2009. Оруэлл

"Душевна сила – це спроможність сказати "ні" тоді, коли весь світ хоче почути "так".

Е. Фром

Тільки будучи ззовні тоталітарного режиму, можна було так виписати його, як це зробив Орвелл у творі "1984". І потрібно було бути англійським філософом, щоб чесно додумати до кінця ідею комунізму і проявити її всебічну ненормальність.

Слово Бог лише два рази зустрічається у цьому творі. Один раз – коли запитують у головного героя, – чи вірить він "у бога". Так у оригіналі – з маленької літери. І у заголовку: "Влада це Бог", з великої літери.

Автор відобразив суспільство з ампутованою душею – єдиним носієм релігійності. Така людина і таке суспільство є боже-вільними, оскільки вони обірвали зв’язки з Творцем, відтявши частину людської сутності, яка забезпечує ці життєдайні зв’язки.

Замість чутливої до Бога душі, утворили протез, за допомогою якого вожді тримали і утримають у неволі духовних калік.

Причина виникнення у ХХ столітті тоталітарних режимів полягає в тому, що суспільства витворили за допомогою відповідних політичних партій з ідей – ідолів. Спочатку на раціональному рівні створювалася ідея. Далі вона ставала "матеріальною силою", коли вона заволодівала масами.

На рівні реального суспільно-політичного життя все це втілювалося у відповідну форму тоталітаризму. Але глибинна причина появи цих монстрів спочатку у голові, а відтак і в житті, – це "вбивство Бога", яке відбулося в Європі перед тим.

Через те, що у Великій Британії в останні століття процес звільнення від Бога йшов повільніше і поверховіше, ніж у материковій Європі, у Німеччині чи Франції, то ідеї комунізму, а потім нацизму, мали на англійське суспільство значно менший вплив.

Свою позитивну роль у цьому зіграли давні і глибоко закорінені у практику суспільного життя країни релігійні і демократичні традиції. Повага до особистості, збереження цих традицій, узвичаєна монархія підтримували контакт суспільства і його членів з Небом.

У Німеччині, Франції, Росії ці зв’язки – де швидше, де повільніше – були розірвані. Де з меншою, де з більшою, а де і зі страшною кров’ю.

Орвелл бачить головну проблему тоталітарних країн в абсолютизації ідеї, привласненні її державою і примусовому розчиненні людини в державі. На рівні суспільно-політичних відносин, очевидно, це є вірним.

Дійсно, якби такої абсолютизації ідеї не було, якби мало місце політичне змагання різних політичних ідей – толерантна, а не антагоністична політична боротьба – тоді б Росія чи Німеччина мало б відрізнялися від Англії і світ не знав би породжених ними тоталітарних режимів.

Це були б відкриті, демократичні суспільства.

Чому Росія і Німеччина провалилися у тоталітаризм, а англійці – ні?

Проблеми не в розумових хибах теоретиків і практиків нацизму чи комунізму, які з цих ідей робили ідолів. Проблема у тому, що вони під свої ідеї воліли підігнати життя. Силою нав’язати їх суспільству. Вони вловили психологічну готовність мас прийняти ці ідеї, і в цьому вони бачили їх силу.

Як виявилося – руйнівну.

Теоретики, а особливо вищі політичні персоніфікатори цих ідей, "вивищувалися" над Світотворцем: "Раніше філософи пояснювали світ, а завдання полягає в тому, щоб змінити його". (Маркс).

Гітлер зі Сталіним "змінювали" шляхом кривавого насильства над людьми. Вони самі замінювали собою божество.

Чому Захід став на шлях поганства, на шлях творення ідолів і служіння їм?

У "1984" Орвелла доскіпливо виписане суспільство, у якому володарює гаспид. Людина там мертва. Ніякого "образу і подоби" Божої у неї вже не залишилося. Влада в цьому суспільстві – замість Бога. Її людина боїться. Власне, цей страх стає суттю людини. Вона вся опиняється у полоні нечистої сили.

Це є наслідок втрати суспільством і людиною зв’язку з Владикою Неба і Землі. Втрати страху Божого, а з ним і мудрості. Смерть людської душі завжди йде за смертю Бога в її серці, хоч ця людина ще і в живому тілі. Орвелл намалював у своєму романі суспільство дихаючих смертю.

Цей діагноз – втрата життєдайних зв'язків – є вірним діагнозом причин деградації не лише для комуністичної і нацистської складової Західної цивілізації.

Це вірно і для її ліберальної складової. Різниця у тому, що комуністи це (вбивство Бога) коїли рішуче, по-пролетарськи, з ріками крові. А інша, демократична, складова цієї цивілізації те саме робила потихеньку, "еволюційно", по-міщанськи. Але отець цих бісівських діянь – один.

Західні інтелектуали переконливі в оцінках соціально-політичної природи і причин тоталітаризму, у висвітленні переваг демократії. І все ж проблема руйнування цілісності особистості, втрати ідентичності залишається і в країнах західної демократії, мабуть, кращого суспільного ладу останніх століть, особливо у "британському" його варіанті.

Чому і в тоталітарних, і в демократичних варіантах суспільного ладу Західної цивілізації особистість, індивідуальне "Я" було піддане нищівній атаці? Відмінність між цими двома типами замаху на людську особистість у тому, що в одному випадку колективне (класове, расове) "еґо" руйнує особистість, в іншому – індивідуально-тілесне "еґо" умертвляє особистісне "Я" так само через інститут держави.

Результат той самий – смерть цілісної людини. Хоча методи, форми різні: в другому випадку еволюційні, демократичні, без антагонізмів і кривавого насильства.

Сьогодні західним інтелектуалам важко переконати суспільство в необхідності пошуку радикального виходу з "божевільного" середовища, в якому воно духовно гине.

Вироблені століттями суспільні інституції і механізми, рівень споживання і комфорту в’яжуть людей по руках і ногах. Менш уражені нігілізмом ХIХ століття, ці суспільства в свій час не прийняли ампутації тієї частини людської особистості, яка відповідає за релігійний аспект її буття.

На це тоді виявилося готовим російське суспільство. "Беси" Достоєвського відобразили стан умів і готовність до "ампутації" душі радикальним чином. Подібний процес у англійців дещо нагадує варіант поступового доведення до кипіння холодної води, в якій плаває риба.

Вона відчуває, що їй погано, навіть смертельно погано, але вона не може зрозуміти, що її рідне середовище несе їй смерть, хоча в цій воді все менше і менше кисню, і щораз вища і вища температура.

До речі, чому на Заході інтелектуалів називають саме так, а не мудрецями і не філософами? Власне, усвідомлення необхідності повернення до Бога, судження про "реванш" Бога активно присутні в інтелектуальному просторі, але західне суспільство знаходиться в полоні раціональних парадигм останніх століть, які за своєю суттю є матеріалістичними і тому воно неспроможне усвідомити реальність загроз.

В еру "повзучого" нігілізму західні інтелектуали рухали науковий прогрес, утилітарну діяльність, які... фактично "вбивають людину". Знання відірвані від Бога так само далекі і від Його творіння – цілісної людини.

Саме тому "на Заході знання дивиться на життя через дзеркало смерті". Цим паралізується воля і здатність до любові, яка живить. Цим порушується цілісність людини та її ідентичність. Дійсно, люди і суспільства, у яких ампутували душу (за Орвеллом), вважають за не дуже добрий тон вживати сьогодні слово "духовний".

Воно муляє серце. В таких умовах говорити про мудрість, тим більше святість, є зайвим.

За комунізму людина себе втрачає: вона розчиняється в месіанській монолітності. У західному демократичному суспільстві людина колапсує у власне тілесне "еґо", втрачаючи особистісне "Я".

Про це дбає державна машина, яка в цьому випадку накидає суспільству і кожному вже не доктринальні помилки, породжені вільним від Бога разумом, як при комунізмі, а "доктринальні" помилки звільненого від Бога тіла.

Безумовно, ця тілесна свобода відповідним чином оформлюється прагматичним, підпорядкованим цим тілесним бажанням, знову ж таки безбожним, розумом.

Свобода особи непомітно, поступово в останні століття замінювалася на свободу "еґо". Від пріоритету "бути" суспільство зсунулося до небезпечного домінування "мати".

Свобода "еґо" передбачає незазіхання на бажання іншого "еґо". Табу цієї свободи не піднімаються далі бажань інших. Лібералізм у його логічній завершеності виключає наявність реальних інтересів у таких суспільних суб’єктів як сім’я, нація, людство.

Він повністю виключає інтерес Бога щодо виконання людьми Його заповідей. Свобода "Я" передбачає обмеження у реалізації своїх бажань інтересами іншого "еґо", сім’ї, нації, людства і також Законом.

"Я" передбачає повноту і цілісність людини – ідеал, якого ми маємо прагнути з допомогою Божою.

Цей ідеал – свобода особистості, включає в себе певний набір табу, свідомих самозаборон чи обмежень. Релігійне мислення людства сформувало цей набір, і він на диво близький у різних культурах.

Особливістю західної культури є поступове зняття цих табу, відмова від них.

Наприклад, "право" на смерть за власним бажанням, так звана евтаназія, дозвіл на яку запровадили парламенти деяких західних країн. Це "право" "відміняє" заповіді "не убий", "шануй батька та матір", зазіхає на життя сім’ї, нації, визначає жити чи не жити людині, порушує одне з основних моральних табу, вироблених людством.

Чи "право" на сексуальну розпущеність, на реалізацію гомосексуальних бажань може не зачіпати інтересів і прав інших "еґо", але руйнує такі суспільні суб’єкти, як сім’я, нація, рве зв’язки з Богом, нехтує Його Словом і розхитує основи суспільного життя.

Матеріалізм справді не в ладах з сімейними і суспільними цінностями. А в основі – культивування "права" на любостяжання, на безмежне споживання, що губить особистість, сім`ю, націю, людство і землю.

Зняття цих і інших табу з позицій розширення і захисту прав "еґо" – ці рішення логічні і послідовні.

Домінування тілесних пристрастей над розумом і духом колапсує людську особистість в тілесне, в матеріальне, робить її невільною, залежною. Таким чином відбувається орвеллівська "ампутація" душі, тільки якщо в "1984" це здійснюється через розум, через ідею, то тепер, у 2009, через тіло, через бажання, через пристрасті. І Україна теж тому приклад.

Останнє тисячоліття характеризується зміною домінування в різні періоди в житті Заходу трьох основних складових цілісної людини: духу, розуму і тіла. Період домінування духу і релігійності, період домінування розуму і науки, період домінування комфорту і тілесних бажань.

Іншими словами, це тисячоліття можна назвати тисячоліттям поступового відпадання від Бога і впадання в різні форми ідолопоклонства. Сьогодні керує вже тіло. Його пристрастям служить покалічений розум з милицею у вигляді комп’ютера і комерціалізована форма псевдорелігії.

До чого тіло може докеруватися? До пересичення, нестямної поведінки і лихоліття. Які наслідки очевидного порушення гармонії між духом, душею і тілом на Заході і в сучасній Україні?

"Якщо хтось порушить закони пропорції і дасть чомусь надто малому нести щось надто велике – надто великі вітрила надто малому кораблеві, забагато їжі малому тілу, надто велику могутність надто дрібній душі – в результаті ми одержимо повний розлад". (Платон).

Тоталітарна влада, описана Орвеллом в "1984", позбавила людей повноцінного життя, забрала їх свободу і суб`єктність, спираючись на "єдино вірну" ідеологію.

В ідеологічній боротьбі з комунізмом Захід вивищився, захищаючи права людини на свободу. І переміг його. Проте згодом і в західних демократіях людина почала втрачати ту ж свободу і суб`єктність від навалу споживацьких бажань і спокус. Бажань мати.

Ці дві різні дороги, що ведуть до одного – смерті цілісної людини, втрати нею суб`єктності.

А починалися вони з непомітного, поступового усунення Бога з різних сфер суспільного життя, із серця людини. Його місце все впевненіше посідав людський розум, слуга розбещеного тіла.

Мати – щоб бути, бути – щоб жити вічно! Ось гасло оновленої, добродійної, думаючої людини. Воно має стати гаслом України. Якщо людина чи нація обирають "мати" як пріоритет, як головне, – то вони обирають смерть, тому що кладуть в основу тлінне.

Олександр Сугоняко, народний депутат України XII скликання, для УП