Show must go on!
Відомий герой фільму "Москва слезам не верит" свого часу казав, що в майбутньому не буде ні театрів, ні кінотеатрів…, а буде "сплошное телевидение".
Сміливе твердження, здавалося б, не витримало випробовування часом і традиційні форми культурного відпочинку є і досі актуальними.
Але ніхто не стане заперечувати, що телебачення є головним "харчем для мізків" сучасної пересічної людини. І саме телебачення є визначальним інструментом впливу на цю саму людину.
Не заперечуючи суспільно важливу інформативну функцію телебачення, варто визнати: на час виборчої кампанії в Україні вона вкрай нівельована.
Так сталося, що згадуване на початку статті твердження кіногероя у повній мірі реалізується тепер: епідемія грипу (вірніше, істерія навколо неї) та загальноукраїнський карантин спустошили освітні та культурні заклади (ні театрів, ні кінотеатрів!), знелюдніли громадські місця та вулиці.
І тому українці посилено вечорами "рятуються" від вірусу A/N1H1 домашнім усамітненням біля телеекранів. За дивним (чи недивним?) збігом обставин епідемія грипу в Україні співпала з президентською виборчою кампанією і тому сюжети "прайм-таймів" очевидні: кандидати в президенти традиційно переконують нас у своїй виключності.
Ситуація для українців не нова – вона повторюється від кампанії до кампанії. Але нині вона доведена до абсурду.
Засилля політичних ток-шоу у п’ятничний прайм-тайм просто не може наповнюватися "нормальним контентом". Учасники – українські політики – у черговий раз вказують на своє банкрутство.
Серії програм ток-шоу нагадують нескінченну "Санту-Барбару", але у нечисленних відданих глядачів серіалу завжди жевріла надія, що він рано чи пізно закінчиться, а в українських виборців така надія, здається, втрачається.
Підтвердженням тому слугує втрата інтересу українців до політиків, влади, виборів…
Листопадова п’ятниця 13-того особлива – ЦВК остаточно затвердила вісімнадцятьох "щасливчиків" – кандидатів у президенти. З болем настає розуміння того, що от і все… і на наступну президентську п’ятирічку українцям доведеться обирати з того самого старого "політичного істеблішменту", що Новий президент буде до болю відомим Старим.
А вічні телевізійні політичні ток-шоу тому стають яскравим підтвердженням.
Судомне перемикання каналів, де тривають "дискусії кандидатів та їх довірених осіб" врешті-решт набридає.
Набридає взаємна неповага політиків, яка вже переходить будь-яку межу пристойності – квінтесенцією якої можна вважати "жест" Першого президента в ефірі чергового шоу.
Настає розуміння, що Четвертий, мабуть, здивувати нас вже нічим не зможе.
Show must go on!? Мабуть. Але після докорінної зміни політичних героїв.
А нині як віддушину глядач сприймає рішення багатьох каналів, які у той самий час, що і політичні ток-шоу, демонструють гумористичні шоу "Файна Юкрайна", "Наша Russia", "Comedy Club", які здебільшого адекватніше оцінюють нинішню дійсність, а політичну і поготів.
Олег Хромець, політолог, для УП