомість 22 листопада почали прибували з усіх куточків України. Мобілізоване суспільство очікувало на дійство, на яке штаб Ющенка не розраховував. Оскільки люди починали нудьгувати і замерзати, було прийняте ситуативне рішення розбити наметове містечко.
Протест у вигляді наметового містечка означав, що протистояння буд тривалим. На моє переконання, затягування революції – це був шлях до її програшу. Відтак деякі революціонери не втрачали надію переломити ситуацію та реалізувати стрімкий "бліц-кріг".
Шанс для цього давала позачергова сесія Верховної Ради України, скликана 23 листопада 2009 року. Ми очікували, що в цей день вирішиться доля революції. У Верховній Раді Віктором Ющенко буде складена присяга президента, а після цього захоплена Адміністрація президента, Кабмін та інші органи держави.
Про цей план громадськості Ющенко не знав, але достатньо бійців Майдану вірило, що має бути саме так.
23 листопада сесія парламенту, попри очікування, переросла у звичну балаканину, яка не передбачала жодної дії. Наближалося її безрезультатне завершення, оскільки Віктор Ющенко гальмував.
Біля стін парламенту під мокрим снігом декілька десятків тисяч громадян мерзли в погано організованому мітингу. Зважаючи на "патову" ситуацію, лідерами декількох громадських груп почав спонтанно розроблятися план захоплення будівлі Верховної Ради, щоб привести Ющенка до присяги.
За півкроку до штурму, ситуацію врятував Ігор Юхновський – разом з депутатами він провів Ющенка на трибуну для складення присяги. В цю мить на вулиці в мегафони ми оголосили про перемогу революції.
Схвильований натовп на заклик якихось депутатів ринувся до стін парламенту, посипалися перші шибки. Погром після присяги "народного президента" міг значно зіпсувати ситуацію. Відтак, Верховну Раду тепер доводилося не захоплювати, а обороняти від народу.
За годину вдалося відсунути народні маси за зовнішній периметр огорожі. Аж тоді до народу з Верховної Ради вивели Віктора Ющенка. Було помітно, що він в шоковому стані, голос звучав дуже тихо. Я дав йому свій мегафон для звернення і помітив – на його очах були сльози.
Вже через пару годин на Майдані "Жовта Пора" почала готувати театралізований наступ на адміністрацію Президента. Були мобілізовані майже всі мешканці наметового містечка, вистроєні колони, всім роздані фуфайки і протигази, а колони між собою з’єднувалися цепами.
Сил і бойового духу було достатньо, щоб 23 листопада зайняти будівлю на Банковій. Саме для цього ми туди й шли. І кордони внутрішніх військ не мали стати на заваді – спочатку був шанс, що вони перейдуть на сторону народу.
На Банковій Юлія Тимошенко звернулася до народу та повідомила дві важливі речі: по-перше, Леонід Кучма погодився передати владу Віктору Ющенко. По-друге, в будівлі АП знаходиться російський спецназ "Вітязь", отож штурм неможливий.
Ані перша, ані друга новина не була правдою. Але наступ зупинився.
23 листопада особисто для мене революція закінчилась. Помаранчеві лідери продемонстрували слабкість, не зважаючи на шалену підтримку народу.
Наступного дня ЦВК оголосила "результати виборів" – 49,46% за Януковича і 46,61% за Ющенка. Влада отримала час, щоб розробити сценарій протидії революції – сформувати біло-блакитний "Антимайдан", підготувати та провести з’їзд в Сєверодонецьку та підвести Україну до межі розколу.
Подальше розв’язання ситуації було можливим вже лише шляхом переговорів, в яких опоненти "Майдану" мали достатньо важелів, щоб схиляти Віктора Ющенка до компромісів та поступок. І його вмовили принести в жертву не аби що, а інтереси Майдану.
Заради обрання президентом на третьому турі виборів Віктор Андрійович погодився на підтримку руйнівної конституційної реформи, яка поставила хрест на сподіваннях Майдану змінити ситуацію в країні. 8 грудня його фракція проголосувала за внесення змін до Конституції та зруйнувала політичну систему. Це була зрада ідеалів Майдану.
Народ на Майдані ще не усвідомлював того, що відбулося, та захоплено продовжував скандувати "Ю-щен-ко!". Віктора Андрійовича обрали, але зміни в країні не вибороли. Тому що "кучкізм" нікуди не подівся. Лишень змінилися дійові особи. Леоніда Кучму змінили його вірні діти та послідовники.
Усвідомлення цієї реальності приходило до українців протягом останніх п’яти років разом з нестерпним болем і розчаруванням.
Але розчаровуватися не варто. Якщо ви почали ремонт в квартирі та не довели його до кінця, то справді, жити на будівельному майданчику стане ще гірше, ніж раніше. Але це означає лише одне – ремонт треба завершити.
Порив "помаранчевої революції" започаткував зміни, які необхідно закінчити. Необхідно врахувати помилки, досвід 2004 року та довести революцію до завершення. До перемоги цінностей, а не чергових пройдисвітів.
Далі буде. Але не продовження статті, а новий Майдан. Вірю, що рано чи пізно, українці вийдуть і переможуть на Майдані, після якого вже не буде розчарувань. Вийдуть за ідею, а не за гроші.
Лише так, в боротьбі, можна здобути краще життя для всього народу.
Олексій Толкачов, для УП
