Падчерица власти

Питання соціальної сфери сьогодні зачіпають кожну людину, адже з нею пов'язані проблеми державної матеріальної допомоги, прожиткового мінімуму, оплати праці, страхування від безробіття, захисту прав дітей, молоді, пенсіонерів тощо.

Забезпечення нормального функціонування соціуму має бути одним із першочергових завдань влади. Але часто нагальні суспільні теми зводяться до банальних популістських торгів у парламенті за збільшення соціальних виплат.

Епопея з блокуванням роботи ВР Партією Регіонів через боротьбу за підвищення соціальних стандартів завершилася 6 жовтня із ухвалою в першому читанні законопроекту про встановлення прожиткового мінімуму і мінімальної заробітної плати.

Регіонали проголосували за проект авторства депутатів з Блоку Литвина, знехтувавши власним, лише для того, щоб забезпечити голоси фракції спікера. Спроба прийняти законопроект ПР провалилася ще у вересні. Чи є такі дії справжньою боротьбою за добробут населення чи є черговим елементом передвиборчої реклами?

Простий аналіз діяльності законодавчого органу показує, що соціальна політика практично "пасе задніх" у пріоритетах усіх парламентських фракцій.

За весь час діяльності парламенту VI скликання було прийнято лише 21 законопроект, що стосується соціальної сфери. Два з них виявилися спадщиною Верховної Ради попереднього скликання.

Фракції неохоче виступають ініціаторами реформ чи удосконалень у цій сфері – лише половину проектів пропонували депутати, решту – президент та прем'єр (4 та 6 документів відповідно).

Вочевидь, проблеми суспільства не є настільки нагальними для парламентарів – Комітет соціальної політики та праці нараховує 11 членів і є одним з найменших за чисельністю.

Разом з тим, наближення президентських виборів активізує дебати та дискусії із суспільних тем – і виборець сприймає чергові порожні гасла замість отримання реальних результатів.

Аналіз деяких прийнятих законів змушує замислитися про їх доцільність взагалі. Так, наприклад, весь проект Катерини Самойлик, представниці фракції КПУ, полягає в заміні словосполучення "центри соціальних служб для молоді" на "соціальні служби для молоді".

Бютівець Сергій Потімков вніс зміни до статті 50 закону про місцеве самоврядування в Україні – і тепер кандидатуру секретаря сільської, селищної чи міської ради може подавати не лише голова, а й третина депутатів відповідної ради.

Певні закони лише незначно "тюнингують" існуючі документи. Зміни до закону про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту дали змогу батькам хворих на СНІД дітей до 16 років обирати час відпустки.

До статті 36 закону про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування додали положення про соціальний захист дітей, які навчаються в закладах системи загальної середньої освіти і втратили годувальника.

Один із прийнятих проектів скасовує інший, що втратив актуальність.

Дію закону про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту розширили і на осіб, які у неповнолітньому віці були призвані чи добровільно вступили до лав Радянської Армії і Військово-Морського Флоту під час військових призовів 1941-1945 років.

Ряд законів посилює контроль з боку держави щодо отримання матеріальної допомоги з безробіття, удосконалюють систему обміну між державними органами, встановлюють щомісячне обрахування фактичного прожиткового мінімуму та оприлюднення цих даних, дещо змінюють порядки у системі загальнодержавного обов'язкового пенсійного страхування.

Також була розширена сфера матеріальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, право першочергового отримання путівок у дитячі табори відпочинку отримали обдаровані діти, творчі та спортивні колективи.

Але все ж таки є закони, які є чимось більшим, аніж просто косметичним ремонтом існуючої системи. Зміни до статті 11 закону про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні дають пільгові умови погашення кредитів молодим сім'ям з дітьми: безвідсотковий кредит для батьків однієї дитини, списання чверті і половини боргу батькам двох та трьох і більше дітей.

Було прийнято закон про Загальнодержавну програму "Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини" на період до 2016 року – маршрут узгодження положень правової системи щодо соціального захисту дітей, виведення рівня державного піклування про дитину на більш високий рівень – передбачається щорічне фінансування у розмірі 300 мільйонів гривень.

Нарешті до українського законодавства було введено поняття погодинної оплати праці.

Внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення зробило підхід до безробітних більш жорстким, надало певні гарантії військовослужбовцям, запровадило поняття страхових ризиків щодо безробіття та розслідування страхових випадків у цій галузі.

Також, проект надає ширші можливості працюючим пенсіонерам та пропонує запровадити профілактику безробіття роботодавцями. Разом з тим, до 2011 року була зупинена стаття закону про зайнятість населення, яка надавала додаткові гарантії зайнятості для окремих категорій населення.

Беручи до уваги існуючий стан речей, можна констатувати, що соціальна сфера для українських політиків лишається бідною пасербицею, а не улюбленою донею.

Вочевидь, соціальні проекти та реформи не є актуальними для бізнесових кіл, які так широко представлені в парламенті. Вони переважно згадуються тоді, коли необхідно перерозподілити бюджетні кошти – на жаль, не на їх користь.

Соціальна сфера багато в чому тримається на рейках, закладених ще радянською системою. Українські чиновники вдаються до несуттєвих змін у ній більше для того, щоб симулювати видимість роботи у галузі, аніж для здійснення реальних змін.

Брак освічених кадрів, які мають досвід державного управління саме в соціальній політиці, гальмує поступ та кардинальне реформування сфери, наближення її до стандартів розвинених демократій.

Як показує практика, лише кризові часи та широке суспільне обговорення здатні привернути увагу бюрократів до проблем функціонування суспільства. Разом з тим, відсутність соціального тиску на владу та відсутність ефективних груп впливу призводять до продовження нівелювання значимості соціальних реформ.

Крім того, і суспільство вже привчене до зведення соціальної політики до збільшення матеріальних виплат з боку держави. І у черговий раз проблеми суспільства стають темою публічних дискусій лише у рамках передвиборних дискусій – щоб у черговий раз бути відкладеними після народного волевиявлення.

 

Стас Соколов, експерт фундації "Відкрите суспільство"