Юлия Тимошенко вооружилась кадровым ресурсом Леонида Кучмы

Юлія Тимошенко продовжує турне обіцянок в різноманітних електоральних групах. Вже були сільські голови, листоноші, металурги, лісники та безліч інших прошарків суспільства, кому прем’єр надіслала персональний месідж. Тепер дійшла черга до "третього сектору".

Тимошенко проводить кампанію за принципом "жоден голос не буває зайвим". І у четвер, за два дні до офіційного висунення в президенти, вона провела агітаційну роботу серед лідерів громадської думки на місцевому рівні.

Це – представники різноманітних громадських організацій.

У Києві відбувся установчий форум Всеукраїнських народних зборів на підтримку кандидатури Тимошенко. Відповідальним за цей напрямок у штабі призначений нардеп Сергій Соболєв.

Але набагато цікавішими є постаті залаштункових авторів проекту. Ними виявилися старі знайомі обличчя, які десять років тому сформували альтернативний штаб на переобрання Леоніда Кучми.

По-перше, це – Юрій Левенець.

Формально Левенець є директором Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Національної академії наук. Після смерті попереднього керівника Івана Кураса інститут отримав його ім'я.

Оскільки Левенець фактично очолює бюджетну установу, то в цьому році його вирішили залучити до команди Тимошенко. Левенця час від часу стали бачити на нарадах та в "ситуативних кімнатах", де виробляється тактика політичних дій Тимошенко.

Це виглядало дивно, оскільки в 2004 Левенець був інтегрований у виборчу кампанію біло–блакитних. Крім того, він є радником Сергія Льовочкіна, який входить до найближчого оточення Віктора Януковича.

Однак Левенець – це не єдина цікава постать, яка засвітилася у команді прем’єра.

По-друге, безпосередню участь у проекті "Всеукраїнські народні збори" для Тимошенко бере екс–помічник президента Кучми Олександр Волков, який в часи депутатства мав прізвисько "директор парламенту".

Волков давно підтримує тісні стосунки з Тимошенко. У 2004 він був посередником між нею і Березовським, коли лондонський вигнанець фінансував помаранчеву революцію. Впродовж Майдану саме на дачі Волкова в Осокорках Тимошенко проводила таємні переговори з Януковичем і Ахметовим.

Однак у 2006 під тиском оточення вона не включила його у виборчий список БЮТ.

Ображений, Волков назвав її "професійною кидалою" та звинуватив у зраді. У розпачі він оголосив про створення фракції "херов-бубліков". Не отримавши гідних пропозицій, на виборах 2007 року Волков сформував блок "КУЧМА", який набрав 0,1%.

Утім, з часом вони помирилися. Спочатку рішенням уряду Тимошенко головним санітарним лікарем країни став давній друг Волкова Олександр Біловол. А тепер прояснилася роль і самого екс-помічника Кучми.

Проект "Всеукраїнські народні збори" на підтримку Тимошенко частково розгортається на людських ресурсах Волкова. Це фонд "Соціальний захист", який було створено в 1999 році для перемоги Леоніда Кучми на виборах президента, та партія "Демократичний союз".

Окрім того, Волкова пов'язують найтісніші відносини з Левенцем. Усі значимі проекти вони реалізовували разом.

У оргкомітеті "Всеукраїнських народних зборів" їх представляє Віктор Войналович – соратник Волкова і Левенця по "Демосоюзу" та Інституту політичних і етнонаціональних досліджень.

Сам Волков формально є куратором "Народних зборів" в Чернігівській області, де він двічі обирався депутатом в мажоритарному окрузі.

Хоча, якщо проводити паралелі з 1999 роком, то по наповненню "Всеукраїнські народні збори" нагадують не фонд "Соціальний захист", який вів Волков для роботи з бюджетниками, а конкурентне йому об'єднання "Злагода", яке сформував тоді на підтримку Кучми Валерій Пустовойтенко.

Нинішня активність Волкова на підтримку Тимошенко є спробою отримати зворотній білет у владу, з потягу якої він зійшов у 2006 році.

Днями на прес–конференції у Чернігові Волков повідомив про свою роль: "Я організував рух під назвою Народні збори по всій Україні, аби зібрати й об’єднати всі пропозиції, а також зробити все можливе, аби голос народу був почутий..."

По своїй формі "Всеукраїнські народні збори" наслідували найкращі традиції Радянського Союзу.

Промовці, які представляли громадські організації, по ідеї мають контролювати і критикувати владу. Натомість вони висували прем'єр-міністра Тимошенко в президенти на безальтернативних засадах. Дискредитуючи саму ідею "третього сектора".

– Усі як стерв’ятники накинулися на цю бідну жінку! – не шкодував емоцій засновник Спілки офіцерів України Вілен Мартиросян. – Розвалено армію – але винуватий не верховний головнокомандувач, а ця бідна жінка! Я звертаюся до чоловіків – немає в нас нормальних мужиків! Нехай жінка візьметься за нас!

Напевно, Тимошенко було би не дуже приємно дізнатися, що так само завзято в 2004 Мартросян агітував за Януковича. А його судимості пояснював тим, що і сам Мартиросян мав приводи до міліції.

– Чому через рік після початку світової кризи ми чуємо звинувачення опозиції? – продовжував інший промовець в ранзі помічника Олександра Турчинова. – Наш капітан веде корабель до пункту призначення! Але деякі несвідомі пасажири, замість допомоги капітану, займаються саботажем і диверсіями!

Так продовжувалося доти, поки під фанфари на сцену не вийшла сама Юлія Тимошенко.

Якщо у агітаційній роботі з іншими соціальними групами вона обмежувалася обіцянками покращити їх матеріальний стан, то до громадських організацій такий підхід виглядав би недоречним. Тому прем’єр спокушала їх значно більшим – мандатами депутатів.

– Перший крок, який потрібно зробити – громадські організації мусять делегувати своїх представників у місцеві ради і в парламент, – заявила Тимошенко.

Вона запропонувала простий шлях у владу.

– Якщо хтось з вас є керівником громадської організації, хоче позмагатися і потрапити до місцевих органів влади – ви можете подати таке бажання або Сергію Соболєву, або напряму мені.

А далі сталася історична мить – на форумі Тимошенко вперше оголосила, що виступає за запровадження відкритих списків на виборах.

– У більшості випадків до місцевих рад і парламенту потрапляють потужні бізнес–структури. Але делегувати туди своїх представників мусять громадські організації, – Тимошенко шукала спільну мову з аудиторією. – Як це зробити? Починаючи з місцевих органів влади, мають працювати відкриті списки!

Ця заява зірвала оплески присутніх. Сказане Тимошенко засвідчило суттєвий прогрес у її поглядах.

Раніше вона прагнула жорсткого контролю над власними депутатами шляхом імперативного мандату, а відкриті списки називала не інакше як "поверненням до мажоритарної системи, коли олігархи розставлять по округах своїх людей, просто вкладуть як в бізнес 2 мільйони, а потім одержать країну як приз".

Однак у своєму виступі на форумі Тимошенко не оголосила, як вдасться ліквідувати ці ризики. Вона лише пообіцяла, що запровадить відкриті списки у БЮТ "безвідносно до законодавства".

– І ви зможете стати депутатами незалежно від того, чи має громадська організація гроші, чи ні! – пообіцяла прем’єр присутнім. – Я знаю, у багатьох громадських організацій немає коштів. І їм складно конкурувати з бізнесменами, які пофарбували під'їзд, постави замок на двері – і дивишся, він уже депутат!

Далі Тимошенко в нехарактерному для себе стилі почала розповідати, що помилки траплялися і в БЮТ.

– Я як лідер політичної сили хлебнула таких депутатів на місцях. Частина цих депутатів є достойними, а частина... Краще б їх не було, бо завдяки таким депутатам відбувається компрометація!

Потім Тимошенко зізналася, що її попередній задум залучити громадськість обернувся невдачею.

– У нас була створена програма "Ідеальна країна", щоб взяти у суспільства всі його напрацювання. І ми забрали десяток людей з інтернету на посади у владу. Але цієї програми виявилося недостатньо...

Свій виступ перед "третім сектором" Тимошенко побудувала як виправдання, чому в них не склалися стосунки. Винуватою виявилася "сіра маса" державних службовців.

– Ми випробовували всі можливі режими. Створили громадські ради в уряді. Наприклад, підприємці дають мені листа з пропозиціями. Потім лист іде до чиновника, який готує нормативний акт. Але в ньому вже немає родзинок! – бідкалася прем’єр. – Бюрократична машина зрізає всі кути! Працювати так неможливо! Я як прем’єр билася – і нічого не вийшло!

Тоді, за словами Тимошенко, вона пішла іншим шляхом.

– Я запропонувала громадським радам: я хочу бачити не пропозиції, а готовий проект закону. Рада інвесторів подумала, що я їх розігрую..., – розповідала Тимошенко про наступний досвід роботи з громадськістю. – І, допустимо, прийняли ми цей акт на засіданні уряду... А потім починається його візування у чиновників. І кожен хоче поставити свою кому! А на виході ті, хто пропонував закон, його не впізнавали!

Але на цьому вона не зупинилася.

– Тоді ми зробили ще один крок – я сказала, що не підпишу жодного акту, якщо там немає візи керівника громадської ради при міністерстві. Але знаєте, що відбувається далі? Почався секторальний лобізм! Наприклад, є власники ринків – а є люди, які на цих ринках працюють...

Далі так жити, на думку Тимошенко, неможливо. Виробляти спільні з громадськістю законопроекти на рівні уряду виявилося нереально – через постійний конфлікт інтересів. Тому прем’єр вирішила самоусунутися від цих суперечок. Вона зажадала бачити перед собою вже узгоджений продукт:

– Я як прем’єр–міністр готова прийняти документи, уже відшліфовані, обговорені та уточнені в інтернет–середовищі. Тому що без цього зібрати візи з усієї країни просто неможливо!

Але на цьому агітаційний потенціал Тимошенко не вичерпався.

Присутні почули стару обіцянку – про роздачу портфелів у владі на конкурсних засадах. Тимошенко знову хоче прозорих кадрових рішень – тільки після обрання президентом.

– От нам треба призначити міністра. Як це зробити? Зібрати всі без винятку професійні громадські організації, і нехай вони висувають кандидатуру, а також нехай будуть самовисуванці – це також непогано. А після цього зробити громадські слухання – і хай кожен з кандидатів у міністри зробить доповідь..., – розповідала Тимошенко про свої плани.

– А потім хай буде рейтингове голосування, яке стане як підказка прем’єр–міністру, хто є кращим з найкращих. А з тих, хто не пройшов на посаду міністра, обрати заступників міністра та керівників департаментів!

У цій ситуації логічними би виглядали оплески присутніх. Але зал мовчки слухав розповіді Тимошенко.

– Я бачу, хто як на це реагує. І бачу скептичні погляди. Але хочу запевнити: слово, яке я зараз дала публічно, я ніколи від нього не відступлюся!

Тільки після цього присутні долонями підтримали Тимошенко.

Насправді, БЮТ вже не вперше обіцяє проводити конкурси для заповнення владних кабінетів. На вибори 2007 року Тимошенко йшла з програмою "Український прорив", де передбачалося "запровадження механізму конкурсного призначення керівників підприємств всіх національних акціонерних компаній, підприємств держвласності тощо".

Оскільки ці кадрові рішення перебувають у компетенції уряду, ніщо не заважало Тимошенко реалізувати свою обіцянку. Але після обрання прем’єром в 2007 вона не провела жодного призначення за цим принципом.

Тоді мова йшла лише про керівництво державними підприємствами. Шансів, що міністрів обиратимуть на конкурсі, ще менше – тому що персональний склад уряду є результатом домовленостей в складі коаліції, коли кожен учасник висуває кандидатів у рамках своєї квоти.

…Не дивлячись на нереальність обіцянок, форум "Всеукраїнські народні збори" ухвалив рішення про підтримку Тимошенко на виборах. Щоправда, жодного голосування за це не було. Головуючий Сергій Соболєв просто запропонував підтримати рішення оплесками.

У цей момент Олександр Волков гукнув у сусідній ряд "піднімайте вище!" – і над залом з'явився транспарант "Юля – президент". Задоволений, Волков захлопав ще гучніше.