Володимир Литвин: кандидат зі сльозами на очах

Громадяни України бачили своїх політиків у різних позах – з оголеним торсом, з розбитим носом, у порваних піджаках, чули від них пропозицію повіситися або наривалися на порівняння з "козлами".

Віднині літопис політичних емоцій доповнив новий сюжет – Володимир Литвин розплакався при висуненні на посаду президента в 2009 році. На жаль, нічим іншим цей захід не заслужив місця в історії.

На цих виборах Литвин вирішив довести, що не тільки Юлія Тимошенко може звозити на свої акції масовку в розмірі десяти тисяч душ. При тому, що сама процедура споглядання народу за лідером тривала півтори години, а процес розсаджування людей по залу зайняв стільки ж часу, скільки сам з'їзд.

– Ти скільки своїх привіз? – запитав керівник штабу Литвина Ігор Шаров в однопартійця, оглядаючи зал.

– Всього 124 людини, як і сказали.

– А ти їх бачив по приїзду? – не вгамовувався Шаров, спостерігаючи порожні перші ряди.

Тим часом його колега Сергій Гриневецький розмірковував уголос про ситуацію, що складеться після виборів.

– Якщо президентом буде Янукович, то він отримає потужнішу опозицію! Це неминуче! І президент нічого зробити не зможе...

"Українська правда" заговорила з Ігорем Шаровим, який чекав на свого лідера.

– Який результат ви збираєтеся набрати на виборах?

– Литвин буде третім! – пообіцяв Шаров. – Він набере більше 10%. Це моя задача як керівника штабу.

– Скільки кошторис виборчої кампанії? – продовжували розпитувати Шарова.

– Найдіть лоха, який вам про це скаже! – здивувався депутат. – Кошти на заставу зібрали члени партії...

Ігор Шаров став начальником штаба Литвина

У паузах між музичними попурі Олег Зарубінський роздавав коментарі пресі.

– Юлія Тимошенко вже пояснила в своїй рекламі, хто така "Вона". А Володимир Литвин розкаже, хто такий "Він". Дочекайтесь виступу Володимира Михайловича, – закликав депутат, навіть не підозрюючи, яке фіаско чекає на його лідера.

Щоб нагадати бойовий шлях майбутнього кандидата, перед появою Литвина штаб продемонстрував агітаційний відеоролик. Окрім диктора і самого спікера, гарно про нього розповідали також депутати Чечетов, Чорновіл і Герман.

– Ви звернули увагу, наскільки його слова відрізняються від слів інших політиків, що звикли бачити життя через вікна дорогих автомобілів? – запитував голос за кадром у присутніх.

Напевно, саме в цей час кортеж Литвина в супроводі охорони прибув до виставкового центру на Лівобережній.

Далі на екрані з'явився сам спікер, який почав розповідати про олігархів, які захопили владу і зробили депутатами своїх водіїв, охоронців та масажистів. Публіка, що не розбирається у закулісній політиці, мала би журитися разом з Литвином. Не здогадуючись, що саме за списком Литвина олігархічна група Іванова–Хмельницького завела до парламенту своїх помічників та референтів. Один з них – Володимир Герасимчук – навіть отримав місце у президії з'їзду.

Коли розповідь про спікера-рятівника України добігла кінця, настав час побачити цю диво-людину живцем. Володимир Литвин зайшов до зали через центральний прохід, який оточили його прихильники. В ідеально зшитому італійськими кравцями костюмі, Литвин був схожий на кутюр'є, що на знак подяки виходить до публіки після завершення показу.

Але все лише починалося. Литвин зайняв скромне місце з краю президії, щоб було ближче іти на трибуну. А до мікрофона один за одним виходили рядові народники та гості з'їзду, які розказували, чому ж країні потрібен Литвин.

– Я предлагаю выдвинуть Леонида Михайловича… – виступаючий заплутався у посадах та іменах, – … выдвинуть Владимира Михайловича на пост председателя Украины.

Однопартійка Литвина з яскраво намальованими віями згадала, як п’ять років тому "вступила на корабель Литвин", і що тепер їй там дуже добре. Принагідно жіночка згадала, що спікер – "Герой України", а ці звання просто так не дають.

– Ми пам'ятаємо як в екстрених умовах 2004 року Володимир Михайлович врятував країну від громадянської війни, – діставали промовці козир за козирем на користь кандидата.

Молода людина у президії - це Володимир Герасимчук, помічник мільярдера Андрія Іванова, якого він зробив депутатом за списком Литвина. Тоді як сам Литвин так любить поскаржитися на олігархів

Насамкінець слово надали Ірині Гладчук – однокласниці Литвина, яка ділила з майбутнім спікером шкільну парту. Жінка згадала, як всі вони класом збиралися на свята в свого діда – і той завжди садив Володю на почесне місце як визнаного відмінника та авторитета.

Слова жінки яскраво доповнили картинки з життя Литвина на моніторах, де він доїть корів і їздить на комбайні. Але зійшовши з трибуни, жіночка зробила, як виявилося в подальшому, велику помилку – подруга дитинства подарувала спікеру мамин рушник.

Цю сентиментальну сцену зруйнував прозаїчний голос Гриневецького, який сухо доповів, що всі осередки партії підтримують Литвина кандидатом в президенти. І залишилось це закріпити з'їздом.

– За? Проти? Утрималися? Прийнято одноголосно! – проголосив Гриневецький, не втомлюючи себе тим, щоб хоча би зробити вигляд підрахунку голосів.

Зал заповнила музика "Время вперед!", з якої в Радянському Союзі починався кожен випуск новин. Проходами до сцени побігла молодь у жовтих сорочках із прапорами "Час Литвина". Сам же герой дня сидів з опущеною головою.

Але ось саундтрек добіг кінця, і прийшов час Литвину виходити на сцену.

– Шановні співвітчизники..., – розпочав новоспечений кандидат і раптом замовк.

Пройшло кілька секунд, поки Литвин витиснув із себе продовження фрази:

– ...Дорогі однодумці!

Далі сталося те, від чого стало незручно як залу, так і самому спікеру. Литвин розплакався. Замість того, щоб виголошувати пафосну промову, Литвин стояв перед десятитисячною аудиторією та плакав немов дитина, витираючи сльози подарованим рушником.

Щоб якось підтримати кандидата, делегати почали аплодувати. Це дало Литвину кілька секунд, щоб узяти себе в руки.

– У далекому 1956 році, на Поліссі, – підборіддя Литвина тремтіло, – ...в глухому поліському селі...

Але він не зміг завершити фразу. Литвина душили сльози. Він взяв рушник і почав промокати ним очі. Присутні підвелися на ноги та оплесками спробували його заспокоїти.

– ...Мене народили мої батьки, – нарешті зміг видавити з себе Литвин. – Сьогодні ви народжуєте мене вдруге. За що я вдячний усім і кожному!

Втім, далі спікер усе ж опанував свої емоції. Хоча промова виявилась короткою і не феєричною.

– Я живу так, як відчуваю! Я відкритий перед вами! Тому сьогодні я відповідально заявляю – ми зобов'язані зробити все, щоб повернути Україну її народові!...

Виступ Литвина містив добре знайомий набір гасел, який він неодноразово виголошував з трибуни парламенту та в багаточисельних телеефірах.

– Невелика купка людей захопила те, що напрацювали наші батьки. І сьогодні вони розповідають, як нам треба жити, хочуть насадити нам нового вождя, остаточно сісти нам на голову...

Левова частина промови Литвина виявилась присвяченою зовнішній політиці. І хоча спікер Верховної Ради завжди позиціонував себе як прихильник нейтралітету, його тези могли порадувати тільки Кремль.

– Курс, оголошений 5 років тому, повністю провалений і не відповідає настроям людей! Ми відкидаємо прагнення дати Україні милиці у вигляді вступу до різних структур, зокрема, НАТО.

Якщо початок виступу Литвин зіпсував власною сентиментальністю, то фінал провалили організатори. Замість того, щоб під пафосну музику залишити зал, кандидат в президенти стояв, знітившись, та переминаючи в руках рушник, на сцені.

Куди іти, Литвин не знав. Нарешті голос за кадром оголосив про завершення з'їзду. Над залом замайоріли плакати "Литвин уперед" – і той рушив на вихід.

У проході спікера затримали прихильники, які обступили його з проханням про автограф. Без натяку на усмішку, пригнічений Литвин автоматично виконав свою місію.

– Що вас так розчулило? – запитали його журналісти.

Не піднімаючи очей від папірця, на якому він ставив свій підпис, Литвин сказав:

– Це рушник від моєї старенької матері. Буває, трапляються такі людські моменти...

Але на подальший контакт з пресою спікер не йшов.

– Як вам вдалося зібрати 2,5 мільйони гривень застави? – пролунало до нього.

– Я на це питання вже відповідав, – тихо сказав Литвин, не відволікаючись від автографів. – А двічі на одні й ті ж самі запитання я не відповідаю.