Украинско-польское примирение: мифы и реальность

Вважається, що Україна і Польща зуміли віднайти "ключ" для розв’язання складного і заплутаного вузла історичних протиріч. Більше того, взаємини двох країн часто-гуто подаються як зразкові, коли мова заходить про історичне примирення між двома великими європейськими народами.

Щоб у цьому переконатися, варто лише переглянути інформаційні повідомлення про офіційні зустрічі керівників України і Польщі, в яких тема "порозуміння" займає одне із чільних місць і не поступається актуальному Євро-2012.

Останній візит Віктора Ющенка до Республіки Польща лише підтверджує сказане.

Перед численними камерами і журналістами президенти Ющенко і Качинський вкотре наголосили "важливість теми історичного примирення українського та польського народів для подальшого ефективного розвитку партнерських відносин України та Польщі".

Вони також відзначили, "що незважаючи на непросту спільну історію, яку мають наші країни, було прийнято рішення дотримуватися історичної правди та розглядати спільне минуле як таке, що має працювати на розбудову майбутніх дружніх взаємин".

Про майже "ідилію" у цьому питанні засвідчила зустріч Ющенка з головою Інституту національної пам’яті Польщі Янушем Куртикою у Києві. Зокрема президент "подякував Інституту національної пам'яті Польщі за внесок у відновлення історичної правди про українсько-польські відносини".

Під час розмови сторони особливо відзначили "важливість активного продовження процесу історичного примирення та єднання між українським та польським народами як важливої складової ефективної розбудови наших партнерських та дружніх відносин у майбутньому".

Особливо оптимістично звучать рядки із відповідного повідомлення розміщеного на офіційному сайті президента: "Глава держави назвав важливим здобутком наших двосторонніх відносин той процес історичного примирення, що відбувається протягом останніх років.

"Ми зацікавлені у збереженні існуючої формули історичного примирення – "пробачаємо і просимо пробачення", запровадження якої виводить двосторонні конфлікти минулого за межі сучасної політики", – сказав Ющенко".

Тим часом навіть поверховий погляд на сучасні взаємини між українцями і поляками, у контексті історичного примирення, вказують якщо не на протилежні висновки, то, принаймні, свідчать про наявність серйозних проблем. Ось коротенька хроніка із українсько-польського "історичного фронту".

Гучного резонансу в українських і польських ЗМІ набула інформація про закриття у Польщі телевізійної інформаційної україномовної програми "Теленовини", яка довший час була єдиною загальнопольською програмою, що розповідала про життя українців у цій країні.

На знак протесту українці зібрали сорок тисяч підписів під вимогою "захистити Теленовини". Своє обурення цьому безпрецедентному факту висловили заступник голови Верховної Ради України Микола Томенко та голова парламентського комітету з питань свободи слова Ганна Герман.

До мерів польських міст з проханням втрутитися у справу української телепередачі апелював міський голова Львова Андрій Садовий. Сьогодні Об’єднання українців у Польщі намагається поставити це питання руба перед очільниками Європейського Союзу.

Справжня антиукраїнська провокація нещодавно була здійснена у місті Кентшині, де представники однієї шовіністичної організації розклеїли на вулицях цього міста плакати з фотографіями повішених на дереві дітей, які б мали служити доказом, що цих немовлят начебто убили вояки УПА.

Не варто закривати очі на скандал, що виник у серпні на польському кордоні, коли прикордонники затримали двох учасників дитячого веломарафону "Європейськими стежками Степана Бандери" та понад годину не впускали їх на територію Польщі. Політичний підтекст інциденту – очевидний.

Польська сторона цього й не приховує, а з відповідними "не дружніми" щодо України заявами тоді виступили Міністерство Внутрішніх Справ і Адміністрації та Міністерство Закордонних Справ Польщі.

Характерним також є демарш президента Польщі Качинського, який відмовився разом з президентом Ющенком взяти участь в урочистому відкритті меморіалу в Сагрині, де у вересні 1944 року відділ Армії Крайової вбив близько 1000 мешканців українського села. Погодьмося, так "європейський адвокат України" не мав би чинити.

А ось зовсім свіжий факт. Міська рада Лігниці 28 вересня прийняла рішення про надання назви "алея Жертв геноциду ОУН-УПА" одній з вулиць міста. За таке рішення проголосувало 9 депутатів, 4 були проти, 3 утрималися від голосування. Ще раніше проект ухвали одержав позитивну оцінку Комісії з найменування вулиць та бульварів.

Як стверджує газета польських українців "Наше Слово", насправді факт, що вулиці надано назву "Жертв геноциду ОУН-УПА", "є віддзеркаленням стану погіршення польсько-українських відносин. Він показує, що польський політикум стає більш прагматичним і радикальним: те, що колись було притаманне виключно правим політикам та "кресов’янам", сьогодні поширюється також на центристські та ліві сили.

Адже за назву "алея Жертв геноциду ОУН-УПА" проголосувало 5 депутатів з "Права і справедливості", 2 – з "Союзу демократичних лівих сил", 1 – із "Громадянської платформи" та 1 незалежний".

Врешті-решт, не слід закривати очі на антиукраїнську істерію, що супроводжувала ухвалу Сейму Республіки Польща з нагоди чергової річниці так званої Волинської трагедії, у якій національно-визвольну боротьбу ОУН і УПА названо як "етнічні чистки", а споконвічні українські землі Волині – "кресами всходніми".

Не випадково, окремі ЗМІ в Україні і Польщі кваліфікували згадану ухвалу як розпалювання міжнаціональної ворожнечі та започаткування процесу згортання позитивних здобутків у взаєминах між українцями і поляками, двома сусідніми державами.

Навіть цей, далеко не повний перелік загострень українсько-польських проблем дуже резонує із намаганнями переконати суспільство, що між Україною і Польщею існує повна гармонія у взаєминах стосовно так званих "історичних питань".

Навпаки, можна констатувати різке їх загострення, яке може мати далекосяжні негативні наслідки для двох держав і народів.

На тлі внутрішніх протистоянь цим проблемам не приділяє належної уваги український політикум. Крім ВО "Свобода", депутати від якої на сесіях обласних рад у Західній Україні періодично піднімають це питання, більше ніхто не відважується глянути правді у вічі.

Що тут більше: політичної недалекоглядності чи комплексу "малоросійства"? Виглядає на те, що не бракує одного і другого.

 

Богдан Червак, для УП