Россия как мечта. Несовершенная, американская...

Відмова США від розміщення системи ПРО у Польщі та Чехії має іще один аспект. Маю на увазі цілком зрозумілу боротьбу нинішньої американської адміністрації з колишньою. Хай не боротьбу, але засвідчення протилежності кроків Обами діям Буша-молодшого.

Втім, не виключено, що й теперішній американський президент з часом ставитиметься до Росії прохолодніше. (Зокрема, коли термін його перебування у Білому домі добігатиме кінця). В усякому разі, з попередником Обами була майже подібна історія.   

На початку першої каденції Буш приймав у Кемп-Девіді Путіна, той бавився з собакою Буша і говорив про дружбу зі Сполученими Штатами. Російські експерти складали цьому візитові панегірики.

Сполучені Штати, твердили вони, усвідомили, наскільки незамінним партнером є Росія. Необхідний імпульс двостороннім відносинам надав саме Путін, зателефонувавши Бушу 11 вересня 2001 року, казали росіяни.  

Минуло досить часу, і у 2008-му Буш заявив, що російський комунізм та німецький фашизм – "єдине зло". Московські газети дружно вийшли під заголовками "Буш оскорбил Россию", коментуючи бушівське "обоє – рябоє". У той день хтось комусь не додзвонився, і Кремль серйозно образився на Білий дім.

Зараз Америкою керує Обама. Республіканця змінив демократ, який використовує лояльність Росії для вирішення проблем США, пов’язаних з Іраном. Дії Америки вмотивовані політичною та військовою доцільністю – так, принаймні, звучить офіційна версія Пентагона.

Чи помилився з вибором точки опори президент Обама? Американський сенатор-республіканець Джон Кіл переконаний, що: "Це посилить росіян, налякає і знесилить поляків, чехів, українців та грузинів. Це величезна помилка! Таке рішення робить Америку вразливою перед загрозою іранських ракет, а також повертає нас у минуле, до "холодної війни", коли Східну Європу вважали вотчиною Росії",  – твердить він.

Інший республіканець, сенатор від Арізони Джон Маккейн зауважує, що Обама знайшов вкрай незручний час для політичних експериментів: зараз, коли народи Східної Європи не без остраху спостерігають за "викличною поведінкою Росії", американській президент цій самій поведінці активно підіграє...  

І на додачу іще пара цитат від також республіканців – але вже конгресменів – Джона Боенера та Марка Кірка. "Дії Обами, попереджає Боенер, іще спровокують народження несподіваного тандема Росії та Ірану. Останній аж ніяк не зосередився на ракетах малої та середньої дальності, він готує "ракету найбільшого радіуса дії в усьому терористичному світі", каже Кірк.

Роблячи акцент на міжнародних наслідках рішення Обами, республіканці США мовчать про різке падіння рейтингу американського президента. У Обами він нижчий за всю його – поки ще коротку – історію перебування при владі. За останніми даними, рівень підтримки демократів впав на 13 відсотків, а їхнього лідера персонально – на всі 15.

Нині ж ситуація має всі шанси обернутися з просто поганої на дуже погану. Консервативно налаштована частина американського електорату (що має усталену оцінку імперських амбіцій Росії) не пробачить Обамі промах із ПРО. Цю шпарину в іміджі не затушують жодні вишукані музичні вечори під проводом Мішель Обама тощо.

А за певний час і Росія продемонструє Сполученим Штатам неможливість підтримувати із собою якісь інакші стосунки, окрім конфронтаційних. Американська (чи то пак російська) мрія Обами про "перезавантажену" Росію, зазнає поразки. І це були б, грубо кажучи, "його проблеми", якби поняття безпеки у нинішньому світі не виступало спільним надбанням усіх країн та народів.  

Власне, для українців найважливішим моментом є те, що Сполучені Штати вже не демонструють традиційної підтримки східноєвропейських держав, до числа яких належить і наша країна.

Так, ми не входимо ні до ЄС, ні до НАТО, але залучені до східноєвропейських ініціатив – хоча б в силу наявних геополітичних реалій. Ми намагаємось бути активно присутніми у своєму регіоні, проте наразі стикаємось із тим, як Росія починає інтернувати, зокрема, пострадянський простір. Причому все це відбувається тепер ще з мовчазної згоди Америки.

Не хочу робити сумних прогнозів, однак коли Росія поставить перед Сполученими Штатами вимогу про свій однозначний та повний вплив на Україну, ніхто не дасть гарантії, що США на це не погодяться. Звісно, несправедливо стверджувати, що Америка почала обслуговувати інтереси Росії. Але й перешкоджати утвердженню її впливів на сході Європи не стане.

З іншого ж боку, у випадку порушення суверенних прав України Сполучені Штати будуть змушені виконувати дані нам гарантії. Особисто я не впевнений у решті гарантів нашої безпеки і суверенітету, що скріпили своїми підписами відповідний документ у Будапешті, по тому як ми відмовилися від третього у світі ядерного арсеналу.

Ситуація нині, може, й не найкраща, але й з неї можна мати певний зиск.

Наприклад, повернутись до відповіді на питання: чи здатні ми себе оборонити? І куди слід йти Україні? Під крило Росії? Чи деінде? Наразі дуже багато залежить від єдності влади, від зрозумілої і чітко окресленої зовнішньої політики України.

Тепер, я гадаю, нам слід вже не емоційно, а прагматично, зважено повернутися до гарантій безпеки, які Україна може отримати через Північноатлантичний альянс. А останні заяви російського керівництва швидко сприятимуть доведення рівня підтримки цієї ідеї до 60 відсотків, і тоді ми  не тільки відіграватимемо на міжнародній арені важливішу роль і будемо активніше презентованими у світі, але й матимемо гарантовану безпеку й сучасну армію.

Нам треба виграти цю ситуацію. А з нею вибороти і Україну.

 

Андрій Шкіль, народний депутат від БЮТ