Тарас Чорновил:В яичном теракте против Януковича меня использовали "втемную"
Cеред політиків важко знайти того, хто погодиться "зривати маски" і розповідати справжню історію без прикрас.
Коли "Українська правда" оприлюднила інтерв’ю з Михайлом Бродським про приховане життя блоку Тимошенко, логічною виглядала би така сама розмова про Партію регіонів.
Тарас Чорновіл погодився виступити екскурсоводом у світ регіоналів.
До тієї команди він потрапив напередодні помаранчевої революції , поки не вийшов звідти розчарованим наприкінці минулого року. Син лідера Народного руху побував навіть керівником штабу Януковича у третьому турі виборів президента-2004.
Нагадувати детальну біографію Тараса Чорновола немає сенсу. Депутатом він став у 2000-му році та з того часу перебуває у всіх на виду.
Через п’ять років Чорноволу буде 50, але він досі залишається наївним ідеалістом. І вчинки, навіть помилкові, робить щиро.
При чому, на відміну від багатьох, свої огріхи готовий визнавати та вибачатися за них. Сам про себе каже: "Я не є еліта, я контр-еліта".
Тарас Чорновіл призначає зустріч у своєму парламентському кабінеті. Через безумне архітектурне рішення на цьому поверсі – круглі вікна, немов на кораблі. Ці "ілюмінатори" стіна в стіну виходять на Кабінет міністрів. І ввечері, коли вмикають світло, можна бачити на протилежному боці вулиці чиновників уряду за роботою.
Про те, як він вперше ходив до будівлі навпроти, розпочинається інтерв’ю з Тарасом Чорноволом.
– Для початку – як ви опинилися в команді Віктора Ющенка?
– У 2000 році відбувалися довибори до парламенту за мажоритарними округами. Я пішов на них за власною ініціативою. Але мене підтримали і Народний рух, і КУН, і партія "Реформи і порядок".
Моя перша зустріч з Ющенком стала для мене шоком. Влітку 2000 року, в той день, коли я склав присягу депутата, я опиняюсь в кабінеті прем’єр–міністра. Мене потягнув Віктор Пинзеник. Тоді була ідея створити мега–фракцію на підтримку Ющенка, головним фінансистом якої став би Ігор Бакай, обраний також на довиборах. Ця ідея сприймалася тодішнім Ющенком як щось абсолютно адекватне, навіть із захопленням.
Мене шокували самі обставини, які були пов’язані із зустріччю. Тоді був старт бюджетного процесу. В приймальні Ющенка товпиться купа народу, якісь заступники міністрів, ішло погодження бюджетної резолюції. Але з його боку до них був повний нуль уваги! Ми сидимо в кабінеті не менше двох з половиною годин, говоримо про все на світі – про те ж Трипілля, про ті ж глечики...
Для мене це був шок! (Чорновіл говорить пошепки.) Прем’єр–міністру великої країни було начхати, що в приймальні стоїть купа людей, а він дві з половиною години може розмовляти ні про що, без жодного результату...
Потім ми цей діалог продовжили на дачі одного з депутатів партії "Реформи і порядок". І в Кабміні, і на дачі був також присутній Ігор Бакай. Його звіт Кучмі щодо цієї зустрічі є на плівках Мельниченка.
З цією ідеєю створення мега–фракції довго носилися, аж поки чи то Ющенко, чи то Бакай не пішли спитатися в Кучми дозволу – і Кучма заборонив. Він сказав: "Бакай мені знадобиться для інших справ".
– Це було дивно. Пригадайте, тоді у 2000 році Тимошенко як віце–прем'єр воювала з Бакаєм, а Ющенко як прем’єр створював з ним фракцію. Як таке могло бути?
– У них завжди було таке протистояння, хоча на людях Тимошенко більше воювала з Єхануровим, який був першим віце–прем'єром.
Пригадую, коли Тимошенко знімали з посади віце–прем'єра, то в партії "Реформи і порядок" виникло побоювання, щоб Ющенко з паніки не кинув заяву про відставку. І мене делегували тоді піти до Ющенка розвідати настрої.
Зайшовши до нього в кабінет, я побачив, що він не дуже й то переживає. Ну, для проформи він сказав: "Звільнення Тимошенко без мого подання – це повне порушення законів і я його ніколи не завізую!". Але потім, як нам казали, він підписав подання. І це було не вперше, бо так само Кучма в 2000–му році звільнив Бориса Тарасюка з посади міністра закордонних справ.
– "Реформи і порядок" підтримували Ющенка попри все! Навіть коли він разом з Кучмою і Плющем у лютому 2001-го підписав "листа трьох", де учасники акцій протесту порівнювалися з фашистами...
– Так, потім був "лист трьох"... У першій половині дня я разом з рухівцями розклеював по Майдану Незалежності листівки зі словами В’ячеслава Чорновола "Бандитам – тюрми". А під вечір стало відомо про арешт Тимошенко. І в мене виникла підозра: чи дехто з Руху не знав про ці плани? Бо кому були "тюрми" на наших листівках? Кучмі вона не дуже світила. А в тюрмі опинилася Тимошенко.
Потім я виїхав до Москви для участі в телепередачі про касетний скандал. Я був єдиний, хто погодився підтвердити справжність записів, і мав у ефірі відтворювати розмову з Кучмою.
А коли я повернувся назад, то вся фракція ПРП напросилася до Ющенка у зв’язку із "заявою трьох" поз'ясовувати стосунки: "Хто кому обробився?". Бо "лист трьох" – це було вже для всіх трохи забагато.
Заходимо ми до Ющенка в кабінет, і знову починається двогодинна розмова про все на світі. Мої колеги–ПРПісти почали вмовляти Ющенка: "Ви повинні дати месидж, що зробили цю заяву, щоб відстояти демократію! Ви повинні дати месидж, що будете лідером для всіх демократів". Месиджу він так і не дав навіть цій групі...
Потім задзвонив телефон, Ющенко встав і пішов взяти слухавку. А коли повернувся, повідомив: "Це дзвонила Катя, я їй розповів, що ви тут у мене сидите, то вона сказала – попроси пробачення у хлопців". Але пробачення Ющенко так і не попросив.
А потім виникла велика безтактність. Всі ПРПісти – калачі терті. А я що? Молоденький, новенький... Я, діждавшись своєї черги, почав пояснювати Ющенку, який був шок ця "заява трьох", що на нього всі молилися – і як тепер всім бути, якщо король виявився голим?!
Здається, мої колеги дивилися на мене з більшим осудом, ніж Ющенко. Бо Ющенко не зрозумів того, про що йдеться. Я вийшов злий як чорт, матюкаючись всіма можливими мовами, а мене заспокоювали: "Все прекрасно! Ти не зрозумів наслідків розмови – все буде прекрасно, він нам послав месидж, що він буде справжнім лідером, що він не тікає, не перелякався!".
Я додав щось на кшталт: "Обісраний лідер погано пахне". На тому ми і розійшлися.
– Арешт Тимошенко тоді якось обговорювався?
– Це була якась тема–табу. "Реформи і порядок" тоді не любили Тимошенко.
– Тому що Бакай був спонсором ПРП?
– Бакай безпосередньо не був. ПРП мав двох важливих спонсорів – Ігоря Діденка і Костянтина Жеваго. Пам’ятаю, коли Тимошенко додушувала Ігоря Діденка, який тоді керував "Нафтогазом", то ПРП за нього активно заступалася.
Серед спонсорів був ще "АвтоЗАЗбанк", де на той момент працював Михайло Поживанов, коли вони провели лобістську схему для "Деу".
Я в ці деталі не влазив. Мені вистачало зарплати. Але справді, в 2000–му році мені допомогли по лінії ПРП провести шикарні вибори. Керівником мого штабу був Ігор Гринів - це було креативно, саме задоволення!
І я відчував, що їм зобов’язаний. А зобов’язання полягало також в тому, щоб не ставити зайвих запитань, коли потім в парламенті до мене підходили з ПРП і просили проголосувати за те чи інше питання: "Тарас, ну це треба, це для "наших". І я розумів, що я зобов’язаний...
 |
| Тарас Чорновіл став депутатом майже десять років тому |
– Як ви познайомилися з Юлією Тимошенко?
– Це сталося у 2001 році, в день її відставки з посади віце–прем'єра. Я був запрошений до Ющенка в той самий вечір. І коли йшов до нього в кабінет по сьомому поверху будинку уряду, то проходив повз приймальню Тимошенко. Бачу – неймовірна кількість квітів! Напевно, передали прихильники.
Я зазирнув у приймальню. Там Тимошенко не було, сиділа сама помічниця. Я їй сказав: "Перекажіть Тимошенко мою солідарність". Бо я розумів, що її звільнення було політичне. І пішов.
До ночі мені вже був дзвінок від Юлії Володимирівни з пропозицією зустрітися наступного вечора. І дійсно, наступного вечора за мною прислали машину, відвезли до неї на дачу, ми сиділи біля каміна кілька годин, її домробітниця приносила чай, і там ми родили "Фронт національного порятунку". У неї вже були всі заготовки!
Правда, потім це перейменували на "Форум національного порятунку", бо деякі націонал–демократи страшно боялися слова "фронт".
З того часу, скільки не було побито глечиків, я досі вважаю Тимошенко своїм другом. І коли нещодавно вона була в залі Верховної Ради – я до неї підійшов, поцілувалися. Це нормальна стара дружба, і приємно, що людські мости не паляться.
НАШІ ФОТОГРАФІЇ З ЮЩЕНКОМ БУЛИ ФОТОМОНТАЖЕМ
– Однак ви довго не пробули й у "Форумі національного порятунку"...
– Із "Форуму національного порятунку" ми відійшли, коли Тимошенко почала, вибачаюсь на слові, нести ахінею з референдумом про недовіру Кучмі. У Конституції прямим текстом записано, що це заборонено. А вона персоніфікувала негатив на Кучмі.
Це було технічно, бо якщо негатив на Кучмі, то мусить бути той, хто персоніфікує позитив. Правда, це дуже швидко зміг використати Ющенко. Юля тоді ще не була реальним кандидатом в президенти.
– У 2002 році ви стали депутатом від "Нашої України", але майже відразу пішли від Ющенка. Чому?
– Мені постійно кажуть, що тоді я став депутатом завдяки "Нашій Україні". Але я до того непогано попрацював у своєму окрузі, і у Львові оцінили мою активну роботу в опозиції.
Я вирішив балотуватися самовисуванцем, заніс потрібні документи. До мене почали всі дзвонити, просили їх відкликати, бо мене паралельно висунули на цей округ на з'їзді "Нашої України". Я забрав свої документи як самовисуванець і подав протокол з'їзду. Про що потім, коли пішов з "Нашої України", дуже шкодував.
– Як часто ви тоді бачилися з Ющенком?
– Під час виборів нам сказали, що буде фотографування з Ющенком для виборчих плакатів на мажоритарних округах. Знаєте, як воно відбувалося? Фотостудія біля метро "Арсенальна". Ми туди приходимо за графіком. Чоловік десять товчуться на якійсь кухоньці. Усі оглядаються: "А де ж Ющенко?".
Нас по одному заводять в студію. І приставляють: "Отак, отак, стійте отак! Тепер правіше, усмішечка! І погляд в цей бік". Ми косимо очі в цей бік. "Увага, фото!" Ніякий Ющенко не прийшов!
Всі фотографії з ним – це був фотомонтаж! Правда, нам ці плакати надрукували коштом "Нашої України". Але хто мав можливість, зробив свою особисту справжню фотографію з Ющенком. Бо ті знімки у студії виглядали не дуже правдоподібно.
– Ви з ним бачилися після виборів 2002 року?
– Практично ні. Коли ми обралися до Верховної Ради, я мав з Ющенком розмову, але вона закінчилася на півслові. Домовилися, що ми зі Стецьківим прийдемо до Ющенка на зустріч до його офісу в Софії Київській. Приходимо. Тільки починаємо говорити, як через три хвилини біля нас опиняється Віра Іванівна. Ще через п’ять хвилин опиняється Порошенко, а ще через п’ять – Єхануров. Все, розмова змазана! Про що далі говорити?
Одного разу, правда, ми домовилися, що не можемо бути лизоблюдами і цілувати задницю Кучмі, як це готова була робити вся фракція "Наша Україна". Ющенко тоді сказав: "Мене це задовольняє. Ви воюйте проти Кучми. А ми будемо розповідати, що це ваша ініціатива, бо у нас демократична фракція, і я не маю на це впливу".
Але коли я почав воювати вже проти самого Ющенка, він мене підловив після закінчення фракції та запитав: "Слухай, Тарасе! Ми ж домовилися, що ти будеш воювати проти Кучми. А що ж ти проти мене воюєш?". Був і такий момент. Я навіть почервонів, якось соромно стало. Дійсно, я пішов за логікою: бий своїх, щоб чужі боялися.
 |
| Ющенко і Тимошенко у Львові. Чорновіл - ліворуч |
Менше з тим, у 2003 році в якійсь львівській газеті вийшла стаття "Це буде страшне президентство", її потім активно розмножувало СДПУ(о). Я ще якийсь час побув у "Нашій Україні", але в другій половині 2003 вийшов з фракції під дуже дрібним приводом.
Пригадуєте, Ющенко на якомусь мітингу заявив, що "ми доб’ємося, щоб вчителям було заплачено по 56 статті закону про освіту з усіма доплатами і виплатами"?
Тоді було 4 мільярди гривень заборгованості перед вчителями. Я кинувся і написав шикарний закон, все розжував, обійти його було неможливо. Тиждень працював над ним денно і нощно, шукав бюрократів, які би сказали, як його можна обійти. Закрив усі дірки і вніс до Верховної Ради!
А потім бюджетний комітет, який очолював нашоукраїнець Петро Порошенко, наскрізь почав його блокувати. Я підняв бучу: "Хлопці, що таке? Я на виконання заяв нашого лідера подаю закон, а ви його не пропускаєте!".
І тут мені сказали шикарну фразу. "Тарасе, Ющенко все одно стане президентом. Ці вчителі за нього все одно проголосують. Куди вони нафіг дінуться, – правда, там було інше слово. – А ти хочеш на нового президента повісити кілька мільярдів боргу перед вчителями! Та пошли вони...".
– Хто це заявив?
– Не скажу. Це було в приватній розмові. Вона стала останньою краплею, і в той день я написав заяву про вихід з фракції "Наша Україна". Потім ми, безшабашні, створили групу "Центр". Вперше пригадую таку демократію та взаємну повагу! (Чорновіл говорить замріяно). Ми всі рішення приймали кон–сен–су–сом!
Але коли дійшло до президентських виборів, Ющенко перебрав майже всіх людей з групи "Центр" до себе.
УБИВСТВО ЧОРНОВОЛА ОБГОВОРЮВАЛИ ПРИ ЮЩЕНКУ
– Вас не намагалися переконати підтримати Ющенка?
– Я не міг пробачити Ющенку багато речей. Починаючи від "листа трьох" і закінчуючи фактами по справі про вбивство мого батька. Я це кажу без прямих звинувачень, без нічого. Але у мене були певні аргументи...
– Вони підтвердилися?
– Нічого не підтвердилося. Кримінальна ж справа не закрита. Ми всі знаємо, що це було вбивство, і ми всі знаємо про роль генерала Фере, про роль генерала Кравченка...
П’ять різних, абсолютно різних людей через деякий час мені розповідали, як були свідками п’янки після тенісу і сауни в Кравченка, де в присутності Ющенка говорилося про деякі речі...
– Про які?
– Коронна фраза Кравченка: "Вы даже по–человечески убить не можете! Я теперь должен как клоун перед этими журналюгами танцевать и оправдываться, что это простое убийство! Да мудаки вы!".
– Хто вам переповідав цю фразу?
– П’ять людей, які були учасниками цієї зустрічі. Я не можу їх називати. Декого я просто не знав. Двох з цих людей до мене підвів покійний депутат Анатолій Єрмак. Вони підтвердили, що ця фраза була сказана в присутності Ющенка, коли Кравченко відчитував за невміло організоване вбивство Чорновола.
А один колишній рухівець розповідав мені про нараду в НБУ, куди він потрапив випадково, де вирішувалося питання, що робити з Чорноволом, який "заважає шикарному плану об'єднання всіх національно–демократичних сил під Ющенком". До речі, з цього почався розкол Руху.
Фінансування йшло по лінії Ющенко–Солтис, який був заступником глави НБУ. І потім кілька банкірів мені розповідали, що коли слово Солтиса не впливало, особисто Ющенко тиснув на них телефоном, щоб вони давали кошти на розкол, на групу Костенка.
Було багато речей, які викликали підозри. Доказів на Ющенка в мене немає, тому звинувачувати не можу. Але на виборах 2004 року я не міг підтримати Ющенка.
Група "Центр" тоді ходила до Литвина і переконувала його балотуватися в президенти, щоб він став альтернативою Ющенку... Але він відмовився.
– І вас не турбувало, що в 2000 році ви виступали проти Кучми, звинувачували його в замовленні убивства Гонгадзе, а потім вирішили підтримати Литвина?
– Я на той момент дивився на ситуацію уже не настільки в чорно–білому вигляді. Тим більше згадайте Литвина з його вічно переляканим виглядом, з його бігаючими очима навіть при появі Кучми на телеекрані.
Це показувало, що він навряд чи міг бути великим ініціатором тих злочинних дій. Литвин – це добрий кар’єрист, який використав систему Кучми для свого зростання.
 |
| Кабінет Чорновола нагадує каюту з ілюмінатором |
А коли виявилося, що Литвин не балотується, я опинився в ситуації вакууму. І оточення Януковича швиденько все підлаштувало, коли побачило, що валяється безхозний депутат, який проти Ющенка...
– Хто це організував?
– Аня Герман. Я не мав жодного наміру співпрацювати з Януковичем. Але в червні чи липні 2004 року я організовував візит делегації спікера парламенту Австралії до України. Я зумів пробити їх побачення з Кучмою і домовився про зустріч з Януковичем. І в якийсь момент мені запропонували: "Не хочеш поговорити з дєдом?".
– "Дєдом" називали Януковича?
– Так. "Дєдом", називали також "хозяіном", "старшим". Потім Герман мені каже: "Не хочеш просто поспілкуватися?". Чому ні? У мене був вільний час. Я прийшов до Януковича.
І раптом виявилося якесь приємне спілкування. У Львові Януковичу нав’язували імідж "бандюковича", який розуміє тільки "розпальцовку", тільки "базар по–понятіях" – і тут я безпосередньо розмовляю з людиною, яка поводиться інтелігентно, яка наводить декілька фактів, про які я забув.
Наприклад, про зустріч з моїм батьком. Я дійсно пригадав, що батько відгукнувся про Януковича дуже позитивно. Правда, не як про майбутнього президента, а як про нормальну людину, яка може бути нормальним державником і лідером велетенського регіону.
Тоді я сприймав як позитив те, що в підсумку виявилося негативним – коли ми з ним більше години говорили не на заскорузлі політичні теми, а про все: про любов до футболу, до машин, до того ж гольфу, про якісь абсолютно людські речі.
І я сказав: "Віктор Федорович, тут висять якісь дебільні бігборди на вашу підтримку з Богатирьовою, з якимись спортсменами. Щоб ви розуміли – я в захваті від нашої зустрічі, але на цих бігбордах моєї морди не буде. Я влазити в передвиборчу кампанію не збираюся. Але якщо вас цікавить варіант радника, який би допомагав вам як прем’єр–міністру, то я готовий".
– Тобто ви самі запропонували Януковичу бути його радником?
– Так. І Янукович запропонував мені зустрітися з кимсь, через кого я міг би з ним працювати – бо, мовляв, він же постійно зайнятий, в роз'їздах. Янукович назвав три прізвища: Клюєва, Прутніка та Льовочкіна.
Цікавий нюанс. 2004 рік, а Льовочкін уже мав такий вплив, що входив у трійку. Згадайте, тоді Клюєв і Прутнік вели виборчу кампанію, а Льовочкін – збоку припьоку, незрозуміло які міг мати важелі.
Я сказав, що, може, зустрінуся з Прутніком. Клюєв тоді мені здавався кимсь дуже високим і далеким. Прутнік мене одразу охолонув: "Навіщо тобі це формальне радництво, бо матимеш тільки купу проблем, тебе ж у Львові заклюють". Як у воду глядів! Я радником так і не став, а хтось настукав у Львів, і купа журналістів написали "радник – зрадник". І понеслось...
– Судимості та "важку молодість" Януковича ви не обговорювали?
– Янукович любив розповісти про "важку молодість". Як він недоїдав, виховувався з бабусею... Це – класичний набір. Коли я почув одні й ті ж самі фрази в двадцятий раз, в тій самій інтерпретації, я зрозумів, що можливо, це було й не дуже щиро. А на той момент у мене не було достатнього досвіду спілкування.
В ІВАНО-ФРАНКІВСЬКУ ЯНУКОВИЧ ЧЕКАВ НА КУЛЮ
– Чим ви тоді займалися у рамках виборчої кампанії Януковича?
– Нічим. У нього планувалася поїздка до Іраку перед першим туром – я нав’язувався, але мені сказали, що це неможливо організувати.
А далі все сталося за класичною схемою. Мене використали "втемну" в Івано–Франківську під час яєчного теракту.
– А з цього місця більш детально!
– Коли я вже втратив надію, що мене кудись візьмуть, втратив до цього інтерес, мене знайшла Аня Герман: "Терміново, тебе шукають... Грановський тебе видзвонює, ти не береш трубку!". Грановський же був основним провокатором у виборчій кампанії Януковича, всі найбрудніші технології вироблялися через нього.
Аня говорить: "Тарас, шеф особисто просить тебе поїхати в Івано–Франківськ". (Чорновіл починає говорити тихо). Коли вона говорить "шеф особисто" – то переходить на шепіт, і очі отак розширюються!...
– Ви були знайомі з політтехнологом Володимиром Грановським?
– Познайомився в тому ж Івано–Франківську, він координував усю ту акцію.
Я прилетів туди днем раніше, мене зустріли в аеропорту і затягнули на вечерю до губернатора Вишиванюка. І там відбулася перша річ, яка мене здивувала. Губернатор каже: "Я зараз хочу поїхати оглянути маршрут, а ви сідайте і кушайте". Я кажу: "Ні–ні, я тільки–но наївся у Києві, я хочу поїхати з вами". Але губернатор драпав від мене через якийсь чорний хід, через задні двері в кімнаті відпочинку, щоб я не побачив. Він втік.
 |
| Янукович і Чорновіл |
Потім я зрозумів, чому мене не повинно було бути на огляді маршруту. Я дуже добре орієнтуюся в Івано–Франківську та знаю, як потрапити з аеропорту до цього університету, де стався інцидент. Можна їхати напряму, а можна - об’їжджаючи гігантським колом, через дорогу, яку ремонтували, яку латали прямо на ходу... І вони обрали саме цей маршрут.
Зранку наступного дня мене забрали в аеропорт. Ми зустріли Януковича, всі сіли в один автобус та поїхали дивними колами, десь довго стояли. Під'їжджаємо до університету з протилежного боку.
Якби ми заїхали прямою дорогою, то двері автобусу були би прямо навпроти входу в університет, де стоять два ряди студентів, з прапорами, лозунгами "як ми любимо прем’єр–міністра" і хлібом–сіллю.
А ми заїхали з іншого боку, де стоїть купа не дуже дружелюбних людей. Янукович мав вийти до них та обійти автобус, щоб потрапити в корпус університету.
Ми під'їхали, і я зараз добре пригадую настороженість декількох людей. Я бачу очі Герман, яка сиділа у вікні, коли виходив Янукович. І тут щось трапилося, почалася істерика, крик: "Понесли–понесли, напали, вбили!". Таке враження, що в автобусі було декілька людей, які знали, що щось має відбутися!
Моє враження – студент випередив події. Жбурнув яйце, а чекали на щось інше.
І в мене досі є візуальне відчуття, що Янукович у той день був у бронежилеті. Це він зараз постарів, став трохи повільніший. А тоді він був людиною активною, моложавою. І те, яким я його побачив у Івано–Франківську, дуже контрастувало з тим, яким Янукович був до і після того випадку.
Ще один момент – коли він летів назад з Івано–Франківська до Києва та сідав у літак, то піджак і сорочка на ньому висіли. Очевидно, зняли бронежилет.
Я так розумію, що Янукович чекав на постріл, який мав показати, що "бандерівські недобитки напали на нашого кандидата". Дослівно те, що оголосив депутат Колоніарі в залі парламенту, не дочекавшись інформації з Івано–Франківська.
Тобто сценарій був розроблений, але студент випередив події. А Янукович не зрозумів, що сталося. Він бачить, що щось летить, не розуміє, що відбулося, падає. А потім вже немає куди діватися...
Я пам’ятаю, який терор Герман влаштувала журналістам! Лунали жорсткі погрози: "Не дай Боже, якась інформація зараз вилетить в ефір! Ви ніколи не попадете більше в пул! Ніхто вас більше не візьме! Забудьте, щоб мати хоч якусь інформацію від майбутнього президента". Але хтось таки здав інформацію.
Я того всього не знав. Автобус моментально відігнали десь на кілометр, Януковича повезли в лікарню. Мене тоді хтось з охорони Януковича покликав: "Тарас, там щось знайшли на місці інциденту, поїхали – подивишся". Я бачу, що показують якусь акумуляторну батарею від відеокамери. Потім, правда, сказали, що напевно в сутолці комусь вдарили по камері і відпала батарея.
Показали мені якийсь підшипник. Була версія, що в Януковича запустили цей підшипник якоюсь спеціальною катапультою, механічним відстрілюючим пристроєм, і він потрапив йому у висок.
У мене не було підстав не вірити. Мене тоді прорвало, я це і "фашизмом" назвав. Досі мені дорікають тим "тупим важким предметом".
– Коли ви побачили Януковича в той день?
– Коли ми мали повертатися до Києва. В аеропорту чекали на Януковича, і нам сказали сідати в літаки. Ну і я іду до цього літака. І мені охорона Януковича каже: "Вас в списке нет". Тут вилітає Грановський і починає кричати на начальника охорони: "Ты чё, не понял, он с нами полетит!". І керівник охорони, який має неймовірні права, пасує і каже: "Хорошо".
Я сідаю в літак через прохід від Грановського. До мене відразу підходить охоронець і каже: "Тут має сидіти охорона". Грановський йому відповідає: "Он здесь будет сидеть!".
І я відчув, що занадто багато поваги до моєї персони. Потім я зрозумів – я виконав "в темну" ту роль, яку для мене передбачали. Просто я мав її виконувати не під яєчний скандал, а під сценарій пострілу – замаху на життя Януковича.
– Ви бачили Януковича в літаку на зворотному шляху до Києва?
– Бачив, коли він вийшов з машини і став підніматися по трапу. Тоді я й помітив, що на ньому висів одяг.
– Як ви дізналися правду про те, що насправді мало відбутися в Івано–Франківську?
– Коли я вже зробив для себе багато висновків, я підійшов до однієї людини і прямим текстом поставив декілька запитань. Ця людина скривилася і по кожному епізоду кивнула головою.
– Після інциденту в Івано–Франківську ви нарешті потрапили у виборчу кампанію Януковича?
– Я став ворогом №1 для Західної України, почалося відверте цькування. У парламенті до мене бігали, махали кулаками Кендзьор, Лук’яненко, з вереском: "Тебе люди проклинають на Західній Україні! Щоб ти здох! Мої родичі ставлять свічки, щоб ти подох". Знімали це на камеру. Ну і в такому плані.
Коли мене почали тероризувати, стало зрозумілим, що я опинюся в середовищі Януковича. Хоча сказати, що я з ним спілкувався, що мене це цікавило – такого не було. Для мене було головне – щоб Ющенко не став президентом.
МЕНЕ ПИТАЛИ: "ТИ ВЖЕ ЗНАЙШОВ МІСЦЕ НА ЦВИНТАРІ?"
– Як так сталося, що в третьому турі виборів вас призначили керівником виборчого штабу Януковича?
– Для Януковича і всіх інших, коли пішли "Маріїнські домовленості", стало зрозумілим, що їм "кирдик". Вся ця група – Грановський та інші, після другого туру змоталися з України. І Янукович почав створювати навколо себе нову штабну структуру, яка складалася переважно з його людей: Демянко, Скубашевський, Кулиняк.
Почали втягувати і мене. Мені та Ігорю Шурмі з СДПУ(о) запропонували бути представниками Януковича на переговорах у Верховній Раді, коли пішла тема про пакетне голосування.
Регіонали, які залишилися, дуже ображалися, що це доручили не їм. Потім був з'їзд в Северодонецьку.
– Ви їздили?
– Ні. Воно з самого початку пахло не дуже добре.
...Коли Янукович здався, і стало зрозуміло, що він іде на третій тур, мені потелефонувала Ганна Герман. Я був у глибокій прострації – думав, куди емігрувати. На мою адресу постійно лунали погрози вбивством, невідомі телефонували зі словами: "У тебе тут є дитина, можеш готувати гробік! Чи ти знайшов місце на цвинтарі?".
Так було цілодобово! Або я заходжу в магазин, а до мене підходить людина і каже: "У мене є ніж, я зараз тебе пірну, суку!".
Розумієте, ви бачили Майдан з фасаду, а я бачив Майдан з чорного ходу.
Мене переконували, що потрібно, щоб я очолив виборчий штаб. У мене відбулася п’ятихвилинна розмова з Януковичем перед прес–конференцією в "Зоряному", де він мене представив. Ця вся історія тривала менше ніж півдня.
 |
| А так Чорновіл став членом Партії регіонів у березні 2005-го |
А далі – штаб військового часу. Всім було зрозуміло – Янукович уже не стане президентом. Але у мене було стільки інформації про фальсифікації на користь Ющенка! Харківська область, Сумська... По Західній Україні я знав від своїх джерел, як це робилося.
– Як?
– Навести типову картинку? Третій тур, стрийський інтелігент під час виборів іде на дільницю голосувати. Звісно, навколо ажіотаж, "всі за нашого президента Ющенка". І він бачить, як, ізолювавши членів комісії від Януковича, починають видавати одній особі бюлетені за людей, яких немає фізично: "Цей в Італії на заробітках, цей хворіє, а цей ще десь". І видають 10–15 бюлетенів за різних людей.
Інтелігент починає обурюватися: "Слухайте, ми ж обираємо Ющенка, обираємо чесно нашого українського президента!". А до нього повертаються із запитанням: "Ти, суко, що, москаль?".
Або інша історія. Одне з сіл Городоцького району. До членів виборчої комісії від Януковича, яких привезли з Донецька, підходить якась жіночка і починає їм розповідати, що "ви – бандити!". Утворюється шум–гам, ті починають обурюватися, що "ми зараз оформимо акт про агітацію", зібралася купа людей. І поки членів комісії відволікли, в цій дільниці відбувається вкидання 150 бюлетенів.
Пам’ятаєте історію, як у Сумах студенти голосували начебто по підказці ректора і показували йому бюлетені перед телекамерою? Це було добре інсценовано! Якщо ви звернули увагу на зйомку, в ректора було здивоване обличчя. Але зйомка була дуже коротка. І після того в ректора була фраза: "Навіщо ти мені показуєш ці бюлетені, придурок?". Знімали зі штатива, то була спеціально зроблена заготовка.
Нашим завданням було вишукати людей, яких у третьому турі можна було поставити в комісії та на чолі виборчих штабів. Ми повністю перебирали всі списки. Лозинський, який був довіреною особою Януковича у Кіровоградській області, тоді від нас змотався, слава Богу! А Губський як втік? Чи Антоньєва?
Антоньєву же після другого туру, коли відійшов Тігіпко, призначили відповідальною за фінансові питання штабу Януковича. Вона мала вести весь бюджет кампанії. Потім, правда, дізналися, що вона вже тоді випускала помаранчеву горілку з етикеткою "Так!"...
– Як відбувалося фінансування виборчої кампанії Януковича? Розкажіть, адже коли ви стали керівником штабу, то отримали доступ до цієї інформації.
– До фінансування я мав слабе відношення. Я тільки знаю, що в третьому турі було дуже мало грошей. Ви ж знаєте, що всі вибори, в основному, ведуться готівкою.
– Як передавалися ці кошти? В чемоданах?
– Перший і другий тур, наскільки я знаю, возили чемоданами. Перед третім туром сиділи в штабі я, Ларін, Толстоухов, інші – рахували. Ми дістали фінансування менше 10% від того, що було потрібно для скромної виборчої кампанії. Донецька область фінансувала себе сама, Луганська – сама, Миколаївська, Херсонська, Харківська – сама. Ми не контролювали цих фінансів.
Перерахування на місця робилися для доплат членам комісій. Це, до речі, основна стаття бюджету. За агітаторів вже ніякої оплати не було. Єдине, що оплачували централізовано – це гроші на всю офіційну агітацію. Гроші приходили з запізненням, і щойно їх отримували, то з конвеєра відразу ж відправляли отримувачу.
– Це була вже приречена виборча кампанія...
– Так, але я задоволений нею. Закидів, що ми щось фальшували в третьому турі, нема, хоча дуже шукали. Зате ми майже повторили результат другого туру.
Далі буде...
