Простая формальность

Цікаво, чи писали б наші кандидати у президенти передвиборчі програми, якби цього не вимагав закон? Хоча, значно цікавіше, якими були б ці програми, якби українські політики знали, що їх обов’язково прочитає виборець?

Досі інтерес до такого роду писанини виявляли виключно в експертних колах, тому розчулитись на конкретику вітчизняну еліту змушує лишень формальність та, звісно ж, незгасаюча мода на стратегії.

Заради цього кандидати, зазвичай за шалені гроші, винаймають спеціальні інтелектуальні команди. Ті, у свою чергу, розробляють плани порятунку країни, яким ніколи не бути реалізованими.

Після приходу до влади замовника, наймають інші команди або перепрофілюються старі щоб роз’яснити, чому більшість положень первинного плану кандидат не зможе виконати. Майже відразу пропонується нова програма на ту ж тему. І так по колу.

Цьогоріч також є що почитати. Кожен з претендентів намагається виокремитися поміж загалу, в тому числі, і через передвиборчу програму. Щоправда, у так званому джентльменському портфелі кандидата остання не більше, аніж аксесуар. Навіть у трійки лідерів.

Снобізм

Візьмемо хоча б програму наймолодшого з кандидатів Арсенія Яценюка "Новий курс". Запозичення ідеї, себто назви у американського президента Франкліна Делано Рузвельта, виглядає більш ніж виправданим. Останній вивів Сполучені Штати з "Великої депресії". Те саме збирається робити і Яценюк, якщо, звісно, переможе. Утім, поки що підстав для оптимізму обмаль.

Серцевиною програми мали стати чотири ключові напрямки розвитку країни, з якими ознайомилася вся країна на численних біл-бордах мілітарного стилю.

Проте, замість додаткових пояснень людською мовою, Яценюк вдається до вкрай дивних рефлексій. Заглиблення у природу держави та сутність демократичного устрою видаються вельми цікавими, приміром, для студентів гуманітарного профілю чи штабних стратегів, але зовсім не для бабці з передмістя Полтави.

Лишень одна цитата з приводу того, якою має бути Україна: "…це держава, вільна від нічим не обмеженого свавілля мізерної меншості за рахунок повного безправ’я переважної більшості громадян". Без коментарів…

Все це нагадує епізод з української історії, коли скасовували кріпацтво в 1861 році. Тоді в одному із сіл, під час виголошення маніфесту, до посланця підійшов один з жителів і сказав: "Видно, пане, розумна людина, писала". Той спитав чому. На що селянин відповів: "Бо нічого не понять".

Питається, навіщо спершу залазити в комбайн і корчити з себе простолюдина, а потім нашпиговувати текст "східноєвропейськими цивілізаціями", "великими європами" та "континентальними єдностями"?

Зрештою, якщо збираєшся бути президентом України, то навіщо третину програми присвячувати геополітичним химерам на кшталт Східноєвропейського інтеграційного проекту у складі України, Азербайджану, Білорусі, Вірменії, Грузії, Казахстану, Молдови та Росії?

Звичайно, це важливо і дуже цікаво, але відверто невчасно. Так само як і розмови про Велику Європу і місію України в її об’єднанні.

З трьох сторінок тексту питань не виникає з приводу двох речей. Якщо переможе Арсеній Петрович, то російська, щонайменше, п’ять років не отримає статусу другої державної, а нинішня Верховна Рада відразу буде розігнана.

Що ж, як і личить новачку, Яценюк продовжує дивувати. Замість того, щоб через програму наблизитися до виборця, реабілітуватися за вкрай невиразну рекламну кампанію та гасла, лідер "Фронту змін" вирішив продовжити гру в "інтелектуальний снобізм".

Віра

У Юлії Тимошенко інша проблема – вона ніяк не відмовиться від популістської риторики. Звісно, саме завдяки їй лідер БЮТ зараз на вершині. Але вже очевидно, що цей ресурс поступово вичерпується. Розуміють це і в штабі прем’єр-міністра, інакше не міняли б гасла на "Вона працює".

Разом з тим, у свій програмі "Україна переможе. Україна – це ти!" Тимошенко вирішила закодувати відповіді на ключові запитання. Візьмемо хоча б тему конституційної реформи, яка БЮТ чи не найбільше хвилювало два останні роки, змушуючи йти на союз з регіоналами.

Її Тимошенко відверто ігнорує, обмежившись фразою: "Конституцію в новій редакції слід приймати невідкладно". Тобто чи буде Україна і далі еволюціонувати у бік парламентської республіки, чи повертається до президентської – незрозуміло.

Дещо чіткіше прем’єр відповідає на запитання геополітичного вибору. Іншими словами, вона знімає його з порядку денного. За її версією, Європу потрібно будувати в Україні, а з приводу систем колективної безпеки – пропонує опитувати людей – на референдумі.

Без сумніву, у документі ціла купа слушний ідей: відкриті виборчі списки, суспільне телебачення, довічне ув’язнення за корупцію, інтелектуальний стрибок, податок на розкіш, право обирати суддів, тощо.

Окремої уваги заслуговує теза про те, що сільськогосподарська земля належатиме виключно громадянам України, які живуть і працюють на ній.

Не забула прем’єр-міністр і про свій "Український прорив", який вона збирається і далі втілювати в життя. Та ключову роль знову гратиме ідея боротьби з олігархією як головним ворогом країни.

"Я вірю – корупційний союз влади та олігархії буде знищено. Влада корумпована, бо вона безконтрольна", – стверджує людина, яка уже два роки уособлює державну владу, очолює правлячу коаліцію та фракція якої друга в парламенті за чисельністю олігархів.

До речі, важлива дрібничка. Кожен розділ програми, окрім "Здоровий народ" та "Сучасна професійна армія", Тимошенко починає зі слів "Я вірю…". Вочевидь, слідом за Тимошенко маємо повірити і довіритися і ми. Щоправда її слова "після виборів Президента я готова буду взяти на себе повну відповідальність за країну" – викликають деяке занепокоєння.

Утопія

На перший погляд, найбільш змістовну програму запропонував лідер Партії регіонів. І це закономірно. Щоб перемогти, він повинен уособлювати вагому альтернативу діючій владі. Між тим, не варто переоцінювати вдале поєднання слів та чисел.

Судячи з усього, ідейний каркас "України – для людей" – це продукт стратегів з Фонду Ріната Ахметова.

У програмі Віктора Януковича презентовано не тільки напрямки реформ, але й навіть конкретні цифри. Зокрема, податкові канікули для малого бізнесу на 5 років, зниження ПДВ до 17% та податку на прибуток до 19% з 2011 року, збільшення обсягів бюджетного фінансування медицини до 10% ВВП, тощо.

Натомість, частина гасел виглядає відверто утопічними. Хоча б це: "Україна повинна за 10 років увійти до 20 найбільш економічно розвинених країн світу". Ніхто не проти, але, питається, ЯК?

Питання виникають і щодо контрактної армії з 2011 року (за аналогічну обіцянку Тимошенко дошкуляють досі) та входження протягом 10 років 3 вітчизняних вишів до 500 найкращих у світі.

Вкрай сміливо, чи не так? З приводу інтенції про 50 мільйонів українців до 2020 року, також можна сперечатися, адже тут далеко не все залежить від Януковича.

Варто також відзначити вкрай принципові "ідеологічні" моменти, зокрема позаблоковість України та двомовність. Крім того, головний регіонал пропонує відмовитися від ідеї зовнішнього тестування та збільшити держзамовлення у вишах на 75%, запровадити інститут сімейного лікаря, розширити повноваження місцевої влади, тощо.

Цікаво, що про конституційну реформу Янукович вирішив взагалі не згадувати, навіть так делікатно, як Тимошенко? Можливо просто забув? Однак в останніх інтерв'ю лідер опозиції чітко висловлювався за парламентську республіку.

Втім, знаєте як воно буває – от стане президентом і передумає. Не позбавляти ж себе влади, яку так довго здобував.

Дмитро Тужанський, політичний оглядач, для УП