Важно не как, важно – кто

Головним бар’єром, який стоїть на шляху будь-яких суттєвих змін в суспільстві, є взаємопов’язаність існуючих структур та правил поведінки діючих суб’єктів.

Вкрай важко досягнути прогресу, кардинальних змін в будь-якій окремій частині суспільного життя.

Всі складові українського суспільства (в тому небажаному стані, в якому вони зараз є) переплетені в єдиний тугий клубок, тримають одна одну і разом опираються будь-яким змінам.

В такій ситуації ніякі локальні, поверхові дії не зарадять справі. Результату не буде. Такі дії – тільки прикриття бездіяльності та утримання існуючого стану речей.

Для початку реальних змін і, що важливо, змін, після яких немає вороття назад, необхідне глибоке і сильне проникнення в сплетіння складових та запуск процесу, який послідовно буде змінювати всі прилеглі області, охоплюючи з часом все більшу й більшу поверхню.

Це образне порівняння необхідних дій в реальному житті може мати наступний вигляд.

В хитросплетінні складових українського суспільства є слабкі місця. Одне з них – це податкова система. Це спотворена та майже повністю здискредитована система тільки в незначній мірі виконує свою корисну функцію, а в цілому – руйнівну – є одним з головних чинників хабарництва та корупції.

Це слабке місце системи і суспільство накопичило достатню масу невдоволення для проведення радикальних змін.

Яких змін?

Головна ідея – зміна ставлення до землі.

Зараз земля є товаром, який можна купити, продати, отримати у довічну власність і головне, використовувати на свій розсуд, не беручи до уваги наслідки такого використання або потреби суспільства.

Для ХХ сторіччя (та раніше) така ситуація була прийнятна та деякою мірою виправдана. Зараз життя людей змінилося і те що було прогресивним раніше, тепер гальмує розвиток та є неефективним використанням найважливішого ресурсу, який є у розпорядженні людства.

Необхідно усвідомлювати, що цей ресурс є дорогоцінним та дефіцитним вже зараз, а в майбутньому і поготів.

Тож варто розуміти, що приватним особам та компаніям потрібен доступ до цього ресурсу. Цей доступ повинен бути реалізованим не через передачу землі в приватну власність, а через надання землі в платне користування на узгоджених умовах та на визначений термін.

Особа, яка отримала землю в користування, буде вмотивована використовувати її якомога ефективно, адже вона повинна регулярно сплачувати платежі.

В Україні ще тільки розпочалися процеси привласнення землі, але навіть те, що відбулося, демонструє хибність та огидність ситуації з приватною власністю на землю.

Землі розподіляються аморальним способом, адже їх отримують особи (структури) не за досягнення та заслуги перед теперішнім або майбутніми поколіннями, а навпаки.

Можливо, є деяка виправданість в присвоєнні виробничих потужностей загальнодержавної власності. В приватних руках ці потужності працюють більш ефективно. Але це стосується тільки потужностей для виробництва, і ні в якому разі не стосується землі.

Потужності відпрацьовують свій час, і знецінюються (вони дійсно повинні відпрацювати якомога найефективніше). Земля ж є завжди. І землею на рівних правах повинні користуватися всі покоління – і теперішнє, і майбутні.

Тобто розподіл землі в приватну власність для нинішнього покоління, передача його у спадщину, є прямим порушенням прав на володіння землею майбутніх поколінь.

В ХХІ сторіччі розподіляти основне національне багатство, землю, є не тільки аморальним, але й злочинним з точки зору інтересів держави та українського народу в історичному масштабі.

За несприятливого розвитку подій (криза, банкрутство, дефолт, сумнівні угоди), наступні покоління можуть опинитися в ситуації, коли значна частина земель перейде у власності іноземних громадян і працюватиме на користь інших держав.

Не такий спадок сучасне покоління повинно передати наступному.

Натомість запровадження плати за використання землі дозволить кожному з поколінь українців отримувати свою відповідну долю доходів від використання землі та наповнювати таким чином державний бюджет свого покоління.

Інший погляд – співзвучний з багатьма релігійними переконаннями. Чи може взагалі людина володіти тим, що не є результатом її діяльності, що створене без неї, існувало до неї та буде існувати після неї. Людина може назвати "своїм" лише те, що вона створила власноруч.

Ситуація з землею в значній мірі нагадує ситуацію з рабством. До якогось часу в історії людства вважалося, що володіти життям іншої людини – це природно та корисно для розвитку.

Але з плином часу, з розвитком цивілізації, це огидне явище було засуджене та винищене в усіх розвинутих суспільствах. Таким же шляхом розвивається ситуація з приватною власністю на землю, і таким же чином приватна власність на землю зникне в усіх розвинутих суспільствах.

У цьому зв’язку Україна має унікальну можливість отримати потужний додатковий імпульс для розвитку. І що важливо, зробити це раніше за інших, отримуючи перевагу бути на передньому краї в цих перетвореннях та збираючи врожай додаткових зовнішніх інвестицій.

Перше, з чого потрібно розпочати, це докорінно змінити українську податкову систему та принципи формування дохідної частини бюджету. А саме, поступово відмовитися від усіх податків, які мають за податкову базу обсяги доходів, товарообороту, прибутку.

Натомість формувати держбюджет треба за рахунок коштів від плати за використання землі суб’єктами, які отримали цю землю в користування. В податковій системі повинні бути передбачені тільки податки та збори, база нарахування для яких є чіткою та легкою для контролю.

Витратна частина бюджету повинна містити в собі кошти, які призначені для виплати пенсій та інших соціальних виплат. Ніяких платежів до фондів (пенсійного, соціального страхування і таке інше) суб’єкти підприємницької діяльності та фізичні особи вносити не повинні.

Все, що гарантується законодавством, повинно фінансуватися з державного бюджету. Адміністрування бюджетних платежів та витрат, в такому випадку, може здійснюватися незрівнянно меншою кількістю ресурсів, ніж це відбувається зараз.

Проводити вищезазначені зміни потрібно рішуче і в чітко визначений термін – як варіант, 2 роки. Тобто, поетапно за 2 роки зменшувати ставки та кількість платників існуючих податків та збільшувати надходження від плати за користування землею.

Таким чином, за цей термін створити наступні умови для ведення підприємницької діяльності: якщо суб’єкт цієї діяльності не є платником специфічних зборів, то цей суб’єкт сплачує тільки два прозорих податки: реєстраційний збір та плату за користування землею.

І більше ніяких обмежень та платежів. Вся підприємницька енергія буде направлена саме на діяльність, а не на втечу від оподаткування, отримання дозволів, узгодження документів, податковий облік і таке інше.

***

Головна проблема полягає не в тому, яким шляхом рухатися до кращого майбутнього, а в тому, що відсутні політичні сили або діячі, які б дійсно ставили собі за мету проведення дієвих змін та розвиток держави.

Якщо на вибори президента чи до парламенту йдуть ті самі відомі особи та політичні сили з тими ж гаслами та обіцянками, залишається тільки один шлях – це голосувати проти всіх.

Саме так, брати участь у виборах і голосувати проти всіх . Чим менше голосів отримають ці особи та партії, тим менше в них буде впевненості та рішучості в своїх діях і тим швидше прийде час для нових особистостей та політичних сил.

Необхідно підтримувати таку політичну силу або кандидата, які в своїй програмі дій заявлять конкретні справи з чітко визначеними термінами.

Головне завдання для дієвих змін в державі полягає не в тому, щоб влада мала можливість вирішити всі наболілі питання. Основна мета перетворень в державі – створення сприятливих умов для продуктивної діяльності всіх членів суспільства, тобто надання можливості громадянам країни брати участь у розбудові сучасної та передової держави.

 

Олександр Пугач, для УП